Ринок як форма організації суспільного виробництва

                                                                                                                                                      

 

Міністерство освіти і науки України

Чернігівський державний технологічний  університет

Кафедра економічної теорії і економіки  підприємства

 

 

 

 

 

 

 

 

Курсова робота

з дисципліни: «Політична економія»

на тему: «Ринок як форма організації суспільного виробництва»

 

 

 

 

 

 

Виконала

Студентка групи ФК-101                                            К.В.Нітченко

 

Перевірила                                                                 Ж.В.Дерій

Доц.,к.е.н.                                                      

 

 

 

 

Чернігів 2010

 

Зміст

Вступ.

Розділ 1. Ринок як форма  організації суспільного виробництва………………4

Розділ 2. Закон вартості, його механізм та функції………………………...…30

Розділ 3. Капітал та його складові частини……………………………………32

Розділ 4.Земельна рента. Умови її виникнення………………………………..35

Висновок…………………………………………………………………………39

Література………………………………………………………………………..41

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

     Ринок — досягнення всього людства на всіх етапах його розвитку до найвищих форм суспільного прогресу. Ринкове господарство є середовищем, "атмосферою", в рамках і з допомогою яких відтворюються і панують відносини і зв'язки товарного виробництва. Ринок як самодостатній, автоматично діючий, саморегульований механізм — це абстракція, яка деякою мірою відбиває реалії XIX ст. Сучасний же ринок — це один з феноменів, який зумовлює складну систему господарювання, в якій тісно взаємодіють ринкові закономірності, численні регулюючі інститути (передусім державні) і масова свідомість. Ринок виступає як момент, що опосередковує виробництво й споживання, і тому перебуває під їхнім впливом, а також сам впливає на них. На ринку можуть з'явитися лише ті результати людської діяльності, які задовольняють потреби суспільства в особі покупців. На ринку з'ясовуються реальні потреби суспільства. Ринок показує виробникам, що виробляти і в якій кількості. Нарешті, на ринку визначається вартість результатів людської діяльності, в тому числі й товарів.

Вирішуючи питання, що виробляти,  необхідно  визначити, які товари  і  послуги виробляти  і  в  якому  об'ємі.  Важно  також оцінити, вживання яких технологій, методів організації підприємницької  діяльності, використання яких ресурсів дають максимальний економічний і  соціальний ефект. Крім того, суспільству слід враховувати, як розподілятиметься  продукція, як розподілятиметься дохід, як будуть забезпечені всі члени суспільства, у тому числі непрацездатні, малоімущі і безробітні.

    Ринок з його механізмом функціонування економіки відноситься до розряду загальнолюдських цінностей, є досягненням усієї світової цивілізації й залишиться таким в осяжному майбутньому. У економічній науці широко використовуються методи аналізу, синтезу, індукції,  наукового абстрагування, а також математичний інструментарій.

 

РОЗДІЛ1.РИНОК ЯК ФОРМА ОРГАНІЗАЦІЇ СУСПІЛЬНОГО                             ВИРОБНИЦТВА  

1.1.Сутність, структура і функції ринку…………………………………………5

1.2.Основні суб’єкти ринкової економіки………………………………...……21

1.3.Еволюція ринкової економіки………………………………………………23

1.4.Сучасний стан ринку…………………………………………….…………..25

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.1Сутність, структура ринку і функції ринку.

     Сутність поняття «ринок».

     Ринок як одна з категорій товарного виробництва у процесі розвитку зазнав істотних кількісно-якісних змін, що не могло не позначитися на еволюції його визначення протягом останніх двох століть. У працях А.Сміта і Д.Рікардо термін «ринок» не набув чіткого політ економічного визначення, оскільки його відносили до зовнішніх, поверхових явищ ринкової економіки, а тому використовували переважно для характеристики ринкового попиту.

