Особливостi розвитку нацiональноi економiки Украiни на сучасному етапi

     Процес  формування бюджету може здійснюватися  на податковій і на позиковій основі. Держава на фінансовому ринку  є насамперед позичальником, і тому слід враховувати, що її запозичення  зменшують обсяги фінансових ресурсів, які могли б направлятися на забезпечення виробництва національного продукту. Державні позики з позицій ефективності функціонування фінансової системи  доцільні лише за умови забезпечення достатньої ефективності використання позикових коштів. Це – азбучна  істина, але в процесі ринкових перетворень ті ж Україна і  Росія пережили фінансові кризи, пов’язані з неефективною й економічно необґрунтованою політикою державного запозичення [2, с. 22].

     Таким чином, із охарактеризованої лише в  загальних рисах схеми функціонування фінансової системи видно, наскільки  складними є фінансові процеси, що відбуваються в суспільстві, і  як важливо забезпечити надійне  управління фінансами. Одночасно це показує, наскільки складними є  і трансформаційні процеси, які характеризують не просто удосконалення фінансових відносин, а перехід на принципово іншу модель функціонування фінансів. Тим більше, що зазначені процеси супроводжувались глибокою фінансово-економічною кризою. З одного боку, це вимагало проведення реформ, у тому числі й у фінансовій системі, а з іншого – значно їх ускладнювало, оскільки вони здійснюються під тиском усіляких проблем, які не дають змоги забезпечити поступову, поетапну і плавну динаміку перетворень.

     Проблеми  трансформації фінансової системи  України, яка розпочалася наприкінці 80-х років, визначалися двома чинниками. По-перше, переходом від адміністративної до ринкової економіки, що в загальних  рисах розглянуто вище. По-друге, формуванням  державності після проголошення незалежності. Причому ці проблеми не менш складні. Тому, оцінюючи результативність ринкових перетворень в Україні  і трансформацію її фінансової системи, треба обов’язково враховувати  наявність зазначених проблем. Цю тезу аж ніяк не слід розглядати як свого  роду індульгенцію українським реформам. Але без розуміння складності проблем неможливо реально оцінити  і результати реформ. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     3.3 ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ СОЦІАЛЬНОЇ СФЕРИ 

     Досвід  розвинених країн світу свідчить, що прогресивні трансформаційні  перетворення та активна державна соціальна  політика повинні характеризуватися  високим рівнем цільової спрямованості, їх принципи й методи – узгоджуватися  із загальним курсом реалізації стратегічно  важливих економічних реформ.

     Реальний  соціальний успіх досягається лише за умови відповідності поставлених  цілей і завдань інтересам  і сподіванням широких верств населення, суспільному консенсусу щодо базових засад стратегії  розвитку та механізмів її реалізації, досягнутому на основі консолідації всього суспільства. Ці процеси є  дієвими каталізаторами соціального  розвитку та зміцнення демократичних  інститутів, розбудови суспільства  й успішної реалізації стратегічних завдань довгострокового соціально-економічного розвитку [9, с. 91].

     Ситуація, що склалася в соціальній сфері, не дозволяє відкладати її реформування на пізніші строки. В зв'язку з  цим необхідне переосмислення орієнтирів у формуванні соціально-економічної  політики. Вона має спрямовуватись на органічне поєднання політики фінансової стабілізації та економічного зростання з активною соціальною політикою.

     Стратегічними напрямами реформ соціальної сфери  рівні є:

• досягнення відчутного поліпшення матеріального добробуту і умов життя людей;
• забезпечення повної продуктивної зайнятості населення, підвищення якості і конкурентоздатності робочої сили;
• гарантування конституційних прав громадян на працю,
• соціальний захист населення, освіту, охорону здоров'я, культуру, житло;
• переорієнтація соціальної політики на сім'ю, забезпечення прав і соціальних гарантій, що надаються сім'ї;
• забезпечення соціальної підтримки соціально найвразливіших верств населення;
• вплив на демографічну ситуацію в напрямі підвищення народжуваності та зниження смертності населення, особливо дитячої, підвищення тривалості життя;
• значне поліпшення соціальної інфраструктури.

     Основними завданнями соціальної політики України  на є:

• забезпечення стабілізації рівня життя населення;
• сприяння розвитку України як суверенної, демократичної, соціальної, правової держави;
• забезпечення конституційних прав і гарантій населення;
• органічне поєднання політики фінансової стабілізації та економічного зростання з соціальною політикою;
• визначення та здійснення заходів національної безпеки держави у соціальній сфері;
• орієнтація соціальної політики на економічно активне населення, збереження і відтворення трудового потенціалу,
• утвердження необхідної мотивації продуктивної праці, запобігання масовому безробіттю, проведення політики заохочення ефективного платоспроможного попиту населення;
• підвищення якості правових норм, забезпечення збалансованості законодавчих норм та реальних можливостей їх виконання;
• розробка державної стратегії формування середнього класу,
• механізму дотримання пропорцій співвідношення між рівнями доходів різних верств населення;
• здійснення реформ у найважливіших напрямах соціальної політики: трудових відносин та оплати праці, рівня життя, зайнятості та соціального захисту населення, освіти, охорони здоров'я, культури, фізичної культури і спорту, відпочинку і туризму;
• збалансованість соціальних витрат держави;
• поетапне забезпечення соціальної спрямованості економіки в національних та регіональних економічних програмах;
• наближення національного законодавства до міжнародних стандартів відповідно до Європейської соціальної хартії, рішень ООН, конвенцій МОП, інших міжнародних норм;
• координація діяльності органів виконавчої влади щодо здійснення державних та регіональних соціальних програм [9, с. 93].

