Проблеми зайнятості та відтворення робочої сили в Україні

     По-перше, на практиці знизити заробітну плату  робітникові дуже складно і тому в масовому масштабі ця політика малоефективна.

     По-друге, зниження заробітної плати - це зниження прибутків в тих же споживачів, що призводить до спаду купівельної спроможності, а значить - скорочує сукупний попит, що веде до необхідності скорочення обсягів виробництва, а значить - збільшення безробіття.

     Тому  Кейнс пропонував боротися з безробіттям за допомогою державної економічної фінансової політики. Підвищуючи державні прибутки або знижуючи податки, можна підвищити сукупний попит. Це приводить до збільшення попиту на робочу силу або в свою чергу знижує рівень безробіття.

     Зростання державних витрат відбувається шляхом розширення державного сектора або за рахунок збільшення прибутків приватних споживачів (пенсій, матеріальної допомоги на дітей, стипендій).

     Це  приводить до збільшення загального обсягу попиту. Політика підвищення суспільних витрат або зниження податків приводить до підвищення купівельної спроможності і, як наслідок, до зростання сукупного попиту. А це приводить до скорочення безробіття.

     Важливим  шляхом, як вважав Кейнс, збільшення виробництва  та скорочення безробіття є стимулювання інвестицій. Останнє може здійснюватись шляхом безпосереднього державного втручання (прийняття постанов уряду) або за допомогою економічних методів: наприклад, зниження ставки відсотка, що робить кредит на розширення виробництва більш вигідним.

     Отже, ми бачимо, що безробіття є об'єктивним явищем економічного розвитку суспільства. Воно виступає у формі прояву суперечностей розвитку економіки, зростання продуктивних сил, необхідності впровадження досягнень НТП, зміни форм господарювання та форм власності. Безробіття повністю зжити неможливо, але проводити політику його обмеження необхідно. Кожній фазі економічного циклу властивий свій рівень безробіття і тут головним завданням держави є проведення такої економічної політики, яка б дозволила "пом'якшити" проходження фаз з високим рівнем безробіття, сприяла б розв'язанню соціальних проблем. 
 
 
 

2. Аналіз  сучасного стану  зайнятості та відтворення  робочої сили в  Україні

 

     Природною основою розвитку суспільства є  народонаселення як сукупність людей, що проживають в межах певної території: країни або її частини, групи країн, всього світу. Роль його полягає в тому, що воно виступає виробником і споживачем матеріальних і культурних благ та послуг, і тим самим обумовлює розвиток суспільства.

        Наприклад, від чисельності й  питомої ваги населення, молодшого за працездатний вік, залежать масштаби формування нових робочих місць для тих, хто входить у працездатний вік, а також будівництво об’єктів системи освіти, охорони здоров’я, дитячих закладів, житлового фонду.

     Просліджуючи  статистику можна відмітити, що чисельність населення в Україні починаючи з 1990 року постійно скорочується. Так в 1990 р чисельність складала - 51838,5 тис.осіб, в 1995 р. - 51728,4 тис.осіб, 2000 р. - 49429,8 тис.осіб, 2005р. - 47280,8 тис.осіб, 2008 р. - 46372,7 тисюосіб, 2009 р. - 46143,7 тис.осіб, 2010р. - 45962,9 тис. осіб

     Важливою  умовою зростання економіки України  є підвищення рівня зайнятості населення, оскільки завдяки трудовій діяльності людини створюється національне  багатство та добробут країни.(5)

     У сучасній українській економіці, яка  характеризується високими темпами  трансформації, економічні регіони, щоб  бути конкурентоспроможними, повинні  організовувати ефективне використання всіх видів ресурсів, у тому числі  й трудових.

