Правові основи діяльності українських підприємств в сучасних умовах господарювання

                                                    Вступ.

Розглядаючи питання правової основи діяльності українських підприємств  в сучасних умовах господарювання, в першу чергу слід зазначити загальну характеристику та класифікацію підприємств, як суб’єкта підприємницької діяльності.

Насамперед,визначимося  з видом економічної діяльності підприємств та метою їхньої діяльності. Характеризуючи ознаки та правові засади діяльності підприємств,ми будемо намагатися в повному обсязі виділити ті головні  чинники,котрі впливають на основи діяльності господарювання підприємств  в ринкових умовах. Також,розглядаючи  питання підприємництва,визначимо  роль споживача у загальній системі  діяльності окремих підприємств,та вплив споживацької спроможності та зацікавленості на діяльність підприємницького  ринку.

 Актуальність даної теми полягає в тому, що підприємництво - це особливий вид економічної активності (під якою ми розуміємо доцільну діяльність, направлену на отримання прибутку), яка заснована на самостійній ініціативі, відповідальності і інноваційній підприємницькій ідеї, діючи в ринкових умовах,та маючи зрозумілі та чіткі теоретичні засади,є запорукою вдалого розвитку підприємницької діяльності в Україні взагалі,що в свою чергу є основою стабільності та процвітання держави  в загалом.

Мета роботи полягає у  поглибленому дослідженні методів  сучасного ведення підприємницької  діяльності в ринкових умовах та пошуку раціональних можливостей збільшення економічної активності підприємств  різних рівнів.

Дослідницькі завдання роботи:

* з’ясувати  основні  засобами впливу підприємця на  споживача;

*виділити можливості  зворотнього впливу;

*провести класифікацію  підприємств;

*з’ясувати мету та  характер діяльності підприємств;

*визначити правовий статус  та форму господарювання підприємств;

*зазначити види діяльності  підприємств. 

Об’єктом дослідження  є Законодавчі засади діяльності комерційного

підприємства.

    Предметом дослідження  є сукупність теоретичних,методичних  питань та порядок створення  комерційного підприємства, та порядок  його реєстрації.

     Дана курсова  робота складається зі вступу,трьох  розділів,висновків,списку використаної  літератури.

Загальний обсяг 31 сторінок,з них основного тексту-26 сторінок.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ1.Теоретичні засади діяльності підприємств в ринкових умовах господарювання.

1. Підприємства як суб'єкти підприємницької діяльності: загальна характеристика та класифікація.

    Підприємництво - це особливий вид економічної  активності (під якою ми розуміємо  доцільну діяльність, направлену  на отримання прибутку), яка заснована  на самостійній ініціативі, відповідальності  і інноваційній підприємницькій  ідеї.

Економічна активність являє  собою форму участі індивіда в  суспільному виробництві і спосіб отримання фінансових коштів для  забезпечення життєдіяльності його самого і членів його сім'ї.

Підприємництво виступає як особливий вид економічної  активності, бо його початковий етап пов'язаний, як правило, лише з ідеєю - результатом  інтелектуальної діяльності, що згодом приймає матеріалізовану форму.

Підприємництво характеризується обов'язковою наявністю інноваційного  моменту - будь то виробництво нового товару, зміна профілю діяльності або заснування нового підприємства. Нова система управління виробництвом, якістю, впровадження нових методів  організації виробництва або  нових технологій - це також інноваційні  моменти. Розглядаючи питання підприємства,як суб’єкта підприємницької діяльності,слід зазначити,що у взаємовідносинах підприємця і споживача підприємець відноситься  до категорії активного суб'єкта, а споживачеві властива передусім  пасивна роль. При аналізі сторони  цих взаємовідносин споживач виконує  роль індикатора підприємницького процесу. Це зрозуміло, тому все те, що складає  предмет діяльності підприємця, має  право на реалізацію тільки у разі позитивної (позитивної) експертної оцінки споживача. Така оцінка здійснюється споживачем і виступає як готовність останнього придбати той або інший товар. Підприємець, при плануванні і організації  своєї діяльності ніяк не може ігнорувати настрою, бажання, інтереси, очікування, оцінки споживача.