     Основні напрями соціальної політики як на державному, так і регіональному  рівнях є складовою частиною ідеології  державного будівництва, яка націлена на забезпечення прав і свобод людини, інтеграцію суспільства навколо  національної ідеї, відтворення соціальних цінностей, соціальне партнерство, розвиток демократичних інститутів самоврядування у суспільстві, формування державної стратегії для зупинення  тенденції моральної та духовної деградації суспільства. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

       ВИСНОВКИ 

     У сучасних умовах глобалізації економічного життя розвинуті країни, де наука  виконує роль головного економіко-відтворювального фактора, забезпечують свій розвиток за рахунок вдосконалення існуючих технологій, техніки та використання принципово нових наукових досягнень. Міжнародний технологічний та науковий обмін, трансфер інтелектуального потенціалу — одна з ознак нашого часу.

     Україна на початку ринкових перетворень  мала значні можливості для розвитку своєї економіки, зокрема в науково-технологічній  сфері. Було створено науково-технічний  потенціал, який за багатьма характеристиками відповідав рівню розвинених країн  світу. З окремих наукових напрямів, наприклад, з матеріалознавства, теоретичної  фізики, математики, зварювального  виробництва, біотехнологій Україна  і зараз зберігає провідні позиції  у світі.

     В Україні повиння панувати економічна стабільність. Адже вона є запорукою успіху соціального благополуччя українських громадян. Розвиток промисловості, підприємництва сприятиме формуванню нових робочих місць, результатом чого стане підвищення зайнятості населення. Збільшення конкурентоспроможності української продукції дасть можливість українським підприємствам отримати великий прибуток, результатом чого стане збільшення податкових надходжень до державного бюджету, збільшення реальної заробітної плати, збільшення соціальних виплат і т. д. Зростаючий попит на високотехнологічну продукцію, приведе до поліпшення якості підготовки фахівців, системи освіти України в цілому.

     Нинішня економічна стратегія ще не виконує  головної функції – побудови ефективної національної економіки та забезпечення її зростання і тому не може розглядатися як така, що повністю відповідаї національним інтересам України.

     Економічна  стратегія держави, спрямована на підвищення ефективності використання національних ресурсів перш за все повинна містит економічні складові, зокрема, податковими  стимулами та адміністративно-правовими  заходами змушувати корпорації та їх ке6рівників знижувати матеріаломісткість вироблюваної продукції та збільшувати доходну частину в обсягах реалізації, зокрема, активно нарощувати заробітну платню і прибуток.

     Зрозуміло, що Україна стане процвітаючою державою тільки тоді, коли вона зможе комплексно і ефективно освоїти в своїх  інтересах території та ресурси, якими володіє. Але зробити це неможливо без тісної економічної  і технологічної співпраці з  розвинутими країнами. Тому стратегічною метою для України повинно  бути її входження до міжнародних  науково-технічних потоків, які дозволять  модернізувати вітчизняне виробництво, забезпечити конкурентоспроможність основних галузей промисловості. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     СПИСОК  ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 

1. Біла С. Структурна політика в системі державного регулювання трансформаційної економіки. – К.: Вид-во УАДУ, 2001. – 406 с.
2. Богуславський О. Б .Механізми розв'язання економічних суперечностей у перехідній економіці // Формування ринкових відносин в Україні. – № 2 (45). – 2005. – С. 20-25.
3. Економіка України: підсумки перетворень та перспективи зростання/ За ред. В. М. Гейця НАН України. Ін-т екон. прогнозування. – Xарків: Форт, 2000. – 432 с.
4. Захарченко В.І. Процеси ринкової трансформації спеціалізованих промислово-територіальних систем // Формування ринкових відносин в Україні. – №2 (45). – 2005. – С. 86-93.
5. Крисоватий А.І. Фіскальні засади соціально орієнтованої економіки ринкового типу // Фінанси України. – № 12. – 2000. – С.78-81.
6. Механізм структурних зрушень в економіці України: Монографія / За ред. В. І. Кононенка. – К.: Ін-т економіки НАНУ, 2002. – 288 с.
7. Мунтіян В. І. Шляхи гармонізації реформ на макро- і мікрорівні // Экономика, финансы, право. – 2005. – №5. – С. 29-34.
8. Наливайченко С.П. Проблеми ринкової трансформації економіки України // Збірник наук. праць ДонДТУ. – 2007. – №2. – С.6-12.
9. Пила В., Стеченко Д. Дослідження процесів регулювання соціально-економічного розвитку // Економіка України. – 2002. – № 1. – С. 91.
10. Пропозиції для України 2010 – час реформ / співголови Андерс О., Пасхавер А. // Міжнародна комісія незалежних експертів. Українська програма реформ для нового президента України. – К., 2010. – 88 с.
11. Філіпенко А.С. Головні напрями реформування української економіки // Экономика, финансы, право. – 2008. – №2. – С. 10-12..