Ресурси підприємства: формування та використання

3.2. Перспективи підвищення ефективності формування та використання ресурсів підприємства

Ефективність використання ресурсів і підвищення рівня економічної стійкості підприємства в сучасних  економічних  умовах  значною  мірою  залежить  від  наявності,  використання  й  вдосконалення економічного потенціалу підприємства. Однією з особливостей нестійкого функціонування

сучасних  підприємств  є  кількісна,  якісна  та  структурна  недосконалість  економічного  потенціалу господарюючих  суб’єктів,  що  зумовлена  великими  втратами  ресурсів  у  здійсненні  реформ  і складним фінансовим становищем підприємств.

Використання  й  вдосконалення  економічного  потенціалу  до  необхідного  рівня  повинно надавати можливість підприємству для ефективного застосування своїх ресурсів, а значить сприяти поглинанню  зовнішніх  й  внутрішніх  дестабілізуючих  факторів,  що  є  свідченням  стійкості функціонування [2].

Першочерговим  етапом  у  покращання фінансового  стану  українських  підприємств  є пошук оптимального  співвідношення  власного  і  позикового  капіталу,  яке  б  забезпечило  мінімальний фінансовий  ризик  за  максимальної  рентабельності  власного  капіталу.  Оптимізація  ліквідності підриємства реалізується  за допомогою  оперативного механізму фінансової  стабілізації –  системи заходів, спрямованих, з одного боку, на зменшення фінансових зобов’язань, а з іншого, на збільшення грошових  активів, що  забезпечують  ці  зобов’язання. Фінансові  зобов’язання  підприємство  може зменшити  за  рахунок:  зменшення  суми  постійних  витрат (зокрема  витрат  на  утримання  управлінського персоналу); зменшення рівня умовно-змінних витрат; продовження строків кредиторської

заборгованості  за  товарними  операціями;  відтермінування  виплат  девідендів  та  відсотків.  Збільшити суму грошових активів можна за рахунок: рефінансування дебіторської заборгованості (шляхом  факторингу,  врахування  та  дисконтування  векселів, форфейтингу,  примусового  стягнення); прискорення  оборотності  дебіторської  заборгованості (шляхом  скорочення  термінів  надання комерційного  кредиту);  оптимізація  запасів  товарно-матеріальних  цінностей (шляхом  встановлення нормативів  товарних  запасів методом  техніко-економічних розрахунків);  скорочення розмірів  страхових, гарантійних та сезонних запасів на період перебування підприємства у фінансовій кризі.

Також, на мою думку одним з перспективних напрямів підвищення ефективності формування та використання ресурсів підприємства є застосування ресурсних стратегій управління на підприємстві.

Серед основних шляхів підвищення ефективності діяльності підприємства можна виділити два напрямки підвищення вище згаданих показників – організаційний, технологічний та ресурсний.

В межах організаційного напрямку здійснюється пошук можливостей підвищення ефективності тих процесів, що відбуваються на підприємстві. При цьому насамперед увага звертається на ефективність управління.

Важливою складовою ефективності підприємства, а отже, і значним резервом її підвищення, є організація виробничого процесу. У конкретних умовах підприємства слід проаналізувати всі аспекти, що визначають ефективність організації робіт – від рівня робочого місця окремого робітника чи спеціаліста до рівня підприємства в цілому. Для виробничих підприємств, ураховуючи, звичайно, специфіку їх діяльності, особливу увагу треба звертати на можливості застосування більш ефективних типів виробництва (масового, великосерійного).

В межах технологічного напрямку основним є вирішення проблеми технологічного відставання особливо актуальне для українських підприємств. Причому проблема ця є комплексною і має, принаймні, два компоненти: матеріальний та нематеріальний. Перший з них - це удосконалення технічної бази, а другий - організаційно-правові проблеми. На думку багатьох економістів, подолання технічного і технологічного відставання потребує не просто переходу на сучасні технології, а впровадження комплексу відносин, що називається корпоративною культурою. Така культура має запозичуватись, звичайно, у найпередовіших компаній з тривалим досвідом роботи в ринковому середовищі.

Ресурсний напрямок відображає першочергову необхідність аналізу ефективності використання наявної матеріальної бази виробництва та живої праці. При цьому слід враховувати рівень завантаження обладнання в часі, структуру собівартості продукції, що виготовляється, з точки зору співвідношення в ній часток амортизації, матеріальних витрат, витрат на оплату праці. Зазначені показники слід розглянути в динаміці, а також по можливості порівняти з показниками найближчих конкурентів. Для оборотних фондів найважливішим показником є швидкість їх обороту, отже, слід проаналізувати чинники її збільшення, зокрема такі: зменшення обсягів незавершеного виробництва; удосконалення системи матеріально-технічного забезпечення з метою оптимізації виробничих запасів; прискорення реалізації готової продукції (активізація маркетингової діяльності); зменшення обсягів дебіторської заборгованості.

Крім того, слід звернути увагу і на інші напрямки раціоналізації використання матеріальних ресурсів: проаналізувати основні причини втрат та нераціонального використання ресурсів; забезпечити обґрунтоване нормування витрат матеріалів; організувати використання вторинних ресурсів; створити систему заохочення за економію сировини, енергії та матеріалів й відпрацювати її дійовість; акцентувати увагу на використанні сучасних високотехнологічних матеріалів.

Щодо аналізу ефективності використання трудового потенціалу підприємства, то тут слід зосередити увагу на таких аспектах: внутрішньозмінні втрати робочого часу; втрати робочого часу внаслідок плинності кадрів; рівень використання засобів механізації, автоматизації праці та комп'ютерної техніки; аналіз системи стимулювання працюючих; визначення професійно-кваліфікаційної структури працюючих.

Висновок

У загальному виді ресурси підприємства розуміються як сукупність засобів, запасів, джерел, засобів і предметів праці, що маються в наявності в підприємства і здатних бути мобілізованими і приведеними в дію, а також використаними для досягнення його цілей. Мати достатні ресурси для підприємства означає мати у своєму розпорядженні необхідні можливості за певних умов для свого розвитку і нормального функціонування відповідно до поставленої мети.

Теоретичне осмислення сутності ресурсів як основи економічного розвитку, виявлення їхніх джерел, розробка шляхів, форм і методів їхнього використання дозволяють сформулювати принципи активізації економічної політики по інтенсифікації економічних процесів. В умовах складностей розвитку української економіки визначення ресурсних можливостей повинне стати пріоритетним напрямком стратегії будь-якого господарюючого суб'єкта. Тенденція залежності економічного росту від стану потенціалу очевидна, завжди відзначалося творцями теорії економічного росту, підтверджується практикою господарювання.

У сучасних умовах  традиційний аналіз і оцінка рівня використання кожного з великої кількості застосованих на підприємстві ресурсів не може за­довольнити потреби управління ефективністю діяльності підприємства. Необхідно здійснювати цілісний комплексний аналіз ресурсовико­ристання на підприємстві та впливу цього процесу на кінцеві результати діяльності. Потрібен ком­плексний підхід до оцінки рівня ресурсомісткості, під якою розуміється сукупність витрат всіх видів ресурсів, що припадають на одиницю доходів.

Оскільки економічний результат виробництва в загальному виді визначається різницею доходу від продажу продукції (робіт, послуг) і витрат ресурсів на їхнє виробництво і реалізацію, важко переоцінити важливість аналізу витрат ресурсів і управління ними на підприємстві.

Управління ресурсами - засіб досягнення підприємством високого економічного результату. В умовах, коли спад виробництва в Україні досяг критичної риси і поставив цілі галузі буквально на грань виживання, три чверті промислових підприємств не мають прибутку, цього основного джерела розвитку. Більшість керівників і фахівців усвідомили нарешті, що тільки грамотне відношення до ресурсів на всіх етапах виробничого процесу дозволить виправити положення. До цього рішення підштовхує і систематичний ріст цін і тарифів на усі види ресурсів. Практично на кожнім підприємстві маються резерви для зниження витрат до раціонального рівня, що дозволяє домогтися росту економічної ефективності діяльності, підвищення конкурентноздатності.

