Розміщення працересурсного потенціалу України

 

ВСТУП

 

У процесі розвитку продуктивних сил  України, її регіонів, областей і поселень виникли економіко- й соціально-географічні відносини, що забезпечують раціональне розміщення працересурсного потенціалу з урахуванням природних і трудових ресурсів економічних районів і областей.  Роль даної теми дослідження для економічного розвитку України та її регіонів у ринкових умовах має важливе значення тому, що сприяє зростанню ефективності трудової діяльності внаслідок активної мобілізації факторів територіального розвитку. Щоб більш детально розкрити зміст даної теми дослідження, потрібно визначити що ж таке працересурсний потенціал.

  Працересурсний потенціал — це дієздатна частина населення, що може бути зайнята у різних сферах і видах трудової діяльності. Він характеризується чисельністю трудових ресурсів, їх статево-віковою структурою, рівнем освіти і професійно-кваліфікованої підготовки, технічним оснащенням праці, фондом робочого часу, станом здоров'я та іншими соціально-економічними чинниками.

Актуальність і важливість даної теми полягає в тому, що вона дає можливість розібратися в особливостях поєднання таких елементів, як місця прикладання праці, людські ресурси і природно-ресурсний потенціал у конкретному місці простору і у певний час, тобто в конкретних просторово - часових координатах, а також розглядати це поєднання як фактор і передумову діяльності, так і наслідки діяльності.

Мета теми дослідження – пошук такої територіальної організації і таких форм розміщення працересурсного потенціалу України, які б функціонували в ринкових умовах з найвищою ефективністю. Адже такі знання дають змогу виробити належні погляди на регіональну політику в Україні.

Завдання полягає у наступному:

• вивчення теоретичних основ та ресурсних передумов розміщення працересурсного потенціалу, формування і розвитку міжгалузевих комплексів, міжрегіональних і зовнішньоекономічних зв’язків;
• дослідження найважливіших закономірностей, принципів і чинників, які визначають розвиток і розміщення працересурсного потенціалу, механізму їх впливу на територіальну організацію виробництв;
• вивчення особливостей сучасного стану розміщення працересурсного потенціалу та визначення напрямків його вдосконалення.

Тема дослідження має ряд  проблем, ступінь визначення яких наукова  література трактує в необхідності врахування досягнень науково-технічного прогресу.

Об’єктом дослідження є працересурсний потенціал як системне утворення, складовою якого є населення, що становить виробничі сили. Воно займає особливе місце у системі природа-населення-господарство, бо виступає виробником і споживачем матеріальних і духовних благ, посередником між виробництвом і природою.

Предметом дослідження є територіальне розміщення і розвиток виробничих сил, організація процесу відтворення працересурсного потенціалу як сукупності просторової взаємодії соціальних, економічних, психологічних та інших характеристик.

Теоретико-методологічною основою роботи стали положення суспільної географії, демографії., статистики. Дослідження ґрунтується на ідеях, закладених в Конвенціях і Рекомендаціях Міжнародної організації праці, законодавчих та нормативно правових документах України. Тему працересурсного потенціалу України досліджували у своїх працях Д.П.Богиня, О.А.Бугуцький, М.І.Долішній, В.В.Онікієнко, В.С.Стешенко.

Джерелами інформації служили матеріали Міністерств праці і соціальної політики, економіки та з питань європейської інтеграції України. Державного комітету статистики, Державного центру зайнятості, результати авторських вибіркових соціально-демографічних обстежень, фактичний матеріал, що міститься у виданнях зарубіжних та вітчизняних дослідників в періодичній пресі. Розміщення працересурсного потенціалу ґрунтується на економічних законах і категоріях економічної теорії, широко використовує результати наукових досліджень регіональної економіки, фінансів, економіки праці, економіки природокористування, економічної історії, статистики, економічної кібернетики, картографії.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 1. СУТНІСТЬ ПРАЦЕРЕСУРСНОГО ПОТЕНЦІАЛУ ТА ЙОГО СТРУКТУРА. ЕКОНОМІЧНА ОЦІНКА ТА РАЦІОНАЛЬНЕ ВИКОРИСТАННЯ В СИСТЕМІ СОЦІАЛЬНО-ТРУДОВИХ ВІДНОСИН РЕГІОНІВ

 

 

1.1 Людський чинник у розміщенні працересурсного потенціалу України. Оцінка міри зайнятості та безробіття

 

Визначаючи поняття працересурсного потенціалу, можна навести декілька трактувань. Ряд вчених під працересурсним потенціалом розуміють форму втілення особистого фактору виробництва чи людського фактора, розглядаючи працересурсний потенціал як одну з економічних форм особистого фактора, що проходить у своєму русі три послідовні стадії розвитку:

• ресурсну (трудові ресурси);
• факторну (робоча сила);
• виробничу (перетворення у працересурсний потенціал).

