Правові основи діяльності українських підприємств в сучасних умовах господарювання

Власник здійснює свої права  щодо управління підприємством безпосередньо  або через уповноважені ним органи відповідно до статуту підприємства чи інших установчих документів.

Для керівництва господарською  діяльністю підприємства власник (власники) або уповноважений ним орган  призначає (обирає) керівника підприємства, з яким укладається договір (контракт), в якому визначаються строк найму, права, обов'язки і відповідальність керівника, умови його матеріального  забезпечення, умови звільнення його з посади, інші умови найму за . погодженням сторін. Керівник підприємства без доручення діє від імені  підприємства, представляє його інтереси в органах державної влади  і органах місцевого самоврядування, інших організаціях, у відносинах з юридичними особами та громадянами, формує адміністрацію підприємства і вирішує питання діяльності підприємства в межах та порядку, визначених установчими документами.

Рішення з соціально-економічних  питань, що стосуються діяльності підприємства, виробляються і приймаються його органами управління за участі трудового  колективу і уповноважених ним  органів. Трудовий колектив підприємства становлять усі громадяни, які своєю  працею беруть участь у його діяльності на основі трудового договору (контракту, угоди) або інших форм, що регулюють  трудові відносини працівника з  підприємством. Повноваження трудового  колективу щодо його участі в управлінні підприємством встановлюються статутом або іншими установчими документами  відповідно до вимог законодавства.

Згідно з ч. 4 ст. 64 ГК України  підприємство має право створювати філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи, погоджуючи питання про розміщення таких  підрозділів підприємства з відповідними органами місцевого самоврядування в установленому законодавством порядку. Такі відокремлені підрозділи не мають статусу юридичної особи  і діють на основі положення про  них, затвердженого підприємством, можуть відкривати рахунки в установах  банків відповідно до закону.

Згідно зі ст. 95 ЦК України (див. також п. 3.6.1—3.6.2 Класифікації організаційно-правових форм господарювання ДК 002:2004, затв. наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання  та споживчої політики від 28 травня 2004 р. № 97) філією є відокремлений  підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює всі або частину її функцій. Представництвом, у свою чергу, є відокремлений  підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює представництво і захист інтересів  юридичної особи.

Отже, відмінність представництва від філії полягає в тому, що представництво виконує лише представницькі функції і захист інтересів юридичної  особи, натомість філія може здійснювати  як всі, так і окремі функції юридичної  особи, у тому числі представництво і захист її інтересів.

Незважаючи на вказані  відмінності, Закон України "Про  оподаткування прибутку підприємств" фактично ототожнює філії і представництва (нерезидентів). Пункт 1.17 ст. 1 цього  Закону під постійним представництвом  нерезидента в Україні розуміє "постійне місце діяльності, через  яке повністю або частково здійснюється господарська діяльність нерезидента  на території України. До постійних  представництв, зокрема, відносяться: місце управління, філіал, офіс, завод, фабрика, майстерня, шахта, нафтова  чи газова свердловина, кар'єр або інше місце розвідки чи видобутку корисних копалин".

2.3. Ліцензування  діяльності підприємств.

   Для отримання  ліцензії на кожний  вид   діяльності  суб'єкт  
підприємницької  діяльності  подає  до органу,  що видає ліцензії,  
заяву.

До заяви додаються  такі документи:

     підприємцями-громадянами  - копії документів,  які засвідчують  
рівень  освіти  і   кваліфікації,   необхідний   для   провадження  
відповідного   виду   діяльності,  копія  свідоцтва  про  державну  
реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності; юридичними особами  
- копії свідоцтва про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької  
діяльності та установчих документів.

     Усі подані  заявником документи формуються  в окрему справу.  

      Орган,  що  видає  ліцензії,  приймає   рішення  про видачу  
ліцензії або про відмову у її видачі протягом не більш як 30  днів  
з   дня   одержання   заяви  та  відповідних  документів.  У  разі  
необхідності проводиться перевірка відомостей, які містяться у цих  
документах,  та  спроможності виконання заявником ліцензійних умов  
провадження певного виду підприємницької діяльності.  

      Міністерства  та інші центральні органи  виконавчої  влади,  
уповноважені  видавати ліцензії,  можуть делегувати це право своїм  
місцевим органам.

     Ліцензія видається  за формою додатка 2 і є документом  суворої  
звітності.  Бланки ліцензій виготовляються друкарським способом із  
забезпеченням   їх   захисту  від  підробки  та  несанкціонованого  
тиражування.

У ліцензії зазначаються:

     найменування  та   ідентифікаційний   код   органу,  що  видав  
ліцензію;

     прізвище, ім'я,     по     батькові,     місце    проживання,  
ідентифікаційний номер фізичної особи - платника податків та інших  
обов'язкових   платежів   або   найменування  і  місцезнаходження,  
ідентифікаційний код юридичної особи;

     вид діяльності, на яку видається ліцензія;

     місце провадження  діяльності;

     особливі умови  та правила провадження даного  виду діяльності;

     номер реєстрації  ліцензії;

     дата видачі  і термін дії ліцензії.

     Ліцензія скріплюється  підписом  відповідальної   за   видачу  
ліцензій посадової особи і печаткою органу, що її видав.

     Якщо підприємницька    діяльність,    вид    якої    підлягає  
ліцензуванню,  провадиться  у  кількох територіально відокремлених  
підрозділах  суб'єкта  підприємницької  діяльності,   у   ліцензії  
зазначаються їх адреси.

     Передача ліцензій   іншим   юридичним   і   фізичним   особам  
забороняється.

     Термін дії  ліцензії встановлюється органом,  що її видає, але  
не  менше  ніж  на  три  роки  і  може  бути продовжений за заявою  
суб'єкта підприємницької діяльності в порядку,  встановленому  для  
її видачі.

     Ліцензія видається  не пізніше  трьох  днів  з  дня  прийняття  
рішення  про  її  видачу за умови подання заявником до органу,  що  
видає ліцензію, документа про внесення плати за її видачу.

     У видачі  ліцензії  може  бути  відмовлено  у  разі виявлення  
недостовірних відомостей у документах,  поданих заявником, а також  
у   разі   неможливості   провадження   заявником   певного   виду  
підприємницької  діяльності  відповідно  до  ліцензійних  умов.  У  
рішенні  про  відмову у видачі ліцензії,  яка видається заявнику у  
письмовій формі у термін не пізніше 30 днів з дня одержання заяви,  
зазначаються підстави відмови.

     Рішення про  відмову у видачі ліцензії  може бути  оскаржено  в  
судовому порядку.  

      Продовження    дії   ліцензії   провадиться   у   порядку,  
встановленому для її отримання.  

     У разі втрати  ліцензії суб'єкт підприємницької   діяльності  
зобов'язаний  у  10-денний  термін  повідомити про це орган,  який  
видав ліцензію,  з поданням заяви на видачу дубліката ліцензії  за  
формою додатка 3.

     Дублікат ліцензії    видається    суб'єкту    підприємницької  
діяльності у 5-денний термін після подання відповідної заяви.

     На бланку  ліцензії  праворуч   у   кутку   ставиться   штамп  
"Дублікат" і дата видачі.

     У видачі  дубліката  ліцензії  може  бути  відмовлено  у  разі  
порушення терміну подання заяви про видачу дубліката або виявлення  
розбіжностей у відомостях, викладених у заяві про видачу дубліката  
ліцензії, із зазначеними у реєстрі виданих ліцензій.

     У рішенні  про  відмову  у  видачі  дубліката,  яке  видається  
заявнику  в  письмовій  формі  у  5-денний  термін  після  подання  
відповідної заяви, зазначаються підстави відмови.

     Відмова органів,  уповноважених на видачу ліцензій,  у видачі  
дубліката може бути оскаржена в судовому порядку.

 

Розділ 3.Законодавчі  засади діяльності комерційних  підприємств.

Полем діяльності комерційного підприємництва служать товарні  біржі та різні  торгові  організації. Основний зміст комерційного підприємництва складають операції та угоди по купівлі  – продажу, іншими словами, по перепродажу  товарів та послуг. Загальна схема  комерційного підприємництва у певній мірі аналогічна схемі виробничо-підприємницької  діяльності. Однак відмінно від неї  тут замість матеріальних ресурсів придбається готовий товар, який потім реалізується споживачу.

Перш ніж приступити до комерційної справи, необхідно виконати маркетинговий аналіз ринку. За допомогою  маркетингу здійснюються усі види життєвого  циклу торгового підприємства: дослідження  ринку, просування товарів по каналах  звертання до кінцевого споживача, фінансове забезпечення й одержання  прибутку.

Якщо попередній аналіз ринку  і прогноз свідчить на користь  здійснення комерційної справи, то підприємцю необхідно проробити  бізнес-план, у якому повинні знайти відображення програма дій по здійсненню угоди і розрахунок необхідних витрат і очікуваних результатів.

У загальному виді програма будь-якої комерційної справи включає:

- наймання працівників  для виконання торгово-посередницьких  послуг;

- придбання чи наймання  приміщень, складів, баз, торгових  крапок, необхідних для збереження  і реалізації товару;

- закупівлю товару для  наступного його продажу; 

- залучення коштів у  кредит для фінансування угоди  і наступного повернення кредиту  і відсотків за користування  їм;

- одержання й оплату  послуг сторонніх організацій  і осіб, що виконують посередницькі  функції; 

- одержання чи придбання  необхідної інформації, необхідної  для планування, оформлення і  регулювання угоди; 

- реалізацію товарів покупцю  й одержання виторгу; 

- реєстрацію угоди, виплату  податків і платежів.

На закінчення розробляється  бізнес-план і укрупнений координаційний план дій.

При управлінні комерційною  діяльністю виконуються функції  процесу управління: планування, організація, облік і контроль. 
 
Планування - одна з найважливіших функцій управління комерційною діяльністю торгового підприємства. Планування закупівель, товарних запасів і продажів зв'язано з динамікою торгових процесів і сприяє досягненню поставлених цілей торгового підприємства. Плани закупівель і продажів звичайно містять показники, що повинні бути досягнуті в результаті їхнього виконання. У планах відбивається зміст робіт, установлюється персональна відповідальність за їхнє виконання, намічаються терміни і визначаються методи контролю й аналізу ефективності виконання завдань. 
 
Сутність організації як функції управління заключається в упорядкуванні, узгодженні, регламентуванні дій виконавців, що беруть участь у процесах закупівлі, продажі і просування товарів до споживачів. Організація управління включає також оперативне регулювання, під яким маються на увазі поточні управлінські рішення, інструкції, накази, розпорядження, указівки, вироблювані і прийняті суб'єктами управління відповідно до конкретної ринкової ситуації. 
 
Облік як функція управління комерційною діяльністю являє собою документальне оформлення надходжень, приймання, реалізації товарів і їхнього руху в торговому підприємстві. Завдяки обліку забезпечується схоронність матеріальних цінностей і коштів, контроль за торговими процесами і результатами комерційної діяльності. 
 
Під контролем мається на увазі активне спостереження за виконанням управлінських впливів, перевірка дотримання документів, що регламентують комерційно-підприємницьку діяльність торгового підприємства. Контроль разом з обліком інформує підприємця про результативність торгових процесів і служить засобом коригувального впливу з боку органів управління на тих, кому слід виконувати керуючі рішення. 
 
У великих торгових підприємствах у процесі управління комерційною діяльністю реалізуються такі функції управління, як економічний аналіз показників комерційної діяльності, прогнозування попиту і продажів.

Основні джерела здійснення комерційної діяльності підприємства. 
 
Функції комерції обумовлені взаємодією з ринками, споживачами, конкурентами й іншими елементами зовнішнього середовища. Отримані вихідні дані з внутрішніх і зовнішніх джерел трансформуються в інформацію, на основі якої здійснюється комерційна діяльність у торговому підприємстві . В міру становлення ринку передбачається проведення коректувань у системі управління комерційною діяльністю на основі всебічного аналізу діяльності торгового підприємства і факторів зовнішнього середовища. 
 
У зарубіжній практиці виділяються два аспекти комерції: один зв'язаний з діяльністю служби комерції, а інший - із забезпеченням взаємних інтересів між структурними підрозділами підприємства і комерційною службою. У рамках першого аспекту діяльність служби комерції орієнтована на один з наступних варіантів: товари; функції; товарні ринки і покупці; товари і функції; функції і товарні ринки. З цього переліку переважають варіанти по товарах і по функціях.  

      Відносини,  що  пов'язані  з  підприємствами  в  Україні,  
регулюються   Законом,  а також спеціальним законодавством, до  
якого    відноситься   податкове,   митне,   валютне,   фінансове,  
інвестиційне та інше законодавство, що регулює окремі особливості,  
сторони  та  види діяльності підприємств в Україні. ( Абзац перший  
частини першої статті 4 в редакції Закону N 797-XIV ( 797-14 ) від  
01.07.99 )

     Якщо  міжнародним   договором  або  міжнародною  угодою, в яких  
бере  участь Україна, встановлено інші правила, ніж ті, що містить  
законодавство   про   підприємство,   то   застосовуються  правила  
міжнародного договору або міжнародної угоди.

     Особливості   застосування  цього Закону для  окремих видів  
підприємств, діяльність яких пов'язана з надзвичайними суспільними  
інтересами,   та  перелік  таких  видів  підприємств  визначаються  
Кабінетом  Міністрів  України  і  затверджуються  Верховною  Радою  
України.  

                           

СТВОРЕННЯ КОМЕРЦІЙНОГО ПІДПРИЄМСТВА І ПОРЯДОК ЙОГО РЕЄСТРАЦІЇ. 

   Згідно ст.5,загальні  умови створення підприємства  є наступними:  

     1.   Підприємство  створюється  згідно  з  рішенням  власника  
(власників)   майна   чи   уповноваженого   ним   (ними)   органу,  
підприємства-засновника,  організації  або  за  рішенням трудового  
колективу у випадках і порядку, передбачених цим Законом та іншими  
законами  України.  Рішення про створення підприємства у випадках,  
передбачених  чинним  законодавством, приймається за погодженням з  
Антимонопольним  комітетом  України.  (  Дію абзаца першого пункту  
першого  статті  5  зупинено у частині права державних підприємств  
виступати  засновниками  підприємств згідно з Декретом N 24-92 від  
31.12.92;  із  змінами, внесеними згідно із Законом N 82/95-ВР від  
02.03.95 )