Розміщення працересурсного потенціалу України

Макроекономічні показники, які характеризують рівень такого розвитку, включають:

• тривалість життя;
• обсяги національного доходу;
• валовий суспільний продукт на душу населення;
• продуктивність суспільної праці;
• структуру зайнятого населення.

Національний склад населення  не відіграє вирішальної ролі в економіці, хоча деякі національні аспекти  слід враховувати в певних економічних ситуаціях. До них належать: ступінь етнічної однорідності в Україні, національні традиції у трудовій діяльності, рівень національної культури, спосіб життя, темперамент тощо. Раціональне використання працересурсного потенціалу лежить в основі збереження національного багатства України. Для забезпечення раціонального використання ресурсів праці нині створюється правова база [5, c. 15].

В успішному вирішенні  поставленого завдання важливого значення набуває проблема збалансованості в регіонах між підприємствами провідних галузей промисловості, між основними і допоміжними об'єктами індустріального виробництва, капітальним будівництвом, промисловістю будівельних матеріалів і обсягами будівельно-монтажних робіт, масштабами перевезень і матеріально-технічною базою транспорту, між виробництвом, населенням і невиробничою сферою. Актуальність розв'язання цієї проблеми зростає в зв'язку з тим, що переважання відомчості призвело до посилення збалансованості підприємств регіонів за галузевою ознакою: у територіальному відношенні вони пов'язані між собою дуже слабо. Необхідно провести комплексні дослідження з територіального управління і успішно вирішити питання комплексного розвитку і раціонального розміщення працересурсного потенціалу та ефективного управління ними.

Для ефективного розвитку працересурсного потенціалу України, важливого значення набуває питання впорядкування фінансової справи, скорочення того величезного розриву, який склався, особливо в останні роки, між товарною масою та грошовими ресурсами населення. Відомо, що це призводить до ускладнення всієї господарської діяльності, погіршення можливостей вирішення назрілих економічних та соціальних питань. Посилився дефіцит у кваліфікованих працівниках. На Україні першочергового значення набуває різке збільшення виробництва сільськогосподарської продукції. Реальний шлях до цього - якісні зрушення у виробничих відносинах сільського господарства.

Цілком реальним джерелом підвищення збалансованості товарною масою і грошовими ресурсами та ресурсами праці населення є також збільшення виробництва предметів народного споживання та поширення сфери послуг. Особливої уваги заслуговує у зв'язку з цим проблема оптимальної структури формування і використання державного бюджету, перегляду багатьох економічних та інших програм, які Україна реалізує в зарубіжних країнах. Інтереси населення і господарства країни повинні відігравати тут першочергову роль, а головне, розподіл на вказані цілі фінансових та матеріальних ресурсів мусить бути гласним і безпосередньо здійснюватися офіційними компетентними органами і постійно контролюватися законодавцями.

Обмеження зростання  великих, більших та найбільших міст і прискорений промисловий розвиток економічно перспективних малих  міських поселень периферійних районів - актуальна наукова і прикладна проблема. Вона повинна глибоко досліджуватися з метою розроблення і здійснення дійових заходів, спрямованих на комплексний розвиток їх господарства, підвищення керованості територіальною організацією продуктивних сил у регіонах [9, c. 179].

В останній час на рівні керівництва держави в Україні сформувалося розуміння катастрофічних масштабів та наслідків демографічної кризи, про що свідчить прийняття Стратегії демографічного розвитку в період до 2015 р., затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 24 червня 2006 р. № 879. У Верховній Раді України прийнятий за основу законопроект про національний демографічний регістр населення, існує рішення Ради національної безпеки і оборони України від 15 червня 2007 р. „Про напрями державної міграційної політики України та невідкладні заходи щодо підвищення її ефективності”, Рішення Ради національної безпеки і оборони України від 19 вересня 2007 р. „Про заходи щодо подолання демографічної кризи та розвитку трудоресурсного потенціалу України”. Потребують змін та доповнень закони України „Про державну соціальну допомогу сім’ям з дітьми”, „Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім’ям”, Закон України „Про зайнятість населення”, „Про забезпечення молоді, яка отримала вищу або професійно-технічну освіту, першим робочим місцем з наданням дотацій роботодавцю”. Розробляється проект „Загальнодержавної програми розвитку трудового потенціалу України” та відповідний законопроект „Про загальнодержавну програму зайнятості населення”.

