Підприємство в системі зайнятості і доходів населення в Україні

 

ЗМІСТ

 

ВСТУП

 

Актуальність теми. Підприємництво є одним із основних факторів формування та розвитку вільної економіки з ринковим механізмом господарювання. Без створення сприятливих правових, економічних, організаційних і соціальних умов для подальшого розвитку підприємництва Україні буде важко подолати фінансово-економічну кризу та забезпечити конкурентоспроможність національної економіки. Саме тому необхідно створити фундаментальні методологічні, теоретичні та методичні засади для формування цивілізованого підприємництва, зокрема щодо коопераційних зв’язків суб’єктів підприємницької діяльності.

Підприємництво як інституційний  сектор економіки давно стало  домінуючим за кількістю та обсягами виробництва у провідних країнах  світу, забезпечуючи гнучкість і  стійкість економічної системи, наближаючи її до потреб конкретних споживачів, а водночас – виконуючи важливу соціальну роль надання робочих місць і забезпечуючи джерело доходу для значних прошарків населення.

Для всіх країн світу зайнятість населення посідає провідне місце  у системі соціальних та економічних проблем і разом з показниками рівня життя є важливим індикатором соціальних процесів.

Перехід від планово-централізованого до вільного руху трудових ресурсів змінює систему інтересів, мотивів і стимулів діяльності економічно активного населення, що, відповідно, впливає на джерела наповнення ринку праці, сегментацію та напрями державного регулювання зайнятості населення.

Питання підприємництва завжди були в центрі уваги досліджень науковців, а з початком економічних реформ в Україні підприємництву відведено майже головне місце в працях вітчизняних учених З.С. Варналія, В.А. Кредісова, М.Й. Маліка, П.М. Макаренка, В. Сизоненка, О.Г. Шпикуляка та ін.

Мета роботи. Метою роботи є аналіз суті підприємництва в забезпечення зайнятості та зростання рівня життя населення в сучасних умовах.

Предметом роботи є сучасний стан розвитку підприємництва для забезпечення зайнятості населення.

Обєктом роботи є економічні відносини, що виникають при регулюванні  зайнятості населення та його доходів.

Завдання роботи:

1. Охарактеризувати підприємство як джерело занятості і  доходів населення.
2. Визначити теоретичні основи зайнятості населення.
3. Розглянути суть доходів населення, їх структуру.
4. Дати оцінку діяльності підприємства в системі зайнятості.
5. Провести оцінку зайнятості населення в Україні та основних проблем зайнятості населення.
6. Проаналізувати  реальні доходи населення.
7. Визначити стратегію сучасного підприємства в контексті забезпечення зайнятості населення та підвищення рівня його доходів, та механізми і інструменти регулювання зайнятості населення
8. Охарактеризувати державні програми забезпечення зайнятості населення та здійснити моніторинг їх виконання та механізми і інструменти регулювання зайнятості населення.
9. Визначити шляхи підвищення рівня доходів населення в Україні.

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 1. Теоретичні засади регулювання зайнятості та доходів населення за умов ринкової економіки

1. Підприємство як джерело занятості і  доходів населення

 

Підприємство - самостійний господарюючий  суб'єкт, який виробляє продукцію, виконує роботи і надає послуги з метою задоволення суспільних потреб та отримання прибутку. Виробниче підприємство характеризується виробничо-технічною, організаційною, економічною і соціальною єдністю. Виробничо-технічна єдність визначається комплексом засобів виробництва, що володіють технологічною єдністю і взаємозв'язком окремих стадій виробничих процесів, в результаті яких використовувана на підприємстві сировина і матеріали перетворюються в готову продукцію. Також вони дозволяють надавати послуги та виконувати певні роботи на стороні з метою отримання прибутку.

Підприємство - це колектив людей різної кваліфікації, пов'язаних певними соціально-економічними відносинами та інтересами, а отримання прибутку є основою для задоволення потреб (як матеріальних, так і духовних) всього колективу. Тому найважливішими завданнями підприємства є: виплата персоналу соціально справедливої заробітної платою, яка забезпечувала б відтворення робочої сили, створення нормальних умов праці та відпочинку, можливостей для професійного зростання і т.д.

У загальному випадку під назвою «підприємство», в практиці виробничо-господарської  діяльності, мається на увазі виробнича  організація, головною метою діяльності якої, в умовах ринку, є отримання  прибутку на вкладені працю і капітал.  Підприємства відрізняються один від одного за рядом ознак: галузевої приналежності; розмірами; ступенями спеціалізації і масштабами виробництва однотипної продукції; методами організації виробництва і ступеня його механізації та автоматизації; організаційно-правовими формами і т.д.

