Розміщення працересурсного потенціалу України

У міських поселеннях, які становлять менш ніж 5% всіх населених пунктів  України, зосереджено більш як 2/3 населення країни. В цілому міста становлять лише третину міських поселень України, але в них проживає близько 90% всього міського населення. При цьому основна його частина припадає на крупні і найкрупніші міста. В селищах міського типу проживає лише 2% населення, а решта населення проживає у поселеннях.

Сільське населення України становило на 1 серпня 2010р. 14 млн 405 тис. 975 осіб. Оскільки основною економічною базою господарського розвитку сільської місцевості є сільськогосподарське виробництво, то в залежності від специфіки цього виробництва в певних природних і соціально-економічних умовах здійснювалося відтворення загальної чисельності населення і особливо його працездатної частини, а також розміщення по території певних населених пунктів [1, c.32].

Важливу роль у природному відтворенні населення та визначенні демографічної бази трудових ресурсів відіграє характер вікової структури населення. Характерною особливістю сучасної вікової структури населення України є зниження частки дітей в загальній чисельності населення. Це свідчить про те, що в Україні на сучасному етапі її соціально-економічного розвитку склався звужений тип відтворення населення. Причому сільське населення, судячи з його вікової структури, має менші можливості порівняно з міським щодо активізації відтворення нових поколінь [8, c. 211].

Важливим фактором подальшого економічного і соціального розвитку країни є співвідношення між основними віковими групами населення — допрацездатного, працездатного та старшого за працездатний. Аналіз вікової структури населення України за останні десятиліття показує істотне зменшення як чисельності, так і питомої ваги дітей у віці до 16 років у загальній чисельності населення країни. Дещо зменшується чисельність і питома вага осіб працездатного віку (чоловіків у віці 16—59 років і жінок — 16—54 роки) (Додаток Б).

 Чисельність населення  України у віці, старшому за  працездатний, щорічно зростає. Зменшення  питомої ваги дітей та осіб  працездатного віку при одночасному  зростанні населення у віці, старшому  за працездатний, свідчить про  постаріння населення країни. При збереженні сучасних тенденцій народжуваності і смертності у майбутньому цілком можливе подальше збільшення питомої ваги осіб похилого віку і відповідно — загальне постаріння населення України.

Таким чином, територіальні  особливості вікової та статевої структури населення є результатом відмінностей природного відтворення населення та його міграції [4, c. 4].

 

Висновки до розділу 1

 

Народонаселення разом  з природними умовами і ресурсами  та способом виробництва матеріальних благ є основою матеріального життя суспільства. Сьогодні домінує інформаційна стадія розвитку суспільства, коли наука і розробка нових технологій стають основними сферами діяльності людей. Працересурсний потенціал — це дієздатна частина населення, що може бути зайнята у різних сферах і видах трудової діяльності. Він характеризується чисельністю трудових ресурсів, їх статево-віковою структурою, рівнем освіти і професійно-кваліфікованої підготовки, технічним оснащенням праці, фондом робочого часу, станом здоров'я та іншими соціально-економічними чинниками. Значну роль у житті суспільства відіграє міграція, особливо у відтворенні населення певних регіонів.

Дуже важливе значення відіграє дослідження регіональних особливостей вікової структури населення, оскільки воно дає змогу глибше оцінити зміни в демографічній ситуації, визначити особливості формування трудових ресурсів у регіонах. Зайнята в суспільному виробництві частина населення є найбільш активною продуктивною силою суспільства, бо саме вона бере активну участь у створенні матеріальних цінностей. Впровадження ринкових механізмів господарювання вимагає від держави, регіональних органів управління завчасної розробки та реалізації соціальних гарантій у сфері зайнятості населення працездатного віку. Тим більше, що значна частина населення зараз перебуває в умовах вимушеної неповної зайнятості.

Таким чином, розміщення населення по території та особливості  його зосередження в різних типах  поселень обумовлені специфікою соціально-економічного розвитку країни. Територіальні особливості вікової та статевої структури населення є результатом відмінностей природного відтворення населення та його міграції [1, c. 58].

 

 

РОЗДІЛ 2. ПРИРОДО-РЕСУРСНА ОСНОВА РОЗВИТКУ ПРОДУКТИВНИХ СИЛ ТА ЇХ РОЗМІЩЕННЯ В ЕКОНОМІЧНИХ РАЙОНАХ  УКРАЇНИ

 

 

2.1 Галузева і територіальна структура

 

До основних характеристик  природно-ресурсного потенціалу відносять: географічне положення, кліматичні умови, особливості рельєфу та розміщення ресурсного потенціалу.

