Ресурси підприємства: формування та використання

              Об'єкти інтелектуальної власності зв'язані з інформаційною системою й інформаційною діяльністю підприємства. До них відносяться: програмне забезпечення (сукупність програм, використовуваних у роботі ЕОМ); банк даних (сукупність програмних, організаційних і технічних засобів, призначених для централізованого нагромадження і використання інформації); база знань (сукупність систематизованих основних зведень, що відносяться до визначеної галузі знань і зберігаються в пам'яті ЕОМ).

Інші нематеріальні ресурси:

      "ноу-хау" - технологія виробництва, науково-технічні, комерційні, організаційні й управлінські знання, необхідні для функціонування виробництва. На відміну від секретів виробництва "ноу-хау" не патентується, оскільки в значній своїй частині складається з визначених прийомів, навичок і т.п. Поширення "ноу-хау" здійснюється насамперед  за допомогою висновку ліцензійних договорів;

      раціоналізаторська пропозиція - це технічне рішення, що є новим і корисним для підприємства, якому воно подано що передбачає  зміну конструкції. Його автору видається спеціальне посвідчення - підстава права на авторство і винагороду;

      найменування місця походження товару. Відбиває назву країни (чи місцевості) для позначення виняткових властивостей товару, викликаних природними умовами, людськими факторами, національними особливостями, характерними для даного регіону.

      "гудвіл" - визначає імідж (репутацію) підприємства (фірми).

Нематеріальні активи - це права на користування нематеріальними ресурсами. Власники об'єктів промислової власності одержують виключне право на їхнє використання за допомогою патентів.

Патент - документ, що засвідчує державне визнання технічного рішення винаходом і закріпляючий за особою, якому він виданий, виключне право на винахід.

Патент включає патентну грамоту єдиного зразка з розкриттям назви винаходу і дати його пріоритету, прізвища автора, а також патентний опис - характеристику технічного рішення. Термін дії патенту складає в середньому 15-20 років. У цей час виключається доступ фірм-конкурентів до запатентованої новинки і забезпечуються умови для одержання додаткового прибутку, поки нова техніка не стане надбанням багатьох підприємств галузі.

На корисні моделі не видається патентна грамота. Модель заносять до спеціального реєстру, про що робиться публікація в офіційному виданні, а заявник одержує посвідчення про виключне право на корисну модель терміном на 5 років.

Правовий захист товарного знаку також здійснюється на основі його державної реєстрації.

На продукт інтелектуальної власності встановлюється авторське право - система правових норм, що визначають положення авторів наукових публікацій, літературних і художніх творів, програмного забезпечення для ЕОМ і їхніх взаємин з іншими контрагентами.

Правовий захист місця походження товару виникає на основі його реєстрації.

Ноу-хау, раціоналізаторські пропозиції, гудвіл є власністю підприємства і не мають спеціального правового захисту, тому є складовою частиною так називаної комерційної таємниці підприємства.

Реалізація права власності на нематеріальні ресурси можлива шляхом їхнього використання самим  власником чи наданням (з його згоди) такого права іншій зацікавленій стороні у формі ліцензійної угоди.

Ліцензія - дозвіл ліцензіара на використання приналежних йому прав промислової власності (на винахід, промисловий зразок, товарний знак), видаване іншому обличчю (ліцензіатові) на визначених умовах. Ці умови (термін, обсяги, винагороду) складають зміст   ліцензійної угоди, що укладається ними.

На практиці використовують кілька видів розрахунків за ліцензії:

1) періодичні відсоткові відрахування ("ройялті") від вартості виробленої і продаваної ліцензійної продукції;

2) одноразові винагороди - виплати твердо встановлених паушальних сум;

3) у виді взаємного обміну ліцензіями.

2.2. Формування та використання трудових ресурсів підприємства

Розрізняють поняття "трудові ресурси" і "трудові ресурси підприємства (персонал)" підприємства.

Трудові ресурси - це частина населення працездатного віку, що володіє необхідним фізичним розвитком, знаннями і практичним досвідом для роботи в народному господарстві. До трудових ресурсів відносять як зайнятих, так і потенційних працівників.