Працересурсний потенціал - це сукупна здатність суспільства до праці і характеризує ресурси праці, якими володіє суспільство на даному етапі свого розвитку. Тобто, працересурсний потенціал виступає як максимально можлива міра праці, якою володіє суспільство.

Працересурсний потенціал — це дієздатна частина населення, що може бути зайнята у різних сферах і видах трудової діяльності. Він характеризується чисельністю трудових ресурсів, їх статево-віковою структурою, рівнем освіти і професійно-кваліфікованої підготовки, технічним оснащенням праці, фондом робочого часу, станом здоров'я та іншими соціально-економічними чинниками. Це важливий фактор розміщення продуктивних сил, який включає природні ресурси і природні умови. Відповідно до найбільш поширеного трактування під ресурсами праці розуміють людські сили та знання, які за певного рівня розвитку продуктивних сил можуть бути використані для задоволення потреб людського суспільства. Вони мають істотне значення для життя і діяльності суспільства і беруть безпосередню участь у виробничій і невиробничій діяльності. Окремі компоненти можуть виступати і як ресурси, і як умови. До основних характеристик працересурсного потенціалу відносять: географічне положення, кліматичні умови, особливості рельєфу та розміщення працересурсного потенціалу [1, c. 56].

Поняття “працересурсний потенціал” об′ємніше, ніж трудові ресурси, бо характеризується не лише загальною чисельністю індивідів, але і тривалістю їх життя, на протязі якого певна сукупність населення (всього чи працездатного) може у відповідних соціально-економічних умовах брати участь у суспільній праці. В працересурсний потенціал включаються показники чисельності працездатного населення, його галузевої і територіальної структури, кількісні та якісні характеристики попиту і пропозиції на ринку праці.

Таким чином, працересурсний потенціал – це сукупність кількісних і якісних характеристик, здібностей і можливостей працездатного населення, які реалізуються чи можуть бути реалізовані через існуючу систему відносин у суспільно-корисному виробничому процесі.

В Україні рівень безробіття є досить диференційованим по окремих регіонах. Найвищий рівень зареєстрованого безробіття характерний для західних областей республіки — Волинської, Житомирської, Закарпатської, Івано-Франківської, Львівської та Тернопільської. Найнижчі показники рівня безробіття склалися в Одеській області, м. Києві та Севастополі. Нині в Україні зареєстровано близько 4753,1 тис. безробітних. Рівень безробіття в Україні станом на 2011 рік (Додаток А).

Впровадження ринкових реформ повинно мати чітке узгодження з розробкою загальнодержавними та місцевими органами влади запобіжних заходів щодо зайнятості населення [6, c. 89].

 

1.2 Розселення населення, його густота. Міграція як один із факторів впливу

 

Під розселенням  розуміють розміщення населення  на території й форми його територіальної організації у вигляді системи  населених місць із їхніми взаємовідносинами. Розселення виражає як процес розподілу й перерозподілу населення на території, так і наслідок цього процесу у вигляді існуючої на даний час територіальної мережі поселень.

Чисельність населення  країни в цілому та окремих її регіонів є результатом взаємообумовленого розвитку усієї сукупності процесів суспільного розвитку, і насамперед соціально-економічних та демографічних. Закономірності розвитку економіки значною мірою визначають характер демографічних процесів. Тенденції демографічного розвитку є неодмінним фактором, який обумовлює економічну і соціальну політику держави. При плануванні розвитку і розміщення виробництва та окремих галузей народного господарства практичне значення мають чисельність наявних трудових ресурсів та джерела їх поповнення. Не менш важливим є їх якісна характеристика: рівень освіти, професійно-кваліфікаційна підготовка, фізичний стан та ін. Для функціонування різних галузей народного господарства потрібні трудові ресурси лише певної якості, в тому числі і певної статі. Існує цілий ряд галузей, де більш доцільним є використання праці чоловіків, а в інших — переважно жінок [16].

Переписи населення – головний засіб збирання основних статистичних даних про народонаселення і  житловий фонд, які мають за мету створення всеохоплюючого джерела статистичної інформації для планування економічного та соціального розвитку, адміністративних цілей, оцінки умов життя, для дослідних робіт, а також для використання в комерційних та інших цілях. Кабінетом Міністрів України 28 липня 2010 року прийнято розпорядження "Про проведення у 2012 році Всеукраїнського перепису населення". Україна за чисельністю населення є однією з великих держав Європи. Станом на 1 грудня 2010 р. чисельність населення в Україні становила 45 млн 795 тис. 911 осіб, що майже на 184 тис. менше ніж у 2009 р., коли чисельність населення становила 48 млн 415,5 тис. осіб [16].

.Країні потрібні об'єктивні та надійні дані щодо населення, трудової діяльності і ситуації з житлом.  Рішення щодо проведення перепису населення є індикатором готовності суспільства отримати інформацію про його економічне, соціальне та демографічне становище [18].

