Перспективи розвитку відносин між Україною та ЄС

За таких умов відсутність на сьогодні офіційних гарантій з боку Європейського Союзу щодо перспектив повноправного членства України в ЄС виглядає не так уже й прикро. Принаймні наявний ступінь інтегрованості в європейські структури, ядром яких, безумовно, є нині Європейський Союз, дає Україні змогу використовувати більш гнучкий алгоритм розвитку відносин на цьому напрямі. Не виключено, що в разі значного економічного успіху Китаю і в цілому регіону Східної Азії та уповільнення темпів розвитку регіону СС в України буде більше можливостей ефективно розвивати свій східний вектор світогосподарських зв'язків саме в статусі асоційованого, а не повноправного члена ЄС.

Таблиця 3.1

Деякі показники високотехнологічного розвитку світових економічних центрів [17, 77]

3.2. Міжнародна інтеграція та  економічний потенціал України

Згідно з теорією міжнародної  економічної інтеграції, успішна  реалізація регіональної інтеграційної  стратегії можлива за дотримання двох обов'язкових умов: а) близькості рівнів розвитку та інтернаціоналізації економіки країн-партнерів і б) наявності високорозвинених економічних зв'язків між суб'єктами економічної діяльності країн, що інтегруються, інтенсивність яких усередині регіонального інтеграційного угруповання ще до початку інтеграційного процесу вища за зв'язки з іншими країнами чи групами країн. У цьому аспекті слід зазначити, що в України стосовно її європейського інтеграційного вектора є істотні «проблеми економічної сумісності» [17, 78].

По-перше, за рівнем ВНП на душу населення  – найбільш узагальнюючим показником рівня економічного розвитку – Україна  значно поступається не тільки «найбіднішим»  з нинішніх членів Євросоюзу, але  й «найбіднішим» з країн –  претендентів «першої хвилі» розширення (табл. 3.2). На сьогодні відставання України від країн – членів ЄС за рівнем економічного розвитку набагато перевищує ті порогові величини, які є допустимими для учасників інтеграційних об'єднань.

Таблиця 3.2

Співвідношення рівнів ВНП на душу населення в Україні, країнах – членах ЄС та країнах – претендентах на членство в ЄС [17, 78]

По-друге, для успішного розвитку міжнародного інтеграційного процесу необхідно, щоб цей процес ґрунтувався на високому рівні інтернаціоналізації економічних процесів, з одного боку, та на відповідних процесах пріоритетного розвитку взаємних економічних зв'язків суб'єктів економічної діяльності країн, що інтегруються, – з іншого. Україна за абсолютним рівнем досягнутої інтернаціоналізації своєї економіки (табл. 3.3) надзвичайно відстає від нинішніх членів ЄС і досить істотно – практично від усіх країн-претендентів, за дуже високого відносного рівня відкритості української економіки у сфері торговельних відносин. Поєднання них двох характеристик робить дуже проблематичним досягнення у близькій перспективі необхідних для інтеграції в ЄС рівнів інтернаціоналізації економіки України.

Таблиця 3.3

Деякі показники інтернаціоналізації  економіки в Україні, країнах  – членах ЄС

та країнах – претендентах на членство в ЄС (1998) [17, 79]

Стосовно фактора географічного  розподілу торговельних потоків  слід звернути увагу на те, що, за даними Євростату, взаємна торгівля країн – членів ЄС становить 62,8 % їх зовнішньої торгівлі, причому в багатьох країнах-членах цей показник є вищим: у Португалії – 79,5 %, Бельгії й Люксембурзі – 73,8, Іспанії – 69,4, Австрії – 69,1, Данії й Нідерландах – 68,4%, а мінімальний показник (Велика Британія) дорівнює 55,5 % [17, 80].

З огляду на це надзвичайно важливою є орієнтація експортного потенціалу країни, яка випливає з переважного  типу рівня та профілю міжнародної  конкурентоспроможності суб'єктів економічної діяльності. В цьому аспекті слід зазначити, що розвиток експорту України за останні роки однозначно показує його переважну орієнтацію на країни, які не належать ні до СНД, ні до ЄС.

Характерно, що сама постановка нинішніми  країнами-претендентами питання про повноправне членство в ЄС мала підґрунтям реальну переорієнтацію їхніх зовнішніх економічних зв'язків на країни – члени ЄС. Зокрема, в 1998-1999 pp. на них припадало в структурі експорту Польщі та Угорщини 70 %. В Україні ж цей показник у 2000 p. вийшов лише на рівень 15,9 % в експорті в ЄС та 20,8 % в імпорті з нього [17, 80].

Нині сам «профіль» міжнародної  конкурентоспроможності українських  експортерів, що базується головним чином на ціновій конкуренції  у сфері напівфабрикатів та взагалі продукції з невисоким рівнем доданої вартості й незначним рівнем технологічності, об'єктивно штовхає країну скоріше в бік «третього світу», аніж регіональної інтеграції з високорозвиненими країнами ЄС.

