Регіональні особливості розвитку й розміщення продуктивних сил України

     Обсяг експорту зовнішньої торгівлі товарами України за січень-листопад 2009р. становив 35602,9 млн. дол. США і по відношенню до 11 місяців 2008р. склав 56,6%, імпорту – відповідно 40417,9 млн. дол. та 50,1%. Від’ємне сальдо зовнішньої торгівлі товарами становило 4815 млн. дол. (за відповідний період 2008р. – також від’ємне 17857 млн. дол.). Коефіцієнт покриття експортом імпорту склав 0,88 (проти 0,78 у січні-листопаді 2008р.). Зовнішньоторговельні операції товарами Україна здійснювала з партнерами з 212 країн світу. Інформацію щодо зовнішньої торгівлі товарами з найбільшими торговими партнерами наведено у таблиці 1 додатка Ж. До країн СНД було експортовано 34% усіх товарів, до країн ЄС – 23,8% (у січні-листопаді 2008р. – відповідно 34,4% та 26,9%). Найбільші експортні поставки здійснювались до Російської Федерації – 21,1%, Туреччини – 5,3%, Китаю – 3,8%, Казахстану – 3,7%, Білорусі – 3,3%, Німеччини та Польщі – по 3,1% від загального обсягу експорту. У січні-листопаді 2009р. зменшились обсяги експорту до більшості головних торгових партнерів, крім Китаю та Індії.

     Із  країн СНД імпортовано 43% усіх товарів, з країн ЄС – 34,1% (у січні-листопаді 2008р. – відповідно 39,5% та 33,6%). Найбільшу  питому вагу в загальному обсязі імпорту  мали Російська Федерація − 28%, Німеччина − 8,6%, Китай − 6,1%, Казахстан та Польща – по 4,9%, Узбекистан − 4%, Білорусь – 3,7%. Порівняно з відповідним періодом попереднього року скоротились імпортні поставки з усіх головних торгових країн-партнерів. Основу товарної структури зовнішньої торгівлі України у січні-листопаді 2009р. складають мінеральні продукти, недорогоцінні метали та вироби з них, механічні та електричні машини, продукція хімічної та пов’язаних з нею галузей промисловості, продукти рослинного походження. Інформацію щодо найважливіших товарних груп у структурі зовнішньої торгівлі України наведено у таблиці 2 додатка Ж. Основні споживачі тваринницької продукції – Росія,  країни Закавказзя й Середньої Азії, макаронних виробів і борошна – Білорусь, Росія, країни Закавказзя і Середньої Азії; цукор вивозиться практично в усі країни СНД, олія – в Білорусь, держави Балтії.

     Отже, Україна практично визначилася  в спеціалізації виробництва  і має широкий ринок збуту  на Сході. Найтісніші економічні зв’язки  підтримує Україна з країнами Східної Європи, зокрема з Угорщиною та Польщею. У структурі вивозу в ці країни переважає продукція галузей важкої індустрії: кокс, руда, сірка, чорні метали, устаткування для гірничодобувної і металургійної промисловості, сільськогосподарські машини тощо. Залізну руду Україна вивозить до Польщі, Чехії, Словаччини, Угорщини, Румунії, Болгарії та інші. Самородна сірка  з України надходить до Чехії, Словаччини, ФРН, Угорщини, Румунії.

     В сучасних умовах економічні зв’язки  України з країнами Східної Європи трохи послабилися, але в майбутньому, очевидно, вони розвиватимуться більш ефективно. Україна бере участь в економічному співробітництві з промислово розвиненими країнами світу. Понад 20 країн отримують з України промислову продукцію і промислову сировину. В економічних зв’язках України із зарубіжними країнами використовується науково-технічне співробітництво. До нього належить торгівля патентами, ліцензіями, технічним досвідом («ноу-хау») тощо. Науково-технічне співробітництво сприяє прискоренню темпів економічного розвитку, втіленню найновіших технічних досягнень, раціональному використанню природних ресурсів, автоматизації і механізації технологічних процесів, скороченню строків будівництва сучасних підприємств, підвищенню ефективності капіталовкладень, розширенню сфери міжнародних відносин.

