Рейтингова оцінка діяльності комерційніх банків

2 РЕЙТИНГОВА ОЦІНКА  ДІЯЛЬНОСТІ КОМЕРЦІЙНІХ БАНКІВ

2.1 Огляд та характеристика сучасних методик рейтингових оцінок

Визначення оцінки кожного окремого комерційного банку, його стабільності, надійності в порівнянні з іншими банками дуже важливо для вкладників, інвесторів та й самої банківської установи.

Зараз в Україні системи оцінки діяльності банківських установ  широко не використовуються. Серед  фахівців банківської справи нема єдиної думки щодо параметрів рейтингової  системи, яка б відповідала поточним потребам.

Рейтингові системи  банків - новий продукт на ринку  економічної і статистичної інформації. Але для підвищення ефективності діяльності він необхідний. Як визначити банк, в який можна надійно вкласти кошти, як визначити партнерів на міжбанківському ринку, що зможуть розрахуватись по своїм зобов'язанням? Відповіді можуть бути різними, але маючи перед собою висновок фахівців, знаючи рейтинг цього конкретного банку, в порівнянні з іншими, правильний висновок буде зробити легше, кількість помилок зменшиться.

Для банку важливий не тільки внутрішній аналіз його діяльності, але і порівняння результатів  роботи з результатами інших банків. В умовах ринкової економіки особливе значення має дослідження тенденцій розвитку банківської системи в цілому на національному рівні. В даний час в Україні спостерігається дефіцит аналітичної інформації про роботу комерційних банків, тому важливо проводити рейтинг банків, як основа для вивчення їхньої діяльності.

Рейтинговий звіт не тільки допомагає контрагентам одержати незалежну оцінку банку, багато банків, що одержали позитивний рейтинг, говорять про користь такого звіту для розуміння їхніх власних дій. Оцінка ззовні допомагає глибше проаналізувати свої сильні і слабкі сторони.

Можливо, банк не завжди згодний з думкою аналітиків, але саме бачення того, як аналітики прийшли до якогось висновку, має істотне значення для вироблення подальшої політики.

Рейтинг банку в цілому складається у виведенні вільної  оцінки в усіх напрямках, що піддалися  аналізу.

Одним з варіантів  аналізу, що дозволяє одержати комплексну оцінку економічної ефективності та фінансового стану комерційних банків і провести їхнє порівняння, є методики складання рейтингів.

Рейтинг - це метод порівняльної оцінки діяльності декількох банків. В основі рейтингу лежить узагальнена характеристика по визначеній ознаці, що дозволяє групувати комерційні банки у визначеній послідовності по ступені убування даної ознаки. Критерій класифікації банків може відбивати окремі сторони діяльності банків (прибутковість, ліквідність, платоспроможність) або діяльність банку в цілому (обсяг операцій, надійність, імідж).

У світовій практиці існує  три основних методи побудови рейтингу: номерний, бальний і індексний.

Номерна система рейтингу полягає в побудові сполучень  значень показників фінансового стану банку і присвоєнні кожному з цих сполучень визначеного місця в рейтингу.

Для побудови рейтингу в  рамках більш складних методик використовують бальну систему, що дозволяє здійснити оцінку фінансового стану банку в балах, привласнених йому по кожному оціночному показнику. Зведена бальна оцінка банку дає можливість визначити приналежність останнього до тієї або іншої групи банків.

Крім вищезгаданих, широко розповсюджених у світовій банківській  практиці рейтингових систем існує  також відносно, що рідко зустрічається індексний метод побудови рейтингу. При його використанні виробляється розрахунок індексу кожного з оціночних показників фінансового стану банку. Розрахунки можуть проводитися щодо базисних даних або середніх значень, розрахованих за ряд років. Головний критерій, по якому оцінюються банки, - якісні показники їхньої діяльності. Серед них - капітальна база, ефективність розміщення активів, прибутковість і ліквідність. Враховується також стан менеджменту, тобто раціональність методів керування.

Показники, використовувані  для аналізу, як правило, є відносними, мають визначену норму, установлену  на основі міжнародних стандартів.

Рейтингова оцінка може бути зроблена спеціальним рейтинговим  агентством на основі угоди з банком. Вона покликана захистити інтереси як банку, так і його клієнтів. По банківському рейтингу можна судити про фінансове становище кредитного інституту, його положенні серед інших банків.

