Порушення справи про банкрутство

        Рішення про укладення  мирової угоди від імені кредиторів приймає комітет кредиторів більшістю голосів кредиторів — членів комітету. Воно вважається прийнятим, коли всі кредитори, вимоги яких забезпечені заставою майна боржника, висловили письмову згоду на укладення мирової угоди. Підкреслимо, що для осіб, які не дали згоду на укладення мирової угоди, не можуть бути встановлені умови гірші, ніж для тих, котрі підтримали укладення угоди.

        Рішення про укладення  мирової угоди від імені боржника приймає керівник останнього чи арбітражний  керуючий (керуючий санацією, ліквідатор), які виконують повноваження органів управління та керівника боржника і підписують її. Від імені кредиторів мирову угоду підписує голова комітету кредиторів.

  Угода укладається в письмовій формі  і підлягає затвердженню арбітражним  судом. З цією метою арбітражний  керуючий протягом п’яти днів від  дня укладення мирової угоди  має подати до арбітражного суду заяву  про затвердження мирової угоди. До заяви додаються такі документи:

1. Текст мирової угоди.
2. Протокол засідання комітету кредиторів, на якому було прийнято рішення про укладення мирової угоди.
3. Список кредиторів із зазначенням поштової адреси, номера (коду), що ідентифікує платника податків, та суми заборгованості.
4. Зобов’язання боржника щодо відшкодування всіх витрат, відшкодування яких передбачено у першу чергу, крім вимог кредиторів, забезпечених заставою.
5. Письмові заперечення (за їх наявності) кредиторів, які не брали участі в голосуванні про укладення мирової угоди чи проголосували проти укладення мирової угоди.

  Розрізняють дві основні форми поступок кредиторів, які можуть передбачатися мировою  угодою:

• мораторій;
• списання частини заборгованості.

  Як  правило, у мирових угодах передбачається комбінація мораторію та списання заборгованості. У законодавствах деяких країн визначається мінімальна частка заборгованості, що її боржник має погасити як передумову для затвердження мирової угоди  арбітражним судом. Розмір цієї частки може залежати від строку пролонгації  заборгованості. Наприклад, у Німеччині  ця мінімальна частка становить 35% загальної  суми заборгованості, якщо пролонгація  не перевищує 12 місяців; 40% — якщо відстрочення триваліше. Вітчизняне законодавство  таких обмежень не встановлює. Це є  компетенцією комітету кредиторів.

  Якщо  боржник подав недостовірні відомості  про свій фінансово-майновий стан, то за заявою будь-кого з кредиторів арбітражний  суд може визнати мирову угоду  недійсною.

  Загалом мирова угода може бути розірвана  за згодою сторін або за рішенням арбітражного суду, якщо:

• вона не виконується;
• спостерігається тривале погіршення фінансового стану боржника;
• певні дії боржника завдають збитків правам та законним інтересам кредиторів;
• вона містить умови, що передбачають переваги для окремих кредиторів або ущемлення прав і законних інтересів інших.

        З формального боку з дня затвердження арбітражним  судом мирової угоди припиняються повноваження арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора), проте комітет кредиторів може покласти на арбітражного керуючого  наглядові функції за ходом виконання мирової угоди. Під час дії мирової угоди арбітражний керуючий не має права розпоряджатися майном боржника. Він лише контролює ефективність його використання (може йтися, зокрема, про вимогу, щоб усі грошові розрахунки підприємства здійснювалися через спеціальний рахунок, рух коштів на якому він міг би перевіряти).

  У разі визнання мирової угоди недійсною  або її розірвання вимоги кредиторів, за якими були надані відстрочки належних їм платежів або знижки боргів, у  незадоволеній їх частині відновлюються  в повному обсязі.

  Наголосимо, що затвердження мирової угоди є підставою для зупинення справи про банкрутство, а визнання мирової угоди недійсною є підставою для відновлення провадження у справі про банкрутство.

  Мирова  угода щодо відстрочення сплати платежів до бюджету та цільових позабюджетних  фондів укладається відповідно до вимог  податкового законодавства. Державні органи можуть погодитися на відстрочення частини вимог, якщо внаслідок такої  поступки підприємство відновить свою господарську діяльність і матиме змогу  сплачувати наступні обов’язкові платежі  на користь держави. 
 
 

9.4. Порядок оголошення  підприємства банкрутом

Схарактеризуємо докладніше послідовність дій зацікавлених сторін щодо оголошення підприємства банкрутом чи його санації, яка передбачена  новим Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

  1. Підстави та порядок подання заяви про порушення справи про банкрутство боржника.

  Справа  про банкрутство підприємства порушується  за письмовою заявою будь-кого з  кредиторів боржника, органів державної  податкової служби або контрольно-ревізійної служби, працівників підприємства до арбітражного суду за наявності відповідних підстав (формальних ознак фінансової неспроможності). Кредитори мають право об’єднати свої вимоги до боржника і звернутися до суду з однією заявою. Боржник може звернутися до арбітражного суду з власної ініціативи за його фінансової неспроможності або загрози такої неспроможності.

  Згідно  зі статтею 15 АПК та статтею 6 Закону «Про відновлення платоспроможності  боржника або визнання його банкрутом» справи про банкрутство розглядаються  арбітражними судами за місцем перебування  боржника.

  Справа  про банкрутство  порушується арбітражним  судом, якщо безспірні  вимоги кредитора (кредиторів) до боржника становлять не менше трьохсот мінімальних розмірів заробітної плати  і не були задоволені боржником протягом трьох місяців  після встановленого  для їх погашення  строку.

  Зауважимо, що згідно з положеннями колишнього Закону, кредитор міг звернутися із заявою щодо оголошення боржника банкрутом, якщо останній не міг задовольнити протягом одного місяця визнані ним  претензійні вимоги. Отже, до основних нововведень у частині порушення  справи слід віднести такі:

• запроваджено положення щодо мінімальних розмірів вимог кредиторів, не задоволених боржником;
• змінено строк, після закінчення якого у кредитора виникає право на звернення в арбітражний суд із заявою про порушення справи;
• змінено характер події, від якої відраховується строк, після закінчення якого кредитор може звернутися із заявою (3 місяці з дня, установленого для виконання зобов’язань, замість одного місяця після визнання претензійних вимог).

  Справа  про банкрутство порушується  за наявності формальних ознак фінансової неспроможності боржника. Вітчизняне законодавство виділяє дві такі ознаки:

  1. Неплатоспроможність. Боржник вважається неплатоспроможним, якщо він неспроможний виконати свої платіжні зобов’язання, строк оплати яких настав. Зовнішньою ознакою неплатоспроможності боржника є припинення ним будь-яких платежів.

  2. Загроза неплатоспроможності. Боржник перебуває під загрозою неплатоспроможності, якщо він передбачає свою неспроможність виконати платіжні зобов’язання в разі настання строку їх погашення. З формального боку, загроза неплатоспроможності виявляється на основі оперативного фінансового плану боржника.

  У законодавстві про банкрутство  переважної більшості країн виокремлюють ще одну, третю ознаку фінансової неспроможності, яка може бути підставою для порушення справи про банкрутство боржника — це перевищення заборгованості підприємства над його активами (майном). Неплатоспроможність такого підприємства настає з настанням строків виконання зобов’язань.

  У першому випадку маємо справу із зовнішньою ознакою фінансової неспроможності (фактична неплатоспроможність). У другому  та третьому — із припущенням (прогноз  неплатоспроможності).

  Зрозуміло, що кредитор може звернутися із заявою про порушення справи лише в разі неплатоспроможності боржника, оскільки загрозу неплатоспроможності може виявити лише сам боржник. Кредиторами, які мають право порушувати справу про банкрутство, можуть бути будь-які фізичні або юридичні особи, котрі мають підтверджені належними документами майнові вимоги до боржника, крім кредиторів, чиї майнові вимоги повністю забезпечені заставою.

  Кредитор, чия вимога забезпечена заставою, може звернутися із заявою про порушення  справи про банкрутство стосовно вимог, не забезпечених заставою, або  якщо вартість предмета застави недостатня для повного задоволення його вимоги. В даному разі, кредитор має  навести докази того, що вартість предмета застави є недостатньою для повного  задоволення вимоги, забезпеченої заставою.

  Боржник у разі неплатоспроможності або загрози неплатоспроможності та за наявності майна, достатнього для покриття судових витрат, може звернутися до арбітражного суду з власної ініціативи із заявою про порушення справи про своє банкрутство за таких умов:

• якщо задоволення вимог одного чи кількох кредиторів унеможливить виконання грошових зобов’язань перед іншими кредиторами;
• якщо в разі ліквідації боржника не у зв’язку з процедурою банкрутства боржник не має змоги задовольнити грошові вимоги кредиторів у повному обсязі;
• за наявності ефективної концепції санації та відсутності необхідного часу для її реалізації (необхідних відстрочок платежів можна досягти, уклавши мирову угоду під час провадження справи про банкрутство).

  2. Ухвала про порушення  справи про банкрутство.

  Суддя, прийнявши заяву стосовно порушення  справи про банкрутство, не пізніш ніж  на п’ятий день від дня її надходження  виносить і надсилає сторонам ухвалу про порушення справи про банкрутство. В ухвалі має йтися про таке:

• прийняття заяви до розгляду;
• упровадження процедури розпоряджання майном боржника;
• призначення розпорядника майна;
• заходи, спрямовані на забезпечення грошових вимог кредиторів;
• упровадження мораторію на задоволення вимог кредиторів;
• дату проведення підготовчого засідання суду.

  Арбітражний суд в ухвалі стосовно порушення  справи про банкрутство може зобов’язати  боржника подати аудиторський висновок або провести аудит. Якщо в боржника немає для цього коштів, арбітражний  суд може призначити проведення аудиту за рахунок кредитора лише за згодою останнього.

        З метою забезпечення майнових інтересів кредиторів в  ухвалі арбітражного суду про порушення  провадження у справі про банкрутство  або в ухвалі, прийнятій на підготовчому засіданні, зазначається про впровадження процедури розпоряджання майном боржника і призначається розпорядник майна.

  Згідно  із Законом «Про банкрутство» від 1992 року функції розпорядника майна могли покладатися на такі інституції:

  а) банк, що здійснює розрахунково-касове обслуговування боржника;

  б) агентство з питань банкрутства;

  в) фонд державного (комунального) майна, якщо боржник — державне підприємство;

  г) інша особа за пропозицією боржника чи кредитора.

        На кого ж можуть бути покладені повноваження розпорядника майна згідно з новим законодавством про банкрутство?

        Розпорядник майна  призначається арбітражним судом  із числа осіб, зареєстрованих державним  органом з питань банкрутства  як арбітражні керуючі, відомості про яких надаються в установленому порядку Вищому арбітражному суду України. Розпорядником майна може бути призначено фізичну особу — суб’єкта підприємницької діяльності — з вищою юридичною чи економічною освітою (зокрема, в галузі фінансового менеджменту), котра не є зацікавленою стосовно боржника та кредиторів і має ліцензію арбітражного керуючого.