Ринок як форма організації суспільного виробництва

    Важливим елементом ринку інформації є інформація про конкурентів. Збирання, оброблення і передавання її в деяких країнах називають інформаційно-статистичною базою підвищення конкурентоспроможності. Збирання інформації здійснюється насамперед під час візитів фахівців (інженерів, техніків, майстрів, робітників) і стосується тривалості технологічного циклу, пропускної здатності устаткування, рівня запасів, особливостей організації виробництва, конструктивних і технічних можливостей виробів, рівня структури і витрат. Отримують інформацію з перегляду професійних журналів, через зустрічі з фахівцями, запрошення консультантів тощо. Відтак узагальнюються найважливіші результати, визначаються основні нормативи та показники діяльності фірм, розробляється план розвитку на близьку перспективу.

    Предметом купівлі-продажу на ринку інформації є також теле- та радіопродукція, книги, газети, реклама тощо.

     Ринок золота — сукупність економічних відносин з приводу організації та купівлі-продажу золота.

    Здійснюють її консорціуми місцевих банків (банкірські доми) й спеціалізованих фірм, які займаються очищенням (афінаж) золота і виготовляють злитки, ставлять на них клеймо, зберігають. Продавцями золота є золотодобувні країни, власники приватних і державних запасів золота. Покупці цього товару — промислові компанії, які використовують золото у промислових цілях, ювеліри, інвестори, тезавратори, спекулянти. Найбільшу кількість золота продають для використання у промислових цілях.

    У період золотого стандарту золото безпосередньо виконувало роль грошей і тому його практично не продавали й не купували. Потреби в золоті промислових компаній і приватних власників, а також реалізацію золота золотодобувних країн і частини золотих запасів держав і приватних осіб забезпечували монетні двори та їх центральні банки, які розмінювали кредитно-паперові гроші на золото за твердим паритетом відповідно до золотого вмісту грошових одиниць. Це означало монетарний розмін.

    Кожен вид ринку має свої особливості. Всі вони тісно пов'язані й органічно взаємодіють: якщо відбувається порушення в одному з них, то це викликає перебої в роботі інших і системи в цілому.

     Функції ринку.

     Комплексному (системному) визначенню сутності ринку сприяє з'ясування його функцій.

     Ціноутворююча функція. Вона забезпечує остаточне визначення вартості товарів і послуг та їх реалізацію, перетворення продукту праці на товар.

Відтворювальна функція. Її виконання  забезпечує безперервність процесу суспільного відтворення (зокрема, зв'язку між виробництвом і споживанням), формування цілісної національної економічної системи та її зв'язку з іншими національними економіками в масштабі світового ринку. З допомогою цієї функції здійснюється оборот сукупного суспільного продукту та його складових частин.

     Спонукаюча функція. Змістом функції є заохочення виробників товарів і послуг знижувати індивідуальні витрати порівняно із суспільно необхідними, підвищення суспільної корисності товарів і послуг, їх якості та споживчих властивостей.

     Регулююча функція. Вона чинить регулюючий вплив на економіку загалом, на пропорції між різними сферами та галузями економіки, сприяє приведенню у відповідність платоспроможного попиту і пропозиції, нагромадження і споживання та інших пропорцій. Внаслідок цього ринок не знає дефіциту, товарного голоду та інших негативних явищ, властивих командно-адміністративній системі.

    Контролююча функція. Сприяння контролю споживачів за виробництвом, вирівнювання цін є основним завданням функції.

   Функція посилення конкуренції. Її виконання сприяє активній конкуренції між виробниками товарів і послуг у межах окремих країн і світового господарства.

  Функція санації. Вона передбачає очищення економічної системи від неефективних і нежиттєздатних підприємств через механізм конкуренції. Це унеможливлює або значно послаблює виробництво заради виробництва, а отже, витратний характер економіки.

  Інформаційна функція. Її основним змістом є забезпечення постійної наявності таких ринкових сигналів, як ціни, ставки за кредит тощо, з допомогою яких можна оперативно вносити зміни у плани господарської діяльності.     

