Ринковий економічний механізм: сутність, структура та функціонування

Отже, ринок є складним утворенням, що являє собою, з одного боку, сферу обміну, сукупність процесів купівлі-продажу, які здійснюють збалансування  за рахунок цін, а з іншого –  забезпечує зв’язок між виробництвом і споживанням, безперервність процесу  відтворення, його цілісність. Побудувати сучасний ринок означає: привести в дію економічні інтереси людей, стимули виробництва, прискорити економічне зростання, вивести країну на рівень сучасних досягнень науково-технічного і культурного розвитку.

 

 

 

 

 

 

 

 

1.3 Типи ринків

Існує декілька типологічних підходів до визначення ринків. Серед  типів ринків відрізняють такі: ринки  з урахуванням принципу субординації; за генетичним підходом; за географічними ознаками (просторовим критерієм); за критерієм зрілості, насиченості та галузі; за способом організації купівлі-продажу товарів; з урахуванням єдності економічного та правового підходів (за рівнем законності); за соціально-економічним змістом (Додаток А).

Класифікація ринків на системно-структурній  основі з урахуванням принципу субординації (підпорядкованості) в економічній літературі відсутня. Але саме такий підхід дає змогу виокремити основну підсистему економічних відносин власності і основний об'єкт ринку та логічно і послідовно класифікувати ринки.

Найважливіший об'єкт ринку  за капіталізму – товар робоча сила

Наступним за значенням в  економічній системі капіталізму  з погляду відносин безпосереднього  виробництва (принцип примату виробництва) є ринок засобів виробництва (ринок  капіталу, за класифікацією західних економістів). Але з погляду ємності  ринку важливішу роль, ніж ринок  засобів виробництва, відіграє ринок  товарів і послуг (без урахування ринку робочої сили), який обслуговує дані ринки: ринок грошей і валюти, або фінансовий ринок (у вузькому значенні грошовий ринок, ринок позичкових капіталів, передусім короткотермінових позичкових капіталів). Для його функціонування та розвитку необхідні такі елементи ринкової інфраструктури, як валютні біржі та банки.

Наступний за значенням ринок  цінних паперів. Його об'єктами є акції, облігації, купони до облігацій, векселі, чеки, депозитні сертифікати, коносаменти, варіанти (складські свідоцтва) та інші. Згідно з принципом субординації важливу роль у розвинутих країнах відіграє ринок нерухомості – житла, дач, землі (хоча земля належить водночас і до ринку засобів виробництва) та інші. Також до цього типу належить: ринок землі, ринок інтелектуальної власності (у економічному аспекті), ринок інформації (в економічному аспекті), ринок золота.

Наступним критерієм класифікації ринків (за принципом субординації) є генетичний підхід. У процесі еволюції економічної системи капіталізму спочатку існував вільний ринок, який на вищій стадії капіталізму трансформувався у монополізований (в тому числі олігополістичний) та регульований (з боку держави та наднаціональних органів). Поєднання цих ринків у різних співвідношеннях формує змішані типи ринку.

Виділяють також регульований ринок – ринок, контрольований передусім державою та наднаціональними органами за допомогою адміністративних, правових та економічних заходів.

За формами власності  виокремлюють приватний (продажем займається одна особа або сім'я), колективний (в тому числі кооперативний), державний, інтегрований (наднаціональний в  межах ЄС та інших економічних  об'єднань) ринки [23, с. 173].

За географічними ознаками (просторовим критерієм) ринки поділяють на місцеві, регіональні, національні, міжнародні (світовий) ринок.

Конкретизацією зазначених вище критеріїв класифікації ринку  є критерії зрілості (ринок, що формується, нерозвинутий і розвинутий ринки), насиченості (рівноважний ринок, нерівноважний у формі дефіцитного та надлишкового), галузевий (ринок одягу, взуття, автомобілів тощо).

За способом організації купівлі-продажу товарів розрізняють: оптовий ринок, роздрібний ринок, ринок закупівель сільськогосподарської продукції.

З урахуванням єдності  економічного та правового підходів (за рівнем законності) розрізняють  легальний (офіційний) та нелегальний (тіньовий), „чорний” ринки.

За соціально-економічним  змістом структури ринку виокремлюють ринок робочої сили, засобів виробництва, фінансовий ринок, грошовий ринок, ринок фінансового капіталу, ринок цінних паперів (в економічному аспекті), ринок капітальних активів, ринок послуг капіталу.

У структурі сучасного  ринку найважливішим є ринок  робочої сили.