Підприємство — це організаційно відокремлена і економічно самостійна ланка виробничої сфери народного господарства, що спеціалізується на виготовленні продукції, виконанні робіт і наданні послуг. Головне завдання підприємства полягає в задоволенні потреб ринку в його продукції або послугах з метою одержання прибутку.

Підприємство – самостійний господарюючий статутний суб’єкт, який має права юридичної особи та здійснює виробничу, науково-дослідницьку та комерційну діяльність з метою одержання відповідного прибутку (доходу) [13].

Підприємство - це самостійний господарський  суб'єкт, що має право юридичної  особи і здійснює виробничу, науково-дослідну та комерційну діяльність з метою  одержання прибутку [5, с. 266].

Підприємство - це організаційно відокремлена і економічно самостійна ланка виробничої сфери народного господарства, що спеціалізується на виготовленні продукції, виконанні робіт і наданні послуг. Головне завдання підприємства полягає в задоволенні потреб ринку в його продукції або послуг з метою одержання прибутку [2, с. 16].

Підприємство визначає ділову активність національної економіки. Воно є головним товаровиробником, суб' єктом, який розвиває виробництво, визначає його структуру, що і як виробляти. Від ефективності функціонування підприємства залежать економічний, науковий, технічний рівень розвитку країни, добробут усіх верств населення.

Поряд з терміном «підприємство» в економічній літературі вживають термін «фірма», який має подвійне значення. На нашу думку у широкому розумінні фірма - це головна ланка сучасної економіки ринкового типу, що зареєстрована у відповідній правовій формі.

2. Теоретичні основи зайнятості населення

 

Зайнятість розкриває один з  найважливіших аспектів соціально-економічного життя людини, пов'язаний із задоволенням її потреб у сфері праці. Водночас трудова зайнятість населення країни забезпечує виробництво валового національного продукту, а отже — економічну основу життя суспільства. Разом з тим зайнятість має і соціальний характер: вона відображає потреби людей не лише в заробітках, але і у самореалізації через суспільно корисну діяльність.

Таким чином, зайнятість — це надзвичайно  важливе явище соціально-економічного життя суспільства, яке далеко не вичерпується проблемами безробіття, а включає також такі аспекти, як раціональне використання праці; забезпечення гідного рівня життя працюючого населення; задоволення потреб економіки у робочій силі із врахуванням її кількості та якості; задоволення професійних потреб працівників, включаючи потреби у професійній освіті та підтриманні кваліфікації; соціальну підтримку у разі втрати роботи тощо.

Існують різноманітні підходи до визначення змісту категорії «зайнятість населення». На думку Б.Н. Ягодкіна, зайнятість населення являє собою забезпеченість всього працездатного населення роботою, працею в різних сферах і галузях суспільного виробництва або суспільно корисної діяльності [17, c. 118].

Це визначення повністю відповідає розумінню зайнятості соціалістичною ідеологією: він підкреслює забезпеченість працею усіх членів суспільства, таким чином наголошуючи і на ролі держави у формуванні рівня та структури зайнятості населення.

В.Г. Костаков пропонує розглядати зайнятість населення глибше, виходячи за межі суспільного виробництва, – як оснований на суспільному поділі праці соціально-економічний процес використання праці різних груп населення в різних сферах суспільно корисної діяльності – у суспільному виробництві, у навчанні та індивідуальному господарстві.

Визначення Л.І. Рофе відображає зайнятість з точки зору активності громадян – як діяльність громадян, яка пов’язана із задоволенням особистих і суспільних потреб, яка не суперечить законодавству і зазвичай є джерелом трудового доходу [15, c.15].

Розуміння і підхід до категорії  зайнятості В.С. Васильченка, Б.Н. Крижанівського, В.В. Онікієнка [4, с. 101] подібні до визначення Л.І. Рофе, але це визначення не вимагає відповідності чинному законодавству, а також деталізує форми прибутку особи від зайнятості.

На думку цих авторів, зайнятість населення пов’язана із задоволенням їх особистих та суспільних потреб і є джерелом прибутку в грошовій або іншій формі: у вигляді заробітної плати, додаткових допомог чи виплат у натуральній формі.