     Першу спробу дати наукове визначення ринку зробив французький економіст О. Курно. На його думку, цей термін позначає «будь-який район, на якому взаємовідносини покупців і продавців вільні, тому ціни на одні й ті самі товари мають тенденцію легко й швидко вирівнюватися». А. Маршалл стверджував, що «чим досконаліший ринок, тим сильнішою є тенденція до того, щоб у всіх його пунктах в один і той самий час платили за одну й ту саму річ однакову ціну». У підручнику «Економікс» ринок розглядається як «інститут або механізм, який зводить покупців (представників попиту) і продавців (постачальників) окремих товарів і послуг». Американський економіст П. Хейне вважав, що «ринок — це набір взаємозв'язків, або процес конкурентних торгів». Наведені визначення об'єднує те, що всі вони виходять із тлумачення західними науковцями предмета економічної науки, тобто на вивченні виробничих або економічних відносин не наголошується. Крім того, не слід обмежувати ринок лише сферою товарного обміну, оскільки ринок передбачає грошовий обіг, у тому числі ринок цінних паперів.

    У сучасній політичній економії відповідно до предмета цієї науки при визначенні сутності ринку першочерговою стає система або певна сукупність економічних відносин, а також робиться спроба пов'язати його з певними функціями (формування попиту й пропозиції та ціни на товари). Необхідно також з'ясувати основні суб'єкти ринку, між якими виникають і розвиваються такі відносини. В одних визначеннях такими суб'єктами називають сукупність покупців, у других — виробників і споживачів, продавців і покупців, у третіх — домашні господарства, підприємців і уряд, у четвертих — господарюючих суб'єктів. З погляду принципу історизму суб'єктами ринку найдоцільніше називати домашні господарства (у тому числі окремих індивідів), різні типи організацій (насамперед великі корпорації) та державу (у тому числі наднаціональні органи).

    Сучасний ринок — сукупність економічних відносин між домашніми господарствами, різними типами підприємств, фірм та компаній (насамперед, великими компаніями) і державою (утому числі наднаціональними органами) з приводу купівлі товарів і послуг у сфері обміну та механізм забезпечення цього процесу відповідно до законів товарного виробництва і грошового обігу.

     З цього визначення ринку випливає, що, по-перше, ринок завжди обумовлюється природою виробництва, хоч йому властива значна самостійність і він активно впливає на всі відтворювальні процеси, їх кінцеві результати та ефективність. По-друге, формування ринку не є самоціллю. Це, не мета, а засіб досягнення ефективності системи господарювання. По-третє, ринок означає систему саморегулювання економіки, що стимулює розвиток виробництва за його як кількісними, так і якісними параметрами. Проте такий ринок сьогодні є анахронізмом. Вільний ринок, що діє автоматично, саморегулюється, як доведено історичним досвідом, ефективно працювати не може.

     Сутність ринку полягає в тому, що це певна сукупність економічних відносин між різними типами фірм (промисловими, торговельними, індивідуальними, корпораціями, державними фірмами тощо) та індивідами з приводу купівлі-продажу товарів і послуг відповідно до законів товарного виробництва.

    Структура ринку.

     Розрізняють ринки засобів праці, природних ресурсів, предметів праці, землі, робочої сили, праці, технології, інформації, товарів, нерухомості, послуг, ринок інтелектуальної власності, фінансовий ринок та ін. Більшість із них може бути поділена на локальні ринки. Так, ринок товарів поділяють на оптовий і споживчий; ринок інтелектуальної власності — на ринок патентів, ліцензій, ноу-хау, програм математичного забезпечення та ін.; фінансовий ринок — на ринок інвестицій (довготермінових кредитів), ринок грошей (короткотермінових кредитів), ринок валюти, ринок цінних паперів, ринок золота (у сучасних умовах він є водночас і ринком товарів). Всі вони у комплексі формують структуру ринку.

     Структура ринку — сукупність окремих ринків у межах національної економіки або внутрішнього ринку, а також світового ринку та його окремих регіонів і взаємодія між  ними.

      Сучасна економіка являє собою синтез великої кількості взаємодіючих ринків. Їх підрозділяють на різні види залежно від умов діяльності суб'єктів ринкових відносин, відповідності чинному законодавству за ознакою простору дії, об'єкта купівлі-продажу. Існує безліч видів ринків, головні з який можна згрупувати по таких трьох ознаках, основні види ринків наведено в таблиці 1.1.

      Таблиця 1.1 - Оновні види ринків

З погляду  відповідності  чинному законодавству	по економічному призначенню об'єктів ринкових відносин	по просторовій ознаці
- легальний  ринок - тіньовий ринок	- споживчий ринок - ринок капіталів - ринок робочої сили - ринок інформації - фінансовий ринок - валютний ринок і  ін.	- місцевий ринок - національний ринок - міжнародний регіо-  нальний ринок                    - світовий ринок

     Вільний ринок – це ринок з великою кількістю виробників однорідної продукції, які не в змозі впливати на рішення один одного. У ньому немає обмежень в інформації про попит, пропонування, ціни, якість продукції тощо. Тут вільне ціноутворення, відсутні штучні бар'єри при входженні на ринок того чи іншого товару та виходу з нього.

