НАЦІОНАЛЬНИЙ  АВІАЦІЙНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

    ФАКУЛЬТЕТ КОМП’ЮТЕРНИХ СИСТЕМ

    КАФЕДРА ЕКОНОМІЧНОЇ ТЕОРІЇ 
 
 
 
 
 
 
 
 

    Домашнє завдання

    з дисципліни «Економічна теорія»

    на  тему(№52): “ Реформування пенсійного забезпечення в Україні: проблеми і перспективи” 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

    Роботу виконала студентка 309 групи                          Залата Ю.П. 

    Роботу  захищено на ____ балів                                     Бойко С. В. 
 
 
 
 
 
 
 

    Київ 2011

    Зміст

          Вступ………………………………………………………………………...…3

    1. Основні функції та завдання Пенсійного фонду України………………5

    2. Проблеми та перспективи реформування системи пенсійного забезпечення.........................................................................................................8

    2.1. Реформування солідарної системи……………………………………….9

    2.2. Запровадження обов’язкової накопичувальної системи……………....11

    2.3. Запровадження добровільної недержавної накопичувальної системи пенсійних заощаджень……………………………………………………………..13

    2.4. 0собливості переходу до багаторівневої пенсійної системи…………..15

    2.5. Пенсійна реформа від Партії регіонів…………………………………..16

3. Пенсійні системи інших країн…………………………………………………18

    Висновки……………………………………………………………………..24

    Список  використаних джерел………………………………………………26

 

    

    Вступ 

    Україна невпинно старіє. Зараз в країні проживають 13,7 млн пенсіонерів. Державі стає дедалі складніше виконувати зобов’язання, а політикам – передвиборчі обіцянки перед особами поважного віку, які є найактивнішою частиною електорату. Цьогорічний дефіцит Пенсійного фонду (далі – ПФ) становить 29,6 млрд грн, при цьому, відповідно до закону про держбюджет-2010, ПФ у будь-який час має право взяти у Держказначействі безвідсоткову позику терміном до року на латання касових розривів. Закладений механізм покриття дефіциту ПФ дає підстави сподіватися, що цього року пенсії виплачуватимуть без затримок і в повному обсязі. Але це лише відтерміновує падіння піраміди, якою є пенсійна система України.

    Окрім 13,7 млн пенсіонерів в Україні  проживають 15,2 млн платників пенсійних  внесків. Тому проблема пенсійної системи  стосується всього дорослого населення країни незалежно від того, якою мірою конкретна людина усвідомлює цей факт. І хоча йдеться про питання, що зачіпають практично всіх виборців (здавалося б, де-де, а тут наші політики мали б усерйоз попрацювати), державна пенсійна система України є несправедливою, нереформованою, обтяжливою для суспільства.

    При тому, що пенсії для абсолютної більшості  людей залишаються мізерними, кошти, які надходять на їх виплату в  масштабі країни, величезні, а їхня сума з року в рік зростає несумісними з можливостями економіки темпами. У 2009-му частка пенсійних видатків сягала 18,1% ВВП – найвищий показник серед країн Європи, тоді як середня пенсія українця, навпаки, є найнижчою.

    Попри те що пенсійний податок в Україні  є одним із найбільших у світі, ПФ бракує власних грошей для виконання пенсійних зобов’язань. Його перманентні дефіцити покриваються трансфертами з бюджету, забираючи державні ресурси від фінансування сфер охорони здоров’я, культури, освіти, оборони тощо.

    У 1956 році в Україні було запроваджено пенсійну систему «бісмаркського» зразка для робітників і службовців, а з 1964-го – для колгоспників. Тогочасна демографічна структура нашого суспільства характеризувалася високою народжуваністю і переважаючою чисельністю молодших поколінь. За даними перепису 1959 року, на 100 осіб працездатного віку припадало лише 22,7 пенсіонера.

    Протягом  десятиліть унаслідок демографічного переходу відбулося старіння населення. З 1959-го по 2001-й, за даними переписів  населення, співвідношення пенсіонерів і населення працездатного віку збільшилося майже вдвічі – з 22,7 до 41,1%. За прогнозом Інституту демографії та соціальних досліджень Національної академії наук, протягом 2010–2025 років це співвідношення сягне 50%, а до 2050-го – 76%.

