Порушення справи про банкрутство

Порушення справи про банкрутство

 
Питання банкрутства субектів господарювання в нашій країні врегульовані на законодавчому рівні. Верховною Радою України 14 травня 1992 року був прийнятий Закон України « Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» N 2343-XII. 
 
Згідно з чинним законодавством справи про банкрутство підвідомчі господарським судам і розглядаються ними за місцезнаходженням боржника. Право на звернення до господарського суду із заявою про порушення справи про банкрутство мають як боржник так і кредитор.  
 
Справа про банкрутство порушується господарським судом, якщо безспірні вимоги кредитора (кредиторів) до боржника сукупно складають не менше трьохсот мінімальних розмірів заробітної плати, які не були задоволені боржником протягом трьох місяців після встановленого для їх погашення строку, якщо інше не передбачено цим Законом.  
 
Відповіднодо статті 7 Закону України « Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» заява про порушення справи про банкрутство подається боржником або кредитором у письмовій формі, підписується керівником боржника чи кредитора (іншою особою, повноваження якої визначені законодавством або установчими документами), громадянином - суб'єктом підприємницької діяльності (його представником) і повинна містити:  
● найменування господарського суду, до якого подається заява;  
● найменування (прізвище, ім'я та по батькові) боржника, його поштову адресу;  
● найменування кредитора, його поштову адресу, якщо кредитором є юридична особа, якщо кредитор - фізична особа, в заяві зазначаються прізвище, ім'я та по батькові, а також місце його проживання;  
●номер (код), що ідентифікує кредитора як платника податків і зборів (обов'язкових платежів);  
● виклад обставин, які підтверджують неплатоспроможність боржника, з зазначенням суми боргових вимог кредиторів, а також строку їх виконання, розміру неустойки (штрафів, пені), реквізитів розрахункового документа про списання коштів з банківського або кореспондентського рахунку боржника та дату його прийняття банківською установою боржника до виконання;  
●перелік документів, що додаються до заяви.  
 
Заява боржника повинна містити крім відомостей, передбачених частиною першою цієї статті, такі відомості:  
● суму вимог кредиторів за грошовими зобов'язаннями у розмірі, який не оспорюється боржником;  
● розмір заборгованості із страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та інші види загальнообов'язкового державного соціального страхування, по податках і зборах (обов'язкових платежах);  
● розмір заборгованості по відшкодуванню шкоди, заподіяної життю та здоров'ю, виплаті заробітної плати та вихідної допомоги працівникам боржника, виплаті авторської винагороди;  
● відомості про наявність у боржника майна, у тому числі грошових сум і дебіторської заборгованості;  
● найменування банків, що здійснюють розрахунково-касове і кредитне обслуговування боржника.  
 
До заяви боржника додаються:  
- рішення власника майна (органу, уповноваженого управляти майном) боржника про звернення боржника до господарського суду з заявою, крім випадків, передбачених частиною п'ятою цієї статті; 
- бухгалтерський баланс на останню звітну дату, підписаний керівником і бухгалтером підприємства-боржника;  
- перелік і повний опис заставленого майна із зазначенням його місцезнаходження та вартості на момент виникнення права застави;  
- рішення загальних зборів акціонерного товариства, учасників товариств з обмеженою чи додатковою відповідальністю, яке визначає уповноважену особу акціонерів, учасників товариства з обмеженою чи додатковою відповідальністю, якщо це питання було вирішене ними;  
- протокол загальних зборів працівників боржника, на якому обрано представника працівників боржника, уповноважену особу акціонерів або учасників товариств з обмеженою чи додатковою відповідальністю для участі в арбітражному процесі під час провадження у справі про банкрутство, а в разі неможливості скликання таких зборів - рішення конференції (зборів) представників працівників боржника, уповноважених осіб акціонерів або учасників товариств з обмеженою чи додатковою відповідальністю- інші документи, які підтверджують неплатоспроможність боржника.  
 
Боржник подає заяву в господарський суд за умов наявності майна, достатнього для покриття судових витрат, якщо інше не передбачено цим Законом.  
 
