Податки як засіб впливу на економіку

      Як  було вже зазначено, непрямі податки  сплачуються шляхом введення продавцями надбавок до цін товарів (робіт, послуг), вони не мають прямого зв’язку з рівнем доходу покупця. Таким чином, непрямі податки є податками на витрати покупців.

      Співвідношення  між прямими та непрямими податками  залежить від двох вирішальних факторів:

1. життєвого рівня населення країни;
2. стереотипів трактування певних податків, які склалися в різних країнах.

       Так, низький життєвий рівень основної маси населення обмежує масштаб стягування прямих податків. Це характерно для країн, що розвиваються. В країнах з розвиненою ринковою економікою непряме оподаткування відіграє значно меншу роль [3 ,c.24 – 26].

       Деякі особливі риси непрямих та прямих податків узагальнено в таблиці 1.2.     

                                                                                                                             Таблиця 1.2.

       Особливості непрямих і прямих податків

Показник	Непрямі податки	Прямі податки
Складність  визначення податкових зобов’язань	Відносно  прості розрахунки	Відносно  складні розрахунки
Реакція платників податків на оподаткування	Стійкі  надходження в  бюджет поза прямою залежністю від динаміки доходів	Відносно  нестійкі надходження  в бюджет, обумовлені динамікою доходів  підприємств і  громадян
Характер  оподаткування	Відносно  регресивний	Відносно  прогресивний
Можливість  перекладання податків	Велика	Менша
Можливість зростання цін на споживчі товари	Велика	Менша
Збільшення  доходів держави при зростанні  доходів населення	Значне	Відносно  незначне
Стабільність  надходжень до бюджету	Висока	Майже відсутня (ринкові  відносини не гарантують отримання прибутку)
Потреба в контролі за сплатою	Відносно  менша	Відносно  більша

 

     За  економічною функцією податки поділяються на три групи: податки на споживання, податки на робочу силу і податки на капітал.

     Податки на споживання – податки, що стягуються під час здійснення операцій між кінцевим споживачем і виробником та під час споживання товарів (робіт, послуг).

     Залежно від сфери застосування податки на споживання поділяються на:

     Загальним (універсальним) є податок на споживання, що стягується при споживанні практично всіх товарів (робіт, послуг).

     Вибірковим (спеціальним) є податок на споживання, що стягується при споживанні лише окремих, визначених законодавством товарів.

     Залежно від механізму стягнення податки на споживання поділяються на одностадійні та багатостадійні.

     Одностадійними є податки на споживання, що одноразово стягуються на певній стадії товарообігу. 

     Багатостадійними є податки на споживання, що підлягають стягненню на кожній стадії товарообігу.

     Податки на робочу силу стягуються під час виплати заробітної плати і платежів соціального характеру (лікарняні, виплати по безробіттю, пенсійні витрати тощо).

     Податки на капітал стягуються з доходів, прибутку, матеріальних і нематеріальних активів, фінансових інвестицій і заощаджень [2 , c.42 – 44].  
 

2. Податкова система: значення, функції, складові (податки, ставки податків, податкові пільги).

      В умовах існування ринкових відносин та різних форм власності, коли державна власність не має домінуючого  значення, основним методом формування доходів держави є податки, які  в тій чи іншій країні складають податкову систему.

        Податкова система - це сукупність різних видів податків, зборів і платежів, законодавчо встановлених у державі, принципів, форм і методів їх встановлення, зміни чи скасування, дій, що забезпечують їхню сплату, контроль і відповідальність за порушення податкового законодавства.

      Виділяють такі наукові критерії формування основ  податкової системи:

• формування правової основи (означає, що процес формування доходів держави має бути законодавчо регламентований);
• системність;
• погодженість витрат бюджету з його доходами.

      Вимога  системності полягає в тому, що податки мають бути пов’язані  між собою, органічно доповнювати  один одного, не суперечити системі в цілому й іншим її елементам. Системний підхід означає, що мають реалізовуватись усі функції податків. З фіскальної позиції податкова система має забезпечувати гарантоване і стабільне надходження доходів у бюджет. З позиції регулюючої – забезпечити державі можливість впливу на всі сторони соціально-економічного розвитку суспільства.

      Ці  функції діють взаємозалежно, однак  першоосновою податків є саме їх фіскальне  призначення.

      Податкова система має включати досить широке коло податків з різною цілеспрямованістю, оскільки практично реалізовувались  усі функції. Система доходів  бюджету, насамперед, має включати такі податки, які б забезпечували стійку фінансову базу держави. Без них держава не може безперебійно фінансувати свої витрати. Найкращими для рішення цього завдання є непрямі податки (акциз, ПДВ), а також податки на майно, землю, податок з доходів фізичних осіб [3 ,c.41 – 42].

      Прямі податки впливають на пропозицію праці (L^s). Пояснюється це тим, що прямими податками оподатковуються факторні доходи. На використання домогосподарства спрямовується дохід за вилучення податків (Y_d). Якщо частка, що вилучається через пряме оподаткування, значна, втрачається інтерес економічного суб’єкта більше заробляти. Це спонукає його зменшувати пропозицію праці, особливо при прогресивній шкалі оподаткування. Наприклад, якщо суб’єкт “А” має заробітну плату 1000 грн. і підпадає під 40-процентну ставку оподаткування, то його дохід після оподаткування становитиме          600 грн., а якщо він буде пропонувати більше праці й заробить 1200 грн., то підпадає під 50-процентну ставку оподаткування і отримає ті ж самі 600 грн. доходу після оподаткування. Будь-який раціонально діючий суб’єкт зменшить пропозицію праці, що виявиться у зменшенні обсягів виробництва.

      Непрямі податки впливають на загальний  обсяг виробництва та рівень цін. Пояснюється це також поведінкою економічних суб’єктів. Введення непрямих податків підвищує ціну товарів та послуг, на що споживачі відреагують зниженням попиту, а виробники мають відреагувати зменшенням пропозиції товарів і послуг. Але якби від податків суспільство мало тільки втрати, воно б від них відмовилось. Завдяки податкам вирішується ціла низка проблем [ 5,c.556 – 558].

      Кількість податків, на які лягає в більшості  регулююча функція, також має  бути досить значною, тому що неможливо  за допомогою одного чи декількох  податків впливати на всі сторони господарської діяльності підприємств, на всі сфери суспільно-економічного життя [3 ,c.42].

      Також важливими компонентами податкової системи є податкові ставки і  податкові пільги.

      Податкова ставка – це законодавчо встановлений розмір податку на одиницю оподаткування.

     Ставки  податки можна характеризувати  за такими ознаками: диференціація  ставок податку; метод встановлення ставок податку; структура ставок податку.

     За диференційованістю ставки податки поділяються на: єдині (недиференційовані) ставки – ставки податків, однакові для всіх категорій платників конкретного податку, об’єктів та база оподаткування; диференційовані ставки – ставки податку, що передбачають різний рівень податкового навантаження для різних категорій платників податку, об’єктів чи баз оподаткування.

     Для окремих податків, що передбачають застосування диференційованих ставок оподаткування, можна виокремити: базову (основну) ставку – ставку, що застосовується до переважної більшості платників податку та об’єктів оподаткування; знижену ставку податку – ставку, що є меншою за базову (основну) ставку і застосовується з метою надання пільг або встановлення альтернативних режимів оподаткування для окремих категорій платників податків або окремих об’єктів оподаткування; підвищену ставку податку – ставку, що є більшою за базову (основну) ставку оподаткування і застосовується з метою отримання державою додаткових доходів за певними видами об’єктів оподаткування або зменшення стимулів щодо заняття окремими видами діяльності, споживання окремих товарів чи послуг.

     За  методом встановлення ставки податку поділяються на абсолютні (специфічні), відносні (адвалерні), змішані (комбіновані) та фіксовані (акордні).

     Абсолютна (специфічна) ставка – ставка податку, що встановлюється як фіксована сума на одиницю бази оподаткування.

     Відносна (процентна, адвалерна) ставка – ставка податку, що встановлюється у відсотковому або кратному розмірі до одиниці бази оподаткування.

     Змішана (комбінована) ставка – ставка податку, що поєднує риси абсолютної і відносної ставок.

     Фіксована (акордна, паушальна) ставка – ставка податку, що встановлюється у чітко визначеній, конкретній величині, вираженій в абсолютній сумі.

     Структура ставок податку:

     Прогресивні – ставки, які збільшуються за збільшення значення бази оподаткування.

     Регресивні – ставки, які зменшуються за збільшення значення бази оподаткування.

     Пропорційні – ставки, рівень яких є однаковим незалежно від розміру бази оподаткування [2 ,c.124 – 130].

     Для стимулювання впливу на економіку застосовують податкові пільги у формах нульової та пільгової ставок оподаткування.

      Нульова ставка передбачає звільнення від оподаткування на певний період. Найчастіше нульова ставка застосовується і для товарів, що експортуються. В окремих країнах вона застосовується і для товарів сільськогосподарського призначення, сучасної техніки (Польща) для медикаментів та продуктів дієтичного харчування (Угорщина).

      Пільгова  ставка – зменшена ставка оподаткування для окремих господарюючих суб’єктів з метою стабілізуючого впливу на економіку. Пільговою ставкою оподаткування в постсоціалістичних країнах обкладаються, як правило, продовольчі товари, товари для дітей, медичне обладнання та обладнання для інвалідів тощо. Пільги, у зв’язку з їхньою різноманітністю, здатні охоплювати значну кількість платників податків, що зумовлює досить відчутне зниження реальної ставки оподаткування порівняно з номінальною. Слід зазначити, що можливості поповнення державної казни не безмежні [5 ,c.564]. 
 

      Типовим прикладом податкових пільг є:

1. Неоподатковуваний мінімум заробітної плати. Використовується з метою забезпечення прожиткового мінімуму.
2. Соціальні знижки. Застосовуються у вигляді скорочення бази оподаткування при сплаті податків на індивідуальні доходи для пенсіонерів, родин з дітьми, інвалідів тощо.
3. Інвестиційний (податковий) кредит. Являє собою зменшення оподатковуваного прибутку на певну величину, що реінвестується (повертається) у створення додаткових робочих місць, у реалізацію проектів, які забезпечують охорону навколишнього середовища тощо.
4.   Прискорена амортизація. Є наданим державою правим у коротший, ніж звичайно, термін списати вартість певних видів устаткування і обладнання. Це збільшує поточні витрати і скорочує оподатковуваний прибуток. Використовується як стимул для застосування сучасного, але дорожчого устаткування та обладнання [1 ,c.184].

 
 

3. Макроекономічні наслідки оподаткування: надлишковий податковий тягар, крива А.Лаффера.