У підприємця в умовах ринкової системи відносин немає іншого шляху  впливу на споживача, крім як діяти  в унісон з його інтересами. Однак  така ситуація зовсім не означає, що підприємець  зобов'язаний діяти тільки згідно до вже виявлених інтересів споживача. Сам підприємець може формувати  попит споживача, створювати нові купівельні потреби (ну хто з споживачів мав  намір придбати відеомагнітофон, коли він ще не вироблявся, а тільки готувався  до виробництва?). До цього якраз  і зводиться положення про  два способи організації підприємницької  активності: на основі виявленого інтересу споживача або на основі нав'язування йому нового товару.

Таким чином, метою підприємця виступає необхідність завоювати споживача, створити коло власних споживачів.

Основними засобами впливу підприємця на споживача виступають наступні чинники:

• новизна товару і його відповідність інтересу споживача;

• якість;

• ціна, доступність товару;

• міра універсальності  товару;

• зовнішній вигляд і  упаковка;

• позитивні відмітні характеристики товару від товарів інших виробників і можливість споживача ознайомитися з такими відмінностями;

• можливість скористатися послугами післяпродажного сервісу;

• відповідність загальноприйнятим  або державним стандартам;

• престижність і привабливість  реклами товару

Висновок, який можна було б зробити з проблеми, що розглядається,  зводиться до наступного: якщо з  точки зору суспільного виробництва  саме підприємець виступає в ролі активного суб'єкта, то з точки  зору самого підприємницького процесу, його змісту і ефективності активну  роль грає споживач, і підприємець  не може ігнорувати цей факт.

      Класифікація підприємств

Для забезпечення ефективного  господарювання за ринкових умов, кваліфікованого  управління підприємствами винятково  важливою є їхня чітка й повна  класифікація за певними ознаками. Достатньо повну класифікацію підприємств  можна скласти, користуючись такими ознаками: 1) мета та характер діяльності; 2) форма власності; 3) національна  належність капіталу; 4) правовий статус і форма господарювання; 5) галузево-функціональний вид діяльності; 6) технологічна й  територіальна цілісність; 7) розмір за кількістю працівників Діяльність переважної більшості підприємств  має комерційний характер з одержанням прибутку. До некомерційних належать здебільшого доброчинні, освітянські, медичні, наукові та інші організації  невиробничої сфери народного господарства. Приватними є підприємства, що належать окремим громадя­нам на правах приватної  власності та з правом найму робочої  сили.

    Мета й характер  діяльності:

• Комерційні

• Некомерційні Форма власності  майна 

• Приватні

• Колективні

• Комунальні

• Державні (в т. ч. казенні)

 

Національна належність капіталу

• Національні 

• Закордонні

• Змішані (спільні)

 

Правовий статус і форма  господарювання

• Одноосібні

• Кооперативні

• Орендні 

• Господарські товариства

 

Галузево-функціональний вид  діяльності

• Промислові

• Сільськогосподарські

• Будівельні

• Транспортні 

• Торгові 

• Виробничо-торгові 

• Торгово-посередницькі 

• Інноваційно-впроваджувальні 

• Лізингові 

• Банківські

• Страхові

• Туристичні тощо

 

Технологічна (територіальна) цілісність і ступінь підпорядкування 

• Головні (материнські)

• Дочірні 

• Асоційовані 

• Філії 

 

Розмір за кількістю працівників 

• Великі (надвеликі)

• Середні 

• Малі (дрібні)

• Мікропідприємства

Найбільш важливою є класифікація підприємств (фірм) за правовим статусом і формою господарювання.

   Одноосібне підприємство є власністю однієї особи або родини; воно несе відповідальність за свої зобов’язання усім майном (капіталом). Таке підприємство може бути зареєстроване як самостійне або як філіал іншого підприємства (фірми). Форму одноосібних підприємств мають переважно малі (дрібні) за чисельністю працівників.

    Кооперативні підприємства (кооперативи) – добровільні об’єднання громадян з метою спільного ведення господарської або іншої діяльності. Характерною їх ознакою є особиста участь кожного в діяльності, використання власного або орендованого майна. В економіці України функціонують два основних типи кооперативів: виробничі і споживчі. У перспективі можна очікувати широке розповсюдження кооперативів в інших сферах діяльності – науковій, фінансовій тощо.

