Рбанізація як всесвітній процес: поняття, суть, риси та тенденції

Спочатку субурбанізація виявляється у виникненні навколо великих міст пригородів. У підсумку формуються міські агломерації – взаємозалежні групи поселень (насамперед міські), об'єднані різними видами зв'язків (трудові, виробничі, рекреаційні, інфраструктурні й ін.) у динамічні системи. Потім починається більш швидкий розвиток пригородів (насамперед демографічне) у порівнянні з центральним містом.

Нарешті, пригороди починають  розвиватися за рахунок центрального міста: йде інтенсивне переселення  в приміську зону жителів з  центрального міста, перенос туди промислових  і інших функцій. Чисельність  населення в центральних районах  поступово скорочується.

Необхідна умова субурбанізації – розвиток транспорту для забезпечення перевезень між місцем проживання і місцем роботи, тому що люди, які переселяються в більшості, продовжують працювати в центральному місті. Саме тому перші ознаки субурбанізації з'явилися в розвинутих країнах після розвитку в них приміського залізничного і трамвайного транспорту. Але інтенсивна субурбанізація почалася з масовою автомобілізацією населення, оскільки тільки особистий автомобіль забезпечує високий ступінь волі відносного розміщення місць проживання і місць роботи.

У відповідності зі сказаним вище спочатку з центрального міста в пригороди переселяються найбільш забезпечені шари населення, еліта суспільства. Цим вони створюють зразок поводження для іншого населення, не реалізований по матеріальних причинах: люди хотіли б переселитися, але не можуть собі цього дозволити зі своїм рівнем доходів. Інтенсивна субурбанізація починається з переселенням численних представників середнього класу. [2]

Найбільші мегаполіси світу

Для сучасної урбанізації характерна гіперурбанізація, концентрація населення у великих містах з людністю понад 1 млн осіб. Найбільше міст-мільйонерів у Китаї (50), США (45), Індії (23), Бразилії (16), Росії (13). Ці ж країни є країнами-лідерами за чисельністю міського населення. В світі налічуються також «суперміста» з чисельністю населення понад 10 млн осіб, більша частина яких розташована в країнах, що розвиваються: Мехіко, Нью-Йорк, Буенос-Айрес, Сан-Паулу, Делі, Бомбей, Сеул, Шанхай, Калькутта, Токіо, Лондон.

В Європі станом на серпень 2011 року налічується  32 міста, які мають населення більше, ніж 1 000 000 жителів. (див. дод. А) Серед країн Європи найбільше нараховується міст з населенням понад 500 000 жителів у: Росії—22; Німеччині—14; Україні—8; Італії—6; Іспанії—6; Великій Британії—5; Польщі—5.

Внаслідок злиття агломерації утворюють мегаполіси або мегалополіси (від грец. megalu — великий і polis — місто) — суцільні смуги міського розселення.

У США виділяють мегалополіси, в  яких мешкає понад 1/2 населення країни: Приатлантичний, або «Бос-Ваш» (Бостон — Вашингтон) — 60 млн осіб, Приозерний, або «Чіпіттс» (Чикаго — Детройт — Пітсбург) — 40 млн осіб; Каліфорнійський, або «Сан-Сан» (Сан-Франциско — Сан-Дієго) — 25 млн осіб; Східнофлоридський (Маямі — Вест-Палм-Біч) і Примексиканський (Х’юстон — Новий Орлеан). Два останніх мегалополіси перебувають на стадії формування, кількість мешканців у них становить близько 10 млн осіб. У Японії утворився мегалополіс Токкай (Токіо — Нагоя — Осака) з кількістю населення понад 55 млн осіб (це близько половини населення країни).

Рекордсменом за кількістю населення  став мегалополіс Європейський —  близько 100 млн осіб, або майже 1/4 населення Європи (без країн СНД). (див. дод. Б) Європейський мегалополіс — це гігантське скупчення міст і міських агломерацій, що розташовані в багатьох країнах. Він бере початок у Манчестері (Великобританія) і закінчується в Мілані (Італія). Між цими містами він проходить через Бірмінгем і Лондон (Великобританія), агломерацію Ранстад (Амстердам — Гаага — Роттердам) у Нідерландах, Брюссель у Бельгії, агломерацію Лілль — Рубе — Туркен і Париж у Франції, Рурську область, Кельн, Франкфурт-на-Майні і Мангейм у Німеччині, Базель і Цюрих у Швейцарії. Через своєрідну форму (спочатку він тягнеться з північного заходу на південний схід, а потім повертає на південний захід) його назвали «Європейським бананом». [7]

4. УРБАНІЗАЦІЯ В УКРАЇНІ

Однією з особливостей урбанізації в Україні є її хаотичний та неконтрольований розвиток. За словами дослідника, така ситуація з часом може призвести до диспропорцій в кількості населення та частково паралізувати економіку окремих  регіонів. Сучасні тенденції урбанізації  в Україні досліджує у своїх  працях Т.Заставецький. Окрім поняття урбанізації, автор також виділяє таке поняття, як урбанізованість, тобто рівень розвитку міського життя, досягнутий в процесі урбанізації.