Трудові ресурси підприємства (персонал) - це сукупність  працівників різних професійно-кваліфікаційних груп, зайнятих на підприємстві і які входять  у його обліковий склад.

Усі працівники підприємства поділяються на дві групи:

      промислово-виробничий персонал, зайнятий виробництвом і його обслуговуванням;

      непромисловий персонал, зайнятий в основному в соціальній сфері діяльності підприємства.

По характеру виконуваних функцій промислово-виробничий персонал (ПВП) підрозділяється на чотири категорії: робітників, керівників, фахівців і технічних виконавців (службовців).

Робітники - це працівники, безпосередньо зайняті виробництвом продукції (послуг), ремонтом, переміщенням вантажів і т.п. До них також відносяться прибиральниці, двірники, гардеробники, охоронці.

У залежності від характеру участі у виробничому процесі робітники, у свою чергу, поділяються на основних (виробляючих продукцію) і допоміжних (обслуговуючий технологічний процес).

Керівники - працівники, що займають посади керівників підприємств і їхніх структурних підрозділів (функціональних служб), а також їхні заступники.

  Фахівці - працівники, що виконують інженерно-технічні, економічні й інші функції. До них відносяться інженери, економісти, бухгалтери, соціологи, юрисконсульти, нормувальники, техніки й ін.

Технічні виконавці (службовці) - працівники, що здійснюють підготовку й оформлення документів, господарське обслуговування (діловоди, секретарі-друкарки, табельники, креслярі, копіювальниці, архіваріуси, агенти й ін.).

Співвідношення працівників по категоріях характеризує структуру трудових ресурсів підприємства.  

У залежності від характеру трудової діяльності персонал підприємства підрозділяють по професіях, спеціальностям і рівню кваліфікації.

Професія - визначений вид діяльності (занять) людини, обумовлений сукупністю знань і трудових навичок, придбаних у результаті спеціального навчання. 

  Спеціальність - вид діяльності в рамках тієї чи іншої професії, що має специфічні особливості і жадає від працівників додаткових спеціальних знань і навичок. Наприклад: економіст-плановик, економіст-бухгалтер, економіст-фінансист, економіст-трудовик у рамках професії економіста. Чи: слюсар-наладчик, слюсар-монтажник, слюсар-сантехник у рамках робочої професії слюсаря.

                Кваліфікація - ступінь і вид професійної підготовки працівника, наявність у нього знань, уміння і навичок, необхідних для виконання  роботи чи функцій визначеної складності, що відображається в кваліфікаційних (тарифних) розрядах і категоріях.

Для характеристики трудового потенціалу підприємства використовується ціла система показників.  

Кількісна характеристика персоналу виміряється в першу чергу такими показниками, як облікова, явочна і середньоспискова чисельність працівників.

Облікова чисельність - це кількість працівників облікового складу на визначену дату з обліком прийнятих і вибулих за цей день працівників.

Для визначення чисельності працівників за визначений період використовується показник середньоспискової чисельності. 

Середньоспискова чисельність працівників за місяць визначається як частка від розподілу суми всіх облікових даних за кожний день на календарне число днів у місяці. При цьому у вихідні і святкові дні показується облікова чисельність працівників за попередню дату. Середньоспискова чисельність працівників за квартал (рік) визначається шляхом підсумовування середньомісячної чисельності працівників за всі місяці роботи підприємства в кварталі (року) і розподілу отриманої суми на 3 (12). 

Рух працівників на підприємстві (оборот) характеризують наступні показники:

- коефіцієнт обороту по прийому - це відношення чисельності всіх прийнятих працівників за даний період до середньоспискової чисельності працівників за той же період;

- коефіцієнт обороту по вибуттю - це відношення усіх вибулих працівників до середньосписковаої чисельності працівників;

- коефіцієнт плинності кадрів - це відношення вибулих з підприємства по неповажних причинах (з ініціативи працівника, через прогули й ін.) до середньоспискової чисельності (визначається за визначений період).