Необхідно констатувати, що, не дивлячись на ряд позитивних зрушень в демографічній сфері, у сфері зайнятості, заходи державної демографічної політики та політики формування цивілізованого національного ринку праці залишаються малоефективними[16].

3.2 Науково-технічний прогрес і його взаємозв’язок з розвитком працересурсного потенціалу України

Сучасний період економічних  реформ характеризується широким впровадженням  у народногосподарську  практику досягнень науки і техніки. Важливим виявом цих досягнень є прискорене зростання інтенсифікації виробництва, що в свою чергу породжує якісно нові тенденції в розміщенні працересурсного потенціалу України.

Попри масштабність і  динамізм змін у всіх суспільних підсистемах, головною ознакою інформаційного суспільства  є те, що у ньому «людина стає і метою, і головним суб’єктом економіки, і критерієм розвитку трудового потенціалу.

За таких умов людський потенціал, що є основою набуття  знань, умінь і навичок, стає головною ознакою соціально-економічного прогресу національної економіки та глобалізації економіки в цілому. А враховуючи величезний людський потенціал України, можна констатувати, що при сприятливій соціально-економічній політиці уряду, у нас є всі наявні можливості для побудови динамічної конкурентоспроможності економіки, що базується на знаннях.

Важливу роль у вдосконаленні працересурсного потенціалу відіграють капітальні вкладення, оскільки саме вони як дійовий засіб оптимізації галузевої і територіальної структури господарств регіонів визначають специфіку їх розвитку на перспективу. В обсязі і розподілі цих вкладень за регіонами, в їх відтворювальній структурі знаходять відображення економічна і соціальна політика, спрямована на подальший збалансований розвиток працересурсного потенціалу, розв'язання назрілих соціальних завдань у регіонах. Капітальні вкладення, що відпускаються для народного господарства, "працюють" на перспективу, формуючи майбутню матеріально-технічну базу регіонів, її рівень і якісний склад. Характерною особливістю нового етапу суспільного розвитку є посилення прогресивної тенденції, вираженої в неухильному нарощуванні і подальшому зміцненні матеріально-технічної бази виробництва на основі реконструкції і технічного переоснащення діючих підприємств, підвищення рівня освіти працюючих, їх кваліфікацію. Переваги реконструкції і технічного переоснащення виявляються і в значному скороченні одноразових витрат і кількості додатково залучених працівників на одиницю приросту виробничих потужностей.

В Україні робляться  реальні кроки стосовно переведення  економіки на переважно інтенсивний шлях розвитку. Це, зокрема, підтверджують такі показники: питома вага державних капітальних вкладень на нове будівництво і розширення об'єктів виробничого призначення скоротилася з 60,1% у 2008 р. до 49,1 % у 2010 р. Водночас частка капіталовкладень, що використовуються для реконструкції і технічного переоснащення діючих підприємств, збільшилася відповідно з 39,8 до 48,9%. Розвиток науково-технічного прогресу і зумовлена ним інтенсифікація виробництва висуває деякі нові, мало вивчені і дуже важливі теоретичні, прикладні і загальнопізнавальні проблеми, які безпосередньо впливають на розміщення працересурсного потенціалу України, її економічних районів та областей. Однією з важливих і неоднозначних за економічним і соціальним наслідком географічною проблемою, що виникала на Україні у зв'язку з інтенсифікацією, є прискорене зростання і без цього дуже високої територіальної концентрації виробництва [14, c. 124].

Важливою стає необхідність вдосконалення методичного інструментарію для виявлення тих змін, які відбуваються у територіальній  організації  продуктивних  сил.  В процес  територіальної  організації  працересурсного потенціалу України, традиційні показники зростання оцінюються переважно позитивно.

Вирішальна роль у  розвитку працересурсного потенціалу України і якісному оновленні технічних засобів належить науці, нарощуванню й ефективному використанню науково-технічного потенціалу, розгортанню досліджень, які відкривають нові можливості революційних змін в інтенсифікації економіки.