Боржник зобов'язаний звернутися в місячний строк до господарського суду з заявою про порушення справи про банкрутство у разі виникнення таких обставин:  
● задоволення вимог одного або кількох кредиторів приведе до неможливості виконання грошових зобов'язань боржника в повному обсязі перед іншими кредиторами;  
● орган боржника, уповноважений відповідно до установчих документів або законодавства прийняти рішення про ліквідацію боржника, прийняв рішення про звернення в господарський суд з заявою боржника про порушення справи про банкрутство;  
● при ліквідації боржника не у зв'язку з процедурою банкрутства встановлено неможливість боржника задовольнити вимоги кредиторів у повному обсязі;  
● в інших випадках, передбачених цим Законом. 
У разі, якщо справа про банкрутство порушується за заявою боржника, боржник зобов'язаний одночасно подати план санації відповідно до вимог цього Закону.  
 
У разі, коли заява подається кредитором, крім вище перелічених відомостей, вона повинна містити такі відомості:  
● розмір вимог кредитора до боржника з зазначенням розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає сплаті;  
● виклад обставин, що підтверджують наявність зобов'язання боржника перед кредитором, з якого виникла вимога, а також строк його виконання;  
●докази того, що сума підтверджених вимог перевищує суму в триста мінімальних розмірів заробітної плати, якщо інше не передбачено цим Законом;  
●докази обгрунтованості вимог кредитора;  
●інші обставини, на яких грунтується заява кредитора.  
 
Крім зазначених відомостей до заяви кредитора додаються такі документи:  
- рішення суду, господарського суду, які розглядали вимоги кредитора до боржника;  
- копія неоплаченого розрахункового документа, за яким відповідно до законодавства здійснюється списання коштів з рахунків боржника, з підтвердженням банківською установою боржника про прийняття цього документа до виконання із зазначенням дати прийняття, виконавчі документи (виконавчий лист, виконавчий напис нотаріуса тощо) чи інші документи, які підтверджують визнання боржником вимог кредиторів;  
- докази того, що вартість предмета застави є недостатньою для повного задоволення вимоги, забезпеченої заставою у разі, якщо єдина підтверджена вимога кредитора, який подає заяву, забезпечена активами боржника.  
 
Заява кредитора може грунтуватися на об'єднаній заборгованості боржника щодо різних зобов'язань перед цим кредитором. Кредитори мають право об'єднати свої вимоги до боржника і  
звернутися до суду з однією заявою. Така заява підписується всіма кредиторами, які об'єднали свої вимоги. При проведенні процедур банкрутства інтереси всіх кредиторів представляє комітет кредиторів, створений відповідно до цього Закону.  
 
Кредитор зобов'язаний при поданні заяви про порушення справи про банкрутство надіслати боржнику копії заяви та доданих до неї документів.  
 
Якщо на момент подання заяви про порушення справи про банкрутство в суд вже надійшли одна або кілька заяв про порушення справи про банкрутство одного боржника, суд розглядає всі заяви, включаючи заяву кредитора або боржника, подану останньою.  
 
Із заяв про порушення справи про банкрутство справляється державне мито відповідно до закону. 

     Досудова  санація - це система заходів щодо відновлення платоспроможності  державного підприємства-боржника, які  здійснюються органом, уповноваженим  управляти державним майном (далі - уповноважений орган) боржника, з  метою запобігання його банкрутству  до початку порушення провадження  у справі про банкрутство.

     Ініціатива  щодо проведення досудової санації  може виходити від уповноважених  органів, підприємств, кредиторів або  інших осіб. Пропозиції щодо проведення досудової санації подаються  уповноваженому органові.

     Уповноважений орган у разі виявлення ознак  неплатоспроможності підприємства приймає рішення про проведення досудової санації. Про рішення  щодо проведення досудової санації  кредиторів повідомляє керівник підприємства у п'ятиденний термін з дня  його отримання.

