Прибуток: склад, механізм формування і розподілу

Підприємство здійснює виробничу, науково-дослідну і комерційну діяльність з метою отримання відповідного результату.

Прибуток є однією з  основних категорій товарного виробництва. Це передусім виробнича категорія, що характеризує відносини, які складаються  в процесі суспільного виробництва.

Прибуток — це та частина  додаткової вартості продукту, що реалізується підприємством, яка залишається  після покриття витрат виробництва.

Прибуток є економічною  категорією. Суть його в багатьох літературних джерелах зводиться до того, що це частина  вартості додаткового продукту, додатковий продукт, виражений у коштах, частина  чистого доходу, одна з його форм тощо.

Термін "прибуток" має  різне тлумачення у практиці фінансового  та економічного аналізу. Його сутність змінювалась, доповнювалась і оновлювалась відповідно до тенденцій розвитку економічної  теорії.

Поняття прибутку в економічній  системі існує у зв'язку з наявністю  товарно-грошових відносин, появою і  розвитком інституту власності, особливо приватної. Перші визначення прибутку збігалися зі значенням  валового доходу, який за індивідуалістичною системою розподілу поділявся на три категорії: доходи від капіталу, землі та доходи від праці. Вважалося, що кожен із видів доходів є  обов'язковою винагородою для  одержувача за надані ним послуги у народному господарстві. [ 13;  256 ]

А. Сміт і Д. Рікардо виокремили поняття прибутку в особливу економічну категорію, яку досліджували у тісному  зв'язку із процесом накопичення капіталу, із факторами зростання суспільного багатства. [13; 190]

У різні часи А.Сміт трактував  прибуток як:

1)  закономірний результат  продуктивності капіталу;

2)  винагороду капіталістові  за його діяльність і ризик;

3)  вирахування з частини  неоплаченої праці найманого  робітника.

Прибуток за К. Марксом - це перетворена форма додаткової вартості, результат відношення між необхідним і додатковим робочим часом. [38;  192]

Е.С. Хендріксен та М.В. Ван Бред вказують на те, що прибуток - це надлишок після підтримки матеріального добробуту фірми на досягнутому рівні, визначеному на початок і кінець звітного періоду, до його використання чи розподілу. [13;  195]

Розвиток ринкових відносин потребує нових підходів до управління формуванням і розподілом прибутку, і тому не дивно, що у сучасних умовах серед вітчизняних та закордонних  учених існують різні точки зору на це поняття. С.Ф. Покропивний розглядає прибуток як ту частину виручки, що залишається після відшкодування усіх витрат на виробничу і комерційну діяльність підприємства. Але таке розуміння прибутку обмежується тільки кількісним визначенням категорії і не розкриває його економічної природи. [13;  198]

 Потрібно зазначити, що передусім прибуток - це частина грошових накопичень, що створюється підприємством будь-якої форми власності. Тому М.Я. Коробов вважає, що прибуток підприємства - це взагалі єдина форма його грошових накопичень.  [13;  200]

A.M. Поддєрьогін визначає прибуток як  "частину заново створеної вартості, виробленої і реалізованої, готової до розподілу." [5;  96]

Таким чином, наголошується на важливості процесу реалізації виробленого продукту за кошти. У публікаціях останніх років І.А. Бланк одним із перших в Україні використовує поняття співвідношення ризику і доходу у своєму визначенні прибутку. На думку вченого, прибуток - це втілений у грошовій формі чистий дохід підприємця на вкладений капітал, що характеризує його винагороду за ризик здійснення підприємницької діяльності та є різницею між сукупним доходом і сукупними витратами у процесі здійснення цієї діяльності. [8;  106]

Як бачимо,  одні економісти віддають безумовний пріоритет прибутку як цілі функціонування виробничого  підприємства, підкреслюючи, що він  є "найвищою ціллю підприємницької  діяльності", інші вважають, що таким  пріоритетом є забезпечення зростання  добробуту власників підприємства і прибуток є лише важливою умовою розв'язання цього завдання. Деякі  навіть стверджують, що основна мета діяльності підприємства - зробити максимальний внесок, на який воно здатне, в благоустрій суспільства. На думку Білик М. Д., між наведеними твердженнями немає суттєвих суперечностей, вони розглядають категорію прибутку як головну мету діяльності підприємств, лише з різним ступенем узагальнення. [18;  130]

 Так, забезпечення  зростання добробуту власників  підприємства може бути реалізоване  лише шляхом отримання прибутку  від комерційної діяльності. Між  цими двома поняттями є прямий зв'язок - чим вища сума отримуваного підприємством прибутку, тим вищими (за інших рівних умов) будуть темпи зростання добробуту його власників. За більш високого ступеня узагальнення прибуток підприємства може розглядатись як результат задоволення потреб суспільства в товарах та послугах. Чим вищий рівень цього задоволення з боку підприємства, тим вищим має бути і прибуток від його діяльності. Цей зв'язок може розглядатись і в іншому ракурсі - чим вищий прибуток підприємства, тим більшим може бути його внесок у розв'язання соціальних, екологічних та інших суспільних проблем.[13; 193]

Слід зазначити, що у фінансовому  менеджменті розрізняють поняття  економічного та бухгалтерського прибутку підприємства. Поняття економічного прибутку визначає прибуток як «чисті грошові потоки та зміни вартості активів компанії»[13;197].

Таке трактування прибутку узагальнює кінцеву віддачу на інвестований капітал в усіх її формах. Поняття  бухгалтерського прибутку більш вузьке - воно визначається сумою перевищення отримуваних підприємством доходів над його видатками. Якщо перше поняття прибутку використовується в практиці оцінки ефективності інвестиційної діяльності підприємства, то друге дає змогу оцінити цю ефективність за його операційною діяльністю.

Отже, водночас прибуток як економічна категорія відображає кінцеву  грошову оцінку виробничої та фінансової діяльності і є найважливішим  показником фінансових результатів  підприємницьких структур, їх фінансового  стану.

На формування абсолютної суми прибутку підприємства впливають:

• результати, тобто ефективність його фінансово-господарської діяльності;
• сфера діяльності;
• галузь господарства;
• установлені законодавством умови обліку фінансових результатів.

Підходи до формування прибутку підприємства:

• бухгалтерський підхід;
• економічний підхід.

Бухгалтерський підхід —  прибуток формується як різниця між  виручкою від реалізації продукції (товарів, послуг) і поточними витратами виробництва.

Економічний підхід — прибуток формується як різниця між виручкою від реалізації та поточними витратами  виробництва (реалізації), і витратами  втрачених можливостей, основою  яких є альтернативний процентний дохід  на капітал.[9, 54]

Прибуток як найважливіша категорія ринкових відносин виконує  такі функції: оцінювальну, стимулюючу і госпрозрахункову. Водночас не виключена  можливість наділення прибутку й  іншими функціями.

Оцінювальна функція прибутку полягає в тому, що він є основним критерієм економічної ефективності виробництва і використання основних виробничих фондів. Ця функція прибутку для підприємця є дієвим засобом контролю за раціональним використанням матеріальних і трудових ресурсів. Розглядаючи функцію як міру ефективності виробництва, необхідно враховувати, що прибуток не збігається зі своєю об'єктивною основою — вартістю додаткового продукту, а є її перетвореною (похідною) формою. Для підприємства прибуток означає, по-перше, надбавку до собівартості продукції, по-друге — приріст авансованої вартості.

Для підприємства економія будь-якої частини витрат виробництва (матеріальних або трудових) означає  збільшення прибутку, оскільки в ньому  втілюється результативність витрат як живої, так і уречевленої праці, тобто ефективність виробництва.

Стимулююча функція прибутку полягає в тому, що він є джерелом матеріального заохочення працівників, розширення виробництва і вирішення  соціальних проблем на підприємствах, а також джерелом сплати прямих податків до бюджету. Тому в отриманні прибутку мають бути зацікавлені як держава, так і підприємства.

Госпрозрахункова функція  прибутку полягає в тому, що госпрозрахунок як основний метод господарювання підприємств  передбачає не тільки покриття власних  витрат доходами, а й отримання  накопичень (прибутку) для стимулювання працівників і вирішення інших  питань. В умовах ринкової економіки  отримання прибутку орієнтує товаровиробника  на збільшення обсягів виробництва  продукції, зниження витрат на нього. Цим  досягається як мета підприємництва, так і задоволення суспільних потреб. Абсолютна величина прибутку важлива, коли йдеться про фінансові  ресурси, які можуть бути використані  підприємствами, суспільством. Але  для характеристики ефективності господарювання цього показника недостатньо. Отже, щоб оцінити результати та ефективність господарювання, ефективність використання складових процесу виробництва, за допомогою яких отримано прибуток, його суму потрібно віднести до відповідних  показників. У результаті буде одержано показник ефективності, або рентабельність.

 Прибуток займає одне  з центральних місць у загальній  системі вартісних інструментів  управління економікою, оскільки  всі вони прямо або опосередковано  пов’язані з прибутком. Прибуток  є одним з основних об’єктів  управління фінансового менеджменту,  тому важливо визначити види  прибутку:

1)    за джерелами  формування прибутку виділяють: 

1. прибуток від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) - результат господарювання за основної виробничо-збутової діяльності підприємства;
2. прибуток від реалізації активів - дохід від продажу зношених чи невикористаних видів основних фондів і нематеріальних активів, а також надлишку закуплених раніше запасів сировини, матеріалів та інших видів матеріальних цінностей, зменшених на суму затрат, понесених підприємством у процесі забезпечення їх реалізації;
3. прибуток від позареалізаційних операцій: до  складу доходів, що формують даний прибуток , відносяться доходи від участі даного підприємства у діяльності спільних підприємств, доходи від облігацій, акцій, випущених сторонніми емітентами, доходи від депозитних вкладів підприємства у банках, отримані штрафи, пені;

2) за джерелами формування  прибутку в розрізі основних  видів діяльності підприємства  розрізняють: прибуток від операційної,  інвестиційної, фінансової діяльності (головні грошові потоки по  якій пов’язані із забезпеченням  підприємства зовнішніми джерелами  фінансування).

Операційний прибуток - це прибуток від основної діяльності підприємства, тобто від виробництва і реалізації продукції, послуг, робіт. Прибуток (збиток) від операційної діяльності підприємства визначається як сума валового прибутку та сума інших операційних доходів за вирахуванням адміністративних витрат, витрат на збут та інших операційних витрат.

Прибуток від інвестиційної  діяльності характеризує підсумковий  фінансовий результат від операцій з придбання (спорудження, виготовлення) і продажу - основних фондів, нематеріальних активів і інших необоротних  активів, а також короткострокових фінансових інвестицій, які не є еквівалентами коштів.

Прибуток від фінансової діяльності характеризує фінансовий результат  операцій, які приводять до зміни  розміру й складу власного капіталу й позичок підприємства (залучення  додаткового акціонерного або пайового капіталу, емісії облігацій і інших  боргових цінних паперів, залучення  кредиту в різних його формах, погашення  зобов'язань з основного боргу  тощо).

3) за складом елементів,  які формують прибуток, розрізняють:

1. маржинальний прибуток (характеризує суму чистого доходу від операційної діяльності за мінусом суми змінних витрат);
2. валовий (характеризує суму чистого доходу від операційної діяльності за вирахуванням всіх операційних витрат, як постійних, так і змінних);
3. чистий прибуток (відображає суму валового прибутку, зменшеного на суму податкових платежів);

4) за характером оподаткування  прибутку виділяють оподаткований  і прибуток, що не підлягає  оподаткуванню. Такий поділ прибутку  відіграє важливу роль у формуванні  податкової політики підприємства. Склад прибутку, що не підлягає  оподаткуванню, регулюється відповідним  законодавством;

5) за характером інфляційної  “чистки” виділяють номінальний  і реальний прибуток. Реальний  характеризує розмір суми номінального, скоригованого на темп інфляції;

6) за періодом формування  виділяють прибуток попереднього, звітного і планового періодів. Такий поділ використовується  з метою аналізу та планування  для виявлення динаміки його  зміни;