Автор: Пользователь скрыл имя, 15 Февраля 2013 в 17:30, курсовая работа
Ринок цінних паперів — це частина фінансового ринку, поряд із ринком позикового капіталу, валютним ринком та ринком грошей. На ринку цінних паперів перебувають в обігу специфічні фінансові інструменти — цінні папери.
Цінні папери - грошові документи, що засвідчують право володіння або відносини позики, визначають взаємовідносини між особою, що їх випустила, та їхнім власником і передбачають, як правило, виплату доходу у вигляді дивідендів або відсотків, а також можливість передачі грошових та інших прав, що випливають із цих документів, іншим особам.
Що ж до біржового ринку цінних паперів, то динаміка відповідних показників, поданих на рисунках 1 і 2, а також у таблиці 1, характеризує його стан як близький до критичного. Парадоксально, що із збільшенням кількості фондових бірж з 5 у 1999 р. до 8 у 2003 р. їх загальний торговий оборот знизився за цей період майже у З рази, а його частка в обороті організованого ринку - більш як у 5 разів. Вклад цього сегмента ринку цінних паперів в економіку України дуже незначний, про що свідчить рисунок 2.(6)
Біржовий ринок цінних паперів високоцентралізовано - 4 з 8 зареєстрованих фондових бірж діють у Києві. Але всі вони, разом узяті, не здатні конкурувати з позабіржовою електронною ТІС ПФТС, торговий оборот якої становив у 2003 р. близько 92% усього обсягу організованого ринку цінних паперів. Цікаво відзначити, що на ринку цінних паперів Росії спостерігається прямо протилежна ситуація. Так, за даними звіту Федеральної комісії з цінних паперів за 2002 р., обсяг угод з цінними паперами, укладених тільки на двох провідних фондових площадках - Московській міжбанківській валютній біржі (ММВБ) і фондовій біржі "Санкт-Петербург", становив 37714,5 млн. дол., а в позабіржовій Російській торговій системі (РТС)- лише 4596,8 млн. дол. (або 12,2%).
Розчленованість і без того дуже вузького біржового сегмента організованого ринку цінних паперів ще більше загострює ситуацію, ніяк не сприяючи залученню на фондові біржі емітентів, інвесторів і операторів ринку. Більше того - вона перешкоджає залученню інвестицій, необхідних для розвитку самих фондових бірж. Біржовий ринок цінних паперів оперує з дуже обмеженою номенклатурою фінансових інструментів — переважно з акціями ВАТ, частка яких у загальному обсягу його торгового обороту збільшилася з 54,1% у 2000 р. до 93% у 2003 р. Для біржового ринку цінних паперів, як і для організованого в Україні в цілому, дуже гострою залишається проблема ліквідності. Зокрема, це стосується акцій ВАТ. Серед багатьох інших факторів на стан ринку цінних паперів негативно впливають низька корпоративна культура і недостатня інформаційна відкритість ВАТ, законодавча незахищеність міноритарних акціонерів, незважена дивідендна політика, низька вартість, висока спрацьованість основних фондів, високі політичні ризики, фіскальна політика держави, що робить невигідними одержання прибутку, а тим більше - виплату дивідендів, тощо.
Незважаючи на всі ці перешкоди, уже в 2003-2004 рр. українським цінним паперам і роботі на їх вітчизняному організованому ринку дедалі більшу увагу стали приділяти зарубіжні гравці, і в першу чергу - ризикові венчурні фонди. На Україну було відкрито ліміти, і на її ринок цінних паперів почали
надходити реальні інвестиції.
Але, як виявилось, український ринок цінних паперів був абсолютно не готовий до надходження інвестицій. Він не здатний запропонувати якісні інструменти для інвестування в потрібних кількості та обсягах, що можна проілюструвати на прикладі ринку акцій у ПФТС. Обсяги угод на ньому розподіляються вкрай нерівномірно в часі: піки ділової активності припадають звичайно на початок і на кінець року, а в середині року ринок традиційно "просідає" (див. рис. 3). Причому, як вважають експерти, таким пікам зовсім не відповідає приплив реальних інвестицій - скоріше, це результат так званих "технічних" угод професіональних учасників ринку. В 2004 р. у середньому за тиждень у ПФТС реєструвалося угод з акціями на суму всього близько
20 млн. грн., а в середньому за місяць - близько 80 млн. грн. Для порівняння: в той самий період у РТС денний оборот з акціями становив близько
50 млн. дол. Така слабка
пропозиція викликала дефіцит
на ринку цінних паперів, наслі
Уже в І кварталі 2005 р. на ринку цінних паперів відбулася значна корекція курсових цін акцій, яка повернула їх до рівня початку осені 2004 р. і привела до відповідного зниження індексу ПФТС (у березні - майже на 12%).
Проблема такої сильної волатильності у ПФТС виникла, не в останню чергу, внаслідок надмірно м'яких умов допуску цінних паперів у верхні рівні котирувальних листів. Зокрема, м'якими є вимоги до частки акцій ВАТ, які вільно обертаються. Так, у котирувальні листи першого рівня допускаються емітенти, у яких розосереджено обертається, принаймні, 20% акцій, а для другого рівня такого обмеження вже взагалі не існує. Реально ж по більшості акцій, віднесених до "голубих фішок" на ринку цінних паперів представлено ще скромнішу частину їх емісій.
Разом з тим, за експертними оцінками спеціалістів ринку цінних паперів, для залучення широкого кола інвесторів у вільному обігу має перебувати, як мінімум, 25% емісій акцій. Такі міркування підкріплюються українським законодавством, згідно з яким саме 25-процентний пакет акцій визначено як блокуючий.
На ринку корпоративних облігацій, де, починаючи з 2003 р., незважаючи на звичайні сезонні коливання, спостерігалося бурхливе зростання, вже у 2004 р. значний обсяг емісій корпоративних облігацій мав цілком ринкову природу, а багато аналітиків навіть пророкували їм роль своєрідного локомотива ринку цінних паперів. Однак своїм рішенням "Про впровадження системи обов'язкового рейтингування суб'єктів та інструментів фондового ринку" від 8 грудня 2004 р. № 542 ДКЦПФР фактично "заморозила" емісійну активність підприємств у зв'язку з різким зростанням затрат на підготовку та реєстрацію випуску корпоративних облігацій.
Поряд з тим підвищена
ліквідність банківської
Безпрецедентне у світовій практиці переважання неорганізованого ринку цінних паперів над організованим породжує такі негативні явища, як його "непрозорість" і недостатня інформаційна відкритість, що виступають серйозними перешкодами для припливу інвестицій до України. Зокрема, це стосується проблеми ціноутворення на ринку цінних паперів. При достатньо розвинутому організованому ринку цінних паперів, який оперує достатньо великими обсягами торгового обороту порівняно з неорганізованим, такої проблеми не існувало б, оскільки фондові індикатори (в том числі курсові ціни, що складаються на торгах цінними паперами) повністю характеризували б стан ринку цінних паперів.
В умовах, коли переважна частина угод здійснюється на неорганізованому ринку цінних паперів, індикатори організаторів торгівлі (в тому числі фондовий індекс ПФТС) не можуть задовільно виконувати вказане завдання. Котирування акцій ПФТС нерідко мають виражений індикативний характер і не підкріплюються реальним обсягом угод, так що часто високій курсовій ціні акцій відповідає лише незначний обсяг укладених по ній угод з акціями. Якоюсь мірою нівелювати цю особливість, притаманну вторинному біржовому ринку цінних паперів, можна було увівши при розрахунку фондового індексу своєрідний "ваговий" коефіцієнт, який би враховував співвідношення обсягу конкретної угоди та загального обсягу всіх угод, укладених у даний розрахунковий період з акціями емітентів, включених до
бази цього індексу.
Істотним недоліком індексу ПФТС є також його вузька база, куди входить порівняно невелика кількість емітентів, на основі розрахунку ринкової капіталізації акцій яких будується цей індекс.
Саме через це у 2000-2001 рр. ДКЦПФР впровадила так званий "інтегральний індекс фондового ринку", розраховуваний за даними звітності торговців цінними паперами. З цієї ж причини існує декілька фондових індексів, розроблених самими цими торговцями і консалтинговими компаніями. Але оскільки ці індекси розраховуються, в основному, за даними щоквартальної або річної звітностей торговців цінними паперами, то вони не можуть служити цілям оперативного інформування учасників ринку (насамперед, інвесторів і самих торговців) про стан ринку, і зокрема - про курсові ціни цінних паперів того чи іншого емітента.