3.3. Взаємозв'язок міжнародної інтеграційної стратегії та внутрішніх економічних перетворень в Україні

Участь країни – в процесах міжнародної  економічної інтеграції передбачає взаємопов'язаний розвиток за двома  векторами – у напрямі лібералізації  руху товарів, послуг, капіталу й робочої  сили, з одного боку, та створення країнами спільних економічних і політичних інститутів – з іншого. Причому на початкових етапах інтеграції, як правило, відчутно переважають лібералізаційні заходи («негативна інтеграція»), а на пізніших – заходи щодо розвитку спільних інституцій («позитивна інтеграція»). Однак ця логіка очевидно порушується у випадку інтеграції економіки країни в уже розвинутий міжнародний інтеграційний комплекс, яким, зокрема, є Європейський Союз. У даному разі зазначені вектори мають бути синхронізовані й реалізовані практично паралельно. Саме тому до нових країн – претендентів на членство в СС ставляться такі високі вимоги передусім з погляду інституційної готовності до перебування у складі ЄС.

Україна на сьогодні досягла певного  прогресу на шляху економічної лібералізації, необхідної для інтеграції у світогосподарські структури й структури ЄС. Так, рівень середньозваженого імпортного тарифу на промислові товари вже знизився до 5,48 %, за повною номенклатурою товарів – до 7,14 %. Це вже не відрізняється істотно від рівнів зовнішнього імпортного тарифу ЄС (3,2 % у цілому, в тому числі 0,5 % – на готові вироби) і загалом відповідає вимогам Світової організації торгівлі (винятком тут є сфера сільськогосподарської та харчової продукції – 25,4%) [17, 81].

Однак загальний рівень лібералізації  в Україні істотно знижується через наявність обмежень нетарифного  характеру, головними з яких є  на сьогодні численні непрозорі й  у багатьох випадках довільні бюрократичні процедури, пов'язані із зовнішньоекономічним регулюванням, обтяжлива система внутрішніх податків і зборів, недосконалість антимонопольного регулювання, що спотворює умови конкуренції на внутрішньому ринку України. Фактично ці обмеження становлять один із проявів загальної інституційної неадекватності української економіки з погляду критеріїв ефективної участі в системі світогосподарських зв'язків і міжнародних інтеграційних угрупованнях. Такий висновок підтверджують оцінки провідних міжнародних організацій у цій галузі [17, 81].

За зведеним індикатором СБРР, що становить середнє з показників структурних реформ у таких сферах, як приватизація і реструктуризація підприємств, ринкова лібералізація і конкуренція, реформи фінансового сектора, Україна в 1999 p. мала 2,4 при шкалі оцінок від 1 (централізована планова економіка) до 4+ (розвинута ринкова економіка); при цьому найбільші проблеми спостерігаються в таких сферах, як управління і реструктуризація підприємств, політика конкуренції, реформа банківського сектора та ринки цінних паперів і небанківські фінансові інституції (2,0). Для порівняння вкажемо. що зведений показник Угорщини дорівнює 3,7, Естонії й Польщі – 3,5, Чеської Республіки – 3,4 [17, 81].

За «індексом лібералізації» де Мело, Денізера та Гельбав 1997 p. Україна мала кумулятивний показник 2,55, тоді як, наприклад, Угорщина – 6,84, Польща – 6,81, Словенія – 6,77, Хорватія – 6,53, Чеська Республіка – 6,40 (навіть Росія мала 4,32) [17, 81].

За «індексом інституційної  якості» Кауфмана – Крея – Зойдо-Лобатона та Ведер, який був складений для 1997-1998 pp. за 6 (Ведер – за 5) агрегованими компонентами (всього понад 300 компонентів) і змінюється в межах від -25 до +25, при середньому показнику для розвинутих країн 12,6, Україна мала середній показник –5,8 (–6,4 за індексом Ведер): показники Угорщини – відповідно +8,7 та +8,0. Словенії – +8,5 та +8,0, Польщі – +7,0 та +6,7, Чеської Республіки – +6,8 та +6,6. Естонії – +6,1 та +5,8 [17, 81-82].

За індексом конкурентоспроможності Всесвітнього економічного форуму (Давос) Україна також посіла у 2000 p. 56-те місце серед 58 країн за індексом «поточної конкурентоспроможності» та 57-ме – серед 59 країн за індексом «динамічної конкурентоспроможності» [17, 82].

За всієї умовності наведених  показників, індексів і рейтингів  слід визнати, що в цілому такі низькі оцінки свідчать про істотну інституційну несумісність України з провідними сегментами світового господарства, і Європейським Союзом у тому числі. Без ужиття енергійних заходів щодо прискорення інституту цінних перетворень у країні її міжнародна інтеграційна стратегія перетвориться на голу декларацію.