Перспективи розвитку відносин між Україною та ЄС

Таблиця 2.2

Сукупний обсяг прямих інвестицій в Україну з країн ЄС (мли  дол. США)

[17, 238]

За багатьма відносними та навіть абсолютними показниками іноземних  інвестицій Україна посідає одне з останніх місць серед країн Центральної та Східної Європи. Основними причинами невисокої активності іноземного капіталу, у тому числі з країн ЄС, є несприятливий інвестиційний клімат у країні.

Обсяги технічної допомоги ЄС Україні  до 1997 p. теж мали тенденцію до зростання (табл. 2.3). У цей період Україна була другим після Росії реципієнтом технічної допомоги ЄС серед колишніх радянських республік. Однак від 1998 р. обсяги допомоги постійно знижуються.

Таблиця 2.3

Обсяги міжнародної технічної  допомоги, яка надійшла в Україну і країн – членів ЄС (млн. дол. США) [17, 239]

Пріоритетами Програми TACІS є ядерна безпека та захист довкілля (26,4 %), реструктуризація держпідприємств та розвиток приватного сектора (19,1). реформа державного управління, соціальної сфери та освіти (9,6), сільське господарство (10,8), енергетика (11,2). транспорт (8,6), консультації з економічної політики (5,4), телекомунікації (3,6 %) [17, 239].

За Програмою фінансується також  ціла низка рамкових програм, серед  яких:

• Європейська експертна програма – надає консультації українським державним установам:
• INTAS – сприяє реалізації спільних із Західною Європою науково-дослідних проектів;
• Бангкоцький механізм TACIS/ЄБРР – використовується для фінансування технічного співробітництва, спрямованого на сприяння в підготовці та залученні інвестицій ЄБРР;
• Програма сприяння демократії;
• LIEN – сприяє розвиткові неурядових організацій у соціальній сфері для підтримки вразливих груп населення;
• Поріднені міста – поєднує міста України та Європейського Союзу;
• ТЕМПУС – заохочує обмін між вищими навчальними закладами України та ЄС;
• BISTRO – надає гранти для швидкого впровадження малих проектів у межах індикативних програм;
• Програма підвищення ефективності менеджменту – забезпечує організацію стажування українських менеджерів у ЄС.

У 1999 p. Європейський Союз ухвалив рішення щодо продовження фінансування України за Програмою TACIS і у 2001-2005 pp. [17, 239-240]

2.3. Критерії розширення і поглиблення  європейської економічної інтеграції  та Україна

У 90-х роках минулого століття перед  ЄС уперше реально постала перспектива  збільшення кількості держав-членів за рахунок країн Центральної  та Східної Європи. Після розпаду  Радянського Союзу в Європі виникли  два центри економічного й політичного  тяжіння: Європейський Союз та Росія. При цьому переважна частина центрально- та східноєвропейських країн поставила собі за мету приєднатися до ЄС.

Умови прийняття країн Центральної  та Східної Європи до ЄС були сформульовані  Європейським Союзом у Копенгагені  у червні 1993 p. і дістали назву «копенгагенські критерії». Політичні критерії передбачають стабільність інституцій, які забезпечують демократію, верховенство закону, права людини та захист інтересів національних меншин. Юридичні критерії враховують спроможність взяти на себе в повному обсязі зобов'язання, пов'язані з членством у ЄС, включаючи відданість цілям політичного, економічного та монетарного союзу.

Економічні критерії вступу країн  субрегіону до Європейського Союзу  передбачають наявність таких умов:

• встановлення рівноваги між попитом і пропозицією внаслідок взаємодії ринкових сил;
• лібералізація цін та торгівлі;
• відсутність суттєвих бар'єрів, які обмежують вступ у ринок (створення нових фірм) та вихід із нього (банкрутство);
• національна юридична система, що регулює права власності; реалізація законів та контрактних зобов'язань може бути забезпечена в примусовому порядку;
• макроекономічна стабільність, складником якої є стабільність цін, державних фінансів та балансу зовнішніх розрахунків;
• наявність широкого консенсусу щодо ключових складників та цілей економічної політики;
• достатній рівень розвитку фінансового сектора, здатного перетворю-"-вати заощадження на інвестиції у виробництво;
• спроможність конкурувати та витримати тиск ринкових сил на внутрішньому ринку Європейського Союзу;
• наявність функціонуючої ринкової економіки, рівень стабільності якої достатній для того, щоб економічні агенти ухвалювали рішення в передбачуваному середовищі;
• достатня кількість за прийнятними цінами фізичного та людського капіталу, включаючи інфраструктуру (постачання енергії, телекомунікації, транспорт тощо), досить високий потенціал освіти, науки;
• вплив держави та чинного законодавства на конкурентоспроможність засобами торговельної політики, шляхом проведення відповідної політики в галузі конкуренції та надання державної допомоги середнім та малим підприємствам тощо;
• достатні рівень та динаміка торговельної інтеграції країни з Союзом до вступу (враховуються обсяги та структура торгівлі з країнами – членами Союзу);
• питома вага малих фірм (малі фірми швидше отримують позитивні здобутки від поліпшення доступу до ринку, а великі фірми меншою мірою спроможні адаптуватися до нових умов) [17, 240-241].

Аналіз соціально-економічного розвитку України в 90-ті роки показує, що практично  за всіма параметрами оцінки готовності приєднатися до Європейського Союзу країна мала одні з найгірших показників у Центральній та Східній Європі. В Україні за 10 років незалежності не вдалося провести ефективні реформи, глибока криза охопила практично всі сфери суспільства. Більше того, за рівнем соціально-економічного розвитку Україна почала суттєво відставати від багатьох країн субрегіону, а за оцінками конкурентоспроможності національної економіки посідала останні місця не тільки серед європейських країн, а й порівняно з багатьма країнами, що розвиваються. Відсутність громадського консенсусу щодо напрямів та темпів соціально-економічних реформ, практично стабільно неефективна діяльність урядів суттєво віддаляє перспективу не тільки повного, але й асоційованого членства України в ЄС. Очевидно, що тільки послідовні, глибокі та рішучі реформи можуть змінити цю тенденцію кардинально.

У 1998 p. країни Європейського Союзу ухвалили рішення про поглиблення економічної інтеграції та перехід до створення Європейського економічного та валютного союзу. У 1992 p. у Маастрихті були сформульовані основні вимоги до країн – членів ЄС, які бажають приєднатися до Європейського валютного союзу («маастрихтські критерії»).

Маастрихтські критерії валютної конвергенції країн ЄС передбачають:

• стабільність цін: середній річний рівень інфляції в окремій країні не має перевищувати відповідний рівень трьох країн ЄС із найкращими показниками і в цілому не може бути вищий за 1,5 %;
• «бездефіцитність бюджету»: внутрішній борг окремої країни не перевищує 60 % ВНП, а зовнішній – 3 %;
• збалансованість процентних ставок: їхній середній річний рівень в окремій країні не має перевищувати відповідний рівень країн ЄС із кращими показниками і в цілому не може бути вищий за 20 %;
• стабільність валютних курсів: валюта окремих країн не девальвується без згоди інших країн-учасниць і має відповідати нормам ЄС [17, 242].

Порівняння цих критеріїв з  параметрами розвитку України має  на сучасному етапі переважно  теоретичний характер. Водночас ці критерії можуть розглядатися і з суто практичного погляду як певні орієнтири для макроекономічної стабілізації в Україні, розвитку її грошово-кредитної та валютної сфер (табл. 2.4).

Таблиця 2.4

Показники макроекономічної конвергенції ЄС і кандидатів на вступ у ЄС і і ЦСЄ (1998 p.) [17, 242]

Наведені макроекономічні показники свідчать про невисокий рівень економічного розвитку України в цілому, зниження обсягу ВВП, невелику частку країн ЄС в експорті України та відносно низький рівень прямих іноземних інвестицій. За цими показниками Україна суттєво відстає не тільки від країн ЄС. а й від країн Центральної та Східної Європи. Кардинальна зміна якісних та кількісних показників соціально-економічного розвитку України є головною передумовою приєднання країни до Європейського Союзу.

Розділ 3. Перспективи розвитку відносин між Україною та ЄС

Однією з найскладніших проблем  стратегії зовнішніх економічних  відносин України є визначення правильного  співвідношення різних векторів у рамках курсу на входження країни в систему  світогосподарських відносин. І хоча головним вектором після ухвалення Указом Президента України від 11 червня 1998 p. Стратегії інтеграції України до Європейського Союзу став саме європейський інтеграційний напрям, залишаються складні питання – щодо алгоритму практичної реалізації цього вектора, його співвідношення з іншими регіональними векторами зовнішньоекономічного розвитку та участі України в глобальних економічних процесах.

Національні інтереси України потребують утвердження України як впливової  європейської держави, повноправного  члена ЄС. В результаті очікуваного найближчими роками розширення ЄС – вступу до ЄС Польщі та Угорщини – Україна межуватиме з ЄС, що створить принципово нову геополітичну ситуацію. У зв'язку з цим є необхідним чітке та всебічне визначення зовнішньополітичної стратегії щодо інтеграції України до європейського політичного (в тому числі у сфері зовнішньої політики і політики безпеки), інформаційного, економічного та правового простору [15].

3.1. Перспективи геоекономічної  конфігурації та інтеграційна  стратегія України

Визначений для України головний пріоритет – інтеграція в структури  Європейського Союзу – не знімає необхідності дотримання стратегічного балансу між європейським вектором та іншими важливими векторами зовнішньоекономічного розвитку, і передусім знаходження правильного балансу стосовно геостратегічного трикутника «США – Європейський Союз – Росія». Необхідно враховувати також геоекономічну роль Японії як одного з трьох найпотужніших центрів економічної сили, а також Китаю.

Вибудовуючи стратегію інтеграції в ЄС, ми маємо уникнути помилки при оцінці відносного геоекономічного становища основних глобальних конкурентів у перспективі. Зокрема, важливим є питання, чи спроможеться ЄС, перевантажений структурними й фінансовими проблемами, що випливають з його потреби у внутрішній інституційній реструктуризації й одночасно у зовнішньому розширенні на Схід, здобути першість у глобальному суперництві, з одного боку, зі США, а з іншого – з величезним Азійсько-тихоокеанським регіоном. При цьому слід взяти до уваги відсутність світового лідерства у ЄС за окремими важливими показниками в галузі формування найновітніших секторів економіки (табл. 3.1).