Ринок цінних паперів

На закінчення хотілося б порівняти ті прогнози, які було покладено              О. М. Мозговим в обґрунтування тези про необхідність переважного розвитку в Україні позабіржового ринку цінних паперів, з сьогоднішніми реаліями. Наскільки ці прогнози виправдалися, видно з наведеного порівняння:

*Див. О. Мозговий  Зазнач. Праця, с.134

Розділ 3. Шляхи  покращення розвитку ринку цінних паперів  в Україні.

3.1. Удосконалення державного регулювання ринку цінних паперів.

Важливість  ринку цінних паперів як одного з  основних елементів фінансової системи  зумовлює активну роль держави в його регулюванні.

Держава виступає на РЦП як у ролі гаранта забезпечення законності даного виду діяльності, так  і як самостійний її учасник-емітент. Слід зазначити, що суміщення професійної  і регулюючої діяльності держави  на фондовому ринку - явище досить поширене в усьому світі, однак в Україні в силу достатньої нерозвиненості інших учасників РЦП будь-який необережний крок уряду здатний суттєво вплинути на його стан.

Ефективність  функціонування ринку цінних паперів  залежить від мікро- та макроекономічного середовища, а основна функція, яку мають виконувати цінні папери, - мобілізація грошових коштів для фінансового забезпечення активної підприємницької діяльності. В Україні РЦП як з'явився логічний елемент приватизації, де державне регулювання грає особливу роль. Пенсійна реформа, масова та грошова приватизація - усі ці заходи здійснюють прямий вплив на РЦП і таке тісне взаємопов'язання унеможливлює реалізацію одного без ретельної розробки іншого елементу.

Державне  регулювання РЦП в Україні  здійснюється з метою:

• реалізації єдиної державної політики у сфері випуску та обігу цінних паперів та їх похідних;
• створення умов для ефективної мобілізації та розміщення учасниками ринку цінних паперів фінансових ресурсів з урахуванням інтересів суспільства;
• одержання учасниками ринку цінних паперів інформації про умови випуску та обігу цінних паперів, результати фінансово-господарської діяльності емітентів, обсяги і характер угод з цінними паперами та іншої інформації, що впливає на 
  формування цін на ринку цінних паперів;
• забезпечення рівних можливостей для доступу емітентів, інвесторів і посередників на ринок цінних паперів;
• гарантування прав власності на цінні папери; захист прав учасників фондового ринку;
• інтеграції у європейський та світовий фондові ринки;
• дотримання учасниками ринку цінних паперів вимог актів законодавства;
• запобігання монополізації та створення умов розвитку добросовісної конкуренції на ринку цінних паперів;
• контролю за прозорістю та відкритістю ринку цінних паперів.

До сфери  державного регулювання ринку цінних паперів в Україні відносяться як законодавче забезпечення, так і регулювання та визначення правил випуску та обігу цінних паперів, реєстрація нових випусків, ліцензування професійної діяльності на ринку цінних паперів, захист прав інвесторів, контроль за дотриманням антимонопольного законодавства, контроль системи ціноутворення та діяльності професійних учасників ринку.

У світовій практиці державне регулювання РЦП здійснюється у виді прямого і непрямого втручання уповноважених органів у його функціонування. До основних напрямів прямого втручання відноситься весь комплекс законотворчої діяльності представницьких органів і органів виконавчої влади з проблем РЦП. Керуюча і регулююча роль у діяльності фінансових інститутів, що функціонують на РЦП, відведена державним органам. В Україні такими органами є Державна комісія з цінних паперів і фондового ринку [ДКЦПФР], Міністерство фінансів. Нацбанк, Фонд державного майна. Регулюючі органи виконують в основному три функції, спрямовані на захист інвесторів від фінансових втрат. Це, по-перше, реєстрація всіх учасників РЦП; по-друге, забезпечення всіх суб'єктів економіки достовірною інформацією; і по-третє, здійснення контролю і підтримка правопорядку на РЦП.

РЦП як частина  фінансового ринку країни життєво необхідний для розвитку виробництва, але в той же час неможливо існування ефективного фондового ринку без наявності визначеної кількості досить ліквідних підприємств. Тому у процесі ринкових перетворень не можна відокремлювати фінансову сферу від виробництва, інтереси держави від інтересів компаній тощо. Тільки при здійсненні взаємозалежного продуманого регулювання, націленого насамперед на створення умов для ефективної діяльності інвесторів, можлива поява в Україні дійсно розвиненого РЦП.

Систему державного регулювання РЦП, сформовану в Україні, можливо охарактеризувати як досить ефективну. Однак зараз стають очевидними і її недоліки, головними з яких є такі: обмеженість повноважень по правозастосуванню ДКЦПФР з питань регулювання діяльності професійних учасників РЦП; неефективність державного регулювання діяльності емітентів у частині виконання ними норм законодавства з випуску цінних паперів і дотримання прав їх  власників.

Основним  стратегічним завданням всієї системи  державного регулювання ринку є формування і забезпечення неухильного дотримання таких правил діяльності всіх його суб'єктів, при яких РЦП найбільш ефективно виконує свої основні макроекономічні функції - мобілізацію вільних ресурсів для розвитку економіки і формування дохідних і надійних інструментів заощадження для населення.