Україна належить до держав з високою щільністю населення. На початок 2010 р. в цілому по країні густота населення становила майже 77 чол. на 1 км . Розміщення населення по території повною мірою відповідає особливостям розміщення виробництва та її природно-ресурсному потенціалу. Найменша щільність населення характерна для Українського Полісся та півдня країни. Тут воно становить менше ніж 60 чол. на 1 км . Причому в Чернігівській області щільність населення не досягає і половини відносно середнього показника по Україні. Такий рівень заселеності тут викликаний природними особливостями, що обумовлюють певну господарську діяльність. Рідко заселений і південь України, особливо Херсонська та Миколаївська області. Найменший показник чисельності населення спостерігається у Чернівецькій (904,4 тис. осіб), Волинській, Кіровоградській, Тернопільській, Херсонській, Чернігівській (від 1 до 1,1 млн осіб), Миколаївській, Рівненській, Сумській (від 1,1 до 1,2 млн осіб), Житомирській, Закарпатській, Черкаській областях (від 1,2 до 1,3 млн осіб). Найбільше мешканців проживає в Донецькій (4 млн 435,6 тис. осіб), Дніпропетровській (3 млн 338,2 тис. осіб), Луганській, Львівській, Одеській, Харківській (від 2 до 3 млн осіб) областях. У Києві проживають 2 млн 797,6 тис. осіб, у Севастополі — 380,8 тис. осіб. Окремим регіоном, де показник щільності населення близький до середнього рівня по Україні, є Автономна Республіка Крим (цей показник досягає 83 чол. на 1 км²). Зазначені особливості розміщення населення в Україні є значною мірою результатом регіональних особливостей динаміки його чисельності, що склалася в результаті відмінностей природного руху та міграційних процесів [18].

Роль міграції у житті суспільства  досить значна, особливо у відтворенні  населення певних регіонів. Відомо, що у міграції беруть участь переважно люди молодших вікових груп. У місцях їх прибуття зростає частка молоді, а значить, і можливості покращення демографічної ситуації (створення сім'ї, зростання народжуваності, зменшення частки населення старшого віку, а отже, і загальних коефіцієнтів смертності).

Протилежні наслідки міграції населення спостерігаються у районах вибуття мігрантів. Міграції відіграють важливу економічну роль. Насамперед вони сприяють територіальному перерозподілу трудових ресурсів, більш повному їх використанню. Крім того, міграція населення сприяє розвитку нових виробництв, освоєнню нових територій тощо.

Міграції відіграють значну роль у динаміці загальної чисельності населення України. Від'ємне сальдо міграції досягає своїх максимальних значень у високоіндустріальних і гіперурбанізованих областях Донбасу і Придніпров'я. Основними причинами цього є причини соціально-економічного характеру: різкий спад промислового виробництва, зниження життєвого рівня населення, незадоволеність рівнем заробітної плати тощо. Показник міграційного скорочення населення в Україні у січні — листопаді 2010 р. також зріс порівняно з 2009 р. і становив 14,5 тис. осіб (проти 11,8 тис.). Важливе значення для України мають внутрішні міграції населення, тобто міграції, які відбуваються між її регіонами, областями, населеними пунктами [16].

Найнижчі значення показників від'ємного сальдо міграції у західних областях України: Волинській, Закарпатській, Івано-Франківській, Рівненській, Тернопільській, Хмельницькій, Чернівецькій.

Протягом тривалого  часу держава фактично не застосовувала  дієвих механізмів впливу на демографічну ситуацію, що призвело до поглиблення кризового характеру явища, руйнації основ та передумов процесу відтворення демографічного та трудового потенціалу України.[10, c. 1].

 

 

 

1.3 Сучасна міська та сільська мережа

 

Зміни в динаміці загальної чисельності населення визначаються змінами у розміщенні міського і сільського населення. Розміщення міського і сільського населення має істотний вплив на раціональне розміщення та оптимальний розвиток працересурсного потенціалу України.

Якщо на початку століття в Україні  переважало сільське населення, то нині більша частина населення мешкає в міській місцевості. Аналіз даних показує, що лише в 6 областях країни переважає сільське населення, а в решті регіональних одиниць частка міського населення становить понад половину населення. Такі особливості територіальної концентрації населення та наявні відмінності соціально-економічного, екологічного та політичного розвитку обумовили і своєрідність зрушень в загальній чисельності населення України та її регіонів. Найбільш урбанізовані (більше ніж ⅔ міського населення) —Дніпропетровська, Донецька, Запорізька, Луганська, Миколаївська, Сумська та Харківська області. Менше ніж 50% міського населення відзначається у Вінницькій, Закарпатській, Івано- Франківській, Рівненській, Тернопільській та Чернівецькій областях. Міське населення України проживає у різних типах поселень: малих містах (з населенням до 50 тис. жителів), середніх (50— 100 тис. жителів), великих (100—250 тис. жителів), крупних (250— 500 тис. жителів) та найкрупніших (понад 500 тис. жителів), а також у селищах міського типу [2, c. 321].