Податки як засіб впливу на економіку

     У сучасних умовах перебудови економіки України, становлення та розвитку ринкових відносин у державі важливе місце займає державне регулювання фінансової діяльності фізичних осіб - суб’єктів підприємницької діяльності, а також накопичень громадян. Одним із вагомих важелів регулювання розподілу між державою та населенням фінансових ресурсів є прибутковий податок з громадян та інші податки, які входять до складу податкової системи України. За рахунок податку з доходів фізичних осіб поповнюються державний, місцеві бюджети [7, c.12 – 14].

     До 01.01.2004 в Україні існувало прогресивне оподаткування, тобто ставка податку підвищується у міру зростання доходу, але починаючи з 2004 року, згідно з законодавством України, запроваджено пропорційну систему оподаткування. До 31.12.2006 оподаткування доходів громадян здійснювалось за ставкою 13%,а починаючи з 2007 – становить 15%. Внаслідок послідовних кроків знижено ставки основних податків — ПДВ з 28 до 20%, податку на прибуток підприємств з 30 до 25%, зменшено нарахування на фонд заробітної плати до так званих соціальних фондів з 51 до 47,5% (1997 р.) і до 38,5% (в середньому на сьогодні).

     Найбільшим  джерелом доходів державного бюджету  є податкові надходження, частка яких коливається від найменшої – 56% у 2000 році до найбільшої – 71,8% - у 1999 році (у 2006 році – 71,3%). Останніми роками частка податкових надходжень зменшується.

     Співвідношення частки найвагомішого джерела доходів держбюджету - податкових надходжень щодо ВВП й темпи їхнього зростання характеризується даними, наведеними     в табл. 3.1. [4, c.97].

     Таблиця 3.1.

     Податкові надходження щодо ВВП і темпи  їхнього зростання

     Рік

Рис. 3.2. Динаміка частки податкових надходжень (1998 – 2005 роки) у ВВП

     Частка  податкових надходжень держбюджету  у валовому внутрішньому продукту зростає: якщо в 1998 році вона становила 10,05%, то у 2006 році – 17,4%. Найвагомішим серед податкових надходжень є податок на додану вартість. У 1992 – 2006 роках спостерігалися різкі коливання надходжень від цього податку. Так, якщо в 1992 році його частка у доходах держбюджету становила 43,2%, то в 1993 році вона зменшилася до 32,9%, тобто на 10,3%; у 1995 році вона знову дещо зросла – до 35,0%. Найнижчою часта ПДВ у доходах держбюджету була в 1995 році – 19,4%, що було спричинено зниженням ставки ПДВ з 28 до 20%. У 1996 році частка знову трохи зросла – до 22,9%.

     Із 1997 року спостерігається стрибкоподібне зростання надходжень ПДВ, що стало  наслідком зарахування цього податку в повному обсязі до доходів держбюджету, тоді як раніше він розподілявся між ланками бюджетної системи. Так, питома вага ПДВ у доходах держбюджету в 1997 році становила 51,6%, у 1998 – 1999 роках вона дещо знизилася і стала відповідно 47,5 та 42,6%. У 200 – 2004 роках відбулося значне зниження її частки, яка у 2004 році становила 24,3%, а у 2005 році вона значно росла – до 32,5%, ця тенденція спостерігається і у 2006 році.

     Другим  за величиною джерелом податкових надходжень до державного бюджету є податок на прибуток (доходи) підприємств. Його частка була найбільшою в 1992 – 1994 роках: у 1992 році – 19,4%, у 1993 році – 21,9%, у 1994 році – 19,2%. У 1995 – 1996 роках його частка зменшилася і становила в 1995 році 16,8%, у 1996 році – 12%, що було спричинено зростанням числа збиткових підприємств, зниженням рентабельності продукції.

     З огляду на законодавчі зміни цього  податку в 1997 – 1998 роках він став зараховуватися до доходів місцевих бюджетів. Але з 1999 року знову став розподілятись між державними і місцевими бюджетами, і його частка в доходах держбюджету 2006 року становила 7,7%. У 2000 – 2003 роках частка податку на прибуток зростає, і в 2002 році він становив 19,2 %, у 2003 році – 24,8%, а у 2005 році до 22,4%.