    Уже сьогодні пенсіонери становлять 30% населення країни, а кількість платників збору на загальнообов’язкове пенсійне страхування (що завжди є меншою за кількість працюючого населення) – 33%. Надалі співвідношення змінюватиметься не на користь працюючих, як наслідок – коефіцієнт заміщення зарплати пенсією (середня зарплата поділена на середню пенсію), що становить близько 50% і забезпечує середню пенсію на рівні 1097 грн на місяць, неминуче зменшуватиметься: до 28% у 2050-му. Це означає, що ті, хто нині працює, не мають жодних шансів на достойну пенсію.

    За  відсутності кардинальних змін така ситуація лише погіршуватиметься і  може призвести до колапсу пенсійної  системи. Уже сьогодні один платник  пенсійного податку в середньому фінансує 91% пенсії одного пенсіонера, відповідно на 100 платників припадає 91 пенсіонер. Очікується, що 2015 року це співвідношення сягне 100 до 100, а в 2050-му – 100 до 139. Як наслідок – середня пенсія неминуче зменшуватиметься по відношенню до середньої зарплати, не залишаючи жодних шансів на забезпечену старість тим, хто сьогодні працює, особливо молоді. Тож дана тема є досить актуальною для сучасної молоді. 

 

    

    1. Основні функції та завдання Пенсійного фонду України

    Пенсійний фонд України є центральним органом  державної виконавчої влади, підвідомчим Кабінету Міністрів України. Керівництво діяльністю Пенсійний фонд  здійснює правління фонду, чисельність і склад якого затверджується Кабінетом Міністрів України.

    Пенсійний фонд здійснює керування фінансами  пенсійного забезпечення і власне кажучи виступає гарантом стабільності державної системи пенсійного забезпечення. Він діє в Україні як самостійна фінансово-банківська система з 1992 р. Фонд створений на базі Українського республіканського відділення колишнього Пенсійного фонду СРСР. Його статус, задачі і функції спочатку були визначені Положенням про Пенсійний фонд, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 28 січня 1992 р, а в новій редакції – від 1 червня 1994 р.

    Основною  задачею Пенсійного фонду є збір, акумулювання засобів (страхових внесків) і фінансування витрат по виплаті пенсій і допомог, тобто формування і цільове використання бюджету Фонду. З 1995 р. бюджет Фонду включається в державний бюджет країни. По оцінках фахівців частка витрат Пенсійного фонду в структурі державного бюджету країни складає приблизно 16 відсотків.

    Засобами  Фонду є обов'язкові страхові внески підприємств, організацій і громадян. Розмір (тариф) страхових внесків  встановлений Постановою Верховної  Ради України від 17 червня 1993 р. зі зміною і доповненням від 7 лютого 1996 р. Цим нормативно-правовим актом установлений диференційований підхід до сплати страхових внесків. Підприємства, установи й організації сплачують обов'язкові страхові внески в розмірі 37 відсотків від загального фонду винагороди, виплачуваної працівникам, а самі працівники вносять один відсоток своєї зарплати. Для громадян, що займаються підприємницькою діяльністю, у тому числі адвокатів, їхніх помічників приватних нотаріусів і інших громадян, діяльність яких заснована на приватній власності фізичної особи і винятково на його праці, установлений тариф страхових внесків у розмірі 3 відсотки від суми доходу.

    Пенсійний фонд забезпечує:

    - фінансування витрат на виплату пенсії відповідно до Законів "Про пенсійне забезпечення", "Про статус і соціальний захист громадян, що постраждали в результаті Чорнобильської катастрофи";

    - виплату пенсій військовослужбовцем  і працівникам органів внутрішніх  справ термінової служби;

    - допомоги на дітей;

    - інші витрати, фінансування яких  відповідно до чинного законодавства покладено на Пенсійний фонд;

    - фонд бере участь у фінансуванні  державних, регіональних і обласних  програм соціальної підтримки  пенсіонерів, в організації міжнародного  співробітництва в сфері пенсійного  забезпечення.  

   

    Види нормативно-правових актів, що регулюють пенсійні відносини, прийнято розрізняти по органах, що їх приймають, а зміст їхній визначений Конституцією України. Розглянемо окремі види нормативно-правових актів прийнятих органами законодавчої і центральної виконавчої влади.

