Правові основи діяльності українських підприємств в сучасних умовах господарювання

      Негативні риси діяльності малих підприємств:

• нижча продуктивність праці;
• неспроможність впроваджувати вагомі новітні досягнення науки і техніки;
• вища інтенсивність праці за рахунок подовження робочого дня, використання сімейної праці;
• економія засобів на створення умов праці, техніку безпеки;
• обмежені можливості підвищення кваліфікаційного рівня;
• більші труднощі з фінансуванням, отриманням кредитів, недостатність оборотних засобів, заборгованість тощо.

      Враховуючи значну позитивну роль малих підприємств, держава повинна сприяти їх виникненню, підтримувати їхню діяльність. Основними засобами підтримки є:

      фінансова  – гарантування позик, надання  частини безкоштовних і пільгових  субсидій, створення з цією метою  спеціальних банків тощо;

      податкова  політика – зниження ставок  оподаткування, звільнення від  податків на певний термін, особливо  в умовах впровадження підприємствами  передових досягнень науки і  техніки тощо;

      політика прискореної амортизації;

      надання державних контрактів;

      кадрова  політика – підготовка кадрів, підвищення їх кваліфікації, надання      консультаційних послуг в управлінні  підприємством та ін.

2. Об’єднання підприємств.

      Підприємства (фірми) мають право на добровільних  засадах об’єднувати свою науково-технічну, виробничу, комерційну та інші  види діяльності, якщо це не  суперечить чинному антимонопольному  законодавству. Як свідчить світовий  і вітчизняний досвід господарювання  в умовах ринкової економіки,  підприємства (фірми) можуть створювати  різні зі принципами і цілями  добровільні об’єднання.

    Асоціації –  найпростіша форма договірного  об’єднання підприємств (фірм, компаній, організацій) метою постійної  координації господарської діяльності.                    Асоціація не має права втручатися  у виробничу і комерційну діяльність  будь-якого з її учасників (членів);

корпорації – договірні  об’єднання господарюючих суб’єктів  на основі інтеграції їх науково-технічних, виробничих та комерційних інтересів, з делегуванням окремих повноважень  централізованого регулювання діяльності кожного з учасників.

      Консорціуми – тимчасові статутні об’єднання промислового і банківського капіталу для досягнення загальної мети (наприклад, здійснення спільного великого господарського проекту). Учасниками консорціуму можуть бути державні і приватні фірми, а також цілі держави (наприклад, Міжнародний консорціум супутникового зв’язку).

     Концерни – форма статутних об’єднань підприємств (фірм), що характеризується єдністю власності і контролю; об’єднання відбувається найчастіше за принципом диверсифікації, коли один концерн інтегрує підприємства (фірми) різних галузей економіки (промисловість, транспорт, торгівля, наукові організації, банки, страхова справа). Після створення концерну господарюючі суб’єкти втрачають свою самостійність, підпорядковуються звичайно фінансовим структурам. В сучасних умовах значно розширюється мережа міжнародних концернів.

       Картелі  – договірне об’єднання підприємств  (фірм) переважно однієї галузі  для здійснення спільної комерційної  діяльності – регулювання збуту  виготовлюваної продукції.

      Синдикати  – організаційна форма існування  різновиду картельної угоди, що  передбачає реалізацію продукції  учасників через створюваний  спільний збутовий орган або  збутову мережу одного з учасників  об’єднання. Подібним чином може  здійснюватись закупівля сировини  для всіх учасників синдикату.

Така форма об’єднання підприємств є характерною для  галузей з масовим виробництвом однорідної продукції.

     Трести – монополістичне об’єднання підприємств, що раніше належали різним підприємцям, в єдиний виробничо-господарських комплекс. При цьому підприємства повністю втрачають свою юридичну і господарську самостійність, оскільки інтегруються усі напрямки діяльності.

     Холдінги –  специфічна організаційна форма  об’єднання капіталів; державницьке  інтегроване товариство, що саме  безпосередньо не займається  виробничою діяльністю, а використовує  свої фінансові кошти для придбання  контрольних пакетів акцій інших  підприємств, які є учасниками  концерну або другого добровільного  об’єднання. Завдяки цьому воно  здійснює контроль за діяльністю  таких підприємств. Об’єднанні  у холдінгу суб’єкти мають  юридичну і господарську самостійність.  Проте вирішення основних питань  їх діяльності належить холдінговій  фірмі.

     Фінансові  групи - об’єднання юридично та  економічно самостійних підприємств  (фірм) різних галузей народного  господарства. На відміну від  концерну фінансові групи очолюють  один або декілька банків, які  розпоряджаються капіталом підприємств  (фірм, компаній), що входять до  них, координують усі сфери  їх діяльності.