     Третє за значенням дохідне джерело держбюджету – акцизний збір. У 1992 – 1997 роках його частка в доходах держбюджету була порівняно стабільною: у 1992 році – 4,3%, у 1993 році – 4,4%, у 1994 році – 4,7%, у 1995 році – 3,9%, у 1996 році – 4,5%, у 1997 році – 4,6%. У 1998 році його питома вага зросла і становила 7,8%. У 1999 році вона дещо зменшилася і становила 6,1%. У 2000 – 2004 роках частка акцизного збору зростає, вона становила у 2003 році 9,8%, у 2004 році – 9,7%, у 2005 році – 7,6%, а у 2006 році – 6,4%.

     Прибутковий податок із громадян був важливим дохідним джерелом бюджету в 1994 – 1996 роках, а також у 1999 році. Так, у 1994 році його частка становила 4,5%, у 1995 році – 9,4%, у 1996 році – 10,3%, а в1999 році – 6,7%. У 1992 -1993 роках, а також у 1997 – 1998-му та 2000 – 2003-му цей податок повністю зараховувався до місцевих бюджетів.                         У 2004 – 2006 роках невелика його частина (0,9%) зараховувалась до держбюджету.

     Доходи  від зовнішньоекономічної діяльності (переважно це ввізне мито) також  мають чималу питому вагу у надходженнях до державного бюджету, хоча спостерігається їхнє значне коливання за роками. Так, якщо в 1992 році їхня частка становила 1,1%, то в 1993 році вона збільшилася до 7,6%, а в 1994 році скоротилася більш ніж наполовину – до 3,5%. У 1995 році ця частка зросла до 5,2%, а в 1996 році знову зменшилася до 3,5%. У 1997 – 1999 роках мало місце поступове зростання цих доходів до 5,2%, у 2002 – 2003 роках – 5,7%, у 2004 – 2006 роках – 5,8%.

     У податкових надходженнях держбюджету  значно переважають непрямі податки, хоча частка їхня і зменшилася, однак вони становлять майже дві третини доходів, частка ПДВ у непрямих податках становила від 85,8% у 1998 році до 61,1% у 2004-му, та 64,7% у 2005 році, тобто зниження частки непрямих податків відбувалось за рахунок зменшення надходжень податку на додану вартість [4, c.98 – 100].

     Зменшення непрямих податків має позитивні наслідки, тому що:

1. непрямі податки підвищують ціни на товари, оскільки торговці додають до цін не лише суму податку, а й відсоток і прибуток на капітал, авансований на їхню сплату;
2. непрямі податки приховують від кожної особи суму, яку вона сплачує державі, тоді як прямий податок нічим не замаскований, стягується відкрито і не вводить в оману найнеосвіченішу людину.
3. непрямі податки пригнічують усяке прагнення до самоврядування, а прямі спонукають кожного контролювати уряд [6, c.89].

      Нині  в Україні за умов низької рентабельності й значної кількості збиткових підприємств, низького рівня доходів фізичних осіб, недосконалості адміністрування податків важко забезпечити переважання прямих податків у структурі податкових надходжень. Однак за умов економічного зростання, збільшення доходів підприємницьких структур і громадян, на мою думку, перевагу треба віддавати прямим податкам, за рахунок яких має формуватися більша частина надходжень до бюджетів [4, c.101].

      В економічній літературі й на практиці існує думка, що чим нижчі податки, тим стрімкіше і динамічніше  розвивається економіка: чим менші  податки – тим міцніша економіка. Але багато хто із зарубіжних економістів переконаний, що зниження податків може завдати серйозної шкоди економіці [8, c.95].

     В Україні після переходу від прогресивного  оподаткування до пропорційного, особливих змін стосовно надходжень у держбюджет не спостерігається, існує певна тенденція до зменшення надходжень, та вона не дуже значна. Наслідок зміни системи оподаткування стане очевидним трохи пізніше, необхідно, щоб пройшов більший проміжок часу. Зараз зрозуміло, що знижуючи податки й отримуючи недостатній обсяг податкових надходжень, держава не зможе забезпечити навіть належного рівня видатків, як соціальних, так і розвитку [9, c.71 – 80]. Та все це не означає, що перехід до пропорційного оподаткування був невдалим, існують і позитивні наслідки, які проявляються в тому, що:

1. зменшилось податкове навантаження на доходи громадян, що в свою чергу збільшує їх купівельну спроможність та сукупний попит, який є позитивним макроекономічним стимулом для економіки;
2. було створено  умови для зростання частки заробітної плати у структурі собівартості продукції, що є одним із чинників розвитку інноваційно-інвестиційної моделі економіки;
3. було зменшено частку тіньової економіки та ін.

      Пропорційне оподаткування має також негативні наслідки, головним з яких є те, що єдина ставка прибуткового податку рівнозначна повній відмові від його розподільчої функції, яка може підсилити і без того неприпустимо велику соціальну диференціацію населення [7, c.149 -.150].

      Розглянувши динаміку податкових надходжень після  переходу від прогресивного до пропорційного оподаткування можна дійти висновку, що податкова система України знаходиться не на вищому щаблі досконалості. Необхідно проводити масу реформ, щоб досягти європейського рівня, однією з яких і є перехід до пропорційної системи оподаткування, хоча це і палка двох кінців, проте простежуються позитивні наслідки, головним з яких є зменшення податкового навантаження на громадян України. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

ВИСНОВКИ

     Об’єктивною реальністю є те, що за наявних економічних  умов підприємницькі структури та громадяни повинні віддавати частку своїх доходів на загальнодержавні суспільні потреби, а натомість одержувати від держави безплатні блага та послуги.

     Досконалість  форм і методів передачі цих коштів свідчить про рівень розвитку держави, її економічних і правових інститутів. Створення податкової системи – це не тільки практична, а й велика наукова проблема. Вона потребує глибокого аналізу господарського життя в державі, доходів населення і підприємницьких структур, бюджету сім’ї. Лише за такими матеріалами можна дійти висновку щодо доцільності введення того чи іншого податку, спрогнозувати його вплив на економічні та соціальні процеси.

     Найбільшого розквіту податки сягають за умов розвинутої ринкової економіки. Вони стають об’єктивним елементом фінансових відносин між державою та юридичними й фізичними особами. Формується завершена модель податкової системи кожної держави. Вона включає методи й об’єкти оподаткування, ставки податків, строки їх сплати, контроль за витрачанням.

     Розглянувши ситуацію в Україні, дослідивши як впливає податкова система на економіку, можна зробити такі висновки:

     1. Податкова система істотно впливає на підприємницьку діяльність і економічні процеси в Україні на етапі реформування економіки. Тому розробка послідовної та ефективної податкової системи є першочерговою задачею українського уряду, фахівців та вчених економістів.

     2. При проведенні оцінки впливу податкової системи на економіку держави під “податковою системою” необхідно розуміти не тільки податки і всі обов’язкові платежі, використовувані в державі, і правила їхньої зміни, але також самих платників податків. При визначенні податкового тиску на економічних суб’єктів необхідно враховувати загальний рівень доходів населення, а також витрати таких суб’єктів на адміністрування податків.

     3. Сучасна податкова система в Україні не досить ефективна і є одним із найважливіших чинників, що стримують зростання виробництва та розвиток економіки країни. Основними хибами податкової системи є високий рівень податкового тиску на сумлінних платників податків та нестабільність самої системи.

     4. Засоби стимулювання окремих видів господарської діяльності та підприємств, з використанням податкової системи, неоднозначно впливають на економічні процеси. Будь-які податкові пільги, стимулюючи  корисну для держави діяльність суб’єктів господарювання, порушують конкурентну рівновагу і сприяють зловживанням та ухиленню від сплати податків. Це негативно впливає як на рівень податкових надходжень до бюджету, так і на розвиток ринкових відносин в Україні взагалі.

     5. Використання нерівномірної структури податків, яка спрямована на стимулювання або стримування визначених напрямків діяльності економічних суб’єктів, може дати лише короткостроковий ефект. У тривалому періоді учасники ринку нейтралізують нерівномірність шляхом зміни відносних цін. Крім того, максимальний рівень суспільного добробуту досягається при однакових ставках оподаткування різних видів доходів економічних суб’єктів. Таким чином, уряду не слід вдаватися до надання податкових пільг окремим підприємствам або галузям, тому що бажаний ефект буде короткостроковим, в той час як пільги призведуть до викривлення ринкової рівноваги та зменшення рівня добробуту населення України.