Реформування відносин власності

Питома вага кількості  реформованих об‘єктів державної форми  власності перевищує середній показник по державі (22,61%) у Вінницькій (43,29%), Житомирській (42,03%), Чернігівській (38,25%), Рівненській (37,23%), Київській (34,36%), Донецькій (31,71%), Черкаській (31,65%) та Луганській (29,72%) областях. А в Автономній Республіці Крим (94,39%), місті Києві (91,37%), Івано-Франківській (88,93%), Львівській (87,11%), Закарпатській (85,91%) та Чернівецькій областях (84,02%) питома вага кількості реформованих об‘єктів комунальної форми власності  перевищує середній показник по Україні (77,39%).

Кількість реформованих об’єктів за класифікаційними групами на 1 січня 2012 року:

За видами економічної  діяльності процесом приватизації найбільше  охоплено цілісні майнові комплекси  підприємств торгівлі, побутових  виробів та предметів особистого вжитку; промисловості; з надання комунальних та індивідуальних послуг.

За 2011 рік в процесі  приватизації змінили форму власності 1376 об’єктів, з яких державних – 173, комунальних – 1203 об‘єкта.

Кількість реформованих об’єктів в розрізі регіонів за 2011 рік:

	Всього, одиниць	У тому числі		У тому числі у %
		державної власності	комунальної власності	державної власності	комунальної власності
Україна	1376	173	1203	12,57	87,43
Автономна Республіка Крим	104	0	104	0,00	100,00
Вінницька	26	22	4	84,62	15,38
Волинська	6	5	1	83,33	16,67
Дніпропетровська	75	5	70	6,67	93,33
Донецька	146	7	139	4,79	95,21
Житомирська	32	3	29	9,38	90,63
Закарпатська	36	9	27	25,00	75,00
Запорізька	51	9	42	17,65	82,35
Івано-Франківська	35	1	34	2,86	97,14
Київська	2	2	0	100,00	0,00
Кіровоградська	58	2	56	3,45	96,55
Луганська	74	2	72	2,70	97,30
Львівська	203	28	175	13,79	86,21
Миколаївська	78	9	69	11,54	88,46
Одеська	21	3	18	14,29	85,71
Полтавська	47	15	32	31,91	68,09
Рівненська	18	5	13	27,78	72,22
Сумська	42	4	38	9,52	90,48
Тернопільська	25	4	21	16,00	84,00
Харківська	137	6	131	4,38	95,62
Херсонська	14	5	9	35,71	64,29
Хмельницька	36	1	35	2,78	97,22
Черкаська	23	4	19	17,39	82,61
Чернівецька	16	1	15	6,25	93,75
Чернігівська	14	6	8	42,86	57,14
м. Київ	28	7	21	25,00	75,00
АРК та м. Севастополь	29	8	21	27,59	72,41

У звітному періоді об’єкти  за класифікаційними групами розподілялися  таким чином: А – 94,76%; Д – 2,62%; Е  – 0,73%; Ж – 1,53%; В, Г – 0,36%.

 

 

 

 

Розподіл реформованих об’єктів за класифікаційними групами  на 1 січня 2012 року:

За регіональною ознакою  найбільше об’єктів групи А реформовано  у Львівській (187), Донецькій (142), Харківській (132), Миколаївській (74), Луганській (73) областях та Автономній Республіці Крим (102).

Об’єкти малої приватизації (групи А) комунальної форми власності, які становили 94,77% від загальної  кількості об’єктів цієї класифікаційної  групи, реформувалися переважно  шляхом викупу (61,25%), викупу майна зданого  в оренду (20,47%), та продано на аукціонах (13,48%), решта – іншими способами.

Об’єкти групи А державної  форми власності приватизувалися, в основному шляхом викупу – 46,15%, на аукціоні – 44,44%, решта – викупом  майна зданого в оренду та за комерційним  конкурсом.

Переважну кількість об’єктів групи Д як державної, так і  комунальної форм власності продано  на аукціонах (25), шляхом викупу (10) та за комерційним конкурсом (1).

Інформація щодо процесу  реформування власності об’єктів за категоріями:

	За 2011 рік
	Кількість об’єктів, одиниць	У % до загальної  кількості
Всього	1376	100,0
цілісні майнові комплекси  підприємств	19	1,38
структурні підрозділи	1321	96,00
об’єкти незавершеного будівництва	36	2,62

Вищенаведені дані свідчать, що частіше об’єктами приватизації стають структурні підрозділи, серед  яких здебільшого приміщення, будівлі  та споруди, які за класифікацією  відносяться до об‘єктів групи А (96,0%).