В сучасних умовах ринкового  господарювання основними широко впроваджуваними  формами добровільних об’єднань  підприємств (фірми, організації) дедалі більше стають концернами, корпорації та фінансові групи.

      Підприємство базується на типах власності, основними яких є приватна, колективна, державна та наддержавна (інтегрована). За приватної власності привласнення засобів і результатів виробництва й управління власністю здійснюється окремим індивідуумом; за колективної власності – колективом (групою); за державної власності – вищими чиновниками державного апарату і вищими менеджерами державним підприємств; за наддержавної власності – кількома державами. Кожний із цих типів власності існує у вигляді окремих форм власності та окремих видів підприємств.

       Підприємство  є основною ланкою народного  господарства, самостійним господарюючим  суб’єктом, який забезпечує виробництво  товарів і послуг, здійснює науково-дослідницьку  і комерційну діяльність з  метою привласнення прибутку. Основними  видами підприємств є державні, приватнокапіталістичні, приватнотрудові,  колективні трудові, колективні  капіталістичні, сімейні змішані.

        Малі  підприємства кількісно переважають у розвинених країнах світу, оскільки мають низку переваг тих країн світу, порівняно з крупними; відносно невеликий капітал для їх створення, гнучкість і мобільність в управлінні, швидке реагування на нові потреби й адаптування до кон’юнктури, підтримка конкуренції, розвиток підприємницьких здібностей частини працездатного населення та ін. Водночас вони мають багато негативних сторін. Основними організаційно-правовими формами підприємств є відкриті акціонерні товариства, наймогутніші з яких монополії та товариства з обмеженою відповідальністю. Крім них існують договірні товариства, індивідуальні фірми та інші.

         Акціонерна компанія – основна  форма організації великих, середніх  і частини малих підприємств,  власність яких формується шляхом  злиття капіталів засновником  компанії, а також випуску цінних  паперів та їх продажу. Комплексно  сутність акціонерних компаній  розкривається у суперечливому  поєднанні позитивних та негативних  сторін.

Розділ 2. Нормативно-правова база діяльності підприємств в Україні.

2.1 Основні законодавчі  акти,що регулюють діяльність  Українських підприємств.

      Основним  законодавчим актом, що визначає  правовий статус підприємств,  є ГК України, саме у гл. 7 цього акта містяться поняття,  види та організаційні форми  підприємств, загальні положення  щодо діяльності та управління  підприємством, склад його майна  та інші відомості. Особливості  правового статусу підприємств  різних видів встановлені главами  8—11 ГК України. Крім того, правовий  статус окремих видів підприємств  додатково визначається спеціальними  нормативними актами. Наприклад,  поняття і класифікація господарських  товариств, правила їх створення,  діяльності, а також права і  обов'язки їх учасників та засновників,  окрім ЦК і ГК України, містяться  в Законі України від 19 вересня  1991 р. № 1576-ХІІ "Про господарські  товариства"; специфіку діяльності  колективного сільськогосподарського  підприємства визначено в Законі  України від 14 лютого 1992 р. №  2114-ХП "Про колективне сільськогосподарське  підприємство", кооперативів —  в Законі України від 10 липня  2003 р. № 1087-ГУ "Про кооперацію" тощо.  ЦК, на відміну від ГК  України, не містить поняття  "підприємство", оперуючи поняттям "товариство".

2.2 Особливості  створення та функціонування  підприємств України. Підприємство створюється компетентним органом державної влади, органом місцевого самоврядування або іншими суб'єктами. ГК України підкреслює, що, зважаючи на існування в Україні трьох форм власності — державної, комунальної й приватної, підприємства створюються відповідними органами, особами, уповноваженими управляти такою власністю. Метою створення підприємства є задоволення суспільних та особистих потреб. У вузькому розумінні метою створення кожного підприємства є задоволення особистих потреб його засновників та найманих ними працівників. Це стає можливим у разі досягнення прибутковості в роботі, що, в свою чергу, обумовлюється урахуванням попиту та пропозиції — однієї із засад успішного розвитку економіки. Розмір прибутку залежить і від інших факторів, а саме від кваліфікації працюючих, організаційних здібностей керівників підприємства, технічного оснащення виробництва, збуту продукції, умов праці та інших. Проте крім особистих потреб громадян у достатньому рівні заробітної плати, існують і суспільні потреби (соціальні, з отримання освіти, лікування, у наукових розробках у всіх сферах буття, якісній роботі органів влади, в тому числі правоохоронних структур), без задоволення яких не може нормально функціонувати підприємство будь-якої форми власності. Ці потреби задовольняються за рахунок оподаткування прибутку підприємства. Слід зауважити, що оподаткування, яке істотно зменшує можливості задоволення особистих потреб, призводить і до зниження мотивації праці, тобто у підсумку негативно відбиватиметься і на можливостях реалізувати суспільні інтереси.

Таким чином, у більш широкому розумінні основною метою створення  підприємства є задоволення і  особистих і суспільних потреб.  Мета, для якої створюється підприємство, досягається шляхом здійснення ним  систематичної господарської діяльності, а саме — виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської  діяльності.

Це означає, що задоволення  особистих та суспільних потреб вимагає  стабільного розвитку економіки. Такий  розвиток досягається через прибутковість  та безперебійність у роботі сфери  виробництва, торговельних підприємств, які доводять результати виробництва  до споживачів, якісне зберігання продукції, дослідження нових технологій, впровадження яких у практику дасть змогу отримати нові види товарів і послуг.  Згідно з п. З ст. 62 ГК України підприємство, якщо законом не встановлено інше, діє на основі статуту. Для окремих видів підприємств спеціальним законодавством встановлені винятки з цього загального правила (наприклад, за ст. 4 Закону України "Про господарські товариства" (ст. ст. 120, 134 ЦК України) повне і командитне товариства, незважаючи на те, що вони є видами підприємств, діють на підставі засновницького договору, а не статуту).

Пункт 5 ст. 57 ГК України встановлює правило про те, що статут затверджується власником майна (засновником) суб'єкта господарювання чи його представниками, органами або іншими суб'єктами відповідно до закону. В ньому, зокрема, повинні міститися відомості про мету і предмет діяльності підприємства, які, в свою чергу, є основою його спеціальної цивільної правоздатності.

Відповідно до визначення юридичної особи, що міститься у  ст. 80 ЦК України, нею вважається організація, створена і зареєстрована у встановленому  законом порядку, яка наділяється  цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді.

Підприємство не має у  своєму складі інших юридичних осіб (ч. 5 ст. 62 ГК України). Це означає, що до складу підприємства не можуть входити  інші підприємства, що, в свою чергу, є характерним для об'єднань підприємств. Означене не стосується випадків, коли одне підприємство виступає засновником  іншого. Засновник вносить частку свого майна або немайнових активів, не входячи при цьому до підприємства, що створюється. Від знаходження  у складі підприємства слід також  відрізняти знаходження у його статутному фонді корпоративних прав на інші підприємства. Наприклад, згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 11 квітня 2001 р. № 354 "Про утворення  Національної акціонерної компанії "Украгролізинг" до статутного фонду  Компанії повинні бути передані 100% акцій відповідних підприємств, які для цього первісно перетворюються на відкриті акціонерні товариства. Фактично НАК є холдинговою компанією, а підприємства, акції яких передані до її статутного фонду — дочірніми (ст. 126 ГК України).

Положення ГК України щодо того, що підприємство "має відокремлене майно, самостійний баланс, рахунки  в установах банків, печатку із своїм найменуванням та ідентифікаційним кодом" слід розуміти як зобов'язання підприємства мати ці атрибути. Таким  чином, підприємство, на відміну від  фізичної особи — суб'єкта підприємницької  діяльності, зобов'язане мати печатку, відкрити рахунок (рахунки) в установах  банків, подавати звіт про фінансовий стан підприємства, який відображає на певну дату його активи, зобов'язання і власний капітал (баланс). Згідно з п. 2 ст. 62 ГК України підприємства можуть створюватись як для здійснення підприємництва, так і для некомерційної господарської діяльності. Оскільки предметом розгляду нашої книги є підприємницька діяльність, ми в подальшому будемо докладніше розглядати саме особливості комерційних підприємств, метою діяльності яких є отримання прибутку. Найбільш загальне визначення прибутку міститься в п. 4 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 3 "Звіт про фінансові результати", затв. наказом Міністерства фінансів України від 31 березня 1999 р. № 87, за яким прибутком визнається сума, на яку доходи перевищують пов'язані з ними витрати. Більш повно визначено прибуток у ст. З Закону України від 28 грудня 1994 р. № 334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств" (в редакції Закону від 22 травня 1997 р.), за якою прибуток визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду на суму валових витрат та суму амортизаційних відрахувань. 9. Згідно зі ст. 65 ГК України управління підприємством здійснюється відповідно до його установчих документів на основі поєднання прав власника щодо господарського використання свого майна і участі в управлінні трудового колективу.