Ринковий економічний механізм: сутність, структура та функціонування

Об'єктивні причини необхідності державного регулювання сучасного  ринкового господарства:

• відсутність досконалої конкуренції. У багатьох галузях існують переваги для великого виробництва, що призводить до монополій або олігополії;
• для певної категорії товарів ціновий механізм не працює, наприклад, якщо існує "товар", якому не можна давати ціну і продавати його на ринку; з цих причин держава бере на себе відповідальність за виробництво такого "колективного" товару і змушує громадян водночас оплачувати продукцію;
• стосовно деяких виробництв ціни і витрати виробництва не відображають суспільного ефекту продукції: охорону навколишнього середовища, розвиток освіти, охорону здоров'я. Держава у таких випадках втручається у механізм ціноутворення або виділяє дотації на виробництво таких товарів і послуг;
• наявність ринків, де адаптація здійснюється повільно і досить болісно порівняно з класичною моделлю саморегулювання. Наприклад, ринок робочої сили.

Об'єктивна необхідність державного регулювання економіки  зумовлена також тим, що державні та міждержавні інститути покликані  зберігати такі цінності, як стабільність, і гармонійність суспільства, збереження і відтворення середовища існування народів – природного, національно-історичного, культурного.

У підґрунтя державного регулювання економіки країн покладені різні моделі регулювання, які нерідко визначають як альтернативні.

Основоположною в теорії державного регулювання є кейнсіанська теорія, яку нерідко характеризують як теорію попиту, її основні ознаки: короткостроковість, орієнтація на попит  і, певна річ, підтримка державної  поточної політики, орієнтованої на попит. Головним інструментом державного регулювання  Кейнс вважав фіскальну політику, а найважливішим об'єктом – ресурси інвестицій і процентні ставки.

Згідно з теорією Кейнса фіскальна політика, орієнтована  на подолання безробіття, передбачає зростання державних витрат і  скорочення податків. Фіскальна політика, спрямована на зниження інфляції, вимагає  скорочення державних витрат при  зростанні податків.

Альтернативні макроекономічні  концепції державного регулювання  були започатковані у 70-ті роки, коли у країнах з розвинутою ринковою економікою намітилася тенденція до зниження рівня продуктивності праці  та посилення інфляційних процесів, що викликало недовіру до теорії Кейнса. До основних з них слід віднести монетаризм, теорію раціональних очікувань  і теорію "економіки пропозиції".

Монетаризм поширився  у 60-ті роки. Його прибічники вважають, що гроші відіграють набагато важливішу, ніж інші чинники, роль для визначення стану ринкової економіки, і відстоюють суто грошову концепцію причин інфляції.

Теорія раціональних очікувань  отримала свого поширення із середини 70-х років, коли в економіці підвищилися рівні інфляції та безробіття, виникла стагфляція. Ця теорія виходить з того, що усі ринки є високо конкурентними, рівноважні ціни швидко пристосовуються до нових ситуацій, зарплата і ціни можуть як підвищуватися, так і знижуватися. Ринкові суб'єкти поводять себе раціонально, в очікуванні зростання цін розширюється ринковий попит, стимулюючи нове зростання цін. Таким чином, ефективність стабілізаційної політики держави зводиться до нуля.

Теорія "економіки пропозиції" пов'язує стагфляцію з державним втручанням в економіку, а саме із зростанням податків, які негативно впливають на стимули до праці. Через це центральну роль вона відводить ринковим механізмам стабілізації. Прихильники теорії "економіки пропозиції" виступають за підтримку великих скорочень податків, переходу від прогресивних до регресивних податків, розглядаючи це як умову стимулювання заощаджень та інвестицій.

Державне регулювання  економіки може бути жорстким, прямим і частковим, м'яким. Вперше форма  жорсткого державного регулювання  економіки була запроваджена в колишньому СРСР.

Сутність форми жорсткого  державного регулювання економіки  полягає у тому, що держава здійснює скоординоване ведення господарства у масштабах країни через план, який за змістом є розкладкою обов'язкових  завдань для учасників суспільного  виробництва і є юридичним  законом. При директивному плануванні товаровиробнику вказується, скільки  і якої продукції слід виробити, куди, за якою ціною поставити.

Здавалося б, на перший погляд, існуюча система відносин між  державою і підприємством є зручною  для обох сторін і може забезпечити  повну збалансованість народного  господарства. Але це не так:

По-перше, жорсткий план націлює  виробництво лише на те, що заплановано. А це, з одного боку, утискає товаровиробників у пошуках варіантів освоєння нових видів продукції, а з другого – ліквідує стимули саморозвитку.

По-друге, для збалансованості  розвитку народного господарства через  план слід обчислити не лише прямі, а й опосередковані витрати на одиницю продукції. При номенклатурі продукції, яка перевищує десятки  мільйонів її найменувань, навіть найсучаснішим  електронно-обчислювальним машинам не під силу.

Перехід до ринкових відносин передбачає скасування командно-адміністративних методів всеохоплюючого державного керівництва економікою, створення  системи часткового, м'якого державного регулювання ринку.

Сутність часткового, м'якого  регулювання економіки, яке характерне для більшості країн світу, полягає  у тому, що держава шляхом застосування адміністративних, економічних, правових важелів регулює поведінку товаровиробників, визначає перспективу розвитку національної економіки, виконує спрямовуючу  функцію щодо реалізації довгострокових програм розвитку. При цьому вона може впливати на підприємства, фірми, корпорації, асоціації вільних підприємців  шляхом впровадження певної податкової, кредитно-фінансової політики, антимонопольного та інших юридичних законів, надання  державних позик (субсидій, субвенцій), контролю за цінами і та ін.

Основними функціями державного регулювання – залежно від рівня і компетенції державних органів, які їх здійснюють є:

• регулювання макроекономічних пропорцій;
• розроблення та реалізація науково-технологічної, інвестиційної та соціальної політики;
• фінансування фундаментальних досліджень у галузі суспільних, природничих і технічних наук за рахунок бюджетних коштів і кредитів;
• економічний захист власних пріоритетних виробництв;
• розроблення регіональної політики, фінансування заходів соціальної та культурної політики;
• пом'якшення впливу кризових явищ; соціальний захист населення;
• вироблення вимог з охорони навколишнього середовища та його відтворення;
• захист особи, підприємництва, інтересів держави, майнових та інших прав громадян; організація інвестиційної діяльності.

На перехідний період до ринку  до цих функцій додається: формування інститутів державного регулювання, створення  інфраструктури й умов функціонування ринку. Функції та завдання державного регулювання економіки суттєво  відрізняються на перехідний період до ринку і на період сформованих  ринкових відносин.

На сучасному етапі  основними завданнями державних  органів управління в Україні  є:

• створення умов для зайнятості працездатного населення і забезпечення соціального захисту громадян;
• охорона навколишнього середовища та забезпечення раціонального природокористування;
• формування фінансово-бюджетної політики та її реалізація;
• кредитно-грошове регулювання, контроль за грошовим обігом; проведення цінової політики;
• здійснення зовнішньоекономічної діяльності та організація міжурядових відносин, створення державного валютного фонду; розвиток місцевого самоврядування;
• розміщення державних замовлень на виробництво продовольства, товарів та послуг, що фінансуються з держбюджету;
• управління виробництвом електроенергії, розвитком енергетичної бази України та забезпечення нею народногосподарських потреб;
• організація внутрішньодержавних комунікаційних мереж і шляхів сполучень (залізничний, автомобільний, морський, річковий, повітряний транспорт), інженерних комунікацій (трубопроводи, лінії електромереж, кабельні мережі) та їх комутація у міжнародну систему;
• здійснення заходів щодо конверсії;
• реалізація програм роздержавлення, приватизації власності;
• державна підтримка підприємництва, стимулювання конкуренції; вироблення механізмів та ефективно діючих структур захисту державного ринку;
• стимулювання модернізації технології, інноваційної діяльності;
• забезпечення найраціональнішого використання земельних ресурсів;
• забезпечення належного рівня профілактики та охорони здоров'я, безкоштовного лікування хворих у державних медичних закладах;
• безкоштовне забезпечення досягнення достатнього мінімуму загальної та спеціальної освіти в державних школах і спеціальних навчальних закладах.

Аналіз економічної ситуації в Україні та практика державного регулювання у країнах з розвинутою економікою свідчить, що до складу основних елементів державного регулювання  ринку включають: правове і адміністративне  регулювання, цільові комплексні програми, державне підприємництво, індикативне  планування, стратегічне планування, бюджетно-фінансове, грошово-кредитне та цінове регулювання, структурно-інвестиційну, галузеву, науково-технічну, соціальну політику.