Серед способів приватизації впродовж 2011 року найпоширенішими були викуп, викуп майна зданого в  оренду та продаж на аукціоні – відповідно 58,65%, 18,10% та 17,81% від загальної кількості  реформованих об’єктів по Україні.

Розподіл об’єктів за способами  приватизації:

	Всього, одиниць	У % до загальної  кількості
Всього	1376	100,0
Викуп об’єкта приватизації	807	58,65
Викуп за альтернативним планом приватизації	0	0,00
Викуп майна, зданого в  оренду з викупом	249	18,10
Продаж на аукціоні	245	17,81
Продаж за некомерційним  конкурсом	26	1,89
Продаж за комерційним  конкурсом	46	3,34
Продаж акцій відкритих  акціонерних товариств	3	0,22

Приватизація державного та комунального майна за 2011 рік  здійснювалась виключно за грошові  кошти. За договорами купівлі-продажу  від продажу об’єктів комунальної  форми власності до відповідних  місцевих бюджетів повинно надійти  майже 375 млн. грн. Крім цього від  продажу об’єктів малої приватизації (групи А, Д, Е, Ж) державної форми  власності за договорами купівлі-продажу  до державного бюджету повинно надійти  понад 429 млн. грн. Сумарна номінальна вартість статутних фондів об’єктів великої приватизації, які у звітному періоді змінили державну форму  власності, становить – 28,3 млн. грн.

 

 

5. Проблеми та перспективи розвитку відносин власності в Україні

 

Наявність різних форм власності  і їх співвідношення в межах певного  історичного типу зовсім не означає  застиглості цих відносин. На базі подальшого розвитку продуктивних сил, а він відбувається постійно, має  місце і розвиток відносин власності, які є суспільною формою продуктивних сил. Його загальний напрям обумовлений  двома вирішальними моментами:

 • зростанням у  суспільному виробництві ролі  особистого фактору і, перш  за все, його творчої складової;

 • гальмівним характером  тих негативних рис приватної  капіталістичної власності, які  призводять до соціальних конфліктів.

 Саме внаслідок цього  в сучасних умовах відбувається  розвиток відносин власності.  Він знаходить свій вираз в  певних процесах.

 По-перше, посилюється  процес усуспільнення засобів  виробництва, що, у свою чергу,  часто приводить до помітного  розповсюдження колективної форми  власності і до певного «розмивання»  особистої власності великих  власників. Досить часто безпосереднім  ініціатором такого процесу виступає  держава, яка стимулює акціонування  підприємств, передачу безпосереднім  виробникам певної частини капіталу, залучення їх до організації  управління об'єктами власності.  Саме такі процеси дозволяють  ширше залучити найманих працівників  (а саме вони складають основну  частину працездатного населення  країн) до організації управління  й використати в інтересах  фірми їх творчий потенціал.  Наприклад, у Великобританії під  час правління М.Тетчер у 1979—1989 pp. кількість акціонерів зросла  з 2 млн. осіб до 12 млн. осіб.

По-друге, відокремлення  безпосереднього виробника від  засобів виробництва веде до виникнення протилежності економічних інтересів  роботодавця і найманих робітників. Це може призвести і призводить до гострих конфліктів, які заважають  ефективному використанню засобів  праці. Пошук шляхів зменшення гостроти цих конфліктів відбувається у різних напрямках, але вирішальним, таким, що визначає певну тенденцію сучасного розвитку відносин власності, виступає зменшення ступеня відокремленості виробника від засобів праці. Загальною формою цього процесу є усуспільнення виробництв, а конкретно даний процес виявляється в досить широкому залученні найманих робітників до розподілу прибутку, розробки стратегії фірми чи підприємства, організації управління. Досить часто до цих процесів залучається держава, яка теж трансформується з органу захисту прав певної частини суспільства до органу захисту інтересів усіх громадян суспільства. Вона ініціює, а часто й просто підтримує, наприклад, через надання податкових пільг, ті підприємства, в яких відбувається продаж акцій цих підприємств його робітникам. Це, як правило, посилює зацікавленість працівників у результатах своєї роботи і залучає їх тою чи іншою мірою до управління підприємством, бо робить їх, по суті, співвласниками.

 Напрям посилення усуспільнення  власності відображає і розвиток  державної форми власності. Це  знаходить свій вираз, перш  за все, у зростанні державного  сектору економіки і, як наслідок, поширенні державної форми власності.  У розвинених країнах заходу  державний сектор сягає значних  розмірів. Наприклад, у Франції  він становить 33 %, в Австрії  — близько 37 %, в Україні —  30 %.