Незважаючи на відносно високі показники урбанізованості, в нашій країні не все міське населення веде міський спосіб життя, який визначається характером зайнятості, рівнем обслуговування та благоустрою житла тощо. Таке явище є особливо характерним для агропромислових регіонів, в яких зосереджена велика кількість малих міст. Розглядаючи особливості урбанізації в Україні, Т.Заставецький наголошує на тому, що даний процес відбувається в кожному регіоні по-різному та залежить від багатьох факторів. До них належать передусім рівень освоєння території та спосіб виробничої життєдіяльності населення. Так, в агропромислових районах мережа міських поселень представлена переважно одним великим містом і густою мережею малих містечок. У регіонах з розвиненими видобувною та обробною галузями промисловості відбувається розвиток великих і середніх міст, нерідко формуються агломерації . [4]

Найбільш інтенсивно вивчення процесів урбанізації припадає на другу  половину ХХ ст., а особливо — на його кінець. За останні 20 років урбанізація по суті припинилась. +1.7% за 21 рік, це приблизно +0.08% за рік, тоді як за 19 років між переписами 1970 і 1989 рр. вона зросла з 54.5% до 66.9%, або на +0.65% на рік. Тобто темп зменшився більше ніж у вісім разів. (див. дод. В)

На основі статистичних даних  проведено дослідження кількісних ознак урбанізації в Україні. Однією з головних кількісних ознак  урбанізації є зростання чисельності  міського населення. Як показали результати дослідження, в Україні впродовж останніх двох десятиліть відбулося  зменшення чисельності населення  як у загальній кількості, так і за місцем проживання (див. дод. Г). При цьому зменшення міського населення відбувалося повільнішими темпами у порівнянні зі зміною чисельності сільського населення та загальної чисельності населення України.

Наступною характеристикою  кількісних сторін урбанізації є  показник питомої ваги міського населення  у його загальній чисельності. Як свідчать дані статистики, впродовж 1990-2010 років питома вага міського населення  України збільшилася із 67,3% до 68,5%. Проте, якщо розглянути зміну питомої  ваги міського населення за регіонами, стає помітною різниця в питомій  вазі міського населення в різних регіонах країни.

До регіонів з найбільшою питомою вагою міського населення  на початок 2010 року належали: Донецька область (90,51% міського населення), Дніпропетровська (83,46%), Харківська (79,84%), Луганська (86,61%) та Запорізька області (76,00%). Регіонами  із найменшою питомою вагою міського населення є Чернівецька і  Закарпатська області — 41,72% та 37,15% відповідно (див. дод. Д).

Як видно з додатку Д, практично в усіх регіонах України відбулося зростання питомої ваги міського населення. Найбільші зміни відбулися в Чернігівській області (+ 3,5%), а також у Київській (+ 3,1%) та Хмельницькій (+ 3,0%) областях.

Окрім частки міського населення  в регіонах, розглянемо його структуру  за окремими категоріями міст (див. дод. Е). Як видно з додатку Е, структура міського населення за категоріями міст в різних регіонах є різною. У переважній більшості регіонів міське населення зосереджене в малих, середніх та великих містах, натомість як лише 9 регіонів України характеризуються наявністю дуже великих міст і міст-мільйонників. До регіонів, у яких міське населення зосереджено головним чином в містах-мільйонниках, відносяться Одеська і Харківська області, де частка населення даної категорії міст складає відповідно 67,9% та 65,5%. У Дніпропетровській області питома вага населення міст-мільйонників складає 36,7% від загальної чисельності міського населення. [6]

Регіонами, міське населення  яких зосереджене переважно в  дуже великих містах, є Миколаївська (62,6%) та Запорізька (56,1%) області. Регіонами, у яких переважна більшість міського населення зосереджена у великих  містах, є: Чернівецька(63,8%), Полтавська (59,7%) та Хмельницька (54,2%) області, а також Автономна Республіка Крим — 53,9%. Слід також зазначити, що м. Севастополь, яке розташоване на території АР Крим та належить до великих міст, розглядається нами окремо, оскільки воно є окремою адміністративно-територіальною одиницею.