     Для розроблення плану досудової  санації на підприємстві утворюється  робоча група на чолі з керівником підприємства, до складу якої входить  також представник уповноваженого органу та можуть залучатися кредитори  за їх згодою. У разі надходження  пропозицій від потенційних інвесторів план досудової санації розробляється  за їх участю.

     План  досудової санації розробляється  у місячний термін з дня прийняття  рішення щодо її проведення і подається  на затвердження уповноваженому органові.

     План  досудової санації повинен містити:

• реквізити підприємства (повна назва, юридична адреса, організаційно-правова форма, орган управління);
• відомості про фінансово-господарське становище;
• заходи щодо відновлення платоспроможності (реструктуризація підприємства, перепрофілювання виробництва, закриття нерентабельних виробництв, відчуження основних засобів, передача майна в оренду, відстрочення та (або) розстрочення платежів, переоформлення короткотермінових кредитів у довготермінові, скорочення чисельності працюючих тощо) і терміни їх здійснення;
• розрахунок необхідних коштів для реалізації заходів;
• визначення джерел фінансування заходів (зобов'язання інвесторів, кредиторів щодо погашення боргу або надання фінансової допомоги, кошти державного бюджету, кошти, отримані від оренди майна, відчуження основних засобів, погашення дебіторської заборгованості, кредити банків тощо);
• умови участі інвесторів і кредиторів у проведенні досудової санації (набуття права власності на майно підприємства відповідно до законодавства, розпорядження частиною його продукції, оренда майна підприємства, задоволення вимог кредиторів шляхом переведення боргу (частини боргу) на інвестора тощо);
• очікувані наслідки виконання плану досудової санації.

     Термін  проведення досудової санації не повинен перевищувати 12 місяців. В  окремих випадках уповноважений  орган може продовжити термін, але  не більше ніж на 6 місяців.

     Керівники підприємств несуть відповідальність згідно із законодавством за достовірність  інформації, що подається уповноваженому органові.

     Уповноважений орган у місячний термін розглядає  та затверджує або відхиляє поданий  підприємством план досудової санації. Рішення про відхилення плану  досудової санації приймається  уповноваженим органом, якщо запропоновані  заходи не забезпечують відновлення  платоспроможності підприємства. У  разі коли витрати на реалізацію заходів, передбачених планом досудової санації, пропонується фінансувати за рахунок  коштів державного бюджету, пропозиції про включення відповідних видатків до проекту державного бюджету на планований рік подаються Мінфіну  та Мінекономіки. Заходи, пов'язані  із відчуженням основних засобів, передачею  структурних підрозділів підприємств  та нерухомого майна в оренду, погоджуються з Фондом державного майна в установленому  порядку.

     Контроль  за виконанням плану досудової санації  здійснює уповноважений орган.

  Фіктивне  банкрутство, що полягає в явно неправдивій заяві громадянина — засновника або власника підприємства, а також посадової особи певного підприємства про фінансову неспроможність виконання зобов’язань перед кредиторами та бюджетом, карається штрафом від 300 до 500 мінімальних зарплат з позбавленням права здійснювати відповідну діяльність до 5 років.

  Ті самі дії, якщо вони завдали великого матеріального  збитку кредиторам або державі, караються  позбавленням волі до трьох років  з конфіскацією майна.

  Великий матеріальний збиток — це збиток, який в 50 і більше разів перевищує розмір неоподаткованого мінімуму. Збиток виникає  через неповернення боргів, несплату відсотків та податків.

  Цілі повідомлення неправдивої інформації можуть бути різними:

• порушення справи про банкрутство чи санація підприємства в рамках провадження справи про банкрутство;
• приховання незаконного витрачання коштів;
• ліквідація, реорганізація чи приватизація підприємства з метою зміни форми власності;
• уведення в оману незалежного аудитора з метою одержання необ’єктивного висновку про фінансовий стан підприємства.

        Доведення до банкрутства. Новим законодавством про банкрутство введено положення про відповідальність за умисне банкрутство. Умисне банкрутство — це свідоме доведення суб’єкта підприємницької діяльності до стійкої фінансової неплатоспроможності, яка виникає внаслідок того, що власник або посадова особа підприємства з корисливих міркувань вдається до протиправних дій або не виконує чи неналежно виконує свої службові обов’язки, завдаючи істотної шкоди державним або громадським інтересам чи законним правам власників і кредиторів.

        Умисне  доведення до банкрутства, коли це завдало  істотної шкоди державним чи громадським  інтересам або таким, що їх захищає  закон, правам та інтересам кредиторів, — карається штрафом від 500 до 800 неоподатковуваних мінімумів  доходів громадян з позбавленням права обіймати певні посади або  здійснювати певну діяльність на строк до 5 років. Ті ж дії, якщо вони завдали великої матеріальної шкоди, караються позбавленням волі на строк  до 5 років з конфіскацією майна.

  Приховане банкрутство: навмисне приховання факту стійкої фінансової неспроможності через подання недостовірних даних, якщо це завдало матеріальних збитків кредиторам, карається позбавленням волі на строк до двох років або штрафними санкціями до 300 мінімальних розмірів зарплати з позбавленням права здійснювати певну діяльність протягом п’яти років.

  Об’єктивно  факт приховання банкрутства визначається такими двома ознаками:

• надання кредитору неправдивих даних про фінансовий стан неплатоспроможного боржника;
• причинний зв’язок між поданням таких даних та збитками, що їх зазнав кредитор.

  Мотиви  та цілі приховання банкрутства:

• надія на поліпшення фінансового стану або на виконання фінансових зобов’язань особами, які, у свою чергу, є боржниками даної особи;
• спроба одержати банківський кредит для покриття фінансової заборгованості або для привласнення одержаних коштів з наступною ліквідацією підприємства;
• прагнення отримати вигідне замовлення на виробництво товарів, робіт, послуг від держави чи інших замовників і т.д.

  Суб’єкти  прихованого банкрутства:

• засновники підприємства;
• власники;
• посадові особи.

  Мінімальне  стягнення в разі виявлення факту  прихованого банкрутства застосовується:

• якщо банкрутство є наслідком банкрутства іншої юридичної особи або воно настало внаслідок порушення іншими підприємствами законодавства (монополізація ринку цін, недобросовісна конкуренція, махінації з фінансовими ресурсами);
• якщо воно є наслідком дії форс-мажорних обставин.

  Максимальні санкції застосовуються, якщо банкрутство  сталося через невміння вести  ефективну фінансово-господарську діяльність, брак належної кваліфікації керівництва, халатності, крадіжок, різного  роду зловживань, прорахунків в оцінюванні ринків збуту і т.д.

  Мирова  угода — це процедура  досягнення домовленості між боржником  та кредиторами щодо пролонгації строків  сплати належних кредиторам платежів або щодо зменшення суми боргів.

  Мирова  угода укладається переважно  в тих випадках, коли боржник, якому  загрожує неплатоспроможність, звертається  із заявою до арбітражного суду щодо порушення  справи про своє банкрутство. У такому разі боржник розраховує укласти  мирову угоду в ході провадження  справи про банкрутство, щоб виграти  час для здійснення санації підприємства. У противному разі за наявності ознак  неплатоспроможності кредитори  самі звертаються із заявами стосовно порушення справи про банкрутство  боржника. Проте тоді мирову угоду  останньому укласти набагато важче.

  Разом із заявою про порушення справи про  банкрутство неспроможний боржник  подає до арбітражного суду проект мирової угоди, список усіх кредиторів та дебіторів із визначенням сум  заборгованості, баланс та інші документи, які свідчать про його фінансове  і майнове становище. У проекті  мирової угоди подаються пропозиції боржника щодо таких аспектів:

• форма платіжних поступок кредиторів (списання чи пролонгація);
• бажаний період пролонгації заборгованості;
• бажана сума списання боргу;
• обсяг (квота) початкового погашення заборгованості.

        Згідно з вітчизняним  законодавством мирова угода між  боржником і кредиторами може бути укладена на будь-якому етапі  провадження справи про банкрутство. Вона може стосуватися лише вимог, забезпечених заставою щодо другої та наступних черг кредиторів.