Ринок праці. Двостороння монополія на ринку праці

В Україні тривалий час  існувала монополія державної власності, жорстка регламентація розмірів заробітної плати, наявність інституту прописки, що призвело до деформації ринку праці.

Сьогодні формування ринку праці в Україні здійснюється в умовах кризового стану економіки, неефективної її структури, надзвичайно  розвиненої важкої промисловості й слабкої сфери народного споживання, залежності економіки від кооперованих зв’язків з державами СНД, насамперед від поставок енергоносіїв з Росії.

 

 

2. Мікроекономічний  аналіз ринку праці як одного  з видів ринку ресурсів

2.1. Підходи  до диференціації ринку праці

 

Систематизуючи уявлення різних авторів про диференціацію  ринків праці, зауважимо, що, крім класифікації, доцільно визначити типи моделей  та сегментів ринку праці. Відмінність у цих поняттях полягає в тому, що моделі дають змогу диференціювати ринки праці відповідно до політики держави стосовно процесів відтворення робочої сили. Класифікація дає змогу диференціювати одну й ту саму сукупність за різними ознаками, базується на виявленні дії певного фактора чи групи факторів і є методом вивчення та аналізу ринку праці; сегментація базується на виявленні комплексного впливу багатьох різнорідних факторів на ринок праці, зосереджується на способах включення до процесу виробництва, координації та оцінки робочої сили, а також, крім теоретико-методологічного підходу, є складовою стратегії регулювання ринку праці.

Увага до моделювання, класифікації та сегментації у різних авторів зумовлена об’єктивною потребою поглибленої диференціації ринку праці взагалі та його елементів зокрема. Поглиблення диференціації можливе за рахунок появи нових ознак диференціації (по горизонталі) і внаслідок ускладнення відмінностей в межах кожної специфічної групи (по вертикалі); воно потрібно для визначення політики на ринку праці. Особливо це важливо для ринків праці країн, економіка яких перебуває на етапі трансформації. При цьому слід звернути увагу на комплексність дії факторів диференціації, які зумовлюють, по-перше, схожі видозміни в межах різних груп ринків праці, а по-друге, виникнення нових якостей учасників ринку праці під впливом не одного, а багатьох факторів одночасно.

Що стосується класифікації ринків праці, то узагальнення наведених  в цьому параграфі пiдходiв  дало змогу розробити, на наш погляд, бiльш повну та систематизовану класифікацію. Типи ринкiв працi можна розглядати з рiзних позицiй. Це пов’язано зі складнiстю ринкової системи господарювання та притаманних їй вiдносин, якi стосуються всього комплексу економiчних, полiтичних, соцiальних, правових, моральних, психологiчних та iнших аспектiв життєдiяльностi людини i суспiльства.

Структурними ознаками класифікації ринкiв працi можуть бути територiальний, соцiальний, професiйний пiдходи; ланки суспiльного виробництва; кiлькiсне спiввiдношення покупцiв і продавцiв товару «робоча сила»; умови конкуренцiї; спiввiдношення попиту та пропозицiї робочої сили.

З погляду територiального  пiдходу існують такі ринки працi: мiсцевий, регiональний, нацiональний, міжнародний (транснацiональний та свiтовий).

Залежно вiд соцiального  пiдходу виокремлюють ринки:

— робочих кадрiв (працiвникiв переважно фiзичної працi);

— спецiалiстiв і менеджерiв (працiвникiв переважно нефiзичної працi).

Залежно вiд професiй  розрiзняють ринок, наприклад, верстатникiв, зокрема токарiв, шлiфувальникiв i т.п., економістів тощо.

Залежно вiд кiлькiсного  спiввiдношення покупцiв і продавцiв товару «робоча сила» ринок працi, подiбно до товарного, може бути таких типiв, як показано в табл. 2.1.  

Таблиця 2.1.

 Основні типи ринків  праці за кількісним співвідношенням  суб’єктів

Кількість   продавців	Типи ринків праці
	Кількість покупців
	Один	Кілька	Багато
Один	Обопільна   монополія	Обмежена   монополія	Монополія
Кілька	Обмежена   монополія	Обопільна   олігополія	Олігополія
Багато	Монопсонія	Олігополія	Обопільна   поліполія

 

 Залежно від умов конкуренцiї розрiзняють ринки працi:

— необмеженої конкуренцiї (повної конкуренцiї, вiльний ринок);

— обмеженої конкуренцiї (неповної конкуренцiї).

Залежно від спiввiдношення попиту та пропозицiї робочої сили можуть бути ринки:

— трудодефiцитнi;

— трудонадлишковi.

Як вiдомо, кожній з класифікацій ринкiв притаманний свiй механiзм цiноутворення залежно вiд спiввiдношення попиту та пропозицiї, а також у певний перiод часу вiдповiдають своя шкала та графiки попиту й пропозицiї робочої сили. Не є винятком також класифікацiя ринкiв працi з точки зору ланки суспiльного виробництва, бо нацiональний ринок працi також має механiзм цiноутворення, тому що внутрiшньофiрмовий ринок працi є частиною галузевого, а сукупнiсть останнiх є частиною нацiонального. Водночас усi типи ринкiв можна розглядати умовно iзольовано (наприклад, ринки працi токарiв або iнженерiв, якi мають власнi механiзми цiноутворення та узгодження спiввiдношення попиту та пропозицiї робочої сили). Таке твердження базується на мiркуваннях про умови виникнення ринку взагалi та ринку праці зокрема.

Отже, на наш погляд, будь-який тип ринку праці можна виокремити за наявностi попиту, пропозицiї та цiни на певний товар — «робочу силу».

Коментуючи наведену класифікацію ринкiв праці, звернемо увагу на деякi моменти. По-перше, як зазначалося, вiдносини купiвлi–продажу робочої сили безперервнi вiд моменту найму працiвникiв аж до їхнього звiльнення. Тобто ринок працi iснує не лише за межами пiдприємства, фiрми, а й у самому господарствi пiдприємця. Отже, неправильним є твердження, що зайнятi на робочих мiсцях фiрми вже не перебувають на ринку працi, тобто не перебувають у вiдносинах купiвлi–продажу своєї робочої сили з пiдприємцем i не перебувають у станi пропозицiї свого товару. Адже пiдприємець, як зазначалося, пропонує попит не лише на робочу силу тих, хто не зайнятий на пiдприємствi та шукає роботу. Вiн приглядається також i до найманих працiвникiв, з якими вже укладено трудовий договiр (контракт), пропонуючи їм бiльш вигiднi умови найму, коли шукає потрiбних йому працiвникiв на новi або вакантнi робочi мiсця.  
Водночас з-поміж зайнятих багато таких, хто шукає роботу  
на своєму або iнших пiдприємствах з бiльш вигiдними умовами найму. Знайшовши таку роботу, вони звiльняються i переходять на iншi пiдприємства або на iншi робочi мiсця на тому самому пiдприємствi.

По-друге, розглядаючи  класифікацію ринкiв праці залежно  вiд кiлькiсного спiввiдношення суб’єктів, треба мати на увазi, що пiд продавцями робочої сили розумiють як iндивiдуальних найманих працiвникiв, так i їхні спiлки. Донедавна в умовах адмiнiстративно-командної економiки в Українi ринок працi виступав у формi монопсонiї, при якiй безлiчi продавцiв робочої сили протистояв по сутi один покупець — держава, що була єдиним власником засобiв виробництва. У рамках державних пiдприємств держава диктувала умови найму, зокрема: жорсткi рiвнi заробiтної плати, трудозатрат, режим працi, вiдпочинку, виробничi функцiї, трудовi вiдносини, структуру виробництва, обсяги закупок продукцiї, цiни тощо. Формально виразником господарсько-трудових iнтересiв працiвникiв мали виступати профспiлки, але вони цих функцiй здебiльшого не виконували. Тому тiльки формально можна сказати, що в зазначених умовах iснував ринок працi обопiльної монополiї.

Сучасна ситуацiя виглядає дещо iнакше. Здiйснюються приватизацiя, роздержавлення пiдприємств, в результатi чого вiдбуваються деякi економiчнi, полiтичнi, соцiальнi та моральнi змiни щодо зайнятостi, соцiальної захищеностi, соцiального статусу населення, розподiлу прибуткiв тощо. З’явились новi форми власностi та господарювання: малi пiдприємства, спiльнi пiдприємства, кооперативи, селянськi (фермерськi) господарства, рiзнi форми господарських товариств. Формуються новi категорiї роботодавцiв. Тому вже можна говорити про частковий перехiд до такої форми ринку працi, як олiгопсонiя, при якiй обмеженiй кiлькостi роботодавцiв (близько 5 — 7) протистоїть велика кiлькiсть претендентiв на робочi мiсця. Ця форма ще близька до абсолютної монополiї, без лiквiдацiї якої неможливо сформувати дiйовий, повноцiнний, високоефективний ринок працi. Його бажано в перспективi розвивати в напрямку поступового переходу вiд олiгополiї до обопiльної полiполiї.

По-третє, наведена класифікація обмежена дією певної кількості факторів, але на практиці існує значно більше ознак, за якими можна диференціювати ринки праці. До того ж кожна класифікаційна група має певні обмеження, тому що збудована з урахуванням однієї-двох ознак. Проте в сучасних умовах спостерігається сукупна, комплексна дія факторів, які поглиблюють диференціацію ринку праці на сегменти.