Учасникам ринку він  дає можливість підвищити якість менеджменту в банку, поліпшити  вибір ділової стратегії, а іноземним інвесторам - вибрати надійний банк-партнер. У свою чергу рейтингова система, розроблена з урахуванням світового досвіду, дозволить банкам установлювати рівноправні партнерські відносини з закордонними банками.

У складанні рейтингів виділяються два основних підходи:

• Експертний

Експертна оцінка дається  спеціалістами на основі їх досвіду  та кваліфікації по будь-якій доступній інформації та на основі аналізу кількісної та якісної інформації. Однак використання даного методу суміжне з рядом складностей, таких як відсутність інформації, проблема компетентності та узгодженості експертів, вплив суб’єктивних факторів на оцінку спеціаліста, складність організації групи експертів, недосконалість технологій проведення експертиз та методів обробки інформації, а також відносна дороговизна подібних досліджень.

• Бухгалтерський

Аналіз проводиться  виключно на основі фінансової звітності  за формалізованою схемою розрахунку коефіцієнтів і визначення загального (рейтингового) бала.

Якість отриманого результату визначається тим, наскільки глибоко і повно оцінюється рейтингова характеристика економічної ефективності та фінансового стану банку і на скільки коректно й обґрунтовано розраховується підсумковий бал надійності.

2.1.1 Методика рейтингової  оцінки українських експертів

Принципово новий підхід до рейтингової оцінки банків запропонувала  представницька група українських  банківських експертів. Оскільки ця методика ще не одержала власної назви, умовно називатимемо її вітчизняною. Згідно з нею надійність банку визначається з урахуванням таких показників:

к1 - рівень проблемних кредитів;

к2 - коефіцієнт миттєвої ліквідності;

к3 - рівень лівереджу;

к4 - коефіцієнт відкритої  валютної позиції.

Отже, до складу рейтингової  оцінки українськими фахівцями введено ще низку параметрів:

• проблемні кредити (ПК);
• загальні активи (ЗА);
• відкриту валютну позицію банку (ВП).

Проте загальну кількість  показників у методиці зведено до мінімуму. За результатами емпіричних досліджень для них встановлено такі ваги: k1 - 34.5%, k2 - 27% ДЗ - 22.4%, k4 - 16,1%. За вітчизняною методикою найважливішим показником є рівень проблемних кредитів. Шляхом експериментальних досліджень встановлено, що проблемними кредитами слід вважати 100% простроченої і 45.8% пролонгованої заборгованості за позичками. Відносно менше значення у методиці надається коефіцієнту відкритої валютної позиції, оскільки її пильно контролює держава. Щоб надати показникам характеру порівнюваних одиниць виміру, автори запропонували їх нормувати.

Аналіз ґрунтується  на зіставленні показників кожного банку із середніми значеннями показників досліджуваних сукупностей банківських установ. Після нормування і перемножування одержаних значень на відповідну питому вагу добутки підсумовуються в Інтегральний рейтинговий індекс.

Середні значення показників банків індикативної групи досліджуються в динаміці і слугують базою порівняння.

Результатом є віднесення банків до таких груп:

• група лідерів - показник надійності більший від 0, рентабельність перевищує середню;
• група надійних банків - показник надійності більший від 0, рентабельність - нижча від середньої;
• група прибутково-орієнтованих банків - показник надійності менший від 0, рентабельність - перевищує середню;
• група ризику - показник надійності менший від 0, рентабельність - нижча від середньої.

Очевидною перевагою  вітчизняної методики є механізм обчислення показника миттєвої ліквідності. До речі, такий підхід передбачено  й Інструкцією НБУ "Про порядок регулювання та аналіз діяльності комерційних банків". Різниця лише в тому, що інструкцією передбачено розрахунок середніх значень і їх середньолінійних відхилень не лише для показників ліквідності, а й для деяких інших, зокрема для коефіцієнта достатності капіталу.

Механізми обчислення показників, покладені  в основу методики розрахунку рейтингу надійності банків, розробленої вітчизняними експертами, безумовно, заслуговують високої оцінки. Щоправда, з огляду на насиченість: значущість складових компонентів рейтингу пріоритет усе ж слід надати моделі Кромонова.

 

2.1.2 Методика Кромонова

Напевне, найвідомішою серед банківських  аналітиків країн СНД і Балтії є методика рейтингової оцінки, розроблена групою російських економістів під керівництвом кандидата економічних наук Кромонова. Вона ґрунтується на застосуванні індексного методу і найповніше відображає фінансово-економічні аспекти діяльності банківських установ. За методикою Кромонова рейтингова оцінка діяльності банків складається поетапно.

