Прибуток: склад, механізм формування і розподілу

Основними напрямами використання прибутку є:

• Кошти на розвиток і вдосконалення виробництва.

Ці кошти витрачаються на задоволення  потреб, які пов’язані із зростанням обсягів виробництва, технічним  переозброєнням, вдосконаленням технології виробництва та інших потреб, що забезпечують зростання і вдосконалення  матеріально – технічної бази підприємства.

• Сплата заборгованості підприємства по довгострокових банківських кредитах на інвестиційні цілі, також по відсотках за кредити.
• Збільшення фонду власних оборотних коштів. Збільшення власних фінансових ресурсів, вкладаються в запаси сировини, матеріалів, перехідні запаси незавершеного виробництва, готової продукції, товарів.
• Спрямування коштів на соціальні потреби:
1. Будівництво, реконструкцію і капітальний ремонт житлових будинків і об’єктів соціально-культурної сфери;
2. Утримання закладів, об’єктів соціально-культурної сфери (дитячих дошкільних, лікарень, будинків і баз відпочинку, клубів і палаців культури тощо);
3. Проведення оздоровчих, культурно-масових заходів, в тому числі придбання путівок на відпочинок і лікування;
4. Інші подібні витрати;
• Кошти матеріального заохочення. Вони використовуються для стимулювання зацікавленості працівників підприємств в досягненні високих результатів праці. Прибуток використовується на виплату винагороди за загальні результати роботи за підсумком року, на одноразове преміювання окремих працівників за виконання особливо важливих виробничих завдань, виплату премій за інші досягнення в роботі.
• Виплата дивідендів засновникам і акціонерам.
• Створення резервних (страхових) фондів. Використовуються в разі різкого погіршення фінансового становища.

Прибуток, що залишається після  сплати податків та інших обов’язкових платежів, може бути використаний також  і на інші цілі його власниками або  трудовими колективами. З прибутку підприємства можуть перераховувати кошти  на спеціально відкриті рахунки благодійних  фондів, робити внески установам культури і спорту тощо.

Нерозподілений прибуток – це частина чистого прибутку, яка залишається у розпорядженні підприємства після виплати доходів власникам у вигляді дивідендів та використання на інші потреби. Нерозподілений прибуток свідчить про фінансову стійкість, про наявність джерела для подальшого розвитку підприємства.

Отриманий підприємством  прибуток є об'єктом розподілу:

• на першому етапі – платежі у бюджет податку на прибуток;
• на другому етапі відбувається розподіл і використання чистого прибутку.

Чистий прибуток, отриманий  після сплати податків, залишається  в розпорядженні підприємства. Його розподіл і використання здійснюється відповідно до уставу підприємства. На величину чистого прибутку в розпорядженні  підприємства впливає облікова політика (наприклад, спосіб списання витрат на малоцінні й швидкозношувані  предмети, порядок нарахування зношування основних фондів і нематеріальних активів, методи оцінки виробничих запасів, способи  списання витрат по капітальному ремонту). [7, 132]

Для визначення ефективності господарської діяльності підприємства необхідно здійснити розрахунок фінансових результатів діяльності підприємства.

З даних, що містяться в додатку  Б видно, що чистий дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) у ПСП «Україна» за аналізований період з кожним роком зростає, так у 2009 році цей показник становив 2589,5 тис. грн., а у 2011 році – 4587,5 тис. грн. Собівартість реалізованої продукції також зросла: у 2009 році -  2186,5 тис. грн., а у 2011 році – 3598 тис. грн. Оскільки собівартість реалізованої продукції підприємства є нижчою за чистий дохід (виручку) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), то ПСП «Україна» за 2009-2011 роки отримало валовий прибуток у розмірі 403 тис. грн. (2009 р.), 895,4 тис. грн. (2010 р.) та 989,5 тис. грн. (2011 р.).

 У 2009 році дане підприємство  отримало 159 тис. грн. чистого прибутку, у 2010 році – 994,6 тис. грн., а  в 2011 році – 1091,3 тис. грн. Отже, господарська діяльність ПСП «Україна» за аналізований період є ефективною.

 

 

 

 

 

 

4. Формування рентабельності підприємства.

Слово «рентабельність» походить з німецької «rentabel» (дохідний, прибутковий) і означає показник економічної ефективності виробництва на підприємствах у різних галузях і народному господарстві в цілому.

Рентабельність реалізованої продукції — розраховується як відношення прибутку від реалізації продукції (або чистого прибутку) до виручки від реалізації продукції.

Показники рентабельності визначаються в коефіцієнтах або у відсотках  і показують частку прибутку в  кожній грошовій одиниці витрат, або  частку товарної продукції в її собівартості.

Завданнями аналізу рентабельності є:

• оцінка виконання визначених параметрів (плану, прогнозу тощо);
• вивчення динаміки показників;
• визначення факторів зміни їхнього рівня;
• пошук резервів зростання рентабельності;
• розроблення заходів для використання виявлених резервів.

Вибір і послідовність аналізу визначається його завданням. Так, для оцінки результатів діяльності підприємства аналізують рентабельність

реалізованої продукції для вивчення виробництва окремих видів продукції з погляду попиту на них, доцільності їх випуску - рентабельність окремих виробів і фактори її зміни.

На зміну рівня рентабельності впливають собівартість реалізованої продукції і прибуток або збиток від реалізації продукції.

Дані таблиці 2.6. свідчать, що найвищого рівня рентабельності виробництва продукції рослинництва було досягнуто у 2011 році – 18,5 %. Рентабельність виробництва продукції тваринництва має від’ємні показники, але у 2011 році  вона становила 0,8%.  Проте за рахунок рослинництва рентабельність  с.-г. продукції збільшується. Рослинництво залишається прибутковою галуззю господарства.

З  таблиці 2.6. видно, що прибуток на 1 га в загальному по рослинництві і тваринництві з кожним роком  збільшується, так у 2009 році він становив 2,98 грн. на 1 га, а у 2011 році – 256,94 грн. на 1 га.

Діяльність ПСП «Україна»  є прибутковою за рахунок галузі рослинництва, а галузь тваринництва принесла прибуток лише у 2011 році в  сумі 0,19 грн. на 1 га.

Таблиця 2.6.

Рівень рентабельності окремих  галузей рослинництва і тваринництва, і в цілому сільського господарства у ПСП «Україна»  за 2009 -2011 роки.

Показники	2009	2010	2011
1. Всього виручено від реалізації продукції, тис. грн.
В т. ч. в рослинництві	2414,5	3702	3486
в тваринництві	51	44,8	51,7
Разом по рослинництву і  тваринництву	2465,5	3746,8	3537,7
2. Повна собівартість  проданої продукції, тис. грн.
В т. ч. в рослинництві	2407	3492,9	2935
в тваринництві	52,1	45	51,3
Разом по рослинництву і  тваринництву	2459,1	3537,9	2986,3
3. Сума прибутку, тис. грн.
В т. ч. в рослинництві	7,5	209,1	551
в тваринництві	-1,1	-0,2	0,4
Разом по рослинництву і  тваринництву	6,4	208,9	551,4
4. Рівень рентабельності, %
В т. ч. в рослинництві	0,31	6	18,7
в тваринництві	-2,1	-0,4	0,8
Разом по рослинництву і  тваринництву	0,26	5,9	18,5
5. Прибуток на 1 га,  грн.
В т. ч. в рослинництві	3,549	97,44	256,75
в тваринництві	-0,51	-0,09	0,19
Разом по рослинництву і  тваринництву	2,98	97,34	256,94

 

За даними розрахунків (додаток В) найбільш прибутковими є виробництво соняшнику, а також прибуток на 1 ц молока, не враховуючи 2009 рік, де підприємство отримало збиток у сумі 4,6 грн. на 1 ц продукції.   Поступово відбувається збільшення прибутку від вирощування зернових та зернобобових культур. Помітно різке зниження прибутку від вирощування ВРХ, яке знизилось від 33,4 грн. на 1 ц продукції в 2009р. до -138,1 грн. в 2011р. Надмірно високою є собівартість 1 ц реалізованої продукції тваринництва, внаслідок чого виробництво продукції тваринництва стає збитковим. Рентабельними є продукція виробництва соняшнику та зернових, крім 2009 р. ( -7,8 % ). Для підвищення рентабельності    с.-г. продукції потрібно, насамперед знизити собівартість цієї продукції.

 

3. Шляхи удосконалення формування і використання прибутку підприємства.

В умовах ринкових відносин велике значення має управлінська діяльність суб’єктів господарювання, спрямована передусім на побудову раціональної системи виробництва та реалізації продукції, що має забезпечувати постійне зростання прибутковості підприємств.

Прибуток - головна мета діяльності суб’єктів господарювання. Протягом багатьох сторіч не припиняються дискусії про його сутність і форму. Категорія прибутку і зараз продовжує отримувати нове наповнення та зміст. Це можна підтвердити тим, що окремі автори прибуток пов’язують з доходом, капіталом, відсотком тощо.

Проте для того щоб ґрунтовно  дослідити поняття прибутку, необхідно  зазначити, що різні користувачі  оперують різними за своєю суттю його визначеннями.

Надзвичайна важливість прибутку для розвитку підприємства вимагає  формування дієвого механізму управління ним. Управління прибутковістю представляє  собою систему принципів і  методів розробки і реалізації управлінських рішень щодо формування, розподілу і використання прибутку підприємством.[14, 56-58]

Ефективність управління прибутком залежить від дотримання наступних принципів:

- органічна інтеграція  системи управління прибутком  і загальної си,стеми управління підприємством (будь-яке управлінське рішення прямо чи опосередковано впливає на прибуток підприємства);

- системність як основа  формування управлінських рішень (тільки комплексна система дій  забезпечує розробку взаємопов’язаних  управлінських рішень – реалізацію першого принципу);

- гнучкість та динамізм  розробки та прийняття управлінських  рішень (при розробці відповідних  рішень менеджмент повинен враховувати  постійні швидкі зміни в зовнішньому  середовищі, фінансовому стані підприємства тощо);

- значна варіабельність  управлінських рішень щодо формування, розподілу і використання прибутку;

- орієнтованість менеджменту  на визначений стратегічний вектор  розвитку  підприємства [3, 123].

Необхідною умовою вдосконалення  механізму формування та використання прибутку підприємства є розрахунок потреби прибутку. Економічне обґрунтування  розрахунку потреби прибутку проводиться  на основі детального планування окремих  напрямків виростання коштів для  досягнення стратегічних цілей діяльності підприємства, а також він повинен  бути підкріплений реальними можливостями підприємства щодо отримання необхідної суми прибутку.

Для вдосконалення формування прибутку підприємства та економічного обґрунтування його потреби пропонуємо здійснювати планування розподілу прибутку в такому порядку:

1. визначення потреби  у прибутку за напрямками його використання;

2. формування цільової структури розподілу прибутку;

3. визначення пріоритетності  у використання прибутку за  окремими напрямками використання.

Важливим напрямом стратегічного  планування діяльності є врахування усіх чинників та аспектів подальшого розвитку підприємства для повного  і обґрунтованого визначення величини прибутку та забезпечення певного рівня прибутковості [15, 234].

Розподіл прибутку є процесом формування напрямів її майбутнього  використання відповідно до цілей і  задач розвитку підприємства.

Характер розподілу прибутку визначає багато істотних аспектів діяльності підприємства, роблячи вплив на її результативність. Цей вплив виявляється  в різних формах зворотного зв’язку  розподілу прибутку з її формуванням  в майбутньому періоді. Розподіл прибутку здійснюється відповідно до спеціально розробленої політики (її основу складає дивідендна політика), формування якої є однією з найскладніших  задач загальної політики управління прибутком підприємства [1, 267].

Під час розподілу прибутку необхідно встановити обґрунтовані пріоритети розподілу з врахуванням  обмеженості ресурсів та визначити  конкретні цілі для досягнення яких будуть мобілізуватися ресурси підприємства. Стратегічними завданнями підприємства з врахуванням яких необхідно проводити розподіл прибутку, є:

1) забезпечення ефективності  діяльності ключових напрямків діяльності;

2) забезпечення додаткового  розвитку і отримання максимальної вартості підприємства;

3) забезпечення стабільної прибутковості діяльності;