     Налагоджується  прямі стосунки Міністерства сільського господарства і продовольства України  із зарубіжними фірмами. Заслуговує уваги співробітництво з фірмою BASF (ФРН) у галузі впровадження інтенсивної  технології виробництва сої на основі застосування хімічних препаратів фірми.

     Отже, перебудова зовнішньоекономічної діяльності України значною мірою сприятиме  її просуванню на світовий ринок та інтегруванню в міжнародну економіку.  
 
 

6. Проблеми  та перспективи розвитку та розміщення продуктивних сил України

     Вивчення  особливостей територіальної організації  продуктивних сил передбачає глибокий аналіз спеціалізації і комплексного розвитку господарства економічних  районів на основі всебічного знання природних і економічних умов, населення, розселення. Одне з важливих завдань науки про розміщення продуктивних сил полягає у тому, щоб разом з іншими науками, зокрема з економічною і соціальною географією та регіональною економікою, провести порівняльний аналіз ефективності територіальної організації виробництва в різних районах країни. Особливої гостроти набувають проблеми охорони природних ресурсів і навколишнього середовища, бо вони завжди пов'язані з певною територією і є регіональними. Завданням регіональної політики є забезпечення збалансованого комплексно-пропорційного розвитку окремих регіонів з метою успішного функціонування їх господарських комплексів і створення умов, за яких жителі регіонів зможуть вільно реалізувати свої можливості. Головним завданням регіональної політики є обґрунтування та розробка оптимальної територіальної структури господарського комплексу держави.

     В минулому регіональна політика не враховувала  особливостей і специфіки окремих  територій, що призвело до виникнення значних диспропорцій у територіальній структурі суспільно-господарського комплексу. Центральні керівні органи мало приділяли уваги раціональному використанню місцевих трудових і природних ресурсів. Так, Запорізька область за виробництвом валового суспільного продукту на душу населення випереджає Закарпатську в 1,8 рази. На сьогодні економічний потенціал держави зосереджений головним чином у Донецькій, Дніпропетровській, Луганській, Харківській і Київській областях, в яких розміщено 47% усіх створених в Україні основних фондів. Разом з Одеською областю на них припадає майже 60% обсягів промислового виробництва. Така нерівновага загальноекономічних і соціальних індикаторів по регіонах посилює політичну напругу в державі і зумовлює необхідність вжиття заходів, які змогли б забезпечити ефективне державне регулювання процесів регіонального розвитку країни. Тому головна увага у регіональній політиці України на сучасному етапі реформування економічних відносин повинна бути спрямована на створення організаційно-правових та економічних умов для забезпечення стабільної роботи підприємств в усіх регіонах.

     Особливої уваги заслуговують державні регіональні  програми, які дають змогу узгодити територіальні та галузеві інтереси. Вже розроблено проекти регіональних програм соціально-економічного розвитку Карпат, Полісся, Придніпров’я та інших регіонів. Державні регіональні програми розглядаються як важливий інструмент посилення керованості соціально-економічними процесами в районах, містах і областях країни. [4]

     Накопичені  проблеми регіонального розвитку набувають  особливої актуальності для України, яка увійшла в новий етап свого існування як суверенна держава з помітними відмінами у рівнях соціально-економічного розвитку між окремими її районами. Зважаючи на це, окреслюються найбільш характерні регіональні проблеми, що потребують невідкладного вирішення.

     По-перше, необхідно стабілізувати роботу підприємств сфери матеріального  виробництва у регіонах і створити умови для нарощування обсягів  виробництва товарів та надання  послуг.

     По-друге, потребує вирішення проблема ефективності зайнятості трудових ресурсів в районах з високим рівнем безробіття. Це перш за все стосується західних областей, особливо Львівської, Волинської, Закарпатської, Івано-Франківської та індустріально-розвинутих областей – Донецької, Луганської, Харківської.

     По-третє, набуває все більшої актуальності проблема надмірного антропогенного та техногенного навантаження на природно-територіальні комплекси Донбасу, Придніпров’я, окремих районів Прикарпаття, Причорномор’я, північного Криму. Гіпертрофічний розвиток ресурсо– та енергомістких виробництв призвів до погіршення екологічної ситуації в більшості з них. Особливо небезпечна ситуація склалася у Донецькому і Придніпровському регіонах та у великих містах.

     По-четверте, необхідно підвищити відповідальність органів управління за рівень виконання державних регіональних програм. Для цього треба забезпечити їх централізоване фінансування із Державного бюджету.

     Необхідно удосконалити галузеву структуру машинобудування,  розширити асортимент його продукції  за рахунок підвищення питомої ваги галузей, що виробляють товари народного споживання. Потрібна модернізація машинобудівних заводів, їх технічне переоснащення з використанням сучасних технологій  і значне підвищення за рахунок цього якості машин, їх  конкурентоздатності.

     Здійснення  аграрної реформи в Україні повинно  бути спрямоване на створення економічно ефективного агропромислового виробництва, поглиблення ступеня переробки  та покращення зберігання сільськогосподарської  продукції.

     У перспективі в Україні передбачається створення потужного освітнього та наукового потенціалу на основі впровадження степеневої освіти та створення потужних регіональних навчальних закладів.

     У галузях виробництва товарів  народного споживання та послуг  заплановано розширення імпортозамінюючі продукції, технологічне переоснащення та запровадження сучасних технологій.

     У перспективі транспортного комплексу  планується здійснити поступовий перехід  на нові принципи організації та управління транспортним процесом на основі новітніх інформаційних технологій та сучасного маркетингу, запровадження автоматизованих центрів управління доставкою вантажів.

     Для розвитку металургійного комплексу  Україна має декілька сприятливих  чинників:

     1) близькість розміщення родовищ  коксівного вугілля, залізної  і марганцевої руд, вапняків, формувальних пісків і вогнетривких глин в останні роки великі запаси різноманітних руд кольорових металів;

     2) густа мережа шляхів сполучень  між родовищами;

     3) велике і надійне джерело водопостачання, яким є Дніпро з його водосховищами; 

     4) розвиток металомісткого машинобудування;

     5) велика місткість металобрухту;

     6) висококваліфіковані кадри. 

     У наш час Україна є одним з найбільших виробників металу на планеті. Вона розширює поставку своїх виробів, особливо прокату і труб на світовий ринок.

     Машинобудування – важлива галузь промисловості розвинутих країнах світу.

     Велике  значення машинобудування в народногосподарському комплексі визначається тим, що воно виробляє знаряддя праці як для галузей, що виготовляють засоби виробництва, так і для галузей , які виробляють предмети споживання, а також самі предмети споживання. Крім того, машинобудування виробляє різноманітне устаткування для будівництва, транспорту, зв’язку, торгівлі, спецобладнання для невиробничих галузей, а також продукцію оборного призначення.

     У перспективі стратегічним напрямом розвитку металургійного комплексу  України буде системна реструктуризація галузі з орієнтацією на кон’юнктуру внутрішнього і зовнішнього ринків. Передбачається продовжити будівництво об’єктів металургійного комплексу, спроможних збільшити експортний потенціал галузі. Поряд з цим очікується закриття нерентабельних виробництв, а також вилучення з експлуатації морально застарілого та фізичного спрацьованого обладнання.

     Перспективи розвитку металургійного комплексу України тісно пов’язані з підвищенням конкурентоспроможності продукції на основі зменшення енерго- та матеріалоємності продукції, скорочення трудових витрат, впровадження досягнень науково-технічного прогресу.

     У перспективі машинобудування повинно  зайняти більш вагоме місце як у структурі промисловості, так і у формуванні експорту України. Необхідно удосконалити галузеву структуру машинобудування, розширити асортимент його продукції за рахунок підвищення питомої ваги галузей, що виробляють товари народного споживання. Потрібна модернізація машинобудівних заводів, їх технічне переоснащення з використанням сучасних технологій і значне підвищення за рахунок цього якості машин, їх конкурентоздатності. Спеціалізацію і кооперування виробництва в машинобудуванні необхідно орієнтувати на вітчизняні підприємства, створювати замкнуті цикли виробництв у середині країни.