    В області пенсійного забезпечення важлива роль належить Закону "Про пенсійне забезпечення", прийнятому Верховною Радою України 5 листопада 1991 р. Закон складається з вступної частини і п'яти розділів.

    Джерелами пенсійного права є міжнародні договори (угоди), що Україна уклала з рядом закордонних  країн чи приєдналася до них чи в порядку правонаступництва підтвердила свої зобов'язання по міжнародних договорах колишнього СРСР про співробітництво в області соціального забезпечення і на який дана згода Верховної Ради України.

    Одним з таких договорів є Угода "Про  гарантії прав громадян держав-учасників  Співробітництва Незалежних Держав (СНД) в області пенсійного забезпечення" від 13 березня 1992 р. Цією угодою передбачено, що пенсійне забезпечення громадян держав СНД здійснюється по законодавству держави, на території якого вони проживають. Усі витрати, зв'язані зі здійсненням пенсійного забезпечення несе державу, що надає забезпечення. Взаємні розрахунки не виробляються, якщо інше не передбачено двосторонніми угодами.

    Особливе  значення мають нормативно-правові  акти Кабінету Міністрів України  про періодичну зміну і становлення  нових розмірів пенсій у зв'язку зі зміною рівня інфляції. Тільки в 1996 році (у січні, березні і липні) було прийнято три пакети постанов Кабінету Міністрів про підвищення розмірів пенсій. За минулі п'ять років чинності Закону "Про пенсійне забезпечення" було видано більш двох десятків різних за назвою і змістом постанов про коректування, перерахунок і збільшення розмірів пенсій.

 

    

    2. Проблеми та перспективи реформування системи пенсійного забезпечення

    Перша офіційна згадка про пенсійну реформу  в Україні датована 13 квітнем 1998 року, коли було видано Указ президента «Про основні напрямки реформування пенсійного забезпечення в Україні», де вперше було визнано, що в межах цілковитої монополії державної пенсійної системи вирішити питання достойного пенсійного забезпечення громадян неможливо.

    Запроваджувати  в Україні за досвідом інших держав трирівневої пенсійної системи  почали ще 2003 року – Верховна Рада ухвалила Закони «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» і «Про недержавне пенсійне забезпечення». З 2004-го в країні діє трирівнева система пенсійного забезпечення, що і стало практичним початком пенсійної реформи. Формально пенсійна система України складається з солідарної системи загальнообов’язкового пенсійного страхування (перший рівень), накопичувальної системи загальнообов’язкового пенсійного страхування (другий рівень) і добровільного, недержавного пенсійного забезпечення (третій рівень).

    За  час реформи у 2004–2010 роках ситуація в солідарній системі (перший рівень) лише погіршилася. З огляду на наявність  другого та третього рівнів системи  українські пенсіонери мали б отримувати не одну, а щонайменше три різні  пенсії, та поки що цього не сталося.

    Загальнообов’язкову накопичувальну систему пенсійного страхування хотіли запровадити  ще 2007 року, потім – 2009-го, однак цього  не зроблено й досі. Відповідно до президентської Програми економічних реформ на 2010–2014 роки введення цієї системи перенесено на кінець 2012-го.

    Головним  аргументом проти запровадження  системи другого рівня були гроші, які в разі її введення надходили  б не до ПФ, а на персональні накопичувальні рахунки громадян. Водночас, як свідчать розрахунки, бюджет ПФ не відчув би втрат у разі поступового охоплення громадян другим рівнем накопичувальної пенсійної системи. Йдеться про варіант, коли обов’язкові платежі до другого рівня в рік запровадження системи здійснюватимуться лише на користь осіб, яким виповниться 40 років. На це з ПФ у перший рік запровадження системи буде перерозподілено 700 млн грн – лише 0,4% сьогоднішніх видатків відомства.

    Наступного  року коло можна розширити за рахунок  осіб наступної вікової групи  аж до цілковитого охоплення всього зайнятого населення. Швидкість цього процесу має відповідати економічним можливостям держави, тоді жодних проблем із пенсіями для сьогоднішніх пенсіонерів не виникне. Для запровадження другого рівня пенсійної системи потрібно ухвалити відповідний закон, передбачивши в ньому спрямування частини обов’язкових страхових внесків із солідарної системи (із запровадженням механізму контролю з боку ПФ) до недержавних пенсійних фондів (далі – НПФ), у яких уже є досвід накопичувального пенсійного забезпечення.