По суті, всі вказані проблеми є наслідком особливостей економіки України в цілому і ринку цінних паперів зокрема. Насамперед, це стосується законодавчої бази, що потерпає від численних прогалин.
Як одна з них, але зовсім не остання за значущістю, цілком справедливо виділяється ігнорування законодавством України позабіржового ринку цінних паперів, яке мало місце в минулому, та й нині спостерігається. Однак, і організованому ринку цінних паперів Законодавець не приділив достатньої уваги. Насправді, регулятивна функція законодавства обмежується встановленням і описом структури професіональних учасників ринку цінних паперів і деяких специфічних функцій його учасників, включаючи їх систематичну звітність. Тим часом такий важливий аспект, як взаємодоповнення, взаємодія і співвідношення неорганізованого та організованого сегментів ринку цінних паперів, зовсім випали з поля зору Законодавця. Поза законодавчим полем опинився такий істотний функціональний ланцюг "емітент - торговець цінними паперами - фондова біржа", що визначає зв'язаність названих сегментів ринку цінних паперів.
Тут слід назвати об'єктивну причину появи таких прогалин у вітчизняному законодавстві. Якщо в розвинутих країнах Заходу історія законодавчого регулювання ринку цінних паперів спиралася на багатовіковий досвід його становлення та еволюційного розвитку, то в Україні Законодавець, по суті, конструював гіпотетичну модель, яка не мала під собою реальної економічної основи. Та й тип перехідної економіки, що склався в Україні, являє собою неорганічний і вкрай нестійкий сплав рудиментів соціалізму і капіталістичних, ринкових засад. Істотну негативну роль у ситуації, яка склалася, відіграє постійна боротьба вузькоегоїстичних інтересів у вищому законодавчому органі країни, що проявилося, зокрема, у провальних голосуваннях протягом останніх років щодо внесення найважливіших змін до Закону України "Про цінні папери та фондову біржу", а також щодо проектів Законів України "Про цінні папери та фондовий ринок", "Про акціонерні товариства" тощо.
Можна стверджувати, що Українська держава в особі її вищих органів протягом тривалого часу не розуміла ролі та значення для економіки країни повноцінного, розвинутого ринку цінних паперів і його організованого сегмента (насамперед, фондових бірж, які не тільки в розвинутих, але й у багатьох східноєвропейських країнах з перехідною економікою (Польщі, Угорщині, Росії та Казахстані) є ведучою ланкою всього ринку цінних паперів). Про таке нерозуміння свідчить той факт, що ДКЦПФР була створена у 1995 р., а практично почала функціонувати тільки в 1996 р. Такі базові Закони України, як "Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні" і "Про національну депозитарну систему і особливості електронного обігу цінних паперів в Україні", з'явилися ще пізніше - наприкінці 1996 і на початку 1997 рр. Але й сама ця комісія керувалася сумнівною, на мій погляд, ідеєю про необхідність переважного розвитку в Україні саме позабіржового ринку цінних паперів, яку обґрунтував у своїй книзі її тодішній керівник
О. М. Мозговий .
Негативно вплинув на становлення і розвиток біржового ринку цінних паперів в Україні той факт, що він не був задіяний з самого початку процесу приватизації, з її "ваучерного" етапу, - на противагу тому, як це відбувалося в Росії та в багатьох інших постсоціалістичних державах. Саме тому на створеній ще в 1992 р. першій та єдиній протягом ряду років Українській фондовій біржі у структурі її торгового обороту частка цінних паперів становила від 0,5% до 3,4%, і лише в 1994 р. вона ненабагато перейшла 25-процентний рубіж. Тільки з 1996 р. фондові біржі було залучено до участі у процесі приватизації. Однак уже в 2000 р. і в наступний період цю участь було значною мірою обмежено і практично зведено до мінімуму у зв'язку з переходом Фонду державного майна України до проведення приватизаційних конкурсів.(13)