Проблеми економiчнiх криз у ринковiй економiцi: минуле i сучасне

Цикл завершується, готуючи умови нового надвиробництва і наступної кризи.

 

Умови сучасного економічного розвитку характеризуються     глибокими     змінами     в структурі економічного циклу, в змісті його окремих фаз. Це пов'язано:

По-перше, з впливом на процеси відтворення науково-технічної  революції: оновлення основного  капіталу внаслідок стримкого морального старіння відбувається не тільки у  фазах пожвавлення та піднесення.а  й у фазах кризи та депресії.

По-друге, з державним  антициклічним регулюванням та частковим  монополістичним плануванням макроекономічних пропорцій.

По-третє, з інтернаціоналізацією структури відтворення під впливом  міжнародних інтеграційних процесів

По-четверте, із збільшенням  питомої ваги галузей, що виробляють товари народного споживання, а також  сфери послуг (їм менше притаманні циклічні коливання).

По-п'яте, з впровадженням  ресурсозберігаючих технологій, що значно вплинуло на рівень витрат виробництва  й цін.

По-шосте, з диверсифікацією  виробництва.

 

Характерними  рисами сучасного економічного циклу  є:

• зміна чотирифазної моделі циклу на двофазну (рецесія включає кризу і депресію, а піднесення - пожвавлення і бум);
• повні цикли (відстань між піком та дном) суттєво відрізняються між собою за тривалістю;
• починаючи з другої половини ХХ ст., відбувається скорочення фази економічного падіння, тоді як фаза розширення виробництва стала тривалішою;
• повторюваність криз стала частішою, але менш глибокою (відсутні різко виражені провали).

Головними факторами, що зумовили модифікацію циклу, вважають зміни, що відбулися в технологічному способі  виробництва, та державне втручання  в економіку, яке стримує її "перегрів" шляхом скорочення державних витрат на піках "піднесення" (бум) та їх збільшення у фазі можливого спаду.

Схематично сучасний економічний  цикл може бути поданий так:

 

Рис.2 «Схема сучасного економічного циклу»[6.-527c.]

Розділ 3.Економічні кризи :причини  та наслідки.

Економічна криза є  найосновнішою фазою циклу,тому зупинимось на ній та розглянемо її детальніше.

Економічна криза - це значне порушення рівноваги в господарській системі, часто що супроводиться втратами і розривом нормальних зв'язків у виробництві і ринкових відносинах, що кінець кінцем веде до дисбалансу функціонування економічної системи в цілому. В свою чергова рівновага - стан економічної системи, при якому забезпечена балансова ув'язка ресурсів і мети господарського розвитку.

Все різноманіття криз можна  класифікувати по трьох різних підставах.

Перша підстава - по масштабах порушення рівноваги в господарських системах.

Загальні кризи охоплюють  все національне господарство. Часткові розповсюджуються на яку-небудь одну сферу  або галузь економіки.

Так, фінансова криза - глибокий розлад державних фінансів. Воно виявляється в постійних бюджетних дефіцитах (коли витрати держави значно перевищують його доходи). Крайнім проявом фінансової кризи є неплатоспроможність держави по іноземних позиках (під час світової економічної кризи 1929-1933 рр. припинили платежі по зовнішніх позиках Великобританія, Франція, Німеччина, Італія. В 1931 р. США на рік відстрочили всі платежі по зовнішніх боргах).

Грошово-кредитна криза - потрясіння грошово-кредитної системи. Відбувається різке скорочення комерційного і банківського кредиту, масове вилучення внесків і крах банків, гонитва населення і підприємців за готівкою, падіння курсів акцій і облігацій, а також норми банківського відсотка.

Валютна криза виражається в ліквідації золотого стандарту в обігу на світовому ринку і знеціненні валюти окремих країн (брак іноземних "твердих валют", виснаження валютних резервів в банках, падіння валютних курсів).

Біржова криза - різке зниження курсів цінних паперів, значне скорочення їх емісій, глибокі спади в діяльності фондової біржі.

Друга підстава класифікації криз - по регулярності порушення рівноваги в економіці:

А) Періодичні кризи повторюються регулярно через якісь проміжки часу (інша назва - циклічні кризи).

Б) Проміжні не дають початку повного ділового циклу і уриваються на якійсь фазі; є менш глибокими і менш тривалими.

Нерегулярні кризи мають  свої особливі причини виникнення.

Галузева криза охоплює одну з галузей народного господарства і викликається зміною структури виробництва, порушенням нормальних господарських зв'язків і ін. Прикладами можуть служити криза морського судноплавства в 1958-1962 рр., криза в текстильній промисловості в 1977 р. Аграрна криза - це різке припинення збуту сільськогосподарської продукції (падіння цін на сільськогосподарську продукцію).

Структурна криза обумовлена порушенням нормальних співвідношень між галузями виробництва (однобоким і потворним розвитком одних галузей в збиток іншим, гіршому положення в окремих видах виробництва). Наприклад, в середині 70-х років виникла сировинна і енергетична криза. Третя підстава класифікації криз - по характеру пропорцій відтворювання. Тут виділяються два види криз.

Криза перевиробництва  товарів - випуск зайвої якості корисних речей, що не знаходять збуту.

Криза недовироблення товарів - гострий їх брак для задоволення платоспроможного попиту населення [2].

Економічні кризи перевиробництва  мають дві сторони. Одна з них - руйнівна. Вона пов'язана з ломкою, рішучим усуненням ненормальних пропорцій, що склалися, в народному  господарстві. Нерідко великі надлишки товарів варварське знищувалися. 

Інша сторона - оздоровча. Вона неминуча, оскільки під час  депресії падіння цін робить виробництво  невигідним: воно не дає звичайного, середнього прибутку. Виходом з цього  тупика стає оновлення основного  капіталу (його активної частини - машин, устаткування). Це дозволяє здешевити виготовлення продукції, зробити її достатньою мірою прибутковою і вийти на нові, більш високі рубежі виробництва.

Отже, при класичному капіталізмі  діяв мимовільний механізм циклічного розвитку макроекономіки. Вона могла  не тільки входити у фазу спаду  виробництва, але і без втручання  держави повертатися до господарського підйому.

Кожна криза дозріває у фазах пожвавлення і підйому. Це фази стійкого розширення виробництва. В цей період збільшуються прибуток' населення і росте сукупний споживацький попит. Зростання споживацького попиту спонукає підприємців розширювати виробничі потужності і збільшувати капіталовкладення. Отже, росте попит на засоби виробництва. Збільшення загального сукупного попиту починає випереджати темпи зростання суспільного виробництва. Кругообіг індивідуальних капіталів протікає безперешкодно, знижується гострота конкурентної боротьби. Тому зменшуються стимули нових упроваджень, оновлення виробництва. Відтворювання протікає на переважно екстенсивній основі. Такий розвиток продовжується до тих пір, поки темпи зростання виробництва не починають випереджати темпи зростання платоспроможного попиту. Коли це відбувається, то наступає перевиробництво товарів, а разом з ним і економічна криза [5.- с.367].

Говорячи про економічні кризи виникає питання: в чому причини виникнення економічних криз?

Давид Рікардо причиною криз вважав несправедливість у розподілі  багатства.

Сімон Сісмонді (Швейцарія) пояснював кризи недоспоживанням  народних мас, невідповідністю між  виробництвом і споживанням.

Карл Маркс стверджував, що кризи – це суперечність між  виробництвом і споживанням (або  анархія виробництва) [5.-с.355].

Український економіст Михайло  Туган-Барановський причину виникнення криз вбачав у диспропорції між рухом  заощаджень та інвестицій у галузях, що виробляють засоби виробництва. Він  вважав, що потрібне раціональне регулювання  інвестицій.

Д. Кейнс пояснював кризи  дією закону психології, згідно з яким люди, «схильні, як правило, збільшувати  споживання із зростанням доходів, але  не такою мірою, якою зростає дохід» [3, - с.229].

Сучасні економісти наводять ще багато причин, які знаходяться  у сфері господарської діяльності. Але, без сумніву, економічні кризи  – це надзвичайно складні суспільні, економічні, соціальні та психологічні явища, які мають складні комплексні взаємовпливові причини та завдяки  яким потерпає все суспільство, потерпають усі пересічні громадяни без  винятку (визначення авторське).

Сучасна економічна криза, на погляд автора, носить глобальний характер. В рамках кризи будуть, без сумніву, змінюватись технології, без сумніву, наступає ера геоінформаційних систем і технологій, світогляд націй, свідомість людей, змінюватись сама філософія  життя, з’явиться відчуття освідомлення величі природи і необхідності співпраці  з нею людського суспільства  на принципі взаємоповаги.

Існують такі відмінності  між сучасними економічними кризами (повоєнного періоду) і кризами XIX — початку XX ст.:

 

1) сучасні кризи менш  глибокі, але відбуваються частіше;

2) замість надвиробництва  товарів під час криз XIX — початку XX ст. нині відбувається надвиробництво основного капіталу (у формі простоювання значної частини виробничих потужностей);

3) під час криз у  минулому різко знижувалися ціни, а в сучасних умовах здебільшого  не знижуються;

4) сучасні кризи характеризуються  коротшими фазами власне кризи  і депресії та відповідним  збільшенням фаз пожвавлення  й піднесення;

5) кризи у минулому  протікали стихійно, а сучасні  економічні кризи все більше  піддаються регулюванню з боку  держави та наднаціональних органів;

6) сучасні кризи, насамперед фінансові, відрізняються синхронізацією економічного циклу. Свідченням цього є, зокрема, фінансова криза в Японії, Південній Кореї, що розгорнулася наприкінці 1997 р. Для її локалізації, запобігання переростанню у світову фінансову кризу МВФ надав безпрецедентний за величиною кредит Південній Кореї в сумі 47 млрд дол., Індонезії — 40 млрд дол. Щоб послабити глибину цієї кризи, японський уряд знизив кредитні ставки до 0,25 %. Росія втратила тоді до 110 млрд дол., значно менші збитки понесла економіка України. Основною причиною цієї кризи є антиринкова діяльність США у фінансовій сфері, за допомогою якої вони намагалися послабити своїх конкурентів на Далекому Сході, а також Росію. Цю обставину визнають деякі авторитетні західні економісти.

У 90-х роках економічні кризи у багатьох розвинутих країнах  набули нових ознак. Так, у США  у 1992 р. розпочалося найтриваліше економічне піднесення" яке тривало майже 10 років. У 1993 р. у Німеччині, Франції  та деяких інших країнах Європи відбувався спад, який у 1995—1996 рр. переріс у  депресію. Японія пережила кризу в 1979—1999 рр., що засвідчує асинхронність  циклу. У 2003 р. темпи зростання ВВП  у США становили приблизно 3 %.

Антициклічне регулювання  стало важливим чинником послаблення  глибини економічних криз, подовження фази піднесення, скорочення фаз кризи  і депресії та інших форм модифікації  економічного циклу. Однак воно неспроможне подолати циклічний характер виробництва, усунути суперечності суспільного відтворення.

Однозначно й те, що проблеми економічної кризи вирішуються  за рахунок суспільства (за винятком кількох десятків чи навіть сотень великих власників, багатих людей).

Технологія вирішення  проблем економічних криз є класичною, а саме: визначити причини кризи, мінімізувати максимально їх наслідки та знайти рішення, які створять сприятливі умови для відтворення економічних процесів.

В цьому контексті варто  розглянути циклічність розвитку української  економіки.Вимальовується така модель економічного циклу української  економіки:

1. фінансова криза, яка  девальвує національну валюти, збільшуючи  цінову конкурентоспроможність  української продукції; 

2. піднесення експортно-орієнтованих  галузей економіки (металургія, хімія,  АПК);

3. поширення позитивних  імпульсів на суміжні, обслуговуючі  та інфраструктурні сегменти  економіки;

4. вичерпання потенціалу  цінового ресурсу конкурентоспроможності  експортно-орієнтованих галузей.

5. стагнація в очікуванні  чергової фінансової кризи. 

Подібний економічний  цикл в принципі є кращим сценарієм  розвитку економіки, ніж пробуксовування  на місці. Він створює ілюзію прогресивного економічного розвитку, яка дає віру громадянам у тому, що держава рухається в правильному напрямку.

В свою чергу, політичні лідери на хвилі загального оптимізму мають  можливість пролонгувати своє перебування  у владі. Проте насправді ситуація виглядає іншим чином. На відміну  від економічних циклів розвинутих країн, цикл в українській економіці  має зовсім інший характер. В країнах  ЄС та США, незважаючи на наявність  таких драматичних періодів, як Велика депресія, все ж чітко простежується  висхідний вектор.

Натомість економіка України  розвивається в рамках однієї моделі, за одними принципами, і без суттєвих якісних перетворень, які б свідчили про перехід від індустріальної до постіндустріальної моделі.[10]Це можемо бачити на прикладі кризи 2008 року.

Кризу, що наступила, в Україні  пов'язують зі світовим фінансовим. Зрозуміло, зв'язок є, але якби не було зв'язку зараз, то криза все одно б наступила в майбутньому (навіть якщо б її не було в світі). Мова йде про кризу виробництва (як наслідок і економіки країни). Виробництво і економіка України сьогодні по багатьом показникам неконкурентоспроможні.