Перспективи розвитку відносин між Україною та ЄС

ЗМІСТ

 

 

 

Вступ

Актуальність теми. Глобальні трансформації, як реальна дійсність і стратегічна перспектива, посилення впливу дії факторів глобальної інтеграції, яка стає головною закономірністю світового розвитку, все це спонукає нас по-новому підійти до проблеми еволюції та історичної ролі державності і національної держави як міжнародної інституції. Наприкінці XX століття в загальному руслі глобальної трансформації неминуче виникла вже відома дилема пріоритетів розвитку – держава чи суспільство, національна держава чи якась нова форма державності. Багато дослідників дійшли висновків, що держава є перехідним історичним явищем, і що тепер вона знаходиться наприкінці своєї історії. Причому, такі висновки характерні не лише для західних дослідників, які знаходяться під більшим впливом інтеграції, а й дослідників Сходу Європи, де превалюють дезінтеграційні трансформаційні процеси. Відома київська школа політології, що гуртується навколо Інституту світової економіки і міжнародних відносин (ІСЕМВ) і журналу «Політична думка», також ще на початку 90-х років констатувала зростання конфлікту між державою і суспільством. З нашої точки зору, цей конфлікт вже є загальним, глобальним, а не локальним.

Держава довгий час безальтернативно монополізувала роль виразника і  представника інтересів розвитку суспільства. Зміцнення інститутів держави було синонімом прогресу, а поняття  «безпека розвитку» стало синонімом  поняття «безпека держави» або національна безпека. Рубіж 60 – 70-х років XX століття відмічено як апогей розвитку всіх інститутів держави. Здержавлення суспільства, економіки, політики, культури в багатьох регіонах світу, особливо в Центральній і Східній Європі і Азії, досягло свого найвищого рівня.

В цей же час з'явились і перші  ознаки кризи традиційного інституту  держави. Вперше на Заході було піддано  сумніву принцип і механізм роз'єднання  і відмежування народів один від  одного, чим, власне, і є держава  з її інститутами кордонів, громадянства, ідеології, армії.

Тоді ж Європа відкрила для себе поняття загальноєвропейського  дому і період «розрядки». Питання  глобального об'єднання інтересів  усього людства вперше поставлено в  площину конкретної політики.

Подією, що докорінно змінила геополітичну ситуацію в Європі, був розпад СРСР і, як наслідок, утворення нових незалежних держав. Україна, яка є однією з них, повинна бути визнана як економічно самостійна держава. Це потребує нової ефективної зовнішньоекономічної та зовнішньополітичної стратегії. Сьогодні нагальним завданням розбудови державності та економіки України є її інтеграція до світового економічного простору. Від того, як проходитиме цей процес, залежить можливість подальшого економічного та соціального розвитку держави як органічної підсистеми світової економіки.

У процесі інтеграції до світового  економічного простору Україна зустрічатиметься з деякими труднощами. Насамперед наша держава повинна буде вирішити пріоритети зовнішньополітичного курсу, бо через деякий час вона стане  нейтральною зоною, що розмежовуватиме такі військово-політичні блоки, як ЄС і СНД (оскільки Польща у недалекому майбутньому представлятиме Євросоюз). Не будучи значною мірою інтегрованою у структури СНД, Україна все ще має можливість змінити свій зовнішньополітичний курс у західному напрямку. Доцільність та можливість цього вже тривалий час є предметом дебатів багатьох українських та іноземних учених. Питання інтеграції України до європейської спільноти має політичний, економічний та географічний аспекти. У зовнішньополітичній діяльності України досі вагому роль відіграє радянська спадщина. Українські політики поділилися на два табори: одні вбачають майбутнє України в ЄС, інші – у СНД. Ця ідеологічна розбіжність зумовлена передусім наявністю політичного відтінку західноєвропейської інтеграції. На сучасному етапі все чіткіше прослідковується тенденція перетворення ЄС з чисто економічного інтеграційного об'єднання в економіко-політичне.

Все сказане вище і зумовлює актуальність дослідження теми даної курсової роботи.

Об’єкт дослідження. Об’єктом дослідження даної курсової роботи виступають процеси інтеграції і трансформації економіки, що відбуваються в сучасному світі.

Предмет дослідження. Предметом дослідження даної курсової роботи є проблеми участі України в процесах міжнародної (європейської) економічної інтеграції.

Мета дослідження. Мета дослідження полягає в теоретичному емпіричному розгляді проблеми участі України в процесах міжнародної економічної інтеграції.

Мета дослідження передбачає виконання  таких завдань:

• дослідження теоретичних аспектів інтеграційних процесів в Європі;
• оцінка стану інтеграційних процесів і економічної взаємодії ЄС та України;
• дослідження перспектив розвитку відносин між Україною та ЄС.

Методологічною основою роботи є принцип об’єктивізму. Присутнє намагання уникати односторонніх, поверхово аргументованих оцінок і способом уникнення цих упередженостей є використання таких методів дослідження як аналітичний, порівняльний, описовий, статистичний.

 

Розділ 1. Теоретичні аспекти  інтеграційних процесів в Європі

Розвиток інтернаціоналізації  виробництва породжує нові організаційні  форми, які дозволяють подолати перешкоди, що створюються державними кордонами. Найважливішою з таких форм стала економічна інтеграція, яка являє собою широке міждержавне об'єднання, діюче у відповідності зі спеціальними угодами і що володіє своєю організаційною структурою, представленою керівними і іншими установами. У рамках об'єднання на території країн-учасниць розгортаються певні види господарської діяльності на особливих, пільгових в порівнянні з іншими країнами, умовах [20, 431].

Економічна інтеграція – це процес об'єднання елементів національних економік, вищий на сучасному етапі, рівень інтернаціоналізації господарського життя. Між учасниками цього процесу поглиблюється міжнародний поділ праці, ведеться інтенсивний обмін товарами, послугами, капіталами, робочою силою. Росте і рівень усуспільнення виробництва на основі цілеспрямованого, планомірного регулювання економічних процесів в масштабі інтеграційних об'єднань [20, 432].

1.1. Суть і головні передумови  міжнародної економічної інтеграції

Розвиток продуктивних сил країн  неминуче веде їх до виходу на зовнішній  ринок, до зростання міжнародних  зв'язків і взаємопереплетення національних економік, сприяє інтернаціоналізації  господарського життя. На певному його етапі зближуються національні економічні й політичні структури групи країн, формуються форми взаємодії між ними на основі економічної інтеграції.

Міжнародна економічна інтеграція є вищою формою інтернаціоналізації  господарського життя, що передбачає зближення і взаємо-пристосування всіх структур національних господарств.

Економічна інтеграція суттєво  відрізняється від економічного співробітництва країн. На етапі  економічної інтеграції:

а) формується міжнародний господарський комплекс зі своєю структурою та органами управління. Спільні умови господарської діяльності визначаються і погоджуються всередині кожної країни, на міждержавному та наддержавному рівнях;

б) зростає можливість об'єднання  різноманітних ресурсів для спільного вирішення соціально-економічних проблем;

в) основою інтеграційної діяльності є не зовнішньоторговельний обмін, а взаємодія в галузі виробництва, науки, причому на пільгових порівняно  з іншими країнами умовах;

г) інтеграційне співробітництво має  комплексний і довготривалий характер [3, 147].

Інтеграція має декілька рівнів:

а) взаємодія на рівні підприємств  та організацій (створення ТНК, МНК);

б) взаємодія на рівні держав;

в) взаємодія на рівні партій та організацій, соціальних груп, окремих  громадян різних країн;

г) інтеграційне угруповання як результат  міжнародного об'єднання [3, 148].

Для розвитку інтеграційних процесів необхідна наявність низки об'єктивних та суб'єктивних передумов, головними  з яких є:

а) сучасна НТР, яка об'єктивно  зумовлює формування міждержавного господарського простору з оптимальним поєднанням можливостей і потреб національних економік;

б) соціально-економічна однорідність національних господарств, що підлягають об'єднанню;

в) близькі рівні економічного розвитку країн, що інтегруються;

г) досить тривалий період і досвід взаємного економічного співробітництва  групи країн;

д) цілеспрямована діяльність державних  органів країн, партій, соціальних груп і класів щодо інтеграційних процесів [3, 148].

Важливе значення для розвитку міжнародної економічної інтеграції має наявність спільних кордонів, спільних історичних, культурних та інших умов існування.

 

1.2. Етапи розвитку інтеграційних  процесів та їх особливості

У своєму розвитку міжнародна економічна інтеграція проходить ряд етапів:

1 – зона вільної торгівлі;

2 – митний союз;

3 – спільний ринок;

4 – економічний союз;

5 – повна інтеграція [3, 148].

Кожний із наступних етапів передбачає ширшу інтеграцію і має свої особливості.

Особливості основних етапів міжнародної  економічної інтеграції наведені в табл. 1.1.

Як правило, утворення інтеграційних  об'єднань починається з простіших  форм. Все залежить від того, які  завдання ставлять перед собою країни – учасниці утворюваних інтеграційних  об'єднань: відновлення економічного потенціалу; прискорення НТП; укріплення позицій на світовому ринку чи інше.

Таблиця 1.1

Етапи міжнародної економічної  інтеграції [3, 149]

Етап	Ліквідація митних бар'єрів у взаємній торгівлі	Єдині тарифи відносно третіх країн	Вільне пересування капіталів, робочої сили	Узгодження економічної політики	Здійснення єдиної економічної  політики
Зона вільної торгівлі	+	–	–	–	–
Митний союз	+	+	–	–	–
Спільний ринок	+	+	+	–	–
Економічний союз	+	+	+	+	–
Повна інтеграція	+	+	+	+	+

 

Сьогодні у світі нараховується близько 20 економічних угруповань. Серед них можна виділити: в Західній Європі – Європейський Союз (ЄС) і Європейську асоціацію вільної торгівлі (ЄАВТ); в Північній Америці – Північноамериканську угоду про вільну торгівлю (НАФТА); в Азіатсько-тихоокеанському регіоні – Тихоокеанське економічне співтовариство (АТЕС).

Офіційно до 1 листопада 1993 p. провідне інтеграційне угруповання західноєвропейських країн називалось Європейські співтовариства, а неофіційно – Європейське співтовариство, або просто Співтовариство. З 1 листопада 1993 p. після набуття чинності Маастрихтських угод офіційна назва цього угруповання – Європейський Союз.

Ряд західноєвропейських держав (Франція, ФРН, Італія, Бельгія, Нідерланди і Люксембург) в 1958 р. створили Європейське економічне співтовариство (ЄЕС). Згодом воно розширялося завдяки вступу нових держав, зміцнювалося і перетворилося в могутнє економічне угрупування. У 1973 р. до ЄЕС приєдналися Великобританія, Данія, Ірландія, в 1981 р. – Греція в 1986 р. – Іспанія, Португалія. У 90-х роках в ЄЕС нараховувалося 12 членів, ведуться переговори про вступ ще ряду країн. Одночасно з розширенням складу ЄЕС відбувається поглиблення інтеграції, що виразилося в переході від переважно торгового обміну до інтегрування організаційно-технічних сфер господарства, включаючи організацію спільних досліджень і розробок, створення спільних програм, розробку загальних законодавств і т.д. [20, 432]

Утворився Європейський Союз в 1967 p. на базі злиття органів трьох раніше самостійних регіональних організацій, створених шестіркою провідних європейських країн – ФРН, Францією, Італією, Нідерландами, Бельгією і Люксембургом:

1) Європейського об'єднання вугілля  і сталі (угода укладена в  1951 p., а набула чинності в 1952 p.);

2) Європейського економічного співтовариства (Римська угода про створення ЄЕС укладена в 1957 p., а набула чинності в 1958 p.);

3) Європейського співтовариства  з атомної енергії (угода набула  чинності в 1958 p.) [3, 150].

Розвиток інтеграції в рамках ЄС пройшов всі етапи: від зони вільної торгівлі до економічного і валютного союзу.

В ЄС як повноправні члени Союзу  входять: ФРН, Франція, Італія, Нідерланди, Бельгія, Люксембург, Великобританія, Данія, Ірландія, Португалія, Іспанія, Греція, Австрія, Норвегія, Швеція, Фінляндія (останні чотири країни – з 1995 p.). У даний час Європейський Союз веде переговори з шістьма країнами-кандидатами про вступ до цієї організації: Кіпром, Польщею, Словенією, Угорщиною, Чехією та Естонією.

Механізм функціонування ЄС базується  на політико-правовій системі управління, яку складають наднаціональні або міждержавні органи та елементи національно-державного регулювання.

1.3. Економічні наслідки інтеграції  країн

Теорію економічної інтеграції та, зокрема, митних союзів розробив канадський вчений, представник нового класицизму чиказької школи економіки Джекоб Вайнер. Згідно з його теорією митного союзу внаслідок укладення між країнами угоди про митний союз, яка усуває тарифи у взаємній торгівлі між ними, в економіці виникають два типи ефектів: