Рбанізація як всесвітній процес: поняття, суть, риси та тенденції

 

ЗМІСТ

 

Вступ 5

Умовні позначення 7

1. Урбанізація  як всесвітній процес: поняття,  суть, риси та тенденції 8

2. Історичні  особливості та розвиток урбанізації 12

3. Особливості  сучасного розвитку урбанізації 17

4. Урбанізація  в Україні 22

Висновки та пропозиції 31

Список використаних джерел 33

Додатки 34

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

     Актуальність  теми. Урбанізацією називається ріст міст, підвищення питомої ваги міського населення в країні, регіоні, світі, виникнення і розвиток усе більш складних мереж і систем міст. Урбанізація – одна з найважливіших складових частин соціально-економічного розвитку.

Тема урбанізації є  актуальною зараз, оскільки роль міста  у сучасному суспільстві надзвичайно  велика: майже всі соціально важливі  процеси відбуваються в місті, вони є центрами політичного і культурного  життя. Кількість міського населення  постійно збільшується, відповідно, збільшуються і самі міста: розбудовуються вже  існуючі та з’являються нові міські поселення, утворюються мегаполіси.

Урбанізація також проявляється на території України: ми можемо спостерігати переміщення населення з сільських  поселень в міста, перетворення сіл  в поселення міського типу, збільшення обсягів міст та поява міст-міліонерів.

Тема урбанізації актуальна  також через породжені нею  проблеми. Місто, у кінцевому рахунку  породжує класовий характер суспільства, його протиріччя, пороки і контрасти. За підрахунками спеціалістів економічні втрати від хвороб урбанізації, перш за все шуму, стресу, забруднення, перевищують  втрати від страйків.

Об’єкт дослідження  – урбанізаційні процеси в світі та в Україні.

Предмет дослідження  – особливості регіонального розвитку урбанізаційних процесів в Україні.

Мета і завдання дослідження. Метою даного дослідження є аналіз процесу урбанізації у світі та на території України.

Завдання дослідження:

• вивчити процес урбанізації в світі та в Україні;
• розкрити особливості та суть урбанізації;
• дослідити прояв урбанізації на території України;
• описати вплив урбанізації на розвиток суспільства та на навколишнє середовище України;
• ознайомитись з найбільшими мегаполісами світу

Методи дослідження: теоретичний аналіз літературних і наукових даних, аналіз передового практичного досвіду спеціалістів з питань  урбанізації. Картографічний і графічний методи для спостереження за напрямками та перспективами розвитку. Також історичний метод та системний аналіз, які допоможуть виявити проблеми сучасного розвитку.

Структура курсової роботи: зміст, перелік умовних позначень, вступ, урбанізація як всесвітній процес: поняття, суть, риси та тенденції, історичні особливості та розвиток урбанізації, особливості сучасного розвитку урбанізації, урбанізація в Україні, висновки та пропозиції, список використаних джерел, додатки.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

УМОВНІ ПОЗНАЧЕННЯ

тис - тисяча

млн - мільйон

млрд - мільярд

СНД - Співдружність Незалежних Держав

ООН – Організація об’єднаних націй

США – Сполучені штати Америки

рр. - роки

р. - рік

ст. - століття

див. дод. – дивись додаток

АР Крим – Автономна Республіка Крим

обл. - область

кв. км – квадратний кілометр

м. - метр

м. - місто

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. УРБАНІЗАЦІЯ  ЯК ВСЕСВІТНІЙ ПРОЦЕС: ПОНЯТТЯ,  СУТЬ, РИСИ ТА ТЕНДЕНЦІЇ

 

Урбаніза́ція — це процес зростання ролі міст в розвитку суспільства, який супроводжується ростом і розвитком міських поселень, зростанням питомої ваги міського населення, широке поширення міського способу життя та міської культури.

 Передумови урбанізації : зростання в містах промисловості, розвиток їх культурних і політичних функцій, поглиблення територіального поділу праці. Для урбанізації характерний приплив у міста сільського населення і зростаючий маятниковий рух населення із сільського оточення і найближчих малих міст у великі міста (на роботу, по культурно-побутовим потребами та ін.)

Процес урбанізації йде за рахунок:

• перетворення сільських населених пунктів в міські;
• формування широких приміських зон;
• міграції з сільської місцевості в міську.

Процес урбанізації можна  охарактеризувати як з кількісної, так і з якісної сторони. Кількісні  сторони урбанізації:

1. Збільшення кількості та питомої ваги міського населення.
2. Концентрація населення і господарства у великих містах.
3. Розширення території міст (збільшення площі урбанізованих ландшафтів).
4. Розвиток взаємопов’язаних форм розселення (агломерацій, урбанізованих регіонів, тощо).

Якісні сторони урбанізації:

1. Зміна способу життя населення, поширення міської культури на сільські та селищні поселення.
2. Збільшення різноманітних потреб населення, підвищення вимог до якості життя.
3. Ускладнення зв’язків виробництва з наукою та освітою.
4. Розвиток культурних і політичних функцій, поглиблення територіального поділу праці

Кількісні сторони урбанізації  обумовлюють якісні зміни в характері  та структурі міських поселень. Так, розширення міських територій є  причиною трансформації природного середовища та поступового погіршення його стану. Розвиток агломерацій призводить до посилення економічних та культурно-побутових  зв’язків між містами, що входять  до складу тієї чи іншої агломерації. Посилення цих зв’язків відбувається передусім завдяки створенню  спільного ринку праці.

Для характеристики кількісних та якісних сторін урбанізації можуть використовуватися статистичні  дані про розвиток міст. Це показники  кількості, питомої ваги та динаміки міського населення, кількості промислових  підприємств, розташованих на території  міста, частки продукції промисловості, виробленої в місті, у загальному обсязі промислового виробництва регіону  тощо. Ці та ряд інших показників характеризують кількісні сторони  урбанізації. Якісні сторони урбанізації  характеризують показники рівня  життя населення (санітарно-гігієнічні, стану житлово-комунального господарства, рівня зайнятості, доходів та витрат населення), соціально-економічні, інституціональні показники тощо. Система показників, що характеризують якісні сторони урбанізації, є більш складною за своєю структурою, окрім первинних показників, вона містить також складні індекси  та зведені показники.

Однією з головних кількісних ознак урбанізації є зростання  чисельності міського населення. Наступною  характеристикою кількісних сторін урбанізації є показник питомої  ваги міського населення у його загальній  чисельності.

Головні показники урбанізації – темп, рівень, форма.

Темп урбанізації показує швидкість поширення цього процесу в світі в цілому та в окремих його частинах, а рівень урбанізації – частку населення, яка проживає у містах.

Основною формою урбанізації є місто. Місто – населений пункт, який віднесений згідно із законодавством держави до категорії міст з певною людністю, що виконує специфічні функції – адміністративно-політичні, промислові, транспортні, культурні. В Японії вважають містом населений пункт з людністю понад 50 тис.осіб, в Нідерландах – 20 тис.осіб, в Україні та Росії – 12 тис.осіб, у США – 2,5 тис.осіб, в Ісландії – усього 200 осіб. За статистикою ООН – 20 тис.осіб.[1]

Урбанізації характерні три риси:  

Перша риса – швидкі темпи росту міського населення, особливо в менш

розвитих країнах. У середньому міське населення щорічно збільшується приблизно на 50 млн. чоловік.

Друга риса – населення і господарство в основному у великих містах.

Це порозумівається насамперед характером виробництва, ускладненням його зв'язків з наукою. Крім того, великі міста звичайно повніше задовольняють  духовні запити людей, краще забезпечують достаток і розмаїтість товарів  і послуг, доступ до сховищ інформації.

Третя риса – “розпізнання“ міста – розширення його території. Для сучасної

урбанізації особливо характерний  перехід від компактного міста  до міських агломерацій – територіальним угрупованням міських і сільських  поселень. Ядрами найбільших міських  агломерацій найчастіше стають столиці, найбільш важливі промислові і портові  центри.

Міська агломерація — територіальне угруповання міст (система поселень), що тісно пов’язані виробничими, економічними, інфраструктурними зв’язками.

Найбільші міські агломерації  склалися навколо Мехіко, Токіо, Сан-Пауло і Нью-Йорку: у них проживають по 16-20 млн. чоловік. У Росії з декількох десятків великих агломерацій найбільша – Московська з населенням 13,5 млн. чоловік; вона включає близько 100 міських і кілька тисяч сільських поселень.

Багато хто з найбільших агломерацій трансформуються в  ще більш великі утворення – урбанізаційні  райони і зони. [3]

Тенденції урбанізації

Як відомо, урбанізація представляє  складне комплексне явище, виміряти який з допомогою одного показника  практично неможливо. Урбанізація  розглядається вченими і громадською  думкою як, загалом, позитивна тенденція  розвитку світу, як об'єктивний процес, пов'язаний з забезпеченням для все більшого числа жителів планети умовами для більш зручного та комфортабельного життя, для більш повного розвитку здібностей, для більш захищеного і здорового життя.

Урбанізація - в цілому прогресивне  явище, не випадково Всесвітня організація здоров’я організувала в японському місті Кобе Міжнародний науковий центр з розвитку, а до основних наукових напрямків діяльності цього центру віднесла проблеми урбанізації і дослідження сучасної ситуації у найбільших містах світу.

Для стабілізації процесу урбанізації необхідно, щоб відбувався частковий відтік населення з міста в сільські райони, що призведе до розвантаження міст і збільшення товарообігу між селом і містом. Ймовірно, всім відомо про так звану "проблему великих міст", які займають значну площу землі. В якості одного з шляхів вирішення цієї проблеми будуються та проектуються надвисокі будівлі. Висуваються також напівфантастичні проекти спорудження підземних міст, плавучих міст, підводних міст, міст-конусів, міст-дерев, міст-веж, міст-воронок, міст-мостів і т. д.

Інший метод розвантаження у  містах пропонують аргентинські вчені. Ще недавно широко обговорювався  проект перенесення столиці Аргентини  з Буенос-Айреса у Вьедму. На користь цього наводилися кілька факторів. По-перше, буде розвантажений Буенос-Айрес, тому що в тримільйонної агломерації Великого Буенос-Айреса зосереджена майже 1 / 10 частина всього населення країни; це не тільки адміністративна, а й промислова столиця країни, а також найбільший порт. По-друге, розвиток нового центру сприяла б освоєння Патагонії, а як наслідок, відтоку населення з Буенос-Айреса в провінцію, більш рівномірному розподілу населення по території країни, що призведе до зниження рівня урбанізації та контролювання її процесу. [2]

 

 

 

2. ІСТОРИЧНІ  ОСОБЛИВОСТІ ТА РОЗВИТОК УРБАНІЗАЦІЇ

 

Історичні корені урбанізації

Створення урбаністичного килима Землі має глибокі історичні  корені. Перші міста з'явилися, на думку більшості дослідників, близько 5000 років тому в Месопотамії, трохи  пізніше – у Єгипті, потім –  в Індії. Фахівці дотепер сперечаються щодо того, чи виникли перераховані вище найдавніші міські цивілізації  незалежно одна від одної або  ж трохи більш пізні вогнища  урбанізації в долині Нілу і на Індостані випробували безпосередній вплив месопотамських традицій.

Але у світовій історії  є безперечний приклад незалежної появи найдавніших міських цивілізацій  у до Колумбовій Америці – у Мексиці і Перу. У силу закономірностей історичного розвитку американські аборигени, хоча і зі значним відставанням у часі, самостійно прийшли і до державності, і цивілізації. При цьому, незважаючи на усю свою специфіку, найдавніші міста Старого і Нового Світу разюче близькі між собою по найважливіших ознаках: плануванню, структурі, функціях, формі політичної організації і т.д.

Перші роки на нашій планеті  були, звичайно, не схожі на сучасні. Потрібні були тисячоліття історичного  розвитку, щоб до XIX століття стали  складатися контури сучасної мережі великих міст. На початку XIX століття самим значним містом світу став Лондон (865 тис. жителів); другим у Європі був Париж (550 тис.), третім Неаполь (340 тис.); за ними йшли Петербург (330 тис.) і  Відень (230 тис.). Між Лондоном і Парижем  по величині – знаходилися азіатські  міста: Пекін, Кантон (по 800 тис. жителів) і Константинополь (570 тис.).

Концентрація населення  в містах, збільшення їхньої ролі в  житті суспільства, відбувалися  протягом всієї історії. Але тільки з початку XIX століття спостерігається  значне посилення цього процесу. З 1800 по 1900 роки при загальному рості  населення Землі в 1,7 рази міське населення збільшилося в 4,4 рази, у XX столітті – відповідно в 3,7 і 13,3 рази.