     Трудові ресурси є важливою частиною конкурентоспроможності підприємства разом із таким фактором, як товар, становище підприємств на ринку, просування товару, фінансовий стан, виробництво, організація, технологія. (16)

     В Україні протягом останніх років  спостерігається позитивні тенденції у сфері зайнятості, що свідчить про стабілізацію ситуації на ринку праці. Але існує комплекс проблем, що потребують втручання держави в регулювання зайнятості та соціального захисту найменш конкурентоспроможних категорій населення.(5)

     Статистичні дані свідчать про те, що рівень зайнятості у віці від 15 до 70 років збільшується щороку, але не на багато після різкого спаду в 1995 році (додаток Б)

     Рис. 2.1. – Економічно активне населення  у віці 15-70 років, тис.осіб 

       Також можна побачити, що безробітне населення у період з 2000 року по 2008 рік теж стрімко зменшується. (додаток В)

     Внаслідок впливу фінансово-економічної кризи, яка розпочалася наприкінці 2008 року, спостерігалось погіршення  ситуації на ринку праці. За даними вибіркових обстежень населення (домогосподарств) з питань економічної активності у І півріччі 2009р. середньомісячна чисельність економічно активного населення віком 15–70 років  порівняно з  відповідним періодом 2008р., зменшилась на 1,3% і становила 22,2 млн. осіб, з яких 20,2 млн. осіб або 90,9% були зайняті економічною діяльністю, а решта 2,0 млн. осіб – відповідно до методології Міжнародної організації праці (МОП) класифікувалися як безробітні.

     

     Рис. 2.2. Рівень економічної активності населення віком 15–70 років І півріччя 2008-2009 років 

     Найвищий  рівень економічної активності був  характерним для осіб віком 30-49 років, проте найнижчий – для молоді віком 15–24 років та осіб пенсійного віку (додаток Г).

     Зростання рівнів зайнятості населення спостерігалось по всіх регіонах країни. Найбільший приріст зазначеного показника на 0,9 в.п. зафіксовано у Донецькій, Луганській, Львівській, Сумській, Хмельницькій областях. Найвищий рівень зайнятості у 2008р. був у м. Києві (72,7%), а найнижчий – у Тернопільській області (58,5%) (додаток Д). (20)

     Безробіття належить до макроекономічних проблем, яка гостро торкається кожної людини. Нею часто спекулюють політики для реалізації своїх політичних інтересів. Проте науковці вивчають природу безробіття для з’ясування її причин, а також розроблення рекомендацій щодо удосконалення заходів державної політики, спрямованої на зростання зайнятості і зниження безробіття

     Український ринок праці не лише недостатньо  сформований, а й недостатньо  вивчений на даному етапі його формування й розвитку. (7)

     Кількість безробітних (за методологією МОП) у віці 15–70 років у 2008р., порівняно з 2007р., збільшилася на 7,5 тис. осіб, або на 0,5% та становила 1,4 млн. осіб. Серед безробітних майже три чверті складали мешканці міської місцевості (1,0 млн. осіб), решту – сільські жителі (397,6 тис. осіб). Загальне зростання кількості безробітного населення віком 15–70 років відбулося в основному за рахунок осіб працездатного віку (на 7,3 тис. осіб, або на 0,5%).

     Рівень  безробіття населення віком 15–70 років (за методологією МОП) у цілому по Україні не змінився та склав 6,4% економічно активного населення зазначеного віку.

     Цей показник був на рівні відповідного показника Фінляндії, проте нижчим, ніж в середньому по країнах Євросоюзу (7,0%). 

Рис. 2.3. Рівень безробіття населення (за методологією МОП) у країнах Євросоюзу (27 країн) та в Україні у  2008 році 

     Незважаючи  на стрімке зростання безробіття серед населення працездатного  віку в останньому кварталі 2008р., рівень безробіття (за методологією МОП) в  середньому за 2008р. порівняно з 2007р. не змінився та склав 6,9%. Зростання цього показника спостерігалося  серед жінок, на відміну від чоловіків, та серед сільського населення ніж серед міського населення. 

Рис. 2.4. Рівень безробіття населення (за методологією МОП) у 2007 – 2008рр. 

     Найвищий рівень безробіття (за методологією МОП) спостерігався серед молоді віком 15-24 роки, а найнижчий – серед осіб віком 50-59 років.

     Кількість незайнятих громадян, які перебували на обліку в державній службі зайнятості, зросла з 542,8 тис. осіб на 1 січня до 545,6 тис. осіб на  1 лютого 2010р. Впродовж січня 2010р. за допомогою в працевлаштуванні до цієї установи звернулося 89,2 тис. незайнятих громадян (у січні 2009р. – 157,5 тис. осіб).

     Кількість зареєстрованих безробітних на 1 лютого 2010р. становила 526,7 тис. осіб, або 27,4% усіх безробітних працездатного віку (за методологією МОП). Із них допомогу по безробіттю отримували 78,5%. Кожний другий безробітний раніше займав місце робітника та майже кожний третій – посаду службовця, а решта безробітних не мали професійної підготовки.