Державне регулювання  ґрунтується на певній системі засобів  впливу на ринок, їх можна розділити  на дві великі групи: засоби прямого  державного впливу (державне замовлення і ліміти, фінансування цільових комплексних  програм і деяких галузей з державного бюджету і та ін.) та засоби опосередкованого впливу (податки, субсидії, ціни тощо).

Державне регулювання  ринкової економіки в Україні  здійснюється державними органами республіки (інспекції, НБУ, міністерства).

Об'єктами державного регулювання, ринку є сфера підприємництва, інфраструктура ринку, некомерційна сфера  діяльності. Взаємодія суб'єкту та об'єкта в процесі державного регулювання  залежить від прийнятої в державі  міри втручання її в економіку, але  в будь-якому випадку має ґрунтуватися на вимогах об'єктивних економічних законів, стимулювати (а не стримувати) розвиток підприємництва.

Параметри регулювання ринку  мають певні межі, визначені самою  його природою. Ринок не є пасивним середовищем, яке автоматично змінюється під тиском зовні, він сприймає державні заходи лише там і тоді, коли вони коригують, а не ігнорують мотиви ринкових агентів. Світова практика проілюструвала певні недоліки надмірного втручання держави в економіку. Посилення державного втручання в економіку пригнічує ініціативу ринку. Держава, як і інші господарські агенти, не застрахована від помилок й прорахунків.

У цьому зв'язку основними  принципами створення системи державного регулювання економіки в Україні  є такі:

• розумної достатності – державі перепідпорядковуються тільки ті економічні функції, які ні за яких умов не можуть виконувати нижчестоящі ланки господарської системи (виробники та інші суб'єкти ринкових відносин) внаслідок обмеженої компетентності;
• адекватності – система державних регуляторів економіки та системи їх застосування мають відбивати реально існуючий стан соціально-економічного розвитку;
• поступовості – командно-адміністративні регулятори замінюються економічними у міру того, як для цього створюються об'єктивні умови у вигляді процесів роздержавлення, демонополізації, приватизації, стабілізації економіки, створення ринкової інфраструктури.

Отже, необхідність регулювання  ринку державним апаратом зумовлено  наявності ряду проблем, які ринок  не в змозі вирішувати автономно. Така ситуація сформувалась історично і є основоположною для повноцінного функціонування ринку.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновок

Під час написання наукової роботи я дійшла до ряду висновків.

Ринок є ланцюгом, що зв’язує виробництво і споживача. Все вищезгадане дає підстави стверджувати, що ринок – це обмін, який ведеться за законами виробництва і обігу; це найкращий спосіб господарювання з усіх відомих історії, хоча і він має свої недоліки.

Існування вільного ринку різко  обмежує коло питань, які вирішуються  політичними засобами, зводить до мінімуму безпосереднє втручання держави.

В курсовій роботі розглянуто систему відмінностей ринку за наступними ознаками: з урахуванням принципу субординації, за генетичним підходом; за географічними ознаками, за критерієм зрілості, насиченості та галузі, за способом організації купівлі-продажу товарів, з урахуванням єдності економічного та правового підході, за соціально-економічним змістом.

На ринку відбувається встановлення рівноваги між попитом і пропозицією.  В наслідок цього утворюється  ситуація ринкової рівноваги.

Попит — загальне поняття, в якому відображається фізичний обсяг потреб людей у тому або іншому товарі чи послузі, це природна категорія, що виражає їх бажання, потреби суспільства (ринку).

Пропозиція – це можливість і спроможність виробників (продавців) надавати товари для продажу на ринку. Виробники формують пропозицію товарів насамперед на основі попиту на них. 

Ціна рівноваги – це ціна, за якої пропозиція відповідає попиту. Рівновага ринкових цін забезпечує збалансованість між різними галузями виробництва, виробничою і невиробничою сферами, між сумою вартостей і цін товарів, між платоспроможним попитом і пропозицією.

Оскільки на сьогоднішній день Україна має статус „країни з ринковою економікою”, але в не повній мірі відповідає всім „європейським стандартам”, процес формування ринкової економіки, що відбувається за рахунок функціонування ринкового механізму, взаємодії попиту і пропозиції, є особливо актуальним питанням.

Значна роль на ринку безпосередньо належить державі. Ринок не може розвиватись стихійно, за ним повинен здійснюватись розумний наглядовий контроль, саме держава має забезпечити цей контроль.

Одним з основних є питання визначення необхідних функцій державного регулювання ринку, визначення їх актуальності для сучасного ринку та повноцінного функціонування його механізму.