Похідні фінансові інструменти в міжнародних валютно-фінансових та кредитних відносинах. Форвардні операції

2.2 Методи розрахунку форвардного курсу. Премії та дисконти.

До основних методів котирування форвардного  курсу відносять:

а) метод «аутрайт» (угоди аутрайт). За котирування методом «аутрайт» банк вказує для клієнтів як повний спот-курс, так і повний форвардний курс, а також термін та суму поставки валюти.

Операція  аутрайт означає, що продавець зобов’язується продати, а покупець – купити валюту в установлений строк за зафіксованим наперед курсом

б) метод своп-ставок (угоди своп). У більшості випадків на міжбанківському ринку форвардний курс котирується за допомогою своп-ставок.

Форвардні валютні  курси на відміну від інших  видів угод безпосередньо не фіксуються, а розраховуються. Показники курсів "спот" і "форвард" називають  форвардною маржею (спред, пункти, піпи) і на практиці здійснюються котирування  не курсів, а відповідних різниць.

Форвардний  валютний курс розраховується на момент укладення угоди і складається  з поточного курсу (спот-курсу) і  форвардної маржі, яка може виступати  у вигляді премії або знижки (дисконту).

На практиці з метою розрізнення премії або  знижки їх часто записують відповідно із знаком "плюс" чи "мінус", однак дилер завжди безпомилково визначить премію або знижку, якщо знак і не буде вказано. Це пояснюється  тим, що курс покупця завжди нижчий за курс продавця. Тому якщо показники  форвардної маржі (спред) наведено в порядку збільшення, наприклад 100 — 120, то йдеться про форвардну премію. У разі, якщо спред наведено в порядку зниження, наприклад (-70) — (-160), то дилер має враховувати цей спред як форвардну знижку (дисконт).

Головні причини  котирування премій та знижок, а  не форвардних курсів, є такими:

а) форвардні спреди можуть тривалий час залишатися незмінними, тоді як курси «спот» постійно змінюються, а тому в розрахунки форвардних курсів треба вносити значно більше змін;

б) форвардні угоди укладаються на різні терміни, а тому значно простіше користуватися спре-дами, ніж постійно визначати форвардні курси;

в) нетто-позиції банку щодо строкових валютних операцій ведуться різними торговцями, на відміну від нетто-позиції банку за умовами «спот»;

г) форвардні пункти є наслідком різниці у відсоткових ставках, але оскільки відсоткові ставки визначаються не так швидко, як спот-курси, доцільніше проводити котирування саме форвардних пунктів.

Крім того, слід мати на увазі, що курси "форвард" відрізняються від курсів "спот" значно більшим абсолютним значенням  показника маржі — різниці  між курсом продажу та курсом купівлі. Це пояснюється специфікою банківської  операції "форвард", яка одночасно  є також формою страхування валютних ризиків. Чим триваліший форвардний період, тим вищим буде рівень валютного  ризику, а отже, більшим буде і  розмір форвардної маржі.

Головним  чинником, який формує динаміку та рівень форвардного курсу, є різниця відсоткових ставок за міжбанківськими кредитами й депозитами у відповідних валютах. Загальне правило динаміки форвардного валютного курсу: форвардний курс перевищує спот-курс настільки, наскільки банківські депозитні ставки з валюти, котирування якої здійснюється, нижчі, ніж із контрагентної валюти.

Валюта з  вищою відсотковою ставкою на форвардному ринку продаватиметься  з дисконтом відносно валюти з  нижчою відсотковою ставкою, а з  нижчою — з премією відносно валюти з вищою відсотковою ставкою.