Для оцінки персоналу підприємства можна використовувати також показники, що визначають:

Рівень дисципліни = ;

Відношення чисельності   а)

окремих категорій працюючих = б)

Розрахунок чисельності працюючих - найважливіша задача визначення обґрунтованої потреби в кадрах для забезпечення безперебійного виробничого процесу на підприємстві.  

Планові розрахунки по кожній категорії працюючих ведуться з застосуванням різних методів визначення необхідної їхньої чисельності. 

Розрахункова чисельність промислово-виробничого персоналу на плановий період визначається виходячи з базисної чисельності (Чб), планованого індексу зміни обсягу виробництва (Jq) і відносної економії чисельності, отриманої в результаті пофакторних розрахунків росту продуктивності праці (ЭЧ):

Чп =Чб* Jq* ЭЧ.

Керування персоналом зв'язано з розробкою і реалізацією кадрової політики, основними цілями якої є:

- задоволення потреби підприємства в кадрах;

- забезпечення раціонального розміщення, професійно-кваліфікаційного і посадового просування кадрів;

- ефективне використання трудового потенціалу підприємства;

Реалізація цих цілей припускає виконання багатьох функцій, а саме:

      планування, наймання і розміщення робочої сили, включаючи добір, орієнтацію й адаптацію;

      навчання, підготовку і перепідготовку працівників, підвищення кваліфікації;

      оцінку персоналу (проведення атестації працівників, просування по службі й організація кар'єри);

      визначення умов наймання, праці і його оплати;

      мотивацію праці і дотримання дисципліни;

      забезпечення формальних і неформальних зв'язків, створення сприятливого психологічного клімату в колективі;

      реалізацію соціальних функцій (пільгове харчування на підприємстві, допомога родині, організація відпочинку й ін.);

      контроль за безпекою праці.

Роботу з кадрами на підприємстві здійснюють усі лінійні керівники, а також деякі функціональні відділи і менеджери: відділ кадрів, відділ праці і заробітної плати, відділ технічного навчання, керуючі (директора, менеджери) персоналом.

Наймання працівників здійснюється з зовнішніх і внутрішніх джерел.

До зовнішніх джерел відносять: регіональні біржі праці, державні центри зайнятості, вищі навчальні заклади і ПТУ.

Внутрішні джерела: підготовка працівників на самому підприємстві, просування своїх працівників по службі, прийом на роботу з рекомендації своїх співробітників і ін.

Для виміру продуктивності праці використовуються два показники: виробіток і трудомісткість.

Виробіток - це кількість продукції, зробленої в одиницю робочого часу чи що приходиться на одного середньострокового працівника в рік (квартал, місяць).

Трудомісткість характеризує витрати робочого часу на виробництво одиниці  продукції чи роботи. 

Виробіток - найбільш розповсюджений і універсальний показник праці. Для його виміру використовують натуральні, умовно-натуральні і вартісні (грошові) одиниці виміру.

У залежності від способу вираження обсягу продукції розрізняють три основних методи виміру продуктивності праці: натуральний, трудовий і вартісний.

При натуральному методу рівень продуктивності праці обчислюється як відношення обсягу продукції у фізичних одиницях виміру до середньострокової чисельності персоналу.

При трудовому методу обсяг продукції обчислюється в нормо-годинах.

Рівень продуктивності праці вартісним методом визначається шляхом розподілу обсягу продукції в грошовому вираженні на середньострокову чисельність персоналу.

У залежності від складу витрат, що включаються в трудомісткість продукції, розрізняють наступні її види:

а) технологічна трудомісткість (витрати праці основних робітників);

б) трудомісткість обслуговування виробництва (витрати праці допоміжних робітників);

в) виробнича трудомісткість (витрати праці основних і допоміжних робітників);

г) трудомісткість керування виробництвом (витрати праці керівників, фахівців і службовців);

д) повна трудомісткість (витрати праці всього промислово-виробничого персоналу).

Фактори підвищення продуктивності праці можна класифікувати по трьох напрямках:

1) фактори, що створюють умови для росту продуктивності праці: рівень розвитку науки, підвищення кваліфікації працівників, зміцнення трудової дисципліни, скорочення плинності кадрів і ін.)