Що стосується середніх міст із населенням 50-100 тис. осіб, то питома вага населення цих міст у загальній  чисельності за регіонами є незначною  — від 4,0% у Запорізькій до 27,9% у Житомирській області. Середня  питома вага населення даної категорії  міст складає 16,2%. Розглядаючи малі міста України, слід зазначити, що частка їх населення за регіонами є значною. Мінімальна частка населення середніх міст зосереджена у Дніпропетровській  області — 16,8%, а також в Одеській та Запорізькій областях — по 19,6% в кожній. Максимальна частка міського населення малих міст спостерігається  в Черкаській (60,4%) та Київській (59,0%) областях. Частка населення малих  міст в середньому по Україні складає 38,1%. (див. дод. Є)

На нашу думку, окрім структури  міського населення регіонів України  за категоріями міст, слід також  розглянути її структуру в абсолютному  виразі. Як показує дослідження, серед  загальної кількості міських  населених пунктів найбільшою є  чисельність малих міст — 360 одиниць. Найбільше малих міст зосереджено  у Львівській області (41), Донецькій (36) та Луганській (26), а також у  Київській області (22 разом із Чорнобилем та Прип’яттю).

Серед категорії середніх міст найбільше припадає на Донецьку область (9), Луганську (6) та Дніпропетровську (4) області. В решті регіонів України  зосереджено від 1 до 3 середніх міст. Великих міст найбільше всього у  таких регіонах, як Донецька область (5), Луганська область (4), а також  Автономна Республіка Крим (3 міста). Дуже великі міста, яких в Україні  налічується 6, розташовані в Донецькій  області (2 міста), в Дніпропетровській, Луганській, Львівській, Запорізькій  та Миколаївській областях — по 1 місту в кожній. Міста-мільйонники, яких на початок 2009 року налічувалося 4, розташовані у Дніпропетровській, Одеській, Харківській та Київській  областях. Місто Київ віднесений до Київської області умовно, оскільки є окремою адміністративно-територіальною одиницею. [8]

Як вже зазначалося, у  теперішній час в містах проживає 68,5% населення України. При цьому  частка міських поселень в Україні  складає всього лише 1,54% від загальної  кількості населених пунктів. Характерна риса міських поселень України —  їх нерівномірне розміщення на території  країни. Як показує дослідження, найбільше  міських населених пунктів сконцентровано у Донецькій (52), Львівській (44), Луганській (37), Київській (26) та Дніпропетровській  області (20).

При цьому частка міських поселень вказаних областей у загальній кількості міст в Україні становить:

• Донецької області — 11,3%;
• Львівської області — 9,6%;
• Луганської області — 8,1%;
• Київської області — 5,9%;
• Дніпропетровської області — 4,4%.

Найменша концентрація міст в Рівненській, Закарпатській, Чернівецькій, Житомирській та Волинській областях — по 11 міст в кожній області, а  також у Миколаївській та Херсонській областях — по 9 міст. Відносно загального числа міських населених пунктів в Україні питома вага міст складає відповідно 2,4% та 2,0% у кожній з двох вказаних груп областей.

Слід зазначити, що кількість  міст в кожному регіоні України  не залежить від його території. Так, серед найбільших за кількістю міст областей Донецька область займає 11 місце за територією, Львівська — 17-е, Луганська — 10-е, Київська та Дніпропетровська — 8-е та 2-е місця відповідно. При  цьому Херсонська область, яка займає останнє місце за кількістю населених  пунктів міського статусу, перевищує  за площею такі області, як Донецька, Львівська, Луганська та Київська. Розподіл міст за регіонами й адміністративним статусом представлений в таблиці. (див. дод. Ж)

Для характеристики рівня  урбанізації окремих територій  можна також використовувати  інші показники, зокрема коефіцієнт густоти розміщення міст, що розраховується як співвідношення загальної кількості  міст в регіоні до його площі. Як показали розрахунки, перше місце  за густотою міст серед усіх регіонів України займає Львівська область, де кількість міст в розрахунку на 1 тис. кв. км - 2,02. Друге місце за густотою міст займає Донецька область — 1,96 міста на 1 тис. кв. км. Рейтинг регіонів України за густотою розміщення міст представлено на рисунку. (див. дод. З)

До групи регіонів з  найвищою густотою розміщення міст, окрім  Львівської, Донецької та Луганської областей, відносяться також Чернівецька  й Тернопільська області, які  за площею території займають 25-е  та 23-є місця відповідно. Регіонами  з найнижчим показником густоти  міст є Миколаївська (0,37) та Херсонська області (0,32).

За результатами оцінки кількісних сторін урбанізації в регіонах Україні, можна сформувати наступні групи регіонів в залежності від ступеню урбанізованості:

І група — регіони з найвищим ступенем урбанізованості, до якої належать

Донецька, Луганська і  Дніпропетровська області. Усі вони є високорозвиненими індустріальними  регіонами, для яких характерні великий  рівень освоєння території, значна частка великих міст і висока густота  міського населення. У таких регіонах відбувається процес формування агломерацій.