Е.Лібанова, В.Скуратівський, О.Палій  пропонують трактувати зайнятість з точки зору наявності роботи, а також вказують на безліч форм зайнятості та критеріїв сегментації зайнятого населення. Автори зауважують, що зайнятість населення передбачає наявність оплачуваної роботи, яку розрізняють за кількома ознаками: тривалість робочого періоду (повна та неповна), реєстрація (зареєстрована та незареєстрована) [12, с. 109].

Зайнятість населення базується  на особистій праці та передбачає отримання доходу, а також визначає передумови ефективного використання трудового потенціалу держави, регіону та окремого працівника і пов’язана із забезпеченням масштабів, умов та форм включення людей в суспільну працю.

Зайнятість вказує на рівень забезпечення працездатного населення робочими місцями в системі відносин суспільної праці.

Зайнятість – це головна характеристика ринку праці, саме вона визначає соціально-економічний розвиток країни. У законодавстві України дається таке визначення зайнятості: зайнятість – це діяльність громадян, пов'язана із задоволенням особистих та суспільних потреб, і така, що, як правило, приносить їм дохід у грошовій або іншій формі [6].

Основними видами зайнятості є повна, продуктивна,раціональна і ефективна  зайнятість.

Враховуючи принцип добровільності праці, повна зайнятість в ринковій економіці означає не максимально  можливе залучення до роботи працездатного населення, як це було в радянські часи, а достатність робочих місць для всіх добровільно бажаючих працювати. Повна зайнятість є важливою характеристикою соціального захисту населення у трудовій сфері. Разом з тим вона є основою ефективного використання трудового потенціалу суспільства. Однак сама собою повна зайнятість ще не означає найраціональніше, найдоцільніше використання ресурсів для праці.

Продуктивна зайнятість — це економічно доцільна, вигідна зайнятість. Вона означає перевищення економічних вигід, отриманих в результаті цієї зайнятості порівняно з витратами на організацію цієї роботи. Продуктивність зайнятості з погляду працівника означає отримання трудового доходу більшого, ніж мінімально необхідний для відтворення робочої сили. Продуктивність зайнятості з погляду роботодавця означає отримання прибутку від найманої праці.

Раціональна зайнятість — це одночасно і економічно, і соціально доцільна зайнятість. Раціональність зайнятості визначається ефективністю трудової діяльності в найширшому розумінні цього поняття: суспільною корисністю результатів праці; оптимальністю суспільного поділу пращ; якісною відповідністю робіт і працівників; економічною доцільністю робочих місць, що без шкоди для здоров'я дає змогу працівникові досягти високої продуктивності праці і мати заробіток, який забезпечує нормальне життя, а підприємцю дає змогу досягти високої ефективності виробництва без екологічної, соціальної та іншої шкоди для суспільства.

Повну зайнятість, що водночас відповідає вимогам раціональності, називають ефективною зайнятістю.

Таким чином, ефективна і вільно обрана зайнятість відображає стан кількісної і якісної збалансованості між  потребою населення в роботі і  робочими місцями, за якої створюються  сприятливі умови для соціально-економічного прогресу і дотримуються інтереси як окремих працівників, так і суспільства в цілому. Зрозуміло, що в зв'язку з постійним розвитком потреб людини і суспільства, з науково-технічним прогресом зростають кількісні та якісні параметри ідеалу ефективної зайнятості, в результаті чого його постійно треба прагнути, але неможливо досягти.

3. Суть доходів населення, їх структура

 

Політика доходів, що здійснюється суспільством, являє собою важливу  складову загальної соціально-економічної  політики, оскільки показники доходів населення є характеристиками рівня життя й економічними характеристиками одночасно.

Доходи населення — це інструмент для визначення рівня добробуту  суспільства. Ринкова економіка, орієнтуючи населення на підвищення свого добробуту, передусім за рахунок трудової активності, ініціативи і підприємництва, поряд з підтриманням соціально-незахищених груп населення потребує державних гарантій забезпечення споживання для всіх громадян.

Доходи населення — це сукупність коштів і витрат у натуральному виразі для підтримання фізичного, морального, економічного й інтелектуального стану людини.

Доходи населення є одним  із найважливіших показників рівня  життя населення та розвитку суспільства загалом. Тому сама суть доходів та їхня економічна природа заслуговують на пильну увагу фахівців, оскільки категорія «дохід» є методологічною передумовою для розуміння рівня життя населення і лежить в основі Системи національних рахунків, яка відображає результати функціонування національної економіки та обґрунтування економічної політики держави.

Єдиного визначення поняття «дохід» у сучасній літературі не існує.