1) На основі даних балансу  банку визначаються його абсолютні  параметри, а саме:

• параметри капіталу;
• параметри зобов'язань;
• параметри активів.

2) Шляхом співвідношення  зазначених параметрів обчислюються  параметричні коефіцієнти:

к1 - це генеральний коефіцієнт надійності

к2 - це коефіцієнт миттєвої ліквідності

к3 - це крос-коефіцієнт

к4 - це генеральний коефіцієнт ліквідності

к5 - це коефіцієнт захищеності  капіталу

к6 - це коефіцієнт фондової капіталізації прибутку

Розраховується поточний індекс надійності, для чого отримані коефіцієнти нормуються евристичним методом, перемножуються на емпіричну вагу і підсумовуються. Евристичний спосіб нормування полягає в тому, що коефіцієнти всіх банків діляться на відповідні коефіцієнти, так би мовити, ідеального банку, який підтримує на оптимальному рівні співвідношення між надійністю та прибутковістю. Згідно з методикою "оптимально надійним" вважається банк, який має такі значення показників: k1 = 1, k2 = 1, k3 = З, k4 = 1, k5 = 1, k6 = 3.

• Інакше кажучи, цей банк повинен:
• вкладати в ризикові (робочі) активи кошти в обсязі, що дорівнює власному капіталу;
• тримати у ліквідній формі кошти в обсязі зобов'язань до запитання;
• мати зобов'язань утричі більше, ніж ризикових (робочих) активів;
• тримати у ліквідній формі та у вигляді капітальних вкладень кошти в обсязі сумарних зобов'язань;
• мати капітальні активи в обсязі власного капіталу;
• мати власний капітал, який утричі перевищує статутний фонд.

4) На підставі кількісних  значень параметрів і коефіцієнтів  та з огляду на деякі інші  критерії окремі банки вилучаються  з рангу як такі, що не є  повноцінними кредитно-банківськими установами. Остаточно банки ранжуються у рейтинговому списку у порядку зменшення значень їх рейтингових індексів.

5) Розраховується синтетичний  індекс надійності, який дає змогу  вирівняти спричинені випадковими подіями коливання поточного індексу: відхилення від середнього задає інтервал значень, у якому перебуває досліджувана величина. Отже, різницею між середнім значенням та розміром його середньоквадратичного відхилення є гранична величина, відносно якої показник того чи іншого банку, який залишився у списку, навряд чи може бути меншим.

Але, методиці Кромонова  притаманні певні недоліки. Параметр ризикових активів навряд чи можна ототожнювати з параметром працюючих активів, адже до останніх належать і деякі ліквідні активи.

Встановлені методикою  Кромонова еталонні значення коефіцієнтів k1, k3, k4 викликають сумнів. Так, генеральний коефіцієнт надійності k1, який дорівнює 1, означає, що ризикові активи банку повинні дорівнювати розміру власного капіталу. Однак на практиці платні пасиви кількаразово перевищують власні кошти банку. Якби банк оперував робочими активами, що приносять прибуток, в обсязі власного капіталу, то дуже швидко став би збитковим, оскільки не зміг би відшкодовувати собівартість залучених коштів. Сумнівним є і розмір коефіцієнта k3, що стимулює банки вкладати в робочі активи лише третину від сумарних зобов’язань, а не всі залучені кошти (за вирахуванням обов'язкових та інших резервів).

Окремо взятий генеральний  коефіцієнт ліквідності k4 стимулює банки  займатися капіталізацією своїх активів. Але банківська практика свідчить, що нарощування обсягу капітальних вкладень обертається серйозними проблемами, пов'язаними з ліквідністю. Із погіршенням ліквідності нерухомість та інші власні основні засоби банку не в змозі забезпечити його зобов'язань. Зате в інтегральному показнику надійності Кромонова цілком адекватно враховується значущість зазначених коефіцієнтів. Зокрема, велика питома вага коефіцієнтів k1 і k2 у разі суттєвого зростання капітальних вкладень цілком компенсує поліпшення показника k4 за рахунок капіталізації активів і зумовлює необхідність збільшення суми ліквідних активів банку, що цілком обґрунтовано.

Надійність банку - один із найважливіших показників його фінансового  стану. Саме останньому слід надавати першочергове значення у рейтинговій оцінці. Пріоритетність використання цього показника зумовлюється такими факторами: