Ресурси підприємства: формування та використання

2) фактори, що сприяють росту продуктивності праці: матеріальне і моральне стимулювання, удосконалювання оплати праці, упровадження науково і технічно обґрунтованих норм праці, упровадження прогресивної технології й ін.

3) фактори, що безпосередньо визначають рівень продуктивності праці на підприємстві: механізація й автоматизація виробничих процесів, поліпшення якості праці, ліквідація простоїв, усунення браку, удосконалювання керування й організації праці й ін.

Базою підвищення рівня продуктивності праці є науково-технічний прогрес.

2.3. Формування фінансових ресурсів підприємства

Фінансові ресурси підприємства - це грошові доходи і надходження, що знаходяться в розпорядженні суб'єкта господарювання і призначені для виконання фінансових зобов'язань, здійсненню витрат по розширеному відтворенню й економічному стимулюванню працюючих. Формування фінансових ресурсів здійснюється за рахунок власних і прирівняних до них засобів, мобілізації ресурсів на фінансовому ринку і надходження коштів  від фінансово банківської системи в порядку перерозподілу.

Первісне формування фінансових ресурсів відбувається в момент становлення підприємства, коли утвориться статутний фонд. Його джерелами в залежності від організаційно-правових форм господарювання виступають: акціонерний капітал, пайові внески членів кооперативів, галузеві фінансові ресурси (при збереженні галузевих структур), довгостроковий кредит, бюджетні засоби. Величина статутного фонду показує розмір тих коштів  - основних і оборотних, - які інвестовані в процес виробництва.

Основним джерелом фінансових ресурсів на діючих підприємствах виступає вартість реалізованої продукції (наданих послуг), різні частини якої в процесі розподілу виторгу приймають форму грошових доходів і нагромаджень. Фінансові ресурси формуються головним чином за рахунок прибутку (від основного й іншого видів діяльності) і амортизаційних відрахувань. Поряд з ними джерелами фінансових ресурсів також виступають:

- виторг від реалізації вибулого майна,

- стійкі пасиви,

- різні цільові надходження (плата за перебування дітей у дошкільних установах і т.д. ),

- мобілізація внутрішніх ресурсів у будівництві й ін.

Поряд з перерахованими вище важливу роль грає ще одне джерело фінансових ресурсів - пайові й інші внески членів трудового колективу.

Значні фінансові ресурси, особливо по знову створюваним і реконструйованим підприємствам, можуть бути мобілізовані на фінансовому ринку. Формами їхньої мобілізації є: продаж акцій, облігацій і інших видів цінних паперів, що випускаються даним підприємством, кредитні інвестиції.

До переходу на ринкові умови господарювання значні фінансові ресурси підприємства одержували на основі внутрішньогалузевого перерозподілу коштів  і бюджетного фінансування. Однак принципи ринкового господарювання, упровадження комерційних початків у діяльність підприємств, природно, зажадали принципово інших підходів до формування фінансових ресурсів. Орієнтація на ініціативу і заповзятливість, повна матеріальна відповідальність обумовили дві найважливіших зміни в області фінансових взаємозв'язків підприємств з іншими структурами: по-перше, розвиток страхових операцій, і, по-друге, істотне скорочення сфери безоплатно одержуваних асигнувань. У цьому зв'язку при переході на ринкові основи господарювання в складі фінансових ресурсів, формованих у порядку перерозподілу, усе велику роль поступово будуть грати виплати страхового відшкодування, що надходять від страхових компаній, і все меншу - бюджетні і галузеві фінансові джерела. Підприємства зможуть одержувати фінансові ресурси: від асоціацій і концернів, у які вони входять (лише в тому випадку, якщо це передбачено механізмом використання відповідних грошових фондів); від вищестоящих організацій - при збереженні галузевих структур; від органів державного керування - у виді бюджетних субсидій на строго обмежений перелік витрат. Зате в умовах функціонування ринку цінних паперів з'являться такі види фінансових ресурсів, як дивіденди і відсотки по цінних паперах інших емітентів, а також прибуток від проведення фінансових операцій.

Використання фінансових ресурсів здійснюється підприємством по багатьом напрямкам, головними з який є:

      платежі органам фінансово-банківської системи, обумовлені виконанням фінансових зобов'язань. Сюди відносяться; податкові платежі в бюджет, сплата відсотків банкам за користування кредитами, погашення раніше узятих позичок, страхові платежі і т.д. ;

      інвестування власних засобів у капітальні витрати (реінвестування), зв'язане з розширенням виробництва і технічним його відновленням, переходом на нові прогресивні технології, використання "ноу-хау" і т.д.;

      інвестування фінансових ресурсів у цінні папери, що здобуваються на ринку: акції й облігації інших фірм, звичайно тісно зв'язаних кооперативними постачаннями з даним підприємством, у державні позики і т.п. ;

      напрямок фінансових ресурсів на утворення грошових фондів заохочувального і соціального характеру;

      використання фінансових ресурсів на благодійні цілі, спонсорство і т.п..

В даний час надзвичайно зростає не тільки роль керівників підприємств, членів правлінь акціонерних компаній, але і фінансових служб, що грали другорядну роль в умовах адміністративно-командних методів керування. Вишукування фінансових джерел розвитку підприємства, напрямків найбільш ефективного інвестування фінансових ресурсів, операції з цінними паперами й інші питання фінансового менеджменту стають основними для фінансових служб підприємств в умовах ринкової економіки. Досягнення успіху в області фінансового менеджменту багато в чому залежить від такого поводження працівників фінансових служб, при якому головними стають ініціатива, пошук нетрадиційних рішень, масштабність операцій і виправданий ризик, ділова хватка.

Мобілізуючи кошти  інших власників на покриття витрат свого підприємства, працівники фінансової служби насамперед  повинні мати ясне представлення про цілі інвестування ресурсів і уже відповідно до  них давати рекомендації про форми залучення засобів.

РОЗДІЛ ІІІ ПРОБЛЕМИ ТА НАПРЯМИ ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ФОРМУВАННЯ ТА ВИКОРИСТАННЯ РЕСУРСІВ ПІДПРИЄМСТВА

3.1. Проблеми формування та використання ресурсів підприємства

В останні роки в усьому світі спостерігається зниження ефективності ресурсовикористання. Проблема стає галузевою, міжнародною, держав­ною. Причому проблема ресурсовикористання є актуальною для підприємств будь-якої форми власності та галузевої належності. Раціональність використання ресурсів формується на мікрорівні та залежить, беперечно, від досконалості процесів, які супроводжують використання ресурсів по всьому шляху їх споживання від нормування, під яким розуміється встановлення оптимальної ве­личини витрат ресурсу на умовну одиницю (виріб, операцію і т. ін.)

Процес нормування ресурсо­використання свідчить про взаємопов'язанність великої кількості чинників, які можуть впливати на рівень ресурсовикористання і характер дії яких складно врахувати, оскільки зміни в зовнішньому та внутрішньому середовищах носять постійний характер. Процес нормування - ширший ніж ви­робничий, так як охоплює зовнішнє середовище підприємства: ринки сировини, ринки продукції, фінансові тощо. Умови використання нормативних чинників мають свої особливості, що залежать від призначення, використання, технологічного рівня продукції та інш. Так на кожному підприємстві споживається велика кількість різних видів мате­ріальних ресурсів. Тому окремі підприємства вста­новлюють норми шляхом укрупнення, за анало­гією з іншими об'єктами, за звітними даними і т. ін., що зовсім неприйнятно з точки зору їх оптимальної величини [4, с. 257]. Встановлення норм витрат матеріальних ресурсів по мінімуму ще не гарантує мінімум витрат на продукцію. Інакше кажучи, між нормованою вартістю мате­ріалів, безпосередньо використаних на виготов­лення одиниці продукції, та матеріальними витратами, що сформувалися фактично, є певний «розрив». У процесі аналітичних досліджень було з'ясовано, що коефіцієнт даного «розриву» стано­вить від 1,02 до 1,3 [2, с. 96]. Управління цим роз­ривом у розрахунках та можливість його регулю­вання повинно стати одним із завдань ресурсо­використання. В ринкових умовах завдання управління процесом ресурсовикористання почи­нає включати не тільки розрахунок первісної нату­ральної норми, а й застосування нормування витрат ресурсів у вартісному виразі та відстежування тенденції зміни матеріалоємності протягом усього процесу, тобто створення системи моніто­рингу.

Поряд з обме­женістю процесу нормування етапу виробництва, було з'ясовано, що і в його межах на сучасному етапі функціонування виробничих систем не всі процеси супроводжуються нормуванням. Крім того, не проводиться аналіз впливу рівня існуючих норм на ефективність виробництва. Відсутній аналіз якості норм, їх аналітичне обгрунтування у складі завдань ресурсовикористання, а на стиках етапів виробничо-комерційного циклу він взагалі не проводиться. Це створює умови неврегульованності левової складової вартості витрат. Теоретичне узагальнення існуючих методичних основ дозволяє стверджувати, що для їх більш глибокого аналізу потребується узагальнення і удоскона­лення організаційних та технологічних інструмен­таріїв, що використовуються.

Вирішенню даної проблеми сприятиме якісно новий підхід як до нормування, так і оцінки нор­мативної бази, який повинен відповідати діалектичному методу, передбачати та врахову­вати всі взаємозв'язки, а його процес розглядатися як сукупність багатьох елементів, пов'язаних між собою. Нормування окремих видів ресурсів зале­жить від складових комерційно-виробничого цик­лу виготовлення і реалізації продукції, причому кожен етап цього процесу має особливості свого нормування. Єдиний процес ресурсовикористання потребує системного розгляду формування норм з моменту їх розробки, можливих змін на етапі забезпечення виробничого процесу ресурсами, ви­користання ресурсів у виробництві та на етапі реалізації готового продукту. При вирішенні проблеми підвищення ефективності використання ресурсів нагальним стає завдання створення меха­нізму їх сукупної ефективності, що можливо за умов виокремлення проблеми нормування ресур­сів в окрему обслуговуючу підсистему.

Формування технологічної схеми процесу ресурсовикористання та її застосування повинно здійснюватись з урахуванням системного харак­теру процесу ресурсовикористання, вона повинна передбачати чітко визначені параметри «входу» процесу і його «виходу», а також зміст, послідов­ність, систему показників і суб'єкти окремих етапів процесу ресурсовикористання. Слід відмітити, що характерною ознакою процесу є велика кіль­кість учасників формування та використання норм витрат ресурсів, діяльність яких упродовж усього процесу не координується і не регулюється з точ­ки зору кінцевого результату, що мотивує доціль­ність об'єднання цих завдань в одному структур­ному підрозділі під єдиним керівництвом. Підроз­діл може спиратися на єдиний за принципами нор­мування та методичними підходами, показниками якості, відповідальності та ін. стандарт ресурсо­використання. Саме наявність об'єднуючого показ­ника та механізму нормування з наступним його аналізом дозволить суттєво підвищити якість управлінських рішень щодо використання вироб­ничих ресурсів.

Що стосується аналізу ефективності викори­стання ресурсів підприємств, то вона оцінюється шляхом визначення «ціни» кожного виду ресурсу, тобто витрат підприємств на його придбання та віддачі (ефективності) цих витрат. На низьку ефективність використання ресурсів, крім відсут­ності якісного нормування, впливає і недоскона­лий аналіз ресурсовіддачі, який спирається на обмежену сукупність показників.

Узагальнюючі показники ресурсовіддачі (фондовіддача, матеріаловіддача і т. д. ) не дозво­ляють дати відповідь на питання, як вони вико­ристовуються. Навіть при аналізі рівня й динаміки цих показників, обчислених за товарною продук­цією, спостерігається різна тенденція. Крім того, слід мати на увазі, що товарна продукція виготов­лена на підприємстві, містить і ту частину варто­сті, яка створена за межами підприємства (уречев­лена праця) і перенесена живою працею з засобів виробництва на виготовлену продукцію. Ця обста­вина може істотно змінити динаміку ресурсовід­дачі без зусиль з боку підприємства. Показники ресурсовіддачі дають загальні характеристики процесу ресурсовикористання, а питання рівня якості, безпосередньої вартості й ефективності за­лишаються поза увагою. Разом з тим, їх рівень, як плановий, так і фактичний не достатньо використовується керівництвом та іншими фахів­цями для оцінки якості системи нормування ресурсу. До того ж, серед них відсутні показники оцінки якості норм. Це вимагає глибокого аналізу формування норм, визначення всіх чинників, що впливають на даний процес.

У сучасних умовах  традиційний аналіз і оцінка рівня використання кожного з великої кількості застосованих на підприємстві ресурсів не може за­довольнити потреби управління ефективністю діяльності підприємства. Необхідно здійснювати цілісний комплексний аналіз ресурсовико­ристання на підприємстві та впливу цього процесу на кінцеві результати діяльності. Потрібен ком­плексний підхід до оцінки рівня ресурсомісткості, під якою розуміється сукупність витрат всіх видів ресурсів, що припадають на одиницю доходів.

Вирішення проблеми раціонального ресурсо­використання можливе за умови доповнення управління цим процесом функцією моніторингу зміни ресурсомісткості виробництва кожного з етапів виробничо-комерційного циклу та роз­ширення завдань аналізу. Аналіз нормування і ви­користання ресурсів підприємства має проводи­тися по двох основних напрямках: перший, пов'язаний із забезпеченням підприємства норма­ми витрат ресурсів та їх якості; другий - з їх регу­люючим впливом на ефективне і раціональне ви користання ресурсів. Аналіз процесу ресурсо­використання слід здійснювати за етапами вхо­дження ресурсів у процес на підставі норм, розроб­лених для кожного його виду та кожного «кроку» їх просування, інформація для реалізації яких повинна спиратися на якісно нову систематизацію норм. Створення можливості визначення ефектив­ності ресурсовикористання в практичній діяльно­сті потребує відповідних нормативів, організації управлінських процесів, розширення аналітичної  бази, інформаційної бази, в т. ч. і за рахунок збільшення кількості показників у процесі аналізу, використання нормативних показників вартісної оцінки процесу відтворення та загальної ефективності процесу ресурсовикористання.