 Фіксуючи помітну тенденцію  сучасного розвитку відносин  власності, яка відображається  в певній трансформації приватної  власності в суспільну (колективну  і державну), не слід абсолютизувати  цей процес. Приватна власність  у ринковій економіці має певні  переваги і залишається важливим  компонентом системи відносин  власності, без якого сучасна  ринкова економіка ефективно  функціонувати не може.

 Важливу роль у контексті  розвитку відносин власності  в сучасних умовах відіграє  стан державної форми власності.  Цей аспект розвитку відносин  власності особливо важливий  у таких країнах, як Україна,  де процес становлення ринкових  відносин ще далекий до завершення

 

 Державна власність  теоретично повинна забезпечувати  найвищий (з погляду всього суспільства)  рівень ефективності використання  об'єктів цієї власності і максимально  можливий рівень соціальної справедливості  під час розподілу цих благ  чи благ, створених за їх допомогою.  Але в практиці будь-якого суспільства  ще немає чітких механізмів  реалізації цієї власності в  інтересах усього суспільства.  Особливо це помітно в нашій  державі. Так, відповідно до  Конституції України і закону  «Про власність» надра, повітряний  і водний басейни належать  народу України. Але власник  (народ) не тільки не має  реальних важелів управління  цим багатством, а йому навіть  не надають інформації про  рух цього багатства. Кому, на  яких умовах і на скільки  років віддали в оренду чи  концесію багатий на нафту  й газ шельф Чорного моря  — це таємниця за сьома печатками.  Можновладці, прикриваючись інтересами  народу, на власний розсуд, а отже, і у власних інтересах, користуються  власністю всього народу. Зрозуміло,  що відразу це не виправиш, але шлях до цього лежить, перш  за все, через відкри­тість  і гласність в усіх діях  можновладців стосовно власності  всього народу. Коли це буде  досягнуто, далі необхідно шукати  механізми впливу безпосереднього  власника (народу) на дії чиновників, які управляють об'єктами цієї  власності.

 Розвиток відносин  власності в сучасних умовах  тісно пов'язаний і з удосконаленням  юридичної форми їх прояву. Особливо  це актуально для країн з  перехідною економікою, які переходять  на ринкову форму організації  суспільного виробництва.

 Відносини власності,  з огляду на їх юридичну  форму, знаходять свій вираз  у великому розмаїтті нормативних  документів різного рівня. В  Україні право власності, фіксує  перш за все, Конституція нашої  держави. Крім того, серед значної  кількості різних правових норм, як правило, виділяють той законодавчий  акт, який формує базові принципи  функціонування відносин власності.

 

 В Україні таким  базовим законом є закон «Про  власність», прийнятий Верховною Радою України у 1991 р.(закон втратив чинність на підставі Закону  N 997-V ( 997-16 ) від 27.04.2007, ВВР, 2007, N 33, ст.440). Він у своїх перших із семи розділів фіксує загальні положення, суб'єкти, об'єкти й форми власності, а також право власності всього народу України. У наступних розділах окремо розглядається право кожної із форм власності (приватної, колективної і державної). Дещо особливе місце посідає розділ про інтелектуальну власність. Вона виділена не як окрема форма власності, бо її суб'єктом може бути й індивід, і колектив, і держава загалом, а як занадто специфічна стосовно об'єкта цієї власності. Складнощі в правовому визначені цих відносин, їх певна новизна обумовили необхідність фіксації цих відносин в окремому розділі. Заключна частина цього закону присвячена захисту прав власності. Цей розділ не стосується суті самих відносин власності і відображає скоріше юридично-логічний аспект системи права про власність. Проте він, безсумнівно, є надто важливим з огляду на організацію практичної реалізації всіх форм власності в нашому суспільстві.

 З удосконаленням правової  форми відносин власності виключно  важливу роль відіграє вибір  оптимальної форми організації  господарювання. Остання полягає  в різноманітних важелях, стимулах, методах і способах організації  функціонування господарюючих одиниць  незалежно від конкретної форми  власності.

 В Україні ще необхідно  докласти багато зусиль для  того, щоб задекларовану на папері  рівноправність усіх форм власності  перетворити на буденну реальність. На сьогодні законодавче поле  хоча й проголошує однакову  систему прав, обов'язків і відповідальності  всіх господарюючих суб'єктів,  насправді такої рівності не  дає. І тут недосконалість правового  поля значно посилюється величезними  масштабами корупції, продажністю  й корумпованістю більшості політиків  і державних чиновників.