Розглядаючи таку різноманітність  видів ринку можна зробити  висновок, що ринок – явище багатогранне, і вивчення його в якомусь одному аспекті було б помилковим. Тому необхідним є дослідження усіх ринкових варіацій з метою більш чіткого  прогнозування майбутнього стану  економіки країни.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 2. Ринковий механізм

2.1 Попит та його фактори

Найважливішим суб'єктом ринку  і ринкового механізму є споживач. Споживач — це суб'єкт, який відчуває необхідність або якісь потреби, тобто це носій потреб. Потреби  споживачів виявляються в споживчому попиті на товари і послуги.

Попит — загальне поняття, в якому відображається фізичний обсяг потреб людей у тому або іншому товарі чи послузі, це природна категорія, що виражає їх бажання, потреби суспільства (ринку). Попит — це кількість певних товарів (послуг), які покупці можуть і готові придбати у визначених межах ціни (тарифу) у певний період часу.

Величина попиту — поняття конкретне, це кількість товарів (послуг), які покупці бажають і можуть придбати за певною ціною. Величина попиту — це платоспроможна потреба, це можливість споживачів придбати товари або послуги.

Споживчий попит і його задоволення охоплюють як виробництво, так і обіг благ. Отже, основним фактором, який визначає величину попиту є ціна. Між ринковою ціною товару і величиною  попиту на цей товар існує зворотна залежність: чим вище ціна товару, тим  менша величина попиту, і навпаки. Цей зв'язок називається законом попиту.

Закон попиту також пояснюється  ефектами доходу і заміщення. Ефект доходу вказує на те, що за нижчу ціну можна дозволити собі купити більше деякого продукту, не відмовляючись від інших альтернативних товарів. Зниження ціни продукту збільшуватиме купівельну силу грошового доходу споживача, що дає йому змогу купувати більше певного продукту, ніж раніше. Вища ціна викликає протилежний результат. Коли ціни зростають, реальний дохід людини зменшується і вона стає фактично біднішою, ніж була до цього. Людина починає споживати товари у менших кількостях, ніж раніше.

Ефект заміщення виражається у тому, що при нижчій ціні у споживача виникає стимул придбати дешевший товар замість аналогічних товарів, які дорожчі. Споживачі схильні заміняти дорогі продукти дешевими. Наприклад, зниження ціни на рибу підвищує купівельну спроможність доходу споживачів і дає змогу купувати більше риби (ефект доходу). При нижчій ціні риби її купівля є відносно бажаніша, і її купують замість м'яса (ефект заміщення).

Ефект доходу і ефект заміщення  діють в одному напрямі (тобто  зумовлюють зростання обсягу попиту за зниження цін) під час купівлі  товарів середньої та високої  якості і в протилежному напрямі  — під час купівлі товарів  низької якості (наприклад, маргарину  порівняно з маслом) ефект заміщення  переважатиме ефект доходу і споживачі  купуватимуть більше маргарину. На практиці спостерігається ситуація, коли зі зниженням ціни на товар попит  на нього скорочується, а з підвищенням  — зростає, що означає переважання  ефектом доходу ефекту заміщення.

Залежність величини попиту від коливання ціни товару можна  зобразити графічно у вигляді  кривої попиту (Додаток Б).

Крива попиту відображає нерозривний зв'язок величини попиту і ціни товару. Зниження ціни викликає збільшення попиту і навпаки. Ця залежність у теорії ринку називається еластичністю попиту за ціною. Знання ступеня еластичності попиту дає змогу підприємцям  прогнозувати поведінку споживачів і діяльність своїх підприємств.

Еластичність — міра чутливості попиту і пропозиції до зміни чинників, які їх визначають, і, насамперед, до зміни вартості товарів.

Розрізняють п'ять видів  еластичності попиту за ціною.

Еластичний попит — такий попит, коли незначні зміни ціни зумовлюють значні (більші) зміни в кількості реалізованої продукції

Нееластичний попит — попит, коли незначна зміна ціни зумовлює ще меншу зміну в кількості реалізованої продукції..

Одинична еластичність попиту — ситуація, за якої зміна ціни на 1% зумовлює таку саму зміну обсягу попиту на 1%.

Абсолютно еластичний попит — це ситуація, за якої величина попиту зростає без зміни ціни, за попередньою ціною.

Отже, закон попиту означає, що за незмінюваності всіх інших параметрів,  зниження ціни зумовлює відповідне зростання величини попиту і навпаки.