Розрізняють галузеву, функціональну, територіальну і організаційну структури природно-ресурсного потенціалу. Галузева структура характеризує внутрішньо- та міжвидові співвідношення природних ресурсів (земельних, водних, лісових тощо); територіальна — різні форми просторової дислокації природно-ресурсних комплексів; організаційна — можливості відтворення та ефективної експлуатації природних ресурсів. Функціональна структура природно-ресурсного потенціалу відображає вплив природних ресурсів на формування спеціалізації територій та певних господарських комплексів.

Природно-ресурсний потенціал є багатокомпонентним. Виділяють такі його складові: мінеральні, земельні, водні, лісові, біологічні, рекреаційні, кліматичні та космічні ресурси. Для розміщення галузей народного господарства велике значення мають кількісні параметри певного виду ресурсу. В структурі паливних ресурсів України домінує кам’яне і буре вугілля В Україні виявлено 307 родовищ нафти і газу, які зосереджені переважно на північному сході країни, у Прикарпатті і Причорномор’ї [7, c. 207].

На території України розміщено понад 1,5 тис. родовищ торфу, що зосереджені переважно у Волинській, Рівненській, Житомирській, Київській, Чернігівській, Черкаській, Хмельницькій, Сумській та Львівській областях. Загальні запаси залізних руд України зосереджені в Криворізькому та Кременчуцькому басейнах, Білозерському залізорудному районі та Керченському. Україна має певні запаси руд кольорових металів, металічних корисних копалини, серед яких: кухонна сіль, самородна сірка, вогнетривкі глини, високоякісний каолін, облицювальний камінь тощо. Геополітичне положення України та її високий земельно-ресурсний потенціал обумовлюють провідну роль земельного фонду як одного з важливих ресурсів держави. Рівень інтенсивності використання земельних ресурсів України є досить диференційованим у територіальному розрізі. Найвища залучення земель у господарський обіг склалася у Львівській, Донецькій, Тернопільській областях. Територіальний розподіл водних ресурсів України є також нерівномірним і не відповідає розміщенню водомістких господарських комплексів. Важливою складовою водних ресурсів є їх гідроенергоресурси. Також Україна належить до країн з невисокою забезпеченістю лісом. В Україні спостерігається потреба підприємств у працівниках за видами економічної діяльності.

Завдяки поєднанню  певних природних факторів та ресурсів формуються потужні рекреаційні комплекси. В цілому комплексний розвиток усіх галузей дасть змогу сформувати нову ідеологію господарювання, що базується на економному використанні наявної ресурсної бази, оптимальному співвідношенні первинних і вторинних ресурсів та маловідходному виробничому циклі [15].

 

2.2 Кількісна та якісна оцінка природних ресурсів та природних умов

 

Використання в економічній  системі природних ресурсів вимагає їх адекватної оцінки. Для цього застосовують передусім методичні підходи, засновані на категоріях  ефективності.

 Сучасний розвиток цивілізації характеризується тим, що дедалі більша частина природних умов перетворюється на природні ресурси. Сьогодні сонячне тепло, внутрішнє тепло Землі, опади, клімат і рельєф частіше розглядаються для життєдіяльності людини як природний ресурс, ніж природні умови. Вони складають природно-ресурсний потенціал розглядається як сукупність усіх природних можливостей, засобів, запасів, джерел, що використовуються (або можуть використовуватись) при даному рівні розвитку продуктивних сил для досягнення певної мети. До складу природно-ресурсного потенціалу входять природні умови і ресурси. Природні ресурси, на відміну від природних умов, беруть безпосередню участь у матеріальному виробництві й невиробничій діяльності. У своїх працях А.А. Мінц визначає природні умови як тіла і сили природи, що при певному рівні розвитку продуктивних сил суттєві для життя й діяльності людського суспільства, а природні ресурси – як тіла і сили природи, що на певному рівні розвитку продуктивних сил можуть використовуватись для задоволення потреб людського суспільства у формі безпосередньої участі в матеріальній діяльності. За запасами природних ресурсів Україна займає провідне місце в Європі, зокрема, перше місце – за кількістю орних земель, запасами залізної та марганцевої руд, сірки; у числі перших – за запасами кам’яного вугілля, природного газу, калійної та кам’яної солей.

Економічна  оцінка природних ресурсів включає  врахування багатьох чинників (економічних, соціальних, технічних, еколого-географічних), які обумовлюють просторові відмінності і значення природних ресурсів для життєдіяльності людини [9. c. 323].

