Проблеми зайнятості та відтворення робочої сили в Україні

     Серед населення у віці 15-70 років понад  третину (13,0 млн.) складала категорія  економічно неактивного населення, з них кожен другий був пенсіонером  за віком, по інвалідності та на пільгових умовах, кожен четвертий - учнем або студентом, кожен шостий - зайнятий в домогосподарстві.

     До  вищезазначеної категорії осіб також  включаються незайняті особи, які  припинили активні пошуки роботи, тому що втратили надію її знайти (зневірені). Порівняно з показником за 2007р. ця категорія осіб працездатного віку скоротилася на 15,9% та у 2008р. становила 143,2 тис. осіб. Також зменшилася кількість економічно неактивних осіб працездатного віку, які не знали де і як шукати роботу, яким чином організувати власну справу, або були переконані у відсутності підходящої роботи. Кількість таких громадян у 2008р. складала 107,5 тис. осіб, або 1,4% економічно неактивного населення працездатного віку (у 2007р. відповідно – 126,6 тис. осіб, або 1,6%). Остання категорія громадян, як і ті особи, які зневірились у пошуках роботи, за умови сприятливої кон’юнктури могли б запропонувати свою робочу силу на ринку праці, а отже, є потенціалом поповнення лав безробітних. З урахуванням таких громадян рівень безробіття населення працездатного віку становив би 8,0%, проти 6,9%, розрахованого за методологією МОП (у  2007р. – 8,2% та 6,9%  відповідно).

 

 Рис. 2.5. Пропозиція робочої сили працездатного віку у 2008 році, у % до економічно активного населення працездатного віку 

     За  адміністративними даними державної  служби зайнятості кількість вільних  робочих місць (вакансій) на підприємствах, в установах, організаціях на кінець 2008р. становила 91,1 тис., що на 46,3% менше, ніж на кінець 2007р. Навантаження незайнятого населення порівняно з 2007р. зросло майже вдвічі та на кінець 2008р. становило 96 осіб на 10 вільних робочих місць (вакансій).  Динаміку попиту та пропозиції характеризують дані, наведені в Додатку Ж.

     За  регіонами найбільше зниження потреби  в працівниках на кінець 2008р., порівняно з відповідним періодом 2007р., відбулося у Запорізькій (на 71,8%), Кіровоградській (на 69,7%) та Черкаській (на 60,3%) областях. Зростання цього показника спостерігалось лише в Луганській (на 24,9%) та Херсонській (на 4,9%) областях. Навантаження незайнятого населення на 10 вільних робочих місць (вакансій) за регіонами країни найбільше зросло в Черкаській (з 237 до 767 осіб), Івано-Франківській (з 196 до 482 осіб), Хмельницькій (з 228 до 483 осіб) та Вінницькій (з 146 до 387 осіб) областях. (Додаток З)

     Зниження  потреби в працівниках на заміщення  вільних робочих місць у грудні 2008р. у порівнянні з відповідним  місяцем 2007р. спостерігалось в усіх видах економічної діяльності. Найбільше  зниження цього показника відбулося в таких видах економічної діяльності, як добувна промисловість (на 69,2%), будівництво (на 63,9%), переробна промисловість (на 61,4%).

     У загальній кількості вільних  робочих місць (вакансій), заявлених  підприємствами, установами, організаціями  на кінець грудня п.р., кожне шосте було в переробній промисловості, сьоме – у державному управлінні, десяте – в торгівлі; ремонті автомобілів, побутових виробів і предметів особистого вжитку, одинадцяте – в операціях з нерухомим майном, оренді, інжинірингу та наданні послуг підприємцям і в охороні здоров'я та наданні соціальної допомоги.

     Найбільша потреба підприємств була у кваліфікованих робітниках з інструментом (17,3% від  загальної кількості вільних  робочих місць на кінець грудня 2009р.), працівниках найпростіших професій у сфері торгівлі, послуг, промисловості, будівництва та транспорту (15,3%) і робітниках з обслуговування, експлуатації та контролювання за роботою технологічного устаткування, складання устаткування та машин (11,6%).

     Порівняно з даними на кінець грудня 2008р. удвічі скоротилась потреба у робітниках, що обслуговують машини, та складальниках машин (на 55,4%), у робітниках металургійних і машинобудівних професій (на 51,4%), у технічних фахівцях у галузі прикладних наук та техніки (на 48,1%), у кваліфікованих робітниках із видобутку корисних копалин і на будівництві (на 45,8%).

     Навантаження  незайнятого населення, яке перебувало на обліку державної служби зайнятості, на кінець січня 2010р. становило 83 особи  на 10 вільних робочих місць (вакантних  посад). За регіонами зазначений показник коливався від 3 осіб у м. Києві до 642 осіб у Черкаській області.

     За  сприяння державної служби зайнятості у січні 2010р. було працевлаштовано 29,5 тис. осіб, що менше на 15,1%, ніж у  грудні 2009р., та на 25%, ніж у січні 2009р. Серед працевлаштованих незайнятих осіб жінки становили 50,7%, а молодь у віці до 35 років – 54,1%. Відповідно, рівень працевлаштування незайнятих громадян порівняно з груднем 2009р. скоротився на 0,6 відсоткового пункту і становив 4,7%. Скорочення зазначеного показника за вказаний період спостерігалося у більшості регіонів країни.

     У 2009р. кожний п’ятий незайнятий був  працевлаштований на підприємства сільського господарства, мисливства та лісового господарства, переробної промисловості, а також торгівлі та ремонту автомобілів, побутових виробів і предметів особистого вжитку. Разом з тим порівняно з 2008р. спостерігалось зниження обсягів працевлаштування незайнятого населення (на 35,2%, або на 381,4 тис. осіб), зокрема на підприємствах торгівлі та ремонту автомобілів, побутових виробів і предметів особистого вжитку – на 103,0 тис. осіб, переробної промисловості – на 95,9 тис. осіб, у сільському господарстві, мисливстві та лісовому господарстві – на 50,7 тис. осіб.

     Серед працевлаштованих більше половини зайняли місця робітників, 21,0% – посади службовців, 22,7% – місця, які не потребують спеціальної професійної підготовки.

     Із  Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок  безробіття у січні 2010р. на допомогу по безробіттю було витрачено 317,7 млн. грн. Середньооблікова кількість безробітних, які її отримували впродовж зазначеного місяця, становила 479,7 тис. осіб. Середній розмір допомоги у січні 2010р. був 662,29 грн. та на 32,5% перевищував її мінімальний розмір (500 грн.). (20)

     Отже, можна зробити висновок, що розвиток ринкової економічної системи в  Україні вимагає активного формування ринку праці і забезпечення високого рівня зайнятості економічно активної частини населення, бо ці перетворення супроводжуються соціально-економічними наслідками, зокрема безробіттям і неповною зайнятістю населення. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

3. Шляхи підвищення ефективності використання та відтворення  робочої сили в  Україні.

 

     Сучасна демографічна ситуація в Україні  має такі характерні риси:

• негативні тенденції зменшення народжуваності і збільшення смертності, що призводить до загального зменшення чисельності населення;
• старіння населення, збільшення навантаження на його працездатну частину;
• скорочення тривалості життя як чоловіків, так і жінок;
• погіршення здоров’я нації
• посилення інтенсивності міграційних процесів.

Поліпшення  демографічної ситуації в Україні  можна очікувати лише за умов покращення економічної ситуації та проведення виваженої соціальної та демографічної  політики. Провідну роль у цьому  мають відігравати:

• подолання бідності на основі зростання доходів і рівня життя населення;
• реформування трудової сфери шляхом формування конкурентних переваг ринку праці через посилення мотиваційних механізмів, підвищення конкурентоспроможності робочої сили;
• забезпечення ефективної зайнятості населення, що має стати гарантією отримання робочого місця; реалізація ефективного соціально-економічного механізму задоволення потреби сім’ї в дітях через законодавче закріплення наявності у заробітній платі обґрунтованої частини для утримання гідного виховання здорових поколінь, тобто забезпечення належного рівня життя не тільки самого працюючого, але і його родини;
• орієнтація державної політики у сфері охорони здоров’я на збереження трудового потенціалу країни.

     Зайнятість  населення є невід’ємною складовою економічного устрою будь-якої країни, основою економічних процесів й економіки загалом. (5)

     Ринкова  трансформація економіки передбачає раціональне використання робочої  сили. Але на практиці при вирішені цього питання спостерігаються небажані соціально-економічні наслідки, насамперед у результаті розбалансованості попиту на робочу силу з її пропозицією і територіально-галузевими диспропорціями між інвестиціями і робочою силою.(9)

     Останнім  часом особливого значення набуває  проблема регулювання зайнятості населення, формування ринку праці та запобігання масовому безробіттю. Для їх вирішення необхідне створення економічного механізму державного регулювання зайнятості населення, який би дозволяв більш ефективно використовувати трудовий потенціал. (11)

     Ефективність  державної політики зайнятості значною  мірою залежить від того, наскільки  виважено в її головних принципах  і пріоритетах визначено форму  розв’язання суперечності між повнотою та ефективністю зайнятості. Ця суперечність пов’язана з тим, що зазвичай спрямованість державної політики на максимізацію темпів розширення зайнятості, зростання обсягів створення робочих місць і скорочення безробіття пов’язане, за інших рівних умов, із послабленням позитивного впливу на ефективність зайнятості. Водночас спрямованість на підвищення ефективності зайнятості, на поліпшення структури робочих місць обмежує можливості сприяти високим темпам розширення масштабів сфери застосування праці. Цю суперечність не можна тлумачити спрощено, бо і відтворення, і розширення зайнятості неможливе без дотримання певних стандартів її ефективності. (2)

     Метою  державної  політики розвитку трудового  потенціалу є створення правових, економічних, соціальних і організаційних засад щодо  його  збереження,  відтворення  та розвитку,  спрямованих на створення умов для:

     - поліпшення природної бази формування робочої сили;

     - отримання професійно-технічної та вищої  освіти,  професійних послуг  з  підготовки,  перепідготовки  і  підвищення кваліфікації відповідно до суспільних потреб;

     -  здійснення повної продуктивної зайнятості;

     -  запобігання масовому безробіттю;

     - поліпшення охорони праці,  зниження ризику втрати здоров'я  і життя працюючих на виробництві;

     -  забезпечення соціального  захисту  працюючого  і непрацюючого населення;

     - посилення відтворювальної,  стимулюючої та регулюючої функцій заробітної плати;

     -  забезпечення зростання реальних доходів населення;

     - забезпечення захисту   прав   і  гарантій  громадян  у  сфері соціально-трудових відносин.

    В даний час у світлі трансформації економічної системи в нашій країні склалася специфічна ситуація,  коли традиційні методи мало ефективні чи не ефективні взагалі. Для з’ясування цього розглянемо традиційні заходи для вирішення проблеми безробіття:

1)  Створення нових робочих місць паралельно з вже існуючими.

2)  Розширення сфери послуг. Через значне падіння рівня життя попит на

послуги скорочується. Ростуть лише послуги  державного сектора, що є

негативним  явищем.

3)  Дотації на створення робочих місць, пільги при найманні, допомога

малому  і середньому бізнесу.

4)  Перенавчання або підвищення кваліфікації кадрів. Ці заходи допомагають, коли одні галузі вгасають, а інші розвиваються, тобто при

структурній перебудові господарства. Зараз же йде спад у всіх галузях, що

обумовлений суспільною кризою.

5)Інвестиційні фонди міністерств і відомств.

      Очевидно, що фінансова стабілізація, не підкріплена  стабілізацією виробництва, тому що викликає катастрофічний зріст безробіття. Тому центральним елементом політики зайнятості повинна стати економічна політика, спрямована на пожвавлення ділової активності, проведена  одночасно з придушенням інфляції, зміною фізично і морально застарілого виробничого апарата й усунення причин, що породили його низьку ефективність.

   Різноманіття типів безробіття робить задачу її скорочення надзвичайно складної. Оскільки єдиного способу боротьби з безробіттям не існує, в будь – якій країні для рішення цієї проблеми приходиться використовувати різні методи.

      Рівень  фрикційного безробіття може бути знижений за рахунок:

1) поліпшення інформаційного забезпечення ринку праці. В усіх країнах цю функцію виконують організації по працевлаштуванню (біржі праці). Вони збирають у роботодавців інформацію про існуючі вакансіях і повідомляють її безробітним;