Таку залежність можна  пояснити дією таких факторів:

• ціна - це бар'єр, який утримує споживачів від купівлі. Чим вищий цей бар'єр, тим менше продукту вони купують;
• споживач потрапляє під дію принципу спадної граничної корисності, 
  за яким споживання наступних одиниць певного продукту приносить 
  щораз менше задоволення. Тому споживачі купуватимуть додаткові одиниці продукту лише тоді, коли його ціна знижується;
• при нижчій ціні у споживача виникає стимул придбати дешевший товар замість аналогічних дорожчих товарів, тобто діє ефект заміщення;
• зниження ціни на продукт збільшує купівельну спроможність грошового доходу споживача, що дає йому змогу купувати більше певного продукту, ніж раніше, і навпаки. В цьому випадку діє ефект доходу.

З погляду змісту категорії "економічний закон" закон попиту виражає внутрішньо необхідну, сталу  і суттєву пропорційну залежність між величиною цін на товари і  послуги та обсягом попиту на них. Про дію цього закону свідчить, по-перше, те, що низькі ціни спонукають споживачів купувати товари, практика розпродажу за зниженими цінами. По-друге, оскільки споживання підпорядковане принципу знижувальної граничної корисності (покупець товару отримує менше задоволення  або корисності від кожної наступної  одиниці продукції), то споживачі  купують додаткові одиниці продукту лише за умови, що його ціна знижується. По-третє, підтвердженням цього є  ефект доходу і ефект заміщення.

Попит на товар (його обсяги), а отже і сукупність відносин економічної  власності між різними суб'єктами, залежить від багатьох чинників, передусім, від виду товару, його споживчої вартості, співвідношення між попитом і пропозицією на нього, що фіксується в ціні. Ціна є найважливішим фактором кількості будь-якого продукту, який купують. Проте, на купівлю продукту можуть впливати й інші нецінові чинники.

Основними неціновими чинниками ринкового попиту є:

- смаки і уподобання  споживачів;

- кількість споживачів  на ринку;

- грошові доходи споживачів;

- ціни на суміжні товари;

- сподівання споживачів  щодо майбутніх цін і доходів.

1) Перший фактор зміни попиту – це зміна смаків. Сприятлива для певного продукту зміна у смаках або уподобаннях споживачів призведе до зростання попиту за кожної ціни. Несприятливі зміни в уподобаннях споживачів зменшуватимуть попит, переміщуючи криву попиту ліворуч. Інколи смаки змінюються швидко. Наприклад, у таких галузях, як одяг, їжа, популярна музика. У цьому випадку крива попиту переміщується досить часто. В інших випадках зміни смаків відбуваються повільно, але постійно. Науково-технічний прогрес, завдяки якому з'являється новий продукт, може вплинути на смак споживачів. Наприклад в Україні, через появу комп'ютерів значно менше стали купувати друкарських машинок. Попит на комп'ютери зріс, а на друкарські машини зменшився.

2) Збільшення кількості споживачів на ринку збільшує попит. Зменшення кількості споживачів зменшує попит. Наприклад, зростання тривалості життя збільшило попит на медичне обслуговування, на місця в інтернатах для людей літнього віку.

3) Третім фактором, що впливає  на попит, є дохід споживачів. Для більшості товарів зростання доходів спричиняє збільшення попиту. В міру збільшення доходів споживачі, як правило, купують більше м'яса, добротного одягу, побутової техніки. Навпаки, при зниженні доходів попит на такі товари зменшується. Товари, попит на які перебуває у прямій залежності від зміни грошового доходу, називають товарами вищого ґатунку, або нормальними товарами.

Однак існують і такі товари, які люди починають купувати у  менших кількостях, якщо їх доходи зростають. Коли доходи перевищують відомий  рівень, то споживачі купують менше  картоплі, маргарину, хліба, а більше - м'яса, фруктів, молочних продуктів, вершкового масла тощо. Людина купує менше  послуг з ремонту взуття зі зростанням доходів; замість цих послуг вони купують нове взуття.

Товари, попит на які змінюється у протилежному напрямі, тобто збільшується при зниженні грошового доходу, називають  товарами нижчої споживної цінності.

У перехідній економіці Україна  внаслідок скорочення реальних доходів  населення попит на товари нижчої споживної цінності збільшився, а  попит на нормальні товари скоротився.

Споживчий надлишок — це різниця між максимумом ціни, яку споживач готовий заплатити за певний товар, і тією реальною ціною, що він заплатив фактично. Споживча рівновага — це ситуація на ринку, за якої споживач, витрачаючи менше грошей на купівлю одного товару, водночас змушений витрачати більше грошей на купівлю іншого товару. Це результат чергування споживчого надлишку та споживчого збитку. Тобто величина попиту на товари залежить від доходів споживачів.