     Монополізований ринок — ринок, на якому один-два виробники або продавці можуть зосередити у своїх руках усю або переважну масу виробленої продукції, всю сукупність товарів певного виду і диктувати ціни.

    На немонополізованому ринку існує багато продавців, кожний з яких окремо не спроможний впливати на процес ціноутворення. На цьому ринку у розвинутих країнах діє найбільше господарюючих суб'єктів.

     Регульований ринок - це ринок, який контролюється і регулюється державою за допомогою спеціальних заходів економічного та адміністративного характеру.

     Олігополістичний ринок — ринок, на якому кілька продавців певних товарів чи послуг можуть домовлятися між собою (письмово або усно) щодо поділу ринків збуту і впливати на рівень цін, тобто існує групова монополія.

    Між монополізованим і регульованим ринками спільним є те, що ці ринки — високоорганізовані, виникли й розвиваються на вищій стадії капіталізму, функціонують за дії тенденції до підриву товарного виробництва. Між ними є також відмінності:

1) монополізований (у  тому числі олігополізований) охоплює  тільки один сектор економіки і лише частково немонополізований (тією мірою, якою розвиваються контрактні відносини між великими, середніми та дрібними підприємствами), а регульований — всю економіку в єдності трьох секторів (у тому числі державного), хоч і неоднаковою мірою;

2) суб'єктом регулювання монополізованого ринку є монополія (у тому числі й олігополія — колективна монополія), а суб'єктом регульованого — держава і наднаціональні органи;

3) мета регулювання  в межах монополізованого ринку  — привласнення монопольно високих  прибутків, а мета державного — стабілізація економічної системи, узгодження різних інтересів (приватних, колективних і суспільних), певне задоволення загальнонаціональних проблем.

Одним із критеріїв структуризації ринку є його поділ на ринок  готової продукції та ринок замовлень (у тому числі державних, торговельних організацій).

Крім того, виділяють  організаційно-функціональну структуру  ринку, що містить контрактну систему  закупівель: систему бірж, ярмарків, виставок та інших посередницьких структур із збуту товарів; прямі зв'язки між виробниками і збутовими організаціями (без посередників), між виробниками і споживачами; маркетинг, рекламу та ін., які формують інфраструктуру ринку.

Між різними видами, типами ринків, їх суб'єктами встановлюються складні прямі й опосередковані зв'язки, на основі яких формуються економічні закони розвитку й функціонування сучасного регульованого ринку.

За узагальненим критерієм  ринки поділяють на фінансові  ринки, ринки засобів виробництва (або капіталу, за термінологією  економікс), предметів споживання, послуг, інтелектуальної власності, валютні, ринок інформації, золота.

     Фінансовий ринок (у вузькому значенні — грошовий ринок, ринок позичкових капіталів) — сукупність економічних відносин з приводу організації купівлі-продажу вільних грошових коштів та їх перетворення на грошовий капітал.

     Фінансовий ринок спрямовує в єдине русло рух інших форм капіталу, а отже, ринковий механізм. Гроші є найрухливішою формою економічної власності, а цінні папери — основною формою багатства. Саме фінансовий ринок (насамперед грошовий) найбільше відповідає вимогам досконалої конкуренції, що зумовлено однорідністю товару, наявністю інформації про цей об'єкт торгівлі тощо.

      На ринку обертаються такі види цінних паперів: акції, облігації (підприємств і державних позик) та іпотечні облігації; купони до облігацій, векселі, чеки, депозитні сертифікати, коносаменти, варранти (складські свідоцтва) та ін. Суб'єктами відносин, які при цьому виникають, є підприємства різних форм власності, домашні господарства, комерційні банки, фінансово-кредитні організації, держава та ін. Об'єкти фінансового ринку — це особисті заощадження населення, тимчасово вільні кошти, що утворюються в процесі обороту промислового і торговельного капіталів, та ін. Як основні важелі цього ринку діють попит, пропозиція на позичковий капітал та його ціна.