3.3 Вплив зовнішніх економічних зв’язків на розміщення

працересурсного потенціалу України

Зовнішні  зв’язки – це взаємообмін з  іншими країнами світу продуктами матеріального  виробництва, енергією, інформацією, послугами  на основі міжнародного поділу праці; співробітництво політичних органів, спрямоване на ефективне розв’язання глобальних проблем людства; здійснення культурних, освітянських та інших громадських та особистих контактів. У даній роботі розкривається значення зовнішніх економічних зв’язків в контексті розміщення працересурсного потенціалу України. Зовнішні економічні зв’язки держави – це взаємообмін з країнами світу продуктами матеріального виробництва, енергією, послугами, інформацією на основі міжнародного поділу праці. Зовнішні зв’язки мають розгалужену структуру. За змістом та характером вони поділяються на економічні, політичні, наукові, інформаційні тощо. Згідно з тривалістю виділяються постійні та епізодичні зв’язки. Місце держави в світі – дуже важлива характеристика, яка відображає комплексне вираження міжнародного рейтингу країни, що характерузується багатьма складовими.

Місце країни у світовій співдружності виражається через систему якісних і кількісних показників, які відображають ступінь впливу країни на політичні та економічні процеси в світі, участь у різних міжнародних союзах, корпораціях та формуванні міжнародних ринків капіталу, рівень соціально-економічного розвитку країни, інтенсивність урядових, ділових, культурних та інших контактів. Важливим індикатором місця країни в світі є зовнішня функція держави. Необхідність активного інтегрування України в світове товариство визначає особливу важливість її розширення. Державна розбудова України, забезпечення її збалансованого соціально-економічного та екологічного розвитку в контексті Концепції сталого розвитку людства вимагає реалізації ефективної державної політики, яка б спиралась на науково обґрунтовану стратегію розвитку країни. Така стратегія має виходити із загально-державних цілей та інтересів, враховувати геополітичне положення, інтегральний потенціал, екологічну ситуацію та ґрунтуватись на глибоких комплексних розробках щодо стану, особливостей розміщення та проблем розвитку працересурсного потенціалу України. Такі дослідження особливо важливі в умовах великої територіальної диференціації природних, економічних, соціальних, історичних умов [12, c. 234].

Узагальнюючим показником становлення та розвитку людини у трудовій діяльності є трудовий потенціал суспільства. Трудовий потенціал – це ресурсна категорія. Він повинен включати джерела, засоби, ресурси, які можуть бути використані для вирішення задач, доягнення цілей, забезпечення можливостей окремої особи, суспільства, держави у трудовій сфері. Станом на сьогоднішній день  Україні гостро постає проблема формування та використання трудового потенціалу в умовах тривалої перебудови економіки, а також в умовах сьогоднішньої затяжної, починаючи з 2008 року, кризи. Залишається ряд не вирішених питань стосовно працевлаштування, освіти, рівня заробітної плати, пенсійної реформи, забезпечення житлом, зайнятості молоді, народжуваності, рівня медицини, покращення екологічних умов, умов праці тощо. Ці всі показники прямо пропорційно впливають на формування трудового потенціалу в цілому.

Незважаючи  на негативні сторони політики, у 2010 році відбулось збільшення рівня зайнятості населення у віці 15-70 років з 57,7% до 58,4%.

Як вважає Сьомченко В. В., при формуванні й розвитку трудового потенціалу будь-якого структурного рівня ведуча роль належить соціально-економічним чинникам, таким як:

• характер відносин власності, що визначає умови зайнятості, її рівень та використання праці різних статево-вікових груп населення; специфіка трудових відносин, яка відображає умови найму, рівень організації праці та її оплати, форми морального та матеріального стимулювання; системи освіти та механізм підготовки, що впливає суттєво на якість і віддачу трудового потенціалу;

• розподільчі відносини, що відображають умови відтворення населення, рівень життя людей, можливості повноцінного харчування, лікування і відпочинку, професійного становлення, отримання освіти, житлово-побутові умови;

• особливості виробничо0господарського механізму та психологічний клімат, який також має вагомий вплив на формування і використання трудового потенціалу.

Глибокі знання з розвитку і розміщення працересурсного потенціалу України необхідні при визначенні шляхів економічного зростання, напрямів структурно-технологічної перебудови господарства, принципів та механізмів активізації регулюючої функції податків, зовнішньоекономічної діяльності. При розробці стратегії регіонального розвитку та розміщення працересурсного потенціалу, врахування національної структури населення в усій різноманітності її територіальної диференціації, національних особливостей та інтересів кожної нації та народності, особливо в районах їх компактного проживання, набуває першочергового значення. Це дуже важливо в контексті концепції стійкого розвитку країни.