Проблеми стабілізації економічного розвитку України

                                              РОЗДІЛ 3

ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ СТАБІЛІЗАЦІЇ ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ

              3.1 Напрями удосконалення державного регулювання економіки України

              Одним з головних напрямів державного керівництва економікою залишається удосконалення системи органів виконавчої влади у цій сфері, встановлення їх правового статусу на всіх рівнях. Процес формування системи цих органів і законодавства про них відбувається під впливом розмежування предметів відання між цент­ром і місцями, підприємствами, установами, організаціями, підви­щення управління в галузях економіки.

              Серед органів управління економікою визначальне місце посідає Кабінет Міністрів України, який розробляє і здійснює загальнодер­жавні програми економічного розвитку, забезпечує проведення фі­нансової, цінової, інвестиційної та податкової політики, здійснює управління об'єктами державної власності, спрямовує і координує роботу міністерств, інших центральних органів виконавчої влади.

              Функції та повноваження Кабінету Міністрів у законодавчих актах, крім Конституції, не закріплені. Практика ж його діяльності свідчить про те, що він забезпечує проведення державної економіч­ної політики, здійснює прогнозування та державне регулювання еко­номіки України, сприяє розвитку підприємництва на засадах рівності перед законом усіх форм власності та забезпечення соціальної спря­мованості економіки, вживає заходів щодо демонополізації та анти­монопольного регулювання економіки, розвитку конкуренції. Важливими напрямками діяльності Кабінету Міністрів є забез­печення розробки і виконання програм структурної перебудови в галузях економіки, державної аграрної політики, задоволення про­довольчих потреб населення, проведення земельної та інших ре­форм. Деякі повноваження і функції Кабінету Міністрів спрямовані на здійснення заходів, пов’язаних з реалізацією промислової політики, визначенням пріоритетності галузей промисловості для прискореного їх розвитку, обсягів продукції (робіт) для державних потреб, порядку формування та розміщення замовлень на її виробництво та ін.[1,c.84].

              Спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері економіки є Міністерство економіки України (далі — Мінекономіки України). Мінекономіки України утворене 15 грудня 1999р на базі Міністерства економіки України, Міністерства зов­нішніх економічних зв'язків і торгівлі України, Державного інвес­тиційно-клірингового комітету. Національного агентства України з питань розвитку та європейської інтеграції, Державної служби екс­портного контролю та Агентства з питань спеціальних (вільних) еко­номічних зон, що ліквідовані. Відповідно до Положення про Мініс­терство економіки України, затвердженого Указом Президента Ук­раїни від 23 жовтня 2000 p., Мінекономіки України організує виконання актів законодавства України і здійснює систематичний контроль за їх реалізацією. Основними його завданнями є розробка пропозицій про формування державної економічної політики; визначення пріоритет­них напрямів соціально-економічного розвитку України, структурної перебудови економіки, проектів прогнозів та індикативних планів, ком­плексних економічних державних програм; координація діяльності органів виконавчої влади, пов'язаної з виконанням цих програм; ство­рення організаційно-економічного механізму поглиблення економіч­ної реформи; опрацювання пропозицій щодо державного регулюван­ня економіки та ін.

              Відповідно до покладених на Мінекономіки України завдань воно має право: координувати здійснення органами виконавчої вла­ди заходів спрямованих на реалізацію економічної політики Украї­ни; заслуховувати доповіді керівників центральних органів виконав­чої влади з питань розвитку економіки; представляти Кабінет Мі­ністрів України за його дорученням у міжнародних економічних організаціях; координувати розподіл іноземних кредитів, іноземної технічної допомоги; здійснювати перевірки додержання підприєм­ствами і організаціями державної дисципліни цін; застосовувати економічні санкції згідно з чинним законодавством та ін.

              З питань реалізації економічної політики рішення Мінекономі­ки України є обов'язковими до виконання центральними і місцевими органами державної виконавчої влади, органами місцевого само­врядування, а також підприємствами, установами і організаціями незалежно від форм власності.

              У структурі Мінекономіки України створена Державна інспекція по контролю за цінами. Мінекономіки України підпорядковані відділи в справах роздержавлення власності та демонополізації ви­робництва і державні інспекції по контролю за цінами в АРК, обла­стях, містах Києві та Севастополі.

              В областях, містах Києві та Севастополі, районах, містах, рай­онах у містах утворені управління економіки відповідних місцевих державних адміністрацій. Свої повноваження вони здійснюють згідно з Типовим положенням про управління економіки обласної, Киї­вської та Севастопольської міської державної адміністрації та Типовим положенням про управління економіки районної, районної в містах Києві та Севастополі державних адміністрацій, затвердженими відпо­відними постановами Кабінету Міністрів України. Основними завдан­нями управлінь економіки є реалізація державної економічної політики України та її регіональних напрямів; сприяння комплексному еко­номічному і соціальному розвитку області (міста), району, вдоскона­ленню розміщення продуктивних сил, розвитку міжрегіональних та міжнародних економічних зв'язків; проведення державної політики в галузі ціноутворення. У межах цих завдань управління економіки наді­лені відповідними повноваженнями.

              Безпосереднє управління державними підприємствами і органі­заціями, що діють у сфері економіки, здійснює керівник — генераль­ний директор (директор), який очолює адміністрацію відповідного суб'єкта. Свої функції керівник організації, установи, підприємства здійснює згідно з контрактом, укладеним між ним і Мінекономіки України, та статутом (положенням), затвердженим Мінекономіки України, якщо вони входять до сфери його управління.

              Казенні підприємства виконують свої завдання відповідно до Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про підприємства в Україні»[11,c.72]. Управління казенним підприємством здійснюють органи, уповноважені управляти відповідним держав­ним майном. Органами управління казенними підприємствами є міністерства та інші центральні органи виконавчої влади. Вони призначають на посаду та звільняють з посади керівника казенного підприємства за погодженням з Кабінетом Міністрів України, затверджують статут підприємства та зміни до нього, здійснюють контроль за додержанням статуту та приймають рішення у зв'язку з його по­рушенням, контроль за використанням майна, яке є у державній влас­ності і закріплене за казенним підприємством, планування і фінан­совий контроль за господарською діяльністю та ін.

              Розроблення теорії розвитку законодавства в економічній cфepi та формування самого законодавства пов'язуються з визнанням закону як головного акта в правовому регулюванні, зміною економічних функцій держави, системи і функцій органів виконавчої влади всіх рівнів. Кризові явища в економіці та інших сферах, недооцінка управління на всіх рівнях призвели до того, що правотворчість і розвиток законодавства відбуваються повільно, в окремих випадках неузгоджено. Недостатньою є і реалізація прийнятих законів. У багатьох керівників центрального і місцевого рівнів склалася ілюзія, що вирішення всіх проблем можливе лише шляхом прийняття відповідних законів. Явними є недооцінка організаційних заходів, спрямованих на виконання чинного законодавства, послаблення вимогливості, дисципліни.

              Непродуманою є податкова політика, безупинне зростання службовців як в економіці, так і в інших сферах, адміністрації та управлінського персоналу державних підприємств (при тому, що вони не працюють або ж працюють або ж працюють не у повну силу, а кількість працівників, безпосередньо зайнятих виробництвом, значно скоротилась). В економічній сфері створюється все більше і більше контролюючих та наглядаючих структур. Все це, звичайно, негативно позначається на економіці, управлінні нею та законодавчому процесі.

              В цілому адміністративно-правове регулювання забезпечення ринкової економіки здійснюються у декількох напрямках. З одного боку, воно включає розроблення та реалізацію системи заходів програмного керівництва, прогнозування, структурної перебудови народного господарства, державну підтримку економічного і науково-технічного потенціалу, а з іншого – створення правової та економічної основи соціально-орієнтованого функціонування підприємств, господарських об'єднань, інших організаційно-господарських структур, ефективного управління державним майном.

              Конституція України створила базу для подальшого розвитку економічних відносин у ринковому напрямі, урівнявши всіх суб'єктів права власності перед законом. Держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки [11,c.84].

              Основною правовою формою реалізації державної політики в різних сферах є затверджені Верховною Радою України загальнодержавної програми економічного, науково-технічного, національно-культурного розвитку, охорони довкілля. Головною тенденцією роз­витку законодавства про економіку стає комплексний характер регулювання суспільних відносин.

              Програми мають за мету створення господарсько-управлінського механізму, який відповідає ринковій економіці: гнучких організа­ційних структур управління і господарювання, підприємництва, де­монополізації, акціонування, функціонування комерційних банків, фінансового оздоровлення економіки, зміцнення фінансово-кредит­ної системи. Починаючи з Концепції переходу Української РСР до ринкової економіки, в нашій державі прийнята низка програм — Програма надзвичайних заходів по стабілізації економіки України; Про основи національної економічної політики України; Державна програма демонополізації економіки і розвитку конкуренції та ін. До та­кого виду актів можна віднести також програми розвитку регіонів, галузей народного-господарства.

              Зараз підготовлено проект Програми «Україна — 2010», прий­няття якої може стати основою для подальшого економічного зростання, ідеї національного прогресу.

              Закони України «Про підприємництво», «Про підприємства в Ук­раїні», «Про загальні засади створення і функціонування спеціаль­них (вільних) економічних зон» та інші містять в собі приписи адмі­ністративно-правового змісту, передбачають збереження регулятивної ролі держави в галузях суспільного виробництва, розвиток і посилення контрольно-наглядових функцій держави. Разом з тим звер­тає на себе увагу той факт, що законів суто управлінського характе­ру на сьогоднішній день (у сфері економіки) немає, в той час як у плані правового забезпечення економічної реформи розробка нормативних рішень з усього комплексу управлінських проблем є надзвичайно актуальною. Це стосується таких напрямів розвитку законо­давства, які б регулювали співвідношення централізованих і децентралізованих форм управління економікою при збереженні регулятив­ної ролі держави в ключових галузях суспільного виробництва шляхом розроблення чітких пріоритетів. Важливим є становлення публічно-правових норм для надійного захисту прав громадян, господарюю­чих суб'єктів.

              Актуальною залишається проблема закріплення правового становища органів, які здійснюють управління галузями економіки, відомчості, що породжується нормативно-правовими актами, прийнятими міністерствами і відомствами, узгодженості в діях органів управління економікою. Неприпустимими є факти підміни законодавчих приписів інструкціями, наказами, постановами, листами міністерств і відомств.

              Важливими в системі правових приписів, що регулюють економічні відносини, є акти Президента України. Вони певною мірою заповнюють правовий вакуум у цій сфері діяльності, сприяють ринковим перетворенням, проведенню економічної реформи, виведенню економіки з кризи. Прикладом цього може слугувати Розпорядження Президента України «Про невідкладні заходи щодо прискорення реформ і виведення економіки України з кризи». Актами Президента України затверджуються положення про відповідні органи управління та вирішуються інші важливі питання в економічній сфері.

              Проблеми розвитку економіки, управління економікою перебувають у центрі уваги Кабінету Міністрів України. Свідченням цього є нормативно-правові акти Кабінету Міністрів з економічних питань, встановлення правового становища органів управління, роздер­жавлення власності, демонополізації та ін.

              Питання здійснення економічної діяльності знаходяться в полі зору міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, що тією чи іншою мірою мають відношення до сфери управління економікою, обласних і районних місцевих державних адміністрацій. Вони також розв'язуються на рівні державних підприємств, їх асоціацій (об'єднань, комплексів).

              Органи місцевого самоврядування також здійснюють відповідні функції у сфері управління економікою. Вони управляють майном, що є у комунальній власності, затверджують програми соціально-економічного розвитку, бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць, контролюють їх виконання, утворюють і лік­відовують комунальні підприємства, організації, здійснюють конт­роль за їх діяльністю.

              При здійсненні управління у сфері економіки органи виконавчої влади загальної, галузевої та міжгалузевої компетенції в різних фор­мах і за багатьма напрямами реалізують контрольні і наглядові по­вноваження. Функції контролю і нагляду виконують органи виконав­чої влади (посадові особи) як безпосередньо в процесі управлінської діяльності, так і через спеціально створювані в системі управління організаційно-правові форми контролю.

              У сфері економіки контроль (нагляд) тією чи іншою мірою здійснюють фактично всі спеціально створені інспекції, служби та інші органи відповідно до своїх повноважень. Це органи державно­го пожежного нагляду, залізничного транспорту, органи Міністерства праці і соціальної політики України, органи, що здійснюють санітар­ний нагляд, та ін.