Оскільки  РЦП є одним з основних механізмів акумуляції і розподілу фінансових ресурсів, при формуванні режиму його регулювання необхідно також враховувати і комплекс конкретних економічних і політичних завдань держави, зокрема, що відбивають сучасну специфіку розвитку ринку, а також необхідність формування державного контролю, що забезпечує прозорість і керованість фінансових потоків у державі [що розуміється насамперед як спроможність держави впливати на фінансові потоки у відповідності зі своїми пріоритетами - наприклад, пріоритетами промислової політики).

Крім загальних  макроекономічних функцій, що виконує РЦП, необхідно враховувати, що сукупність діючих на ньому професійних учасників сама по собі представляє надзвичайно важливу сферу ринкової економіки, що забезпечує значну кількість робочих місць і відповідні податкові надходження. Таким чином, у завдання державного регулювання входить також забезпечення розвитку РЦП як однієї з найважливіших галузей сфери фінансових послуг і зберігання національного контролю за нею. Основними завданнями розвитку цієї сфери як частини національної економіки е: стимулювання операцій із цінними паперами в Україні (у противному випадку - якщо операції з українськими цінними паперами будуть здійснюватися головним чином за кордоном - можливості розвитку цієї сфери будуть різко обмежені); забезпечення конкурентоспроможності українських фінансових інститутів стосовно іноземних фінансових інститутів, що діють на внутрішньому РЦП.

Рішення зазначених завдань безпосередньо пов'язано  з технічним регулювання ринку (підтримка оптимальних кількісних і якісних параметрів ринку) - заходами регулювання, спрямованими на забезпечення ліквідності цінних паперів, згладжування різких коливань курсів цінних паперів у результаті спекулятивної гри (наприклад, на основі обмеження можливостей дилерів залучати позикові засоби для фінансування спекулятивних операцій). У ряді завдань технічного регулювання особливе місце займає запобігання системним кризам, що можуть бути викликані, наприклад, збоями в роботі розрахункових і клірингових систем.

У залежності від специфіки діяльності різних учасників ринку органами державного регулювання застосовуються різні методи як функціонального, так і інституціонального регулювання.

Методи інституціонального регулювання пов'язані насамперед із регулюванням фінансового стану конкретних фінансових інститутів і якістю керування ними. Інституціональне регулювання, таким чином, спрямоване на попередження фінансової неспроможності об'єктів регулювання, і з цієї причини охоплює всі аспекти діяльності конкретних організацій із погляду їхнього впливу на фінансовий стан об'єктів регулювання. До числа методів інституціонального регулювання відносяться, наприклад установлення вимог до розміру власних засобів учасників, регулювання структури активів і пасивів, обмеження або заборона участі в ризикованих операціях, що можуть привести до фінансової неспроможності об'єкта регулювання. Інституціональне регулювання є основою регулювання банківської діяльності, однак широко застосовується і на РЦП у тих випадках, коли специфіка конкретних видів професійної діяльності робить необхідним контроль за фінансовим станом учасників для захисту інтересів інвесторів і інших суб'єктів фондового ринку. До числа таких видів діяльності відноситься, наприклад, збереження й обслуговування цінних паперів.

На відміну  від методів інституціонального регулювання методи функціонального регулювання пов'язані з установленням правил учинення визначених операцій (тобто виконання визначених функцій) . Так, у багатьох країнах діє законодавство, що передбачає обов'язок брокера в пріоритетному порядку (стосовно власних операцій) виконувати заявки на покупку або продаж цінних паперів, що надійшли від клієнтів. Вимога вести облік клієнтських цінних паперів окремо від своїх власних застосовується в Україні в усіх фінансових інститутах, що приймають на збереження й обслуговування цінні папери клієнтів, і відноситься до методів функціонального регулювання.

Оскільки  в більшості випадків для захисту інтересів інвесторів на РЦП основний акцент робиться саме на те, як професійні учасники обслуговують клієнтів, а не на фінансовий стан професійних учасників, саме методи функціонального регулювання складають основу регулювання РЦП. Цим зумовлюється необхідність прийняття детальних стандартів професійної діяльності, що є одним з основних інструментів регулювання РЦП.

Оскільки методи функціонального  регулювання ринку пов'язані з установленням правил вчинення операцій, вони багато є чому стуляються з питаннями ділової етики і звичаїв ділового обороту. Саме по цих питаннях інтереси учасників ринку і завдання держави по багатьох позиціях збігаються, що дозволяє використовувати саморегулювання як метод оперативного рішення поточних питань. Збіг інтересів держави й учасників ринку існує насамперед у сфері попередження і дозволу конфліктів між учасниками, поліпшення керування ризиками, зниження можливостей для шахрайства й інших протиправних дій, підтримки ліквідності і стабільності ринку, упровадження кращих стандартів професійної діяльності. Рішення зазначених завдань на базі саморегулюючих організацій вимагає спеціалізації останніх за видами професійної діяльності, а характер вирішальних завдань - формування стандартів професійної діяльності і примус до їхнього виконання - зумовлює необхідність відмови від принципу конкурентності в сфері саморегулювання.

Незважаючи  на збіг інтересів учасників і  завдань держави з багатьох питань регулювання ринку, він не є повним, по значному колу питань потрібно пряме державне регулювання. Зокрема, хоча держава буде прагнути передати як найбільшу частину функцій по регулюванню ринку саморегулюючим організаціям, саме система прямого державного регулювання несе основне навантаження в рішенні заві дань регулювання ринку в цілому і є основою всієї системи регулювання. При цьому до числа основних принципів державного регулювання РЦП відносяться: