Перспективи розвитку відносин між Україною та ЄС

Отже, аналіз наведених індикаторів  економічного розвитку дає підстави зробити такі узагальнюючі висновки та сформулювати такі практичні рекомендації щодо міжнародної інтеграційної стратегії України.

Україна на сьогодні за досягнутим у цілому (саме в цілому, а не в окремих галузях чи виробництвах) рівнем економічного розвитку не може бути активним учасником найбільш зрілих форм міжнародних інтеграційних процесів у найрозвинутіших геоекономічних сегментах. За таких умов форсування входження країни в глобальні світогосподарські структури та особливо в структури Європейського Союзу завдало б суттєвої шкоди передусім самій Україні.

Неготовність до широкомасштабної міжнародної інтеграції не означає  відмови від курсу на інтеграцію у зазначені структури як стратегічної мети України. Мова має йти про об'єктивно еволюційний, поступовий характер такого входження. Саме еволюційний підхід слід закласти і в чинну Стратегію інтеграції України до Європейського Союзу, і в план дій щодо її реалізації. Такий підхід означає, що ми не повинні в поточному моменті відмовлятися від розвитку, ефективних коопераційних зв'язків на Сході чи за океаном, а тим більше руйнувати їх, обмежуючись лише одним стратегічним вектором Європейського Союзу.

Україна може значно прискорити створення передумов для ефективної міжнародної інтеграції національної економіки шляхом концентрації ресурсів у тих сегментах економічної структури, які визначають майбутнє світової економіки і створюють можливість для не наздоганяючого, а випереджаючого розвитку. Це висуває на перший план такі види економічної політики держави, як науково-технічна, інноваційна, освітня та інформаційна. В цих сферах необхідно законодавче встановити гарантовані мінімально допустимі рівні бюджетних та загальнодержавних витрат на зазначені цілі відносно ВВП країни, виходячи з рівня таких витрат у провідних країнах світу (а не міркувань поточного балансування державного бюджету), а також запровадити кримінальну відповідальність за порушення відповідних норм бюджетних витрат на вказані цілі.

Для об'єктивно можливого прискорення  процесу формування інституційної  готовності України до міжнародної  економічної інтеграції необхідно, щоб саме інституційна, а не монетарно-стабілізаційна політика стала наріжним каменем філософії державного управління в Україні на нинішньому етапі її розвитку. Така політика має орієнтуватися передусім на створення як державних, так і суто ринкових інститутів, що сприяють генеруванню й розповсюдженню інновацій та формуванню визначального фактора сучасної конкурентоспроможності – людського капіталу; вона повинна спрямовуватися на створення рівноправних умов для підвищення міжнародної конкурентоспроможності українських фірм і компаній у відкритому конкурентному середовищі [17, 83].

Необхідно зрозуміти, що в України  немає ресурсів для забезпечення економічного ривка в усіх галузях  економічного комплексу країни. Неможливо  бути конкурентоспроможними всюди. Тому нагальним завданням є забезпечення прискореного розвитку передусім у низці профільних науко- і техномістких галузей (аерокосмічна, виробництво нових матеріалів, окремі виробництва у фармацевтичній, електронній та електротехнічній промисловості), які вже сьогодні демонструють досить високий технологічний рівень і здатність до міжнародної конкуренції, а отже, і готовність стати «локомотивами» високотехнологічного зростання.

Для прискорення процесу формування в Україні умов для ефективної міжнародної інтеграції необхідно  здійснювати курс на гармонізацію українського законодавства з правовою системою ЄС та глобальними нормами економічного регулювання (значна частина яких представлена нормами ГАТТ/СОТ). У цьому зв'язку слід подбати про створення ефективного механізму обов'язкової експертизи проектів правових актів, які вносяться у Верховну Раду. в Адміністрацію Президента та Кабінет Міністрів України, на предмет їх сумісності з чинними нормами глобального та європейського економічного регулювання. Разом з тим слід мати на увазі, що правові норми країн з розвинутими ринковими системами не можуть бути – без шкоди для економіки України – враз перенесені на український ґрунт. Мова має йти не про механічне копіювання, а про поступову, еволюційну адаптацію українського законодавства до системи міжнародних норм і правил.

Висновки

Отже, міжнародна економічна інтеграція – це процес зближення, переплетення, адаптації національних господарств світової спільноти.

Форми МЕІ на мікрорівні:

1) спільне проведення геологорозвідувальних і дослідницьких робіт;

2) спільне проведення проектно-конструкторських робіт;

3) спільне спорудження господарського об'єкта;

4) спільні підприємства;

5) спеціалізація виробництва;

6) кооперація виробництва;

7) прямі зв'язки;

8) міжнародні науково-виробничі  організації;

9) міжнародні господарські організації;

10) міжнародні економічні організації.

На макрорівні:

1) преференційні зони – території  країн світової спільноти, де  застосовується пільгове оподаткування,  митне регулювання і кредитування;

2) зони вільної торгівлі (ЗВТ) – таке інтеграційне об'єднання держав, яке передбачає зняття внутрішніх митних бар'єрів (ЕАСТ, ЛАСТ);

3) митний союз – таке інтеграційне об'єднання, яке включає функції ЗВТ і передбачає встановлення спільного зовнішнього митного бар'єра;

4) спільний ринок – таке інтеграційне об'єднання, яке включає функції попередніх і передбачає вільний перелив товарів, капіталу і робочої сили ("НАФТА-92" – Канада, США, Мексика, ЄС – Європейський союз);

5) економічний союз – це таке інтеграційне об'єднання, яке включає функції попередніх і передбачає гармонізацію економічної політики: а) податкової; б) інвестиційної; в) аграрної; г) соціально-економічної; д) валютної;

6) політичний союз – це таке інтеграційне об'єднання, яке включає функції попередніх і передбачає гармонізацію внутрішньої і зовнішньої політики країн-учасниць: а) економічної; б) військової; в) науково-технічної; г) екологічної; д) соціально-культурної.

Макроекономічні показники свідчать про невисокий рівень економічного розвитку України в цілому, зниження обсягу ВВП, невелику частку країн ЄС в експорті України та відносно низький рівень прямих іноземних інвестицій. За цими показниками Україна суттєво відстає не тільки від країн ЄС. а й від країн Центральної та Східної Європи. Кардинальна зміна якісних та кількісних показників соціально-економічного розвитку України є головною передумовою приєднання країни до Європейського Союзу.

Аналіз соціально-економічного розвитку України в 90-ті роки показує, що практично  за всіма параметрами оцінки готовності приєднатися до Європейського Союзу  країна мала одні з найгірших показників у Центральній та Східній Європі. В Україні за 10 років незалежності не вдалося провести ефективні реформи, глибока криза охопила практично всі сфери суспільства. Більше того, за рівнем соціально-економічного розвитку Україна почала суттєво відставати від багатьох країн субрегіону, а за оцінками конкурентоспроможності національної економіки посідала останні місця не тільки серед європейських країн, а й порівняно з багатьма країнами, що розвиваються. Відсутність громадського консенсусу щодо напрямів та темпів соціально-економічних реформ, практично стабільно неефективна діяльність урядів суттєво віддаляє перспективу не тільки повного, але й асоційованого членства України в ЄС. Очевидно, що тільки послідовні, глибокі та рішучі реформи можуть змінити цю тенденцію кардинально.

Україна на сьогодні за досягнутим у  цілому (саме в цілому, а не в окремих  галузях чи виробництвах) рівнем економічного розвитку не може бути активним учасником  найбільш зрілих форм міжнародних інтеграційних  процесів у найрозвинутіших геоекономічних сегментах. За таких умов форсування входження країни в глобальні світогосподарські структури та особливо в структури Європейського Союзу завдало б суттєвої шкоди передусім самій Україні.

Література

1. Альтовский Е. Мировая внешняя торговля в 1998 – 1999 г.г. (обзор) // Внешняя торговля. – 1999 г. – №4. – С. 33-34
2. Белорус О.Г., Лукьяненко Д.Г. и др. Глобальные трансформации и стратегии развития. – К.: Юрияне, 2000. – 424с.
3. Козик В. В., Пайкова Л. А., Даниленко Н. Б. Міжнародні економічні відносини: Навч. посіб. – К.: Знання-Прес, 2000. – 277 с.
4. Колосов А. Особенности иностранного инвестирования в Украине. // Бизнес-информ. – № 11. – 1998.
5. Кривонос Р. Інтеграція велить не квапитись і не впадати у відчай // Віче – 1996. – № 12. – C.96-101.
6. Линдерт П. Экономика мирохозяйственных связей: Пер. с англ. / Общ. ред. и предисл. О. В. Ивановой. – М.: Прогресс, 1992. – 520с.
7. Максименко Є. Шляхи активізації залучення іноземних інвестицій в Україну // Фінанси України. – №6. – 1998.
8. Мельник О. Відновлення економічного зростання та необхідність зміни антиінфляційної політики в Україні // Економіка України. – 1999. – № 9. – С. 12-21.
9. Міжнародні економічні відносини: Історія міжнародних економічних відносин: Підручник / А. С. Філіпенко, В. С. Будкін, О. В. Бутенко та ін. – К.: Либідь, 1992. – 191 с.
10. Міжнародні економічні відносини: Сучасні міжнародні економічні відносини: Підр. / А. С. Філіпенко, С. Я. Боринець, В. А. Вергун та ін. – К.: Либідь, 1992. – 255 с.
11. Отрицательное сальдо сократилось до 52 млн.// Зеркало недели. – 2000. – №1-2.
12. Парфенова Л. Интеграция Польши с Европейским Союзом // Мировая экономика и международные отношения. – 1999. – № 4. – С. 75-80.
13. Румянцев А. П., Румянцева Н. С. Міжнародна економіка: Короткий конспект лекцій. – К.: МАУП, 1999. – 104 с.
14. Рут, Франклін P., Філіпенко А. Міжнародна торгівля та інвестиції / Пер. з англ. – К.: Основи, 1998. – 743 с.
15. Указ Президента України Про затвердження Стратегії інтеграції України до Європейського Союзу
16. Україна і ЄС. – Київ, 1997. – 8 с.
17. Україна і світове господарство: взаємодія на межі тисячоліть /А. С. Філіпенко, В. С. Будкін, А. С. Гальчинський та ін. – К.: Либідь, 2002. – 470 с.
18. Філіпенко А.С. Економічний розвиток сучасної цивілізації: – К.: Знання, 2000. – 174 с.
19. Хахлюк А. Транспортно-транзитні проблеми пострадянських держав // Економіка України. – 1999 p. – №9. – С 83.
20. Экономическая теория / Под ред. А. И. Добрынина: Учеб. – СПб: СПбГУЭФ, 1997. – 480 с.
21. Ющенко В. Необхідність залучення іноземного капіталу – одне з найважливіших завдань для України // Вісник НБУ. – №7. – 1999.