Прибуток: склад, механізм формування і розподілу

 

2. Організація формування прибутку підприємства.

Прибуток є економічною  категорією, що виражає певні економічні виробничі відносини з приводу  формування та використання сукупного  національного продукту, вартості та доданої вартості.

Прибуток – це частина  заново створеної вартості, виробленої та реалізованої, готової до розподілу. Підприємство отримує прибуток після  того, як втілена у створеному продукті вартість пройде відповідну стадію обігу  та набере грошову, або ресурсну форму, або форму вигод.

Спочатку розподіляють прибуток між підприємством і державою у формі сплати податку з прибутку. Слід зазначити, що окремо оподатковується  прибуток від звичайної діяльності і окремо - прибуток від надзвичайних подій.[21, 233]

Якщо в результаті настання надзвичайних подій у діяльності підприємства виникли втрати, то їх суму (згідно з Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку № 16 «Витрати») записують у Звіті про фінансові  результати зменшеною на суму податку  на прибуток унаслідок збиту , інші витрати.

По-друге, у складі витрат, що включаються в собівартість, розмір деяких із них також регулюється  державою через визначення нормативів відрахувань. Це передусім стосується таких елементів витрат:

• відрахування на соціальні  заходи (державне пенсійне страхування, соціальне страхування);

• амортизація основних засобів і нематеріальних активів;

• інші витрати (податки  на землю і на транспортні засоби, комунальний податок).

Вплив підприємств на названі  елементи витрат є обмеженим. Однак  він можливий через належне управління показниками, до яких застосовуються встановлені  нормативи відрахувань: витрати  на оплату праці; вартість основних виробничих фондів, що на­лежать підприємству, їх структура та визначений підприємством  строк їх корисного використання. [19, 320]

У Законі «Про оподаткування  прибутку підприємств» від 22 травня 1997 року і пізніших доповненнях до нього  не згадується категорія «собівартість», бо розрахунок оподаткованого прибутку базується на обчисленні валового доходу і його наступному ко­ригуванні. Однак  з цього не варто робити висновку про ліквідацію собівартості як показника діяльності підприємства. [23, 148]

Без обчислення собівартості неможливо визначити фінансовий результат виробничо-господарської  діяльності підприємства, вкорочення витрат на виробництво продукції, тобто  зниження її собівартості, є важливим резервом збільшення прибутку від реалізації. Цього можна досягти за рахунок використання численних факторів, що впливають на зменшення таких витрат. Для цього необхідно знати: повний перелік витрат, особливості складу і формування витрат з урахуванням сфери й галузі діяльності підприємства.

Слід зазначити, що нині підприємства всіх форм власності отримали більше самостійності у прийнятті рішень з формування собівартості. Однак  вони не можуть порушувати чинних законодавчих і нормативних документів, що регламентують  ці питання.

Відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку, що набули чинності з 2000 року (зокрема за положенням бухгал­терського обліку 16 «Витрати»), собівартість реалізованої продукції  складається з виробничої собівартості продукції, яку було реалізовано  протягом звітного періоду, нерозподілених постійних загальновиробничих витрат та наднормативних виробничих витрат. До виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) включають:

- прямі матеріальні витрати; 

- прямі витрати на оплату праці;

- інші прямі витрати; 

- загальновиробничі витрати.

Перелік і склад статей калькулювання виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) установлює підприємство.

Витрати, пов’язані з операційною діяльністю, які не включаються до виробничої собівартості реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг), поділяються на:

- адміністративні витрати, 

- витрати на збут;

- інші операційні витрати.

Прибуток підприємства формується за рахунок таких джерел:

а) продаж (реалізація) продукції (послуг);

б) продаж іншого майна;

в) позареалізаційні операції.[24, 233]

Прибуток від продажу  продукції (виконання робіт, надання  послуг) є основним складником загального прибутку. Це прибуток від операційної  діяльності, яка відображає місію  і профіль підприємства. Він обчислюється як різниця між виручкою від продажу  продукції (без урахування податку  на додану вартість і акцизного збору) та її повною собівартістю.

З даних додатку А видно, що ПСП «Україна» отримало прибуток від реалізації жита та соняшнику у сумі 2,8 і 117,4 тис. грн. відповідно. Інші види продукції рослинництва у 2009 році принесли підприємству збиток. В загальному від реалізації продукції рослинництва ПСП «Україна» отримало збиток в сумі 153,2 тис. грн.

У тваринництві прибуток було отримано від реалізації ВРХ у  сумі 0,5 тис. грн. Проте в загальному у 2009 році підприємство отримало збиток в сумі 0,2 тис. грн. від реалізації продукції тваринництва, оскільки свинина  принесла збиток в сумі 0,7 тис. грн..

У 2010 і 2011 роках ПСП «Україна» в загальному від реалізації своєї продукції отримало прибуток у сумі 398,7 і 1096,3 тис. грн.. відповідно.

Найбільший прибуток підприємству протягом аналізованого періоду  приносить кукурудза на зерно  та пшениця озима. Малоприбутковою  є галузь тваринництва, яка приносить  низький прибуток підприємству.

У разі калькулювання за неповними витратами ту частину  витрат, що її не включено в собівартість продукції, відносять на певний період і за обчислення прибутку (Пр) відраховують від виручки, тобто

Пр = Вр – Срнв – Сн, (1.2)

де Вр – виручка від продажу продукції; Срнв – собівартість проданої (реалізованої) продукції за неповними витратами; Сн – витрати, що їх не включено в собівартість продукції, а віднесено на певний період.[8, 340]

Це так званий метод  прямого обчислення прибутку, який вважають головним. Поряд із ним  існує ще аналітичний метод, згідно з яким прогнозований прибуток визначається коригуванням його базової (фактичної) величини з урахуванням впливу певних чинників у плановому (розрахунковому) періоді. Такий вплив може здійснюватися через зміну обсягу виробництва та продажу, його структури, собівартості продукції та цін. Цей метод орієнтовано на велику частку відносно однотипної продукції в загальному її обсязі.

Прибуток від продажу  майна включає прибуток від продажу  основних фондів (матеріальних активів), нематеріальних активів, цінних паперів  інших підприємств тощо. Його розраховують як різницю між ціною продажу  та балансовою (залишковою) вартістю об’єкта, який продається, з урахуванням витрат на продаж (демонтаж, транспортування, оплата агентських послуг).

Прибуток від позареалізованих операцій – це прибуток від пайової участі в спільних підприємствах, здавання майна в оренду (лізинг), дивіденди на цінні папери, дохід від володіння борговим зобов’язанням, роялті, надходження від економічних санкцій.[11, 143]

Розглянута схема обчислення величини загального прибутку за його джерелами має важливе значення для аналізу та прийняття господарських  рішень. Але треба мати на увазі, що прибуток є об’єктом оподаткування.

У зв’язку з цим державні органи суворо регламентують методику обчислення оподаткованого прибутку в  нормативних актах. Так, згідно із Законом  України «Про оподаткування прибутку підприємств» (1997 р.) оподатковуваний  прибуток (По) обчислюється за формулою:

По = Дв – (Вв + АВ) (1.3)

де Дв – валовий дохід за певний період, Вв – валові витрати за той самий період; АВ – сума амортизаційних відрахувань від балансової вартості основних фондів і нематеріальних активів.

Основною складовою валового доходу є виручка від продажу  продукції. У нього включають  також прибуток від продажу майна  і від позареалізованих операцій. Валові витрати – це передусім витрати на реалізовану продукцію, а також витрати від продажу майна (перевищення балансової вартості об’єктів над виручкою від їхнього продажу). Амортизаційні відрахування виокремлено із загальної суми витрат, оскільки нарахування таких контролюється фіскальними органами в особистому порядку. [20, 443]

 

 

2.3.Організація розподілу і використання прибутку.