Аналізуючи сегментацію  споживчого ринку, помічаємо, що це є  процес суб’єктивного вибору, під  час якого відбувається поділ  споживачів на чіткі групи покупців, кожна з яких може потребувати  окремих товарів або комплексів маркетингу. Фірма виявляє різні способи сегментування ринку, розробляє профілі одержаних сегментів, оцінює ступінь привабливості кожного з них, оцінює і відбирає один або кілька сегментів ринку для виходу на них зі своїм товаром, забезпечує товару конкурентне становище на ринку і розробляє детальний комплекс маркетингу. Суб’єктивність виявляється в тому, що ці дії здійснює виробник з метою визначення типу товару, який задовольнить певного споживача, рівня ціни, методів розповсюдження товару і методів стимулювання збуту. Споживач же в свою чергу також може здійснювати сегментацію ринку з метою придбання товару, який найкраще задовольнить його потреби за прийнятною ціною. Отже, виробник сегментує попит, а споживач — пропозицію на споживчому ринку.

Дещо складніша ситуація на ринку праці, яка зумовлена особливостями цього типу ринку. Але, як і в попередньому випадку, підходи до сегментації залежать від суб’єкта та його мети. Так, підприємець, маючи на меті започаткувати виробництво складної продукції, мусить проаналізувати сегментацію сукупної пропозиції робочої сили в даному регіоні з метою визначення можливості забезпечення виробництва наявними в регіоні кадрами або необхідності організації профнавчання чи залучення необхідної робочої сили з інших регіонів. У свою чергу виробники освітніх послуг, визначаючи свою нішу на ринку освітніх послуг, і молоді люди, які обирають профіль своєї майбутньої професії, мають проаналізувати стан ринку праці з погляду сегментації наявної та перспективної пропозиції робочої сили і робочих місць у даному регіоні. Певний інтерес до сегментації робочої сили і робочих місць мають також держава, профспілки та інші громадські організації, які ставлять собі за мету забезпечити зайнятість населення, достойний рівень життя кожному громадянинові, підвищуючи конкурентоздатність робочої сили на ринку праці за рахунок якості загальної та професійної підготовки та подаючи матеріальну допомогу безробітним і підтримку неконкурентоспроможним верствам населення.

 

 

2.2. Види ринку  праці та двостороння монополія на ринку праці

 

В умовах досконалої конкуренції ні фірма, ані окремий робітник не мають контролю над існуючим у даний період рівнем заробітної плати та обсягом зайнятості й не можуть впливати на стан ринкової рівноваги. Ринкова рівноважна ставка зарплати встановлюється внаслідок взаємодії сукупного попиту на працю та її сукупного пропонування і визначається граничною доходністю останнього з найнятих робітників даної кваліфікації, який має найнижчу продуктивність. Будь-яка подія, що впливає на попит або пропонування праці, змінює рівноважну ставку зарплати і граничну доходність на одну й ту саму величину. Графічно рівноважні ставка зарплати  і рівень зайнятості в економіці  визначаються точкою перетину кривих ринкового попиту і пропонування праці (рис. 2.1.а).

Оскільки обсяг попиту на працю окремої фірми надто  малий порівняно з ринковим попитом, то фірма пристосовує свої обсяги купівлі до існуючої рівноважної годинної ставки зарплати. Так само і робітники приймають рішення щодо продажу своєї робочої сили тій чи іншій фірмі, виходячи з наявної ставки зарплати. Їх крива пропонування праці фірмі  співпадає з лінією рівноважної ставки зарплати .

Фірма визначає рівноважний обсяг праці (рис. 2.1..б) за правилом оптимального використання ресурсу     і максимізує прибуток за умови: . У стані рівноваги заробітна плата завжди стає рівною граничній доходності останнього із залучених робітників.

Рис. 2.1. Графік попиту і  пропозиції на ринку праці

Вигода фірми від найму робітників визначається як різниця між сумою граничних доходностей всіх найнятих робітників, крім останнього, і видатками на заробітну  плату. Ця величина є нормальним (середнім) прибутком, який складає неявні витрати фірми.

Вигідність конкурентного  ринку праці для найманих робітників визначається величиною одержуваної ними економічної ренти – різниці між рівноважною ставкою зарплати і мінімальними видатками, які могли б забезпечити найом робітників. Її величина залежить від еластичності пропонування праці: чим менш еластичним є пропонування, тим більша частина платежів за ресурс набуває форми економічної ренти. Якби пропонування праці було абсолютно еластичним, економічна рента дорівнювала б нулю.

Якщо обидва ринки  – ринок праці і ринок готової продукції – досконало конкурентні, то в процесі встановлення загальної ринкової рівноваги досягається ефективний розподіл праці у суспільстві. У точці рівноваги , або  – граничні видатки на ресурс рівні цінності граничного продукту праці. Дана рівність є критерієм ефективності розподілу ресурсів.