Персонал підприємства, продуктивність і оплата праці

МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ І НАУКИ  УКРАЇНИ

ЖИТОМИРСЬКИЙ  ДЕРЖАВНИЙ ТЕХНОЛОГІЧНИЙ  УНІВЕРСИТЕТ 
 
 
 
 
 

кафедра економіки 
 
 
 
 

КУРСОВА РОБОТА 

на  тему:

“Персонал підприємства, продуктивність і оплата праці” 
 
 
 
 

Виконала:       студентка ІІ курсу ФЕМ

     групи ЕП-26

     Седун Наталія Миколаївна 
 
 

Перевірив: Цал-Цалко Ю. С. 
 
 
 
 
 

Житомир, 2009

 

ПЛАН

 

 

ВСТУП

   

Обрана для  дослідження тема на сьогоднішній день є досить актуальною, оскільки заробітна плата – це важлива складова виробництва, її рівень пов’язаний, як із потребами працівника, так із самим процесом виробництва.    Найбільш важливим елементом продуктивних сил і головним джерелом розвитку економіки є люди; їх майстерність, освіта, підготовка, мотивація діяльності. Існує непересічна залежність конкурентоспроможності економіки, рівня добробуту населення від якості трудового потенціалу персоналу підприємства, організації.

Персонал підприємства формується та змінюється під впливом внутрішніх (характер продукції, технології та організації виробництва) і зовнішніх факторів (демографічні процеси, юридичні та моральні норми суспільства, характер ринку праці тощо). Вплив останніх конкретизується у таких параметрах макроекономічного характеру, як: чисельність активного (працездатного) населення, загальноосвітній його рівень,  пропозиція  робочої  сили,  рівень  зайнятості, потенційний резерв робочої сили. У свою чергу ці характеристики обумовлюють кількісні та якісні параметри трудових ресурсів.

Персонал  підприємства являє собою сукупність постійних працівників, що отримали необхідну професійну підготовку та (або) мають досвід практичної діяльності.

Окрім постійних  працівників, у діяльності підприємства можуть брати участь інші працездатні особи на основі тимчасового трудового договору (контракту). Враховуючи те, що багато підприємств поза основною діяльністю виконують  функції,  які  не  відповідають головному їх призначенню, всі працівники підрозділяються на дві групи: персонал основної діяльності та персонал неосновної діяльності. Зокрема, у промисловості до першої групи — промислово-виробничого персоналу — відносяться   працівники   основних,   допоміжних   та обслуговуючих виробництв, науково-дослідних підрозділів та лабораторій, заводоуправління, складів, охорони — тобто всі зайняті   у   виробництві   або   його   безпосередньому обслуговуванні. До групи непромислового персоналу входять працівники структур, які хоч і знаходяться на балансі підприємства, але не зв'язані безпосередньо з процесами промислового виробництва, а саме: житлово-комунального господарства,  дитячих садків та ясел, амбулаторій, учбових закладів.

   Такий розподіл персоналу підприємства на дві групи необхідний для розрахунків  заробітної плати, узгодження трудових показників з вимірниками результатів виробничої діяльності   (при   визначенні   продуктивності   праці приймається, як правило, чисельність тільки промислово-виробничого персоналу). Разом з тим поширення процесів інтеграції промислових систем з банківськими, комерційними та іншими господарськими структурами  вищезазначене групування персоналу стає все більше умовним.

   У відповідності  з характером виконуваних функцій  персонал підприємства поділяється  звичайно на чотири категорії: керівники, спеціалісти, службовці, робітники. 
 
 
 
 

 

Розділ 1.

1.1 Персонал підприємства, склад і структура.  Продуктивність і оплата праці.

     Персонал  підприємства — це провідний мобілізуючий фактор виробництва. Його творчий талант і практична робітнича майстерність особливо виразно проявляється в умовах ринкових відносин, де постійно присутня підприємницька конкуренція. Так, інженерна діяльність працівників підприємства має вирішальне значення у виявленні і оцінці попиту, створенні високоякісної продукції, виборі прогресивних технологій, раціональній організації виробництва в цілому, тобто в ефективному поєднанні всіх складових факторів виробництва. В той же час кожне таке мистецьке рішення може залишитися лише побажанням на папері, якщо не буде фахово завершене робітниками у вигляді матеріалізованої продукції.

     Саме  така, цілеспрямована, гармонійна діяльність колективу забезпечує економічний поступ підприємства.

     Всі працівники підприємства залежно від  ступеня їх участі у виробничій діяльності діляться на промислово-виробничий і непромисловий персонал.

     До  промислово-виробничого персоналу (ПВП) належать працівники основних і допоміжних цехів, відділів, служб, науково-дослідних відділів та інститутів (НДІ), проектно-конструкторсько-технологічних відділів і інститутів (ПКТІ), тобто ті, хто безпосередньо пов'язаний з виробничою діяльністю підприємства.

     До  складу непромислового персоналу входять  працівники підрозділів, що не пов'язані  з основною виробничою діяльністю підприємства: житлово-комунального господарства, (дитячі, культурно-побутові, медичні, підсобні, сільськогосподарські підрозділи тощо).

     ПВП поділяється на такі категорії: ІТП (інженерно-технічні працівники); робітники; службовці; МОП (молодший обслуговуючий персонал); учні і охорона.                                                  

     Найбільш  численною категорією працівників, які беруть участь у виробничому процесі, є робітники.

     Вони  поділяються на виробничих (основних), які безпосередньо виготовляють продукцію, і допоміжних, які займаються виробництвом продукції допоміжного призначення (інструмент, тара, інше), а також обслуговують технологічний процес (налагоджувальники, ремонтники, комірники, контролери, транспортні робітники і ін,).

     В умовах автоматизації виробництва  функції різних категорій робітників (операторів, налагоджувальників, ремонтників) суміщаються, і поняття „допоміжні” втрачає свій прямий зміст.

     До  ІТП належать особи, які виконують  на підприємствах дослідницькі, проектні роботи, здійснюють організаційне, технічне, економічне керівництво і управління.

     До  службовців відносяться працівники, які зайняті діловодством, бухгалтерським обліком, постачанням, збутом, і т. д.

     МОП — це працівники, що зайняті технічним  забезпеченням процесу управління (кур'єри) а також побутовим обслуговуванням всіх працюючих (гардеробники, технічки, ліфтери та інші).

     Охорона — включає працівників сторожової і пожежної служби підприємства.

     Залежно від характеру праці кадри  поділяють за професіями і спеціальностями.

     Професія  — це широкий і місткий вид  трудової діяльності, що передбачає потребу певної сукупності теоретичних знань та практичного вміння, трудових навиків, яких набувають внаслідок спеціальної освіти і виконавчого досвіду (токар, слюсар, бухгалтер тощо).

     Поява нових професій — це результат  поділу праці або ж її інтеграції, яка відбувається під впливом розвитку науки, технічного прогресу і культури. Розширення і поглиблення цих процесів породжують вужчі прояви професій — спеціальності.

     Спеціальність — це один із декількох видів  трудової діяльності в рамках певної професії, що вимагає специфічних (вузьких) знань та практичного досвіду з конкретного виду роботи

     Так, професія слюсаря може поділятися за спеціальностями: слюсар-ремонтник, слюсар-інструментальник, слюсар-складальник тощо. У свою чергу якісний ступінь професійної підготовки працівника тієї чи іншої професії чи виду праці визначається його кваліфікацією. Кваліфікація робітників вимірюється розрядами, які їм присвоюються залежно від досягнутого рівня виконавських можливостей і вміння. В машинобудуванні і металообробці встановлено шість розрядів, найнижчий перший. Для робітників окремих видів спеціальностей, що виконують особливо складні роботи, передбачається вісім розрядів (інструментальники, налагоджувальники автоматичних ліній, гнучких виробничих (систем) модулів, ремонтники верстатів, машин, приладів тощо).

     Залежно від рівня підготовленості ІТП  і службовців призначають на керівні посади за штатним розписом. Безпосередньо інженери-спеціалісти поділяються на три категорії: перша — найвища, техніки — на дві.

     Склад і кількісне співвідношення окремих  груп працівників підприємства формують його кадрову структуру. Для кожної галузі промисловості вона виразно специфічна. Особливо це стосується пропорцій між чисельністю робітників й ІТП.

     В машинобудуванні і металообробці кадрова структура характеризується таким співвідношеннями, %: робітники 70*80; ІТП 16-18; службовці 2-3; МОП і працівники охорони    1,5*2; учні робітничих професій до 0,2.

     Під впливом науково-технічного прогресу, появи складної техніки, технологій частка інженерного персоналу підприємств збільшується, відповідно зменшується чисельність робітників, підвищується рівень кваліфікаційних вимог. 

Продуктивність  праці – це кількість продукції, випущеної в одиницю часу на одного працюючого. Виділяють такі фактори, що впливають на продуктивність праці:

• ступінь розвитку науки і міра її використання у в-ві
• кваліфікація працівників
• організація виробничого процесу
• стан в-ва

     На  практиці використовують 3 вимірники  продуктивності праці: натуральний, трудовий і вартісний.

     Натуральний вимірник характеризує кількість продукції  в натуральному виразі:

                                                      П=N/Т_ж

       

                               Обсяг випуску в натуральних  одиницях   Витрати живої праці 

                                           Т_ж=Чис.прац.*Ф_д

       

                        чисельність працівників     дійсний фонд роботи 1-го середньоспискового працівника 

     Дійсний фонд роботи розраховується на основі складання балансу робочого часу: