Ринок цінних паперів

• функціональне регулювання в сполученні з методами 
  інституціонального регулювання з питань організації контролю і нагляду за діяльністю учасників ринку;
• використання  механізмів саморегулювання  ринку, створюваних за допомогою і під контролем держави;
• розподіл повноважень по регулюванню ринку між держустановами на основі жорсткої відповідальності за результати;

•пріоритет захисту дрібних інвесторів і населення, форм колективних інвестицій при розвитку системи регулювання ринку;

• пріоритет розвитку інфраструктурних організацій;
• максимальний поділ ризиків;
• запобігання або часткове зняття конфліктів інтересів на основі регулювання питань суміщення видів професійної діяльності.

До основних об'єктів  регулювання (учасникам РЦП) відносять, по-перше, емітентів цінних паперів і організації, залучаються емітентами для виконання своїх обов'язків перед інвесторами (включаючи реєстраторів, аудиторів платіжних агентів тощо); по-друге, професійних посередників, що діють на РЦП, що здійснюють професійну діяльність (включаючи брокерську, дилерську, депозитарну й інші види діяльності). Серед професійних учасників РЦП важливу роль грають інфраструктури і організації (фондові біржі й інші організатори торгівлі, розрахункові і клірингові організації). По-третє, інвесторів І організації, що професії займаються керуванням інвестиціями. По-четверте, саморегулюючі організації професійних учасників РЦП.

У основі регулювання  усіх видів професійної діяльності РЦП і діяльності щодо управління інвестиціями лежить ліцензування зазначених видів діяльності. При цьому ліцензування в широкому змісті не зводиться до однократного акта видачі ліцензії тому або іншому учаснику ринку.Мова повинна йти про систематичні перевірки діяльності учасників ринку на предмет виконання вимог, що випливають на володіння ліцензією на ведення конкретної професії діяльності. Пряме регулювання діяльності більшості учасників ринку входить у компетенцію ДКЦПФР.

Регулювання діяльності ряду учасників ринку (наприклад, комерційних банків, страхових компаній або недержавних пенсійних фондів) цілком або частково (в окремих аспектах їхньої діяльності) віднесено до компетенції інших відомств. У підсумку сукупне регулювання РЦП  в Україні здійснюється декількома органами, у компетенцію яких входять різні аспекти.

Участь різних відомств у регулюванні діяльності суб'єктів РЦП будується на основі передбаченого законодавством обов'язкового узгодження всіх нормативних актів органів державної влади і керування, прийнятих ними в межах своєї компетенції, із ДКЦПФР. Однак на практиці не завжди дотримуються цього принципу.

РЦП у світі  є одним із найбільше регламентованих  ринків. Складність відношень на ринку, його масовість, властивий ринку ризик, інтереси безпеки учасників змушують уводити численні норми і правила, засновувати різні регулюючі інститути.

При відсутності  регулювання, або, навпаки, надмірному регулюванні ринку, його ліквідність стає вкрай мала, капіталізація падає, у результаті деякі угоди полягають за межами країни або на нелегальному сегменті ринку. Головне завдання ринку - збір і перерозподіл приватного капіталу - при цьому перестає

 

 

вирішуватися.

Потрібно  розрізняти декілька типів помилок регуляторів. Зокрема, найпоширенішою помилкою навіть на розвитому РЦП є введення норм, що надмірно збільшують ціну регулювання - витрати часу і грошей учасників ринку на виконання вимог регуляторів, частіше усього заповнення зайвих форм звітності, або забезпечення яких-небудь надлишкових процедур. Хоча часто це робиться для захисту інвесторів, вартість такого регулювання лягає в кінцевому рахунку на їхні ж  плечі. Також при цьому зменшується ліквідність ринку, оскільки зростає ціна кожної угоди, і частина угод стає робити невигідно - число угод на ринку стає менше, що менше бажають продати і купити папери. З цими помилками борються введенням спеціальних державних органів, що щодо незалежні від регуляторів і здійснюють моніторинг вартості, що видаються норм як для державних регуляторів, так і саморегулюючих організацій.(10)

Для існування  РЦП у ринковій економіці необхідно згадати небезпеку заходів, які не просто зменшують ліквідність ринку, а й призводять до падіння та маргиналізації ринку тощо. Найбільше небезпечні в цьому відношенні ідеї регулювання, що знаходяться в опозиції до самої природи РЦП, зокрема різні обмеження на обертання конкретних цінних паперів, не передбачені емітентом; регулювання рівня цін розміщень і угод; регулювання рівня комісій посередників; робота державних операторів на корпоративному РЦП; скасування результатів придбань цінних паперів; регулювання конкурентних відношень (тобто визначення «оптимального» числа професіоналів ринку, інвесторів, емітентів).

Вкладення громадян у виді цінних паперів дають можливість сполучення функцій заощадження і збільшення коштів при одночасному постачанні економіки необхідними інвестиціями. Щоб реалізувати ці функції, цінний папір потрібно продати або купити.

Ліквідність цінних паперів, що знаходяться в руках інвесторів, залежить від великої кількості причин, серед яких не останнє місце займають витрати системи обігу цінних паперів, ціна регулювання, спосіб організації ринку й інші причини, що знаходяться поза впливом або вибором інвестора. Наприклад, інвестор як суб'єкт РЦП не може вплинути на регулятора, котрий приймає норми, що зменшують ліквідність ринку. Емітенти теж не можуть впливати на ці рішення. Інвестори при цьому втрачають свої заощадження, емітенти також будуть мати великі трудності при одержанні капіталу на менш ліквідному ринку. Звичайно, політику такого регулятора, що зменшує своїми діями ліквідність ринку, не можна назвати такою, що відповідає інтересам фінансової безпеки інвесторів, що сприяє збільшенню капіталізації ринку, і отже така політика буде суперечити державним інтересам.

Необхідно зазначити, що вітчизняні підприємства мають значний потенціал залучення великих потоків капіталу. На жаль, в Україну тільки почали приходити струмочки іноземного капіталу у вигляді стратегічної участі, а не як звичайні портфельні інвестиції, їх принесли західні фонди  венчурного капіталу. Це свідчить про те, що Україна ще не створила достатніх умов довіри як для наших вітчизняних, так і іноземних інвесторів, коли інвестиційні можливості поєднуються з ясною та надійною структурою РЦП, головним завданням держави є саме забезпечення надійної та стабільної роботи учасників ринку.

Важливим  напрямом вдосконалення регулювання  РЦП в Україні є посилення дієвості методів державного контролю та їх правове застосування, що забезпечується насамперед заходами законодавчого та оперативного управління. На мій погляд, першочерговим заходом є стабілізація законодавчої бази, створення системи захисту прав інвесторів через впровадження системи відповідальності учасників ринку цінних паперів, введення фінансових (штрафних) санкцій у разі невиконання останніми зобов'язань перед інвесторами. Насамперед це стосується прийняття законів «Про акціонерні товариства», «Про цінні папери та фондову біржу» (нова редакція) тощо. При цьому необхідно забезпечити захисту прав інвесторів, для чого слід передбачити норми, спрямовані на врегулювання конфліктів інтересів (зокрема, через розподіл повноважень, введення системи штрафів щодо порушників), запобігання маніпулюванням цінами, дотримання стандартів ділової етики тощо. Слід також посилити гнучкість державного регулювання стосовно стратегічно важливих для економіки та безпеки корпоративних структур, зокрема шляхом впровадження механізму «золото» акції, що достатньо широко використовується в розвинутих країнах.

Таким чином, вдосконалення державного регулювання  РЦП повинно бути спрямоване на розвиток корпоративного управління, поліпшення системи реєстрації прав власності  щодо створення інфраструктури РЦП; забезпечення надійного фінансового моніторингу, а також контролю за діяльністю нових інститутів спільного інвестування та недержавних пенсійних фондів; формування єдиної системи збору, обробки та аналізу інформації щодо учасників ринку тощо. Саме вдосконалення державного регулювання РЦП з цих позицій, а також посилення захисту прав інвесторів буде сприяти активізації залучення інвестицій в розвиток реального сектора національної економіки.(9)

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновки

Отже, сьогодні ринок цінних паперів знаходиться в стадії розвитку. При цьому є значний потенціал як з боку професійних учасників ринку, так і з боку інвесторів.

Розвиток  РЦП зводиться до проблеми вибору і реалізації курсу(ідеології, філософії) в сфері управління – державного регулювання ринком і діяльності саморегулівних інститутів.

Проаналізувавши викладений матеріал, можна виокремити певні шляхи розвитку ринку цінних паперів:

1. Посилення ролі держави на ринку. З огляду на те, що держава на наших ринках виконує контрольно – наглядову функцію та функцію по формуванню ринку, її роль буде активізуватися. Сьогодні, коли РЦП України характеризується як такий, що розвивається, функція Саморегулівних Організацій буде допоміжною. Регулятивна стратегія на РЦП стає превалюючою для України.
2. Інтеграція національного РЦП у світовий кругообіг капіталів через посилення прозорості ринку та інтернаціоналізацію господарств різних країн; посилення присутності іноземних фінансових установ.
3. Збільшення технічної допомоги від зарубіжних партнерів для розвитку фінансового і фондового ринків.
4. Централізація торгів на організованих ринках ( можливе зменшення кількості фондових бірж, розмежування діяльності комерційних та інвестиційних банків, зміна ідеології спільного інвестування, посилення контролю за діяльністю фінансових посередників і професійною підготовкою спеціалістів для роботи на ринку цінних паперів).

Для створення  цільового ефективно функціонуючого ринку в Україні необхідна ширша та активніша приватизація за гроші; налагодження зв'язків між посередниками; ширша реалізація облігацій фірм та підприємств; створення інвестиційних банків; активізація роботи фондових бірж (особливо у межах вторинного ринку).

 

 

Бібліографічний список

1. А. Головко. Фінансовий ринок України. – Київ, 2006. - №5-6. – с.9-24
2. А.А. Чухно, П.С Єщенко, Г.Н.Климко .Основи економічної теорії: Підручник .- К.: Вища школа, 2001. - 606 с.
3. Б.С. Івасів. Гроші та кредит: Підручник. – Вид. 2-ге. змін. і доп.- Тернопіль : Карт-бланш, 2005. – 528 с.
4. В. Пила. Формування ринкових відносин в Україні. – 2006. - №6. – с.114-124
5. М. Долішній. – Регіональна економіка. – 2005. - №2. – с.7-15
6. М. Назарчук. Економіка України. – 2005. - №10. – с. 33-41
7. М. Небава.  Теорія макроекономіки : Навч.посібник.- Київ: Видавничий дім « Слово», 2003.- 536 с.
8. М. Савлук, А.М. Мороз, М.Ф. Пуховкіна. Гроші та кредит: Підручник. – 3-тє вид., перероб. і доп. – К.: КНЕУ, 2002. – с.107-135
9. О. Гольденберг.  Формування ринкових відносин в Україні. – 2006. - №6 – с. 42-46
10. О. Коваль. Формування ринкових відносин в Україні. – 2004.- №12. – с.15-21
11. О. Мозговий, А. Батаршина. Ринок цінних паперів України. – 2005. - №5-6. – с.47-58
12. О. Мозговий , Д. Лук'яненко. – Ринок цінних паперів України. – 2005. - №9-10. – с.3-12
13. О. Назарук, О. Скляр. Економіка України. – 2005. - №12. – с.19-24
14. О. Шевченко, Є. Червяченко. Банківська справа. – Київ, 2005. - №4. – с.37-46
15. П. Самофалов, Г.М. Терещенко. Фінанси України. – 2006. - №4. – с.124-130
16. Ю. Харазішвілі. Формування ринкових відносин в Україні. – 2005. - №12. – с.122-132