Наявність природних  ресурсів є головною умовою розміщення праце ресурсного потенціалу на даній території. Кількість, якість і поєднання ресурсів визначають природно-ресурсний потенціал території, який є важливим фактором розміщення праце ресурсного потенціалу населення і його господарської діяльності. При освоєнні значних джерел природних ресурсів виникають великі промислові центри, формуються господарські комплекси та економічні райони. Природно-ресурсний потенціал району здійснює вплив на його ринкову спеціалізацію, місце в територіальному поділі праці, міжнародний рейтинг країни. 

Отже, наявність тих чи інших природних умов, і особливо природних ресурсів, може бути стимулом, поштовхом для розвитку економіки країни [13, c. 228].

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновки до розділу 2

 

Розвиток продуктивних сил великим чином залежить від природо-ресурсної основи економічних районів України. Раціональне використання природо-ресурсного потенціалу лежить в основі збереження національного багатства України. Природно-ресурсний потенціал території впливає на розвиток суспільного виробництва, а через нього на природу, тобто на самого себе. Маючи безпосередній зв’язок з підвищенням ефективності всього суспільного виробництва і задоволенням потреб людей, природно-ресурсний потенціал з боку природи є потенціалом всього подальшого суспільного розвитку. У будь-яких конкретних обставинах природо-ресурсний потенціал може прискорити чи затримати розвиток господарства, сприяти формуванню тих чи інших видів діяльності, чи гальмувати їх розвиток. Прямий вплив природні умови здійснюють на галузі господарства, спеціалізація яких безпосередньо пов’язана із багатством ґрунтів, кліматом, водним режимом (сільське господарство, лісове господарство, видобувна промисловість, комунальне господарство). Похідний вплив природні умови здійснюють на інші види економічної діяльності.

В сучасних умовах, коли розвиток і розміщення працересурсного  потенціалу відображається в  перспективних  планах, першочергового значення набуває  вдосконалення розробки прогнозів  раціонального використання природних  і трудових ресурсів, розвитку і  розміщення галузей матеріального виробництва і сфери обслуговування населення,  комплексного зростання економіки регіонів.

В Україні територіальні прогнози складаються у вигляді схем розвитку і розміщення працересурсного потенціалу загалом по економічних районах, а також по всіх 25 її областях.

Ринок праці області характеризується наявністю значних територіальних відмінностей, котрі є найпомітнішими на рівні міст обласного підпорядкування  та адміністративних районів. Локальнi особливостi зайнятостi населення досить тiсно взаємопов'язанi з режимом його загального вiдтворення. Народжуванiсть, як правило, нижча там, де вищий рiвень iндустрiальної зайнятостi населення i його мобiльнiсть, та навпаки. Для локальних ринків, що об′єднують території переважно аграрної спеціалізації, першорядного значення набуває стабілізація сільськогосподарського виробництва та пов′язаних з ним переробних виробництв, розвиток соціальної інфраструктури села за допомогою прямих державних інвестицій, забезпечення еквівалентного товарообміну між містом і селом [17].

Для ефективного розвитку працересурсного потенціалу та природо-ресурсної  основи України, важливого значення набуває питання впорядкування  фінансової справи, скорочення того величезного  розриву, який склався, особливо в останні роки, між товарною масою та грошовими ресурсами населення. Відомо, що це призводить до ускладнення всієї господарської діяльності, погіршення можливостей вирішення назрілих економічних та соціальних питань [11, c. 159].

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 3. ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ РЕСУРСОЗБЕРЕЖЕННЯ ЯК ГОЛОВНОГО НАПРЯМКУ ВИКОРИСТАННЯ ПРАЦЕРЕСУРСНОГО-ПОТЕНЦІАЛУ

 

 

3.1 Проблеми та напрями ефективного відтворення трудового потенціалу

 

В умовах ринкової економіки раціональне використання трудових ресурсів, обмеження швидкого зростання безробіття – одна з важливих соціальних проблем. Для цього потрібен механізм економічно-ефективного використання трудових ресурсів. Він дасть можливість розв’язати галузеві та регіональні проблеми раціонального їх використання. А саме:

• «старіння трудових ресурсів;
• безробіття;
• нерівномірне розселення по території;

Раціональне розміщення працересурсного потенціалу розглядають як важливу умову підвищення рівня життя населення. Адже саме таке розміщення і є основним фактором ефективного використання трудових ресурсів.

Аналіз рівня  життя потребує оцінки багатьох соціально-економічних  процесів і явищ, розробки цілої  системи показників- від оцінки середовища існування, забезпечення зайнятості, співвідношення бюджету сім’ї з витратами до співставлення порівняльного аналізу рівнів соціально-економічного розвитку регіонів проживання населення [3, c. 127].