    Орендні посередницькі підприємства стали у державному і приватному секторі економіки України однієї з форм посередницького підприємництва. Сама оренда полягає в тимчасовому, заснованому на договірних засадах ,володінні й користуванні майном,без якого орендатор не в змозі займатися підприємницькою діяльністю.

   Повне товариство (товариство з повною відповідальністю) – товариство, всі учасники якого займаються спільною підприємницькою діяльністю і несуть солідарну відповідальність за зобов’язання підприємства усім своїм майном.

   Товариство з обмеженою відповідальністю(ТОВ)- вважається таке, що має статутний фонд, поділений на частини, розмір котрих визначається засновницькими документами; учасники цього товариства несуть відповідальність в межах їх вкладів.

   Командитним є товариство, яке, поряд із членами з повною відповідальністю, включає одного чи більше учасників, відповідальність котрих обмежується особистим вкладом у майно такого підприємства.

   Найбільш розвинутою формою господарських товариств є акціонерне товариство. Головним атрибутом такого товариства слугує акція – цінний папір без встановленого терміну обігу, який свідчить про пайову участь в статутному фонді товариства; підтверджує членство в ньому і право на участь в управлінні ним; дає учаснику товариства право на одержання частки прибутку у вигляді дивіденду та участь в розподілі майна при його ліквідації. Акціонерні товариства бувають двох видів: перший – відкритого типу, акції якого розповсюджуються шляхом відкритої передплати та купівлі-продажу на фондових біржах; другий – закритого типу, акції котрого можуть розповсюджуватися лише між його засновниками.

   Акціонерна форма  господарювання має істотні переваги: фінансові – створює механізм  оперативної мобілізації великих  за розміром інвестицій і регулярного  одержання доходу в формі дивідендів  від акцій; економічні – акціонерний  капітал сприяє встановленню  гнучкої системи виробничо-господарських  зв’язків, опосередкованих перехресним  або ланцюговим володінням акціями;  соціальні – акціонування є  важливою формою роздержавлення  власності підприємств будь-яких  розмірів, перетворення працівників  у власників певної частики  їх майна.

    Технологічною  і територіальною цілісністю  володіють так звані материнські (головні) підприємства або фірми. Особливістю діяльності їх є те, що вони контролюють інші фірми. В залежності від розміру капіталу, що належить материнській (головні) фірмі, а також правового статусу та ступеню підпорядкованості підприємства, які знаходяться у сфері впливу головної фірми, можна підрозділити на дочірні і асоційовані, філіали.

     Дочірнє підприємство (компанія) – юридично самостійне організаційне утворення, що здійснює комерційні операції і складає звітний баланс; проте материнська фірма суворо контролює діяльність усіх своїх дочірніх компаній, оскільки володіє контрольним пакетом їх акцій.

 

Асоційоване підприємство – формально самостійна організаційна структура,але з різних причин вона залежить від головної фірми і мусить підпорядковуватися  її стратегічним цілям. Це може бути фірма,яка виробляє або постачає окремі деталі, запасні частини для виробника складної техніки – материнського підприємства,або продає в основному продукцію материнського підприємства чи є посередником між нею та іншими фірмами.

   Філія- це така структура, яка не користується юридичною та господарською самостійністю,не має власного статуту та балансу, діє за дорученням та від імені головного (материнського) підприємства,має однакову з ним назву. Майже весь капітал філії належить материнському підприємству.

     Малі підприємства.

    Позитивні риси  малих підприємств:

• гнучкість і мобільність в управлінні та організації виробництва;
• повніше використання робочої сили та устаткування, низький рівень запасів;
• швидка адаптація до кон’юнктури ринку, місцевих умов, потреб споживачів, оперативне оновлення продукції;
• можливість швидкого впровадження нових ідей, проектів і створення нових взірців продукції;
• відносно невеликий капітал для їх створення;
• зменшення витрат виробництва за рахунок вузької спеціалізації, економії на управлінських витратах та ін.;
• високі шанси на успіх;
• значний внесок у створення нових робочих місць.