Отриманий підприємством прибуток є об’єктом розподілу. Виділяють  три етапи розподілу прибутку:

1. Розподіл валового прибутку

Валовий прибуток розподіляється на:

• Благодійні цілі
• Податки
• Відсотки за кредит
• Орендну плату
• Чистий прибуток

2. Розподіл загального прибутку.

Учасниками цього розподілу  є держава і підприємство. У  результаті розподілу кожен з  учасників одержує свою частку прибутку. Пропорція розподілу прибутку між  державою і підприємством має  важливе значення для забезпечення державних потреб і потреб підприємств. Це одне з принципових питань реалізації фінансової полвтики держави, від правильного розв’язання якого залежить розвиток економіки в цілому.[8, 104]

На пропорцію розподілу прибутку між державою і підприємством  впливає низка чинників. Основним з них є податкова політика держави щодо суб’єктів господарювання. Ця політика реалізується в кількості  податків, що сплачуються за рахунок  прибутку, у визначені об’єктів оподаткування, ставок оподаткування, у порядку надання податкових пільг.

3. Розподіл чистого прибутку.

Чистий прибуток – прибуток, одержаний після сплати податків, залишається в розпорядженні підприємства, яке відповідно до установчих документів визначає напрям його використання. Головні принципи розподілу чистого прибутку закріплені статутом підприємства. Фактично розподіл здійснюється відповідно до поточної та стратегічної політики, що визначається підприємством.

Розрахований чистий прибуток підлягає розподілу. Порядок розподілу чистого  прибутку визначає власник підприємства. Використання чистого прибутку може здійснюватися за такими напрямками:

• відрахування до резервного фонду;
• на збільшення статутного капіталу;
• на виплату дивідендів;
• на інші цілі ( на погашення економічних санкцій за порушення податкового законодавства, на сплату відсотків за прострочені кредити тощо).

Частина прибутку може залишатись нерозподіленою.

У ПСП «Україна» розподіл чистого  прибутку здійснюється за такою схемою: до резервного фонду та на збільшення статутного капіталу – відповідно 15 % і 28 %; на виплату дивідендів – 10 %; на інші цілі – 5 %.

Таблиця 2.5.

Розподіл чистого прибутку у  ПСП «Україна» за 2009-2011 роки.

2009
1.	На збільшення статутного капіталу	44,52
2.	Відрахування до резервного фонду	23,85
3.	На виплату дивідендів	15,9
4.	На інші цілі	7,95
5.	Нерозподілений прибуток	66,78
2010
1.	На збільшення статутного капіталу	278,49
2.	Відрахування до резервного фонду	149,19
3.	На виплату дивідендів	99,46
4.	На інші цілі	49,73
5.	Нерозподілений прибуток	417,73
2011
1.	На збільшення статутного капіталу	305,56
2.	Відрахування до резервного фонду	163,69
3.	На виплату дивідендів	109,13
4.	На інші цілі	54,56
5.	Нерозподілений прибуток	458,36

Принципи розподілу прибутку можна  сформулювати таким чином:

• Прибуток, отриманий підприємством в результаті здійснення виробничо-господарської та фінансової діяльності, розподіляється між державою та підприємством як господарюючим суб’єктом;
• Прибуток для держави надходить у відповідні бюджети у вигляді податків, обов’язкових платежів, ставки яких не можуть бути довільно змінені. Склад і ставки податків, порядок їх нарахування і внесення до бюджетів встановлюється законодавчо;
• Величина прибутку підприємства, що залишилася в його розпорядженні після сплати податків, не повинна знижувати його зацікавленості в зростанні обсягів виробництва та покращення результатів виробничо-господарської і фінансової діяльності;
• Прибуток, що залишається в розпорядженні підприємства, в першу чергу, направляється на заощадження, забезпечення його подальшого розвитку, і тільки в інший частині – на потреби споживання.