    Отже, сучасний ринок (системне визначення) — певна сукупність економічних відносин між різними суб'єктами, де відбуваються остаточне визнання й визначення їх вартості та реалізація, завдяки чому посилюється конкуренція між товаровиробниками, забезпечується безперервність суспільного відтворення й формування цілісної економічної системи, а також здійснюються опосередкований контроль споживачів за виробництвом та санація економічної системи від неефективних підприємств. Це позитивні функції ринку, які поєднуються з певною сукупністю його негативних аспектів.

Ефективне функціонування ринку забезпечують відповідні умови:

1. Реальний плюралізм  типів і форм економічної власності  та форм господарювання. Якщо  виходити з досвіду розвинутих  країн Заходу, то для забезпечення  такого плюралізму повинні існувати  індивідуальна приватна власність  (заснована як на власній, так і на чужій праці), колективна власність (у формі акціонерних компаній, кооперативів, власності трудових колективів тощо), державна власність, муніципальна власність, змішана форма власності як наслідок різних комбінацій названих форм.

2. Нездатність суб'єктів  підприємницької діяльності впливати  на рівень цін. Наявність такого  впливу, що передбачає існування  монополій (у тому числі олігополій  як колективних монополій), знижує  ефективність функціонування ринку.

3. Розвинуте антимонопольне законодавство та наявність достатніх механізмів його реалізації, яке певною мірою послаблює монополістичні тенденції в економіці й сприяє ефективному функціонуванню сучасного ринку.

4. Розвинута система  економічного, правового та адміністративного  регулювання економіки державою (за переважання економічних методів). Це створює передумови для діяльності регульованого ринку.

5. Наявність і доступність  всебічної інформації про ринок,  розвинута маркетингова діяльність.

6. Конкурентна боротьба  між різними суб'єктами підприємницької діяльності. Кількість їх у виробництві однотипної продукції повинна становити більш як 7—8, оскільки 1—2 суб'єкти — це монополія, а 3—5 — олігополія.

7. Розвинутий і розгалужений  комплекс об'єктів власності.  Вони можуть стати об'єктом купівлі-продажу (засоби виробництва, у тому числі земля, робоча сила, інтелектуальна власність у формі патентів, ліцензій тощо, послуги, різні види цінних паперів — акцій, облігацій, сертифікатів тощо, гроші, нерухомість, предмети споживання та ін.).

8. Наявність ринкової  інфраструктури. Вона охоплює комплекс  інститутів, підприємств, служб та  установ, які забезпечують обслуговування  ринку, купівлю-продаж різних  об'єктів власності.

У сукупності економічних  відносин, яку виражає категорія  «ринок», ключову роль відіграють відносини економічної власності. Так, у процесі купівлі-продажу товарів і послуг здійснюються їх привласнення й відчуження, створюються передумови привласнення чужої неоплаченої праці (якщо йдеться про купівлю-продаж робочої сили на відповідній біржі); на фондовій біржі такі відносини реалізуються через діяльність посередників-дилерів тощо (внаслідок привласнення засновницького прибутку, випуску цінних паперів інвестиційними компаніями та іншими методами).

1.2.Основні суб’єкти ринкової економіки.

       Суб’єктів ринкового господарства досить багато. Це виробники і споживачі, підприємці та наймані працівники, промислові капіталісти, банкіри і торговці, власники позивничого капіталу та власники цінних  паперів і т. ін. (рисунок 1.1).

 

 

 

 

 

 

 

як власники економічних        отримують доходи від      використовують до-

ресурсів пропонують на          проданих ресурсів             ходи на придбання

ринку ресурсів фактори                                                      (купівлю) споживчих

фиробництва                 (не інвестиційних)

                товарів та послуг для

          задоволення особис-

 тих потреб

 

 

пред’являють попит            пропонують товари та послуги інвестують

на ресурси                             як для підприємницького й  отримані

державного (засоби вироб- доходи

                                               ництва й виробничі послуги)

                                               секторів, так і для домогоспо-

                                               дарств (споживчі товари та

                                               послуги)

 

 

пред’являє попит на     пред’являє попит на       пропонує гроші      здійснює

економічні ресурси      засоби виробництва        та пред’являє         урядове

для здійснення еко-      для виробництва             попит на гроші        регулю-

номічної діяльності в   суспільних та                                                    вання

державному секторі     інших благ                                                        ринкової

економіки                                                                                                 економіки

 

 

                            пропонує суспільні блага без  безпосередньої

                                      оплати їх, що поліпшує продуктивність

                                      підприємницького сектору і зменшує  витрати

                                      на споживання домогосподарств

 

Рисунок 1.1 – Основні  суб’єкти ринкової економіки

 

        Реальна модель економічного устрою передбачає використання як ринкового механізму, що забезпечує ефективне функціонування економіки, так і державного механізму регулювання для вирішення низки проблем, від яких відмовляється ринок, або ринкове вирішення яких для суспільства надто дороге.

       Головні завдання держави в умовах ринкових економічних систем:

• правове забезпечення функціонування ринкового механізму;
• організація грошового обігу;
• захист і сприяння розвитку конкуренції;
• виробництво суспільних благ;
• мінімізація трансакційних витрат;
• компенсація зовнішніх ефектів (екстерналій);
• стабілізація макроекономічних коливань;
• перерозподіл доходів через податкову систему;
• реалізація національних інтересів у світовій економіці.

1.3.Еволюція ринкової економіки.

      Етапи та шляхи становлення  ринкових відносин.

      Перший етап – період від розпаду первіснообщинного ладу до виникнення капіталізму. Він характеризувався формуванням ринкових відносин і простого товарного виробництва. Ринкові відносини відігравали підпорядковану роль, укорінювалися, як правило, в надрах натурального господарства, потісняючи його. Сприяючи встановленню зв’язків між раніш ізольованими суб’єктами господарювання (общинами, рабовласницькими латифундіями, феодальними маєтками, селянськими господарствами і т.д.), вони відкривали додаткові можливості для розвитку виробництва і суспільства в цілому. Саме з розвитком торгівлі було пов’язане і часткове нагромадження капіталу.

    Другий етап – капіталізм періоду вільної конкуренції. Він характеризувався розвитком ринкових відносин, їх широким і глибоким проникненням у всі сфери і функції суспільного господарства. Цей етап тривав у більшості капіталістичних  країн до межі ХIX і ХХ ст. Ринок існував у своїй класичній формі, коли товар перетворювався на елементарну частинку капіталістичного господарства. У цей період знімаються позаекономічні обмеження на шляху вільного руху товарів, капіталу, робочої сили, створюється єдиний національний, а потім і світовий ринок. За цих умов головними стали вільні ціни й конкуренція.

    Третій  етап – перетворення капіталізму вільної конкуренції в монополістичний капіталізм,а потім – у державно–монополістичний. Для цього періоду характерним є підривання класичного ринку, обмеження сфер його впливу державним регулюванням.

    Історичний  досвід розвитку класичного ринку  свідчить, що за своєю природою він є суперечливим і здатним внаслідок притаманної йому стихійності призвести не лише до  прогресу, а й депресії, криз і навіть до повного руйнування економічної системи. Отже, слід було знайти ефективні засоби, які б допомогли обмежити стихійні сили ринку

    Вперше обґрунтував  необхідність державного регулювання  ринкових відносин англійський  економіст  Дж. Кейнс. На противагу  економістам ХVIII- XIX ст. Дж. М. Кейнс та його послідовники довели, що забезпечити безперебійність капіталістичного відтворення без втручання держави в економіку неможливо. Державу вони розглядали як головний стимулятор попиту і чинник активізації підприємництва у господарському житті. Саме рекомендації Дж. М. Кейнса допомогли урядові Рузвельта уникнути руйнівної дії «великої депресії».

    Слід зазначити,  що у зв’язку з крахом соціалістичної системи в багатьох країнах почався етап переходу до ринкових відносин. Кожна країна через специфіку  розвитку, використовуючи історичний досвід, йде до ринку своїм шляхом.