Показники використання трудових ресурсів

    зниження  трудомісткості продукції, запровадження  проектної трудомісткості виробів, прогресивних норм праці тощо;

    зниження  матеріаломісткості або енергомісткості  продукції;

    показники якості (відсутність зростання або  зниження втрат від браку, відсутність  рекламацій від споживачів тощо).

    При організації преміювання премія може нараховуватися на індивідуальну  заробітну плату працівника або  на колективну заробітну плату працівників  цеху, відділу, лабораторії, іншої служби. При колективному нарахуванні премії можливе застосування КТУ при  розподілі премії між працівниками (виключаючи керівників цих служб, яким премія визначається першим керівником підприємства).

    Підвищенню  ефективності виробництва сприяє застосування спеціальних систем преміювання  за:

    створення, освоєння та впровадження нової техніки, прогресивних технологій, нових видів  продукції;

    реалізацію  продукції на експорт;

    збирання, зберігання, переробку та здавання брухту та відходів чорних та кольорових металів, дорогоцінних металів, твердих  сплавів, інструментальної та швидкоріжучої  сталі, абразивних інструментів;

    збирання, зберігання та здавання на регенерацію  мастил та інших нафтопродуктів;

    економію  палива, електроенергії, тепла та інших  енергоносіїв;

    збирання, зберігання, сортування та здавання вторинної  сировини.

    Виходячи  із сучасних умов функціонування виробництва, входження у ринкову економіку, можуть виникнути й інші системи  організації оплати та стимулювання ефективності праці робітників, керівників, професіоналів, фахівців та технічних  службовців. 

    3. Поняття та принципи  побудови соціального  захисту населення.

    В умовах соціально-орієнтованої ринкової економіки соціальна політика є  стратегічним напрямком соціально-економічного розвитку суспільства. Вона виступає важливим елементом життєздатності суспільства, його стабілізації, розвитку і консолідації.

    Соціальна політика – це система правових, організаційних, регулятивно-контрольних заходів держави, спрямованих на узгодження цілей соціального характеру із цілями економічного зростання, з метою підвищення добробуту членів суспільства, забезпечення їх всебічного розвитку та соціального захисту.

    Пріоритетним  механізмом соціальної політики є соціальне  управління та регулювання соціальних процесів.

    Функцією  соціального управління є забезпечення та реалізація потреб прогресивного  розвитку суспільства.

    Мета  соціальної політики полягає у цілеспрямованому формуванні необхідних умов для розвитку та оптимального функціонування соціальних відносин, повного розкриття творчого соціального потенціалу людини, підвищення рівня і якості життя громадян на основі стимулювання трудової і господарської активності населення, а також досягнення в суспільстві соціальної злагоди, стабільності і цілісності.

Соціальна політика ґрунтується на таких принципах:

• соціальної справедливості – визнання однакових можливостей для всіх членів суспільства;
• раціональності – досягнення найкращого співвідношення мети соціальної політики та засобів її реалізації;
• соціальної безпеки – передбачуваність певних життєвих ризиків.

    Суб’єктами  соціальної політики є люди, держава, суспільство, соціальні інститути і товариства, політичні партії, громадські організації, колективи, профспілки, спілки підприємців, різноманітні фонди тощо.

    Важливим  суб’єктом у сучасних умовах є  держава. Вона в законодавчому порядку  встановлює основні соціальні  гарантії, механізм їх реалізації, здійснює повний комплекс заходів, спрямованих на постійний  соціальний розвиток суспільства.

    Соціальна політика держави  включає:

• регулювання соціально-трудових відносин;
• взаємодії суб`єктів економіки в соціальній сфері;
• регулювання ринку праці, сприяння забезпеченню ефективної зайнятості населення, запобігання безробіттю;
• розподіл і перерозподіл доходів населення;
• формування стимулів до високопродуктивної суспільної праці і надання соціальних гарантій економічно активній частині населення;
• створення системи соціального захисту населення;
• забезпечення розвитку елементів соціальної інфраструктури (закладів освіти, охорони здоров`я, науки, культури, спорту, житлово-комунального господарства та ін.);
• забезпечення економічної безпеки і підтримки економічної рівноваги на території держави тощо.

 

    Соціальний  захист – це система економічних, соціальних, правових, організаційних заходів, яка надає працездатним громадянам відповідні умови для поліпшення свого добробуту за рахунок особистого трудового внеску, а непрацездатним – гарантії у користуванні суспільними фондами споживання, пряму матеріальну підтримку, зниження податків.

    Система соціального захисту – це сфера життєво важливих інтересів населення. Її якісні та кількісні характеристики свідчать про рівень соціального, економічного, правового і культурного розвитку держави і суспільства.

    Основою державних соціальних гарантій є  мінімальні соціальні стандарти.

    Мінімальні  соціальні стандарти  – це установлені законодавством країни норми і нормативи, які закріплюють мінімальний рівень соціального захисту.

    Основні елементи системи:

• встановлення допустимих параметрів життя (розміру прожиткового фізіологічного і соціального мінімуму, мінімальної пенсії, соціальної допомоги);
• захист населення від зростання цін і товарного дефіциту для гарантованого забезпечення прожиткового мінімуму громадян;
• вирішення проблеми безробіття і забезпечення ефективної зайнятості, перепідготовка кадрів;
• пенсійне забезпечення (людей похилого віку, інвалідів, сімей, що втратили годувальника);
• утримання дитячих будинків, інтернатів, будинків для людей похилого віку тощо;
• система загальнообов’язкового державного соціального страхування;
• соціальне обслуговування (надання соціальних послуг окремим категоріям громадян та ін.);
• надання необхідної медичної допомоги тощо.

    Соціальний  захист населення здійснюється через  пасивні і активні заходи.

    Пасивні заходи полягають у допомозі суспільства окремій особі або сім’ї, яка не має достатніх засобів існування. Соціальна допомога надається тим, хто її потребує, тобто має адресну направленість.

    Активні заходи спрямовані на захист особи та її сім’ї від втрат доходу, пов’язаних з безробіттям, старінням, хворобою, а також сприяння освіті й підвищенню кваліфікації.

    Згідно  зі статтею 46-ою Конституції України  право громадян на соціальний захист гарантується і забезпечується державним  соціальним страхуванням.

    Соціальне страхування – система фінансового відшкодування (часткового або повного) фізичним особам певних життєвих ризиків. Соціальне страхування є найбільш поширеною формою соціального захисту населення від різних ризиків, пов’язаних з втратою працездатності та доходів. Особливістю соціального страхування є його фінансування із спеціальних позабюджетних фондів, які формуються за рахунок цільових внесків роботодавців і працівників за підтримки держави.

    Основами  законодавства України про загальнообов’язкове  державне страхування, прийнятими Верховною  Радою України у січні 1998 року, передбачено запровадження п’яти  окремих видів загальнообов’язкового  державного страхування (пенсійного, медичного, у зв’язку із тимчасовою втратою  працездатності та витратами, зумовленими  народженням і похованням, на випадок  безробіття, а також від нещасного  випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності).

    Соціальне страхування на випадок безробіття здійснюється згідно з Законом України  “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття” (від 2 березня 2000 року) і являє собою систему прав, обов’язків і гарантій, яка передбачає матеріальне забезпечення  на випадок безробіття з незалежних від застрахованих осіб обставин та надання соціальних послуг за рахунок коштів фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок безробіття.

    Страхуванню на випадок безробіття підлягають особи, які працюють на умовах трудового  договору (контракту), включаючи тих, які проходять альтернативну (не військову) службу, а також тих, що працюють неповний робочий день або  неповний робочий тиждень, та на інших  підставах, передбачених законодавством про працю.

    Законом установлена залежність розміру  допомоги від страхового стажу.

    Розмір  допомоги установлюється у відсотку до середньої заробітної плати (доходу) застрахованих осіб залежно від  страхового стажу:

    до 2-х років    – 50%;

    від 2-х до 6-ти років   – 55%;

    понад 10-ти років   – 70%.

    Допомога  у зв’язку з безробіттям виплачується залежно від тривалості безробіття у відсотках до визначеного розміру:

    перші 90 календарних днів    – 100%;

    протягом  наступних 90 календарних днів – 80 %;

    у подальшому      – 70%.

    Важливим  напрямком соціального захисту  є пенсійне забезпечення.

    Пенсійна  система – це сукупність правових, економічних та соціальних інститутів і норм, які забезпечують надання пенсій за віком, у зв’язку з інвалідністю, а також у зв’язку з втратою годувальника.

    Право громадян на пенсію закріплено у ст. 46 Конституції України . Воно гарантується створеною у нашій країні державною  системою соціального забезпечення, яка в сучасних умовах реформується. Пенсійне забезпечення здійснюється за рахунок спеціальних джерел Пенсійного фонду і частково коштів Державного бюджету України.

    Джерелом  пенсійного фонду є: фонди обов’язкового  державного соціального страхування, державний бюджет, а також недержавні пенсійні фонди.

    Законом України “Про пенсійне забезпечення”  передбачається, що право на пенсію за віком на загальних підставах  мають: жінки по досягненні 55-ти років  за загального трудового стажу не менше 20-ти років і чоловіки по досягненні 60-ти років і за трудового стажу  не менше 25-ти років. Окремим категоріям громадян установлені за зниженого  трудового стажу пільгові пенсії, у зв’язку з особливими умовами  праці тощо.

    Пенсійна  реформа, яка проводиться в Україні, повинна досягти таких цілей:

• підвищити рівень життя пенсіонерів;
• установити пропорційну залежність розміру пенсії від величини заробітку і виробничого стажу;
• заохотити громадян до нагромадження засобів до старості;
• створити ефективну і діючу систему адміністративного керування в пенсійному забезпеченні;
• забезпечити фінансову стабільність пенсійної системи;
• забезпечити надійність заощаджень учасників пенсійних програм.

    Метою реформування системи пенсійного забезпечення є надання належного рівня життя людей літнього віку на основах соціальної справедливості, гармонізації відносин між поколіннями і сприяння економічному зростанню.

    Пенсійна  реформа в Україні проводиться  за трьома напрямами: реформування солідарної системи, створення обов’язкової і  розвиток добровільної накопичувальної  систем (рис.5.1.).