Отже, форвардний курс відрізняється від поточного  на величину форвардної маржі (премія чи дисконт). У професійній термінології для визначення форвардного курсу  використовують курс "аутрайт". Це означає, що покупець хоче у майбутньому  купити певну суму валюти (або продавець  — продати) без проведення додаткових операцій чи укладення додаткових угод. Цей термін застосовують з метою  уникнення плутанини в розумінні  умов форвардної операції, якщо йдеться  про одну просту форвардну операцію на відміну від складнішої комбінації, пов'язаної з одночасним здійсненням  строкової та поточної операцій (операції "своп"). [8, 5]

Показник  розміру форвардної премії (П) чи дисконту (Д) можна подати у вигляді формули. Для розрахунку премії чн дисконту за визначення курсу "аутрайт" на купівлю валюти вона буде такою:

 де П(Д)_куп— премія (або дисконт) для форвардного курсу купівлі певної валюти; К_с.куп — спот-курс купівлі певної валюти; С _Д.в.  — відсоткова ставка за міжбанківськими депозитами для валюти котирування; С _кр.б. — відсоткова ставка за міжбанківськими кредитами для базової валюти (база котирування); Т — термін у днях, на який розраховується форвардний курс.

Премію (дисконт) валютного курсу "аутрайт" на продаж валюти можна розрахувати за формулою:

 де П(Д)_пр. — премія (дисконт) для форвардного курсу на продаж певної валюти; К_с.пр.— спот-курс продажу валюти; С _кр.в. — відсоткова ставка за міжбанківськими кредитами для певної валюти; С_Д.б. — відсоткова ставка за міжбанківськими депозитами для базової валюти.

Тоді курс "аутрайт" на купівлю чи продаж валюти можна визначити так:

К_ф.куп. = К_с.куп + П(-Д), де К_с.куп — спот-курс на купівлю валюти; П — премія; Д — дисконт;

К_ф.прод. = К_с.прод. + П(-Д), де К_с.прод. — спот-курс на продаж валюти.

Слід також  зазначити, що різниця у відсоткових  ставках, використовувана для розрахунків  форвардного курсу, є хоч і  найголовнішим чинником курсоутворення, та все ж не єдиним. Особливо на розрахунки курсу «аутрайт» на період 6—12 місяців можуть суттєво впливати й інші чинники, зокрема ті, що формують рівень і динаміку спот-курсу.

Інформація  про форвардні курси регулярно  публікується у фінансових виданнях. У світовій практиці форвардні курси періодично публікуються у фінансових виданнях, зокрема у «Financial Times» та на сторінках агентства REUTERS. Ці дані використовуються валютними дилерами для котирування відповідних валютних курсів.

Важливе значення для укладення і здійснення форвардних угод має чітке визначення тривалості угод у робочих днях. Якщо вважати  датою укладення угоди 5 квітня, то датою розрахунків для о двомісячної  угоди буде: 06.04. + 30 днів + 2 робочі дні (тобто 30днів + термін виконання угоди  «спот»). [16, c. 24]

2.3 Визначення форвардної дати

У різних фірмах фінансового і споживчого ринку  термінові, контракти, підпадають виконанню  на 30-й, 60-й, 90-й, 120-й, і т.д. плюс 30 днів до наступної форвардної дати так  звані звичні форвардні дати.

Наприклад, якщо дата спот приходиться на 4 січня то розрахунок по одномісячній угоді на 4 лютого, двомісячній — 4 березня і т.д.

Якщо форвардна  дата припадає на небанківський день, то застосовується домовленість, як і  у випадку спот, тобто перший наступний  робочий день в обох банках стане  форвардною датою. Таким чином валютний місяць може тривати 30, 31, 35 і більше днів, а також менше, ніж 28 навіть у лютому.

Специфіку має  розрахунок спот-дат та форвардних дат, які припадають на кінець місяця.

Наприклад, якщо угоду укладено 29 січня, дата спот буде 31 січня. Тоді розрахункова дата по одномісячній угоді ніяк не може бути 31-м числом, бо у лютому 28 чи 29 днів. Отже, якщо остання дата спот потрапляє на останній робочий  день місяця, то форвардна дата буде відповідати цій даті, якщо також  буде припадати на останній робочий  день. Таким чином, дата спот 31 січня  дасть нам одномісячну форвардну  дату 28 чи 29 лютого. А якщо 28 чи 29 лютого припадає вихідний, то тоді 26 чи 27 або  останній зручний день.

Реальні проблеми виникають, якщо сторони заплатили і отримали валюти у різні дні. Тоді виясняють  хто із сторін припустив помилки, або ж при неможливості виявити (якщо переговори були по телефону), ризик  ділиться навпіл.

Для євродоларів  і євровалют використовуються ті ж загальноприйняті правила, що і  для валютного ринку.

Розрізняють пряму, коротку та ломану дати валютування  форвардних угод.

Пряма дата (straight dates або flat dates) - стандартні періоди 1, 2, 3, 6 місяців, 1 рік. Якщо при укладанні форвардної угоди аутрайт визначаються стандартні терміни, а дата спот припадає на останній день місяця, тоді для визначення дати валютування діє правило останньої дати місяця (end of month rule).

Коротка дата (short date) — до одного місяця (1 день, 1 тиждень, 2 тижні).

Ламана дата (broken date) - дата валютування не збігається зі стандартними термінами. [16, c. 42, 7, c. 49]

На практиці часто виникає  потреба в укладенні форвардних угод на дату поставки, відмінну від  стандартних термінів, наприклад  на 50, 80, 140 днів тощо. Такі періоди, як уже  зазначалося, називають ламаними датами.

У вигляді формули розрахунок форвардної маржі для ламаної  дати можна записати:

М_Л — М₁ +(М₂ — М₁)/(D₂ — D₁) х (D_Л х D₁), де М_Л — значення форвардної маржі для ламаної дати, пунктів; М₁— значення форвардної маржі для першого форвардного періоду; М₂ — значення форвардної маржі для другого форвардного періоду; D_Л — тривалість форвардного періоду ламаної дати, днів; D₁ — тривалість першого форвардного періоду; D₂ — тривалість другого форвардного періоду. [19, с. 60]

2.4 Закриття та пролонгація форвардних контрактів

Форвардна угода є обов’язковою для виконання. Ані клієнт, ані банк не можуть відмовитися від виконання операції, що зазначена в контракті, на підставі несприятливої різниці між курсом угоди та курсом спот або з будь-яких інших причин. Контракт укладається на певну кількість визначеної валюти. Тобто жодна зі сторін не може здійснити купівлю чи продаж більшої або меншої кількості валюти. Крім того, угода має бути виконана на чітко обумовлену дату або протягом чітко визначеного терміну.

Звичайно, клієнт може ухилитися  від виконання форвардної угоди, коли зміна курсу буде такою, що йому вигідніше буде сплатити штрафні  санкції, аніж виконати свої зобов’язання за контрактом. Але слід зазначити, що переважна більшість клієнтів заінтересована у збереженні свого «чистого» імені та добрих відносин із банком.

У свою чергу, банки, як правило, укладають форвардні угоди з  клієнтами, які мають постійний  залишок коштів на рахунку і вимагають  цей залишок підтримувати. [2, c. 244]

Але на практиці трапляється  й так, що платіж за зовнішньоторговельною  операцією, що лежить в основі укладення  форвардної угоди, відміняється або, що трапляється частіше, переноситься на пізніший термін (наприклад, якщо експортер  затримав поставку).

Якщо клієнт не може виконати своїх зобов’язань за форвардною угодою, то він має закрити цю угоду на ринку спот. Тобто якщо за форвардним контрактом клієнт мав  купити валюту, то він все одно має  її купити і відразу ж продати  на ринку спот; якщо форвардна угода  була укладена на продаж банку валюти, то клієнт має купити валюту за курсом спот і виконати форвардну угоду, продавши валюту за форвардним курсом. При цьому на розрахунковому рахунку  клієнта відображається лише результат, тобто різниця між купівлею та продажем однієї й тієї самої кількості  валюти, але за різними курсами.

У разі, коли платіж не скасовано, а лише відкладено, у клієнта виникає  необхідність поряд із закриттям  форвардної угоди укладати нову, щоб  покрити платіж за новою домовленістю. Звичайно, це не дуже зручно для клієнта. У таких випадках банк може запропонувати  клієнту після закриття угоди  на ринку спот не відкривати нової  угоди, а подовжити стару. Особливість  цієї операції полягає в тому, що (на відміну від укладення нового контракту, в основі якого лежатиме курс спот на дату укладання, скоригований на форвардні пункти на відповідний  термін) при подовженні форвардної угоди використовується так зване  правило діагоналі. Воно полягає  в тому, що курс нової угоди розраховується як курс закриття попередньої угоди, скоригований на форвардні пункти по діагоналі. Курс закриття — це курс, що використовується для закриття форвардної угоди на ринку спот, тобто якщо початковий форвардний контракт укладався на купівлю валюти, то курсом закриття його контракту буде курс спот продажу валюти на дату виконання, для контракту на продаж — курс спот купівлі. Таким чином, при поширенні форвардної угоди клієнт дістає можливість укласти контракт за більш вигідним курсом.

Подовження контракту  відбувається лише за умови подання  клієнтом до банку відповідних документів, що вказують на необхідність цього  подовження (підтвердження перенесення  терміну платежу). Як правило, банк погоджується на подовження контракту лише один раз, якщо ж термін платежу знову  буде змінено, клієнту буде запропоновано  відкрити новий контракт. 
Слід зазначити, що на міжбанківському ринку подовження контрактів з використанням правила діагоналі не використовується, якщо виникає необхідність подовжити дію форвардного контракту, то це відбувається через укладення нової угоди. [1, c. 123]

3 ФОРВАРДНІ УГОДИ НА УКРАЇНСЬКОМУ РИНКУ

3.1 Проблеми розвитку українського  ринку деривативів

Перехід економіки України  до ринкових засад господарювання викликав серйозні зміни фінансової системи. Важливим завданням фінансового  менеджменту на даному етапі є  використання похідних інструментів фондового  ринку для хеджування ризиків  операцій підприємства. Проте виконання  цього завдання ускладнюється відсутністю  розвинутого ринку деривативів  в Україні, недостатньою психологічною  підготовленістю суб’єктів господарювання до виконання операцій з деривативами, а також низькою зацікавленістю банків виступати у ролі фінансових посередників на даному ринку.

Доцільність застосування деривативів  українськими банківськими установами зумовлена двома важливими факторами: похідні цінні папери є прибутковими інструментами інвестування, а також  надають можливість учасникам ринку  обирати необхідний їм рівень захисту  від фінансових ризиків. Однак, загальносвітова  тенденція підвищення ролі банківських  установ на ринку похідних цінних паперів, характерна для фінансових ринків розвинутих країн, поки що не поширилася на Україну.

 Відомо, що український ринок деривативів перебуває на стадії становлення та представлений ф’ючерсними контрактами на купівлю валюти, товарними ф’ючерсами, а також опціонами на купівлю акцій та послуг зв’язку. Наступними ф’ючерсними контрактами, які могли б привабити інвесторів, є ф’ючерси на цінні папери та фінансові індекси.

Важливими напрямками розвитку ринку деривативів в Україні  є розвиток ф’ючерсних торгів сільськогосподарськими товарами, використання екзотичної структури  опціонів з метою задоволення  потреб інвесторів, а також запровадження своп-контрактів, за допомогою яких можна мінімізувати ризики надання позик.

 На шляху використання  термінових (похідних) фінансових інструментів (деривативів) в Україні існують  певні проблеми. Більшість вітчизняних  виробників відмовляються від  використання похідних цінних  паперів з причин недовіри  до нових невідомих фінансовим  інструментам, а також, через побоювання  використання їх незвичних форм.