     Рівень  зареєстрованого безробіття в цілому по країні за січень 2010р. не змінився та на 1 лютого 2010р. становив 1,9% населення  працездатного віку. У сільській  місцевості та в міських поселеннях цей показник становив відповідно 2,6% і 1,6% населення працездатного віку.

     Невідповідність попиту на робочу силу її пропозиції у  професійно - кваліфікаційному та територіальному розрізі зумовлює значну міжрегіональну диференціацію зареєстрованого безробіття. Найвищий рівень зареєстрованого безробіття спостерігався у Полтавській області (3,5%), а найнижчий – у м. Києві (0,3%).

     Зростання обсягів зареєстрованого безробіття у січні 2010р. спостерігалося в половині регіонів країни. Найбільший приріст був у Полтавській, Хмельницькій, Тернопільській та Вінницькій областях (від 3,8% до 5,5%).

     Слід  зазначити, що у 2009р. середня тривалість зареєстрованого безробіття збільшилася на 1 місяць і на кінець року становила 5 місяців. Проте кількість безробітних, які перебували на обліку державної служби зайнятості 12 місяців і більше, у минулому році порівняно з 2008р. зменшилася на 14,1% і на кінець грудня 2009р. становила 53,8 тис. осіб, або 10,1% від загальної чисельності зареєстрованих безробітних.

     Кількість вільних робочих місць (вакантних  посад), заявлених підприємствами, установами й організаціями до служби зайнятості, у січні 2010р. зменшилася на 0,5 тис., або на 0,7%, і на кінець місяця становила   65,4 тис.

     Із  зазначеної кількості вільних робочих  місць (вакансій) 42,2% передбачалося  для робітників, 42,8% – для службовців і 15,0% – для осіб, які не мають  професії.

     За  останніми даними, у загальній кількості вільних робочих місць (вакантних посад) кожне п’яте було на підприємствах переробної промисловості, шосте – у державному управлінні, кожне дев’яте – на  підприємствах торгівлі та ремонту автомобілів, побутових виробів і предметів особистого вжитку та операцій з нерухомим майном, оренди,  інжинірингу та надання послуг підприємцям.

       Наявність структурної диспропорції  між попитом на робочу силу  та її пропозицією за професіями  є чинником, що обмежує можливості  працевлаштування безробітних і  задоволення потреб роботодавців у працівниках.(20)

     Формування  та підтримка високого рівня платоспроможного попиту на робочу силу в макроекономічній системі, його економічне стимулювання залишається однією із найслабкіших ланок сучасної соціально-економічної  політики України. І не тільки через наслідки довгострокової системної кризи, а й через те, що це один з найбільших капіталомістких напрямків, який потребує значних обсягів ефективних інвестицій для розширення територіально-галузевої системи робочих місць, їх модернізації та приведення у відповідність до вимог науково-технічного прогресу. За роки здійснення трансформаційних перетворень в економіці України обсяги попиту на робочу силу утримувалися на низькому рівні, у 5-6 разів поступаючись обсягам її пропозиції, причому неузгодженість їхніх параметрів зумовлювала зростання структурного безробіття, посиленого процесами реструктуризації базових галузей промисловості. (8)

     В умовах функціонування сучасного ринку  гостро постають питання збалансованості  попиту та пропозиції робочої сили. Співвідношення вищезазначених основних складових  ринку праці, зайнятості та безробіття.

     В українській економіці інтенсивно наростає процес вимивання кваліфікованих працівників з сфери виробництва  і, як наслідок, депрофесіоналізація  робочої сили. В структурі попиту, який реалізується через службу зайнятості, переважає попит на малокваліфіковану робочу силу, тоді як серед тих, хто шукає роботу за наймом, значна частина – це особи з вищою освітою та професіональною підготовкою. Попит на робочу силу необхідно розглядати у взаємозв’язку з пропозицією робочої сили. Без попиту пропозиція робочої сили не може бути  реалізована. В свою чергу, без пропозиції робочої сили попит на неї залишається також  нереалізованим ні якісно, ні кількісно. Попит на робочу силу та пропозиція робочої сили нерозривно зв’язані між собою залежні один від одного. (3)