Вирішення проблеми раціонального ресурсо­використання можливе за умови доповнення управління цим процесом функцією моніторингу зміни ресурсомісткості виробництва кожного з етапів виробничо-комерційного циклу та роз­ширення завдань аналізу. Аналіз нормування і ви­користання ресурсів підприємства має проводи­тися по двох основних напрямках: перший, пов'язаний із забезпеченням підприємства норма­ми витрат ресурсів та їх якості; другий - з їх регу­люючим впливом на ефективне і раціональне ви користання ресурсів.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1.            Господарський Кодекс України від 16 січня 2003 року N 436-IV // Із змінами і доповненнями, внесеними Законами України станом від 9 січня 2007 року N 549-V

2.            Закон України «Про господарські товариства» від 19 вересня 1991 року N 1576-XII // Із змінами і доповненнями, внесеними Законами України станом від 17 листопада 2005 року N 3107-IV

3.            Закон України „Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні” від 12 липня 2001 року N 2658-III // Із змінами і доповненнями, внесеними Законами України станом від 9 вересня 2004 року N 1992-IV.

4.            Авдеенко В.Н., Котлов В.А. Производственный потенциал промышленного предприятия. - М.: Фінанси і статистика, 1999. - 255с.

5.            Акулич И. Л. , Герчиков И. З . Маркетинг: Учеб. пособие. –Мн.: Интнрпрессервис; Мисанта, 2003. –397с.

6.            Азоев Г.Л., Челенков А.П. Конкурентные преимущества фирмы / Гос. ун-т управления, Нац. фонд подготовки фин. и упр. кадров. - М.: ОАО "Тип. "Новости", 2000. - 256 с.

7.            Балабанов И.Т. Основы финансового менеджмента: учебное пособие – 3-е изд., перераб. и доп. – М.: Финансы и статистика, 2001. – 526 с.

8.            Батенко Л.П., Зав городніх О.А.Ліщинська В.В. Управління проектами: навч. посібник.- К., КНЕУ,2003.- 231 с.

9.            Бороненкова С.А. Управленческий анализ – М.: Финансы і статистика, 2001. – 384 с.

10.       Василенко В.О., Ткаченко Т.І. Стратегічне управління. Навчальний посібник. – К.: ЦУЛ, 2003.

11.       Васильков В.Г. Організація виробництва : Навч.посібник. – К. : КНЕУ, 2003. - 524 с.

12.       Большой коммерческий словарь/ под ред. Т.Ф. Рябовой. – М.: Война и мир, 1996.–399 с.

13.       Гетьман О.О., Шаповал В.М. Економіка підприємства: навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів.- Київ, Центр навчальної літератури, 2006. – 488 с.

14.       Грещак М.Г., Гребешкова О.М.,Коцюба О.С. Внутрішній економічний механізм підприємства : Навч.посібник. – К.: КНЕУ,2001 – 228 с.

15.       Економіка підприємства: Підручник / За заг. ред. д-ра екон. наук, проф. С.Ф. Покропивного. – К.: КНЕУ, 2003. – 608 с.

16.       Івашенко В.І., Болюх М.А. Економічний аналіз господарської діяльності.-Київ:НІЧЛАВА,2001.-204 с.

17.       Ізмайлова К.В. Фінансовий аналіз.-Київ:МАУП,2001-152 c.

18.       Ковалев В.В. Введение в финансовый менеджмент. М.: «Финансы и статистика», 2001. - 276 с.

19.       Коробов М.Я. Фінансово-економічний аналіз діяльності підприємств.-Київ:Знання,2002.-294 с.

20.       Котлер Ф., Армстронг Г., Сондерс Д., Вонг В. Основы маркетинга: Пер. с англ. - 2-е европ. изд. К.; М.; СПб.: Издат. дом “Вильямс”, 1998 – 379 с.

21.       Котлер Ф. Маркетинг, менеджмент. Анализ, планирование, внедрение, контроль. М., Издат. дом “Вильямс”, 1999 – 452 с .

22.       Котлер Ф. Маркетинг в третьем тысячелетии. Как создать, завоевать и удержать рынок - М., Издат. дом “Вильямс”, 2000 – 507 с.