Особливостi розвитку нацiональноi економiки Украiни на сучасному етапi

       Інвестиції в основний капітал за рахунок коштів зведеного бюджету України хоча і зростали з 1,5% ВВП за 1999 р. до 2,3—2,5% ВВП за 2007—2008 рр., однак залишаються порівняно з іншими країнами досить низькими. Їх рівень — один із найнижчих серед колишніх соціалістичних країн Європи, де протягом останніх років спостерігається істотне зростання інвестицій в основний капітал (передусім у створення сучасної інфраструктури) до 4% ВВП і вище.

       28. Упродовж 2001—2008 рр. відбулась переорієнтація інвестиційних потоків зі сфери промислового виробництва у сферу фінансових послуг та послуг, пов’язаних з операціями з нерухомим майном. Знаковим є той факт, що на сучасному етапі структурний показник вкладання капіталу у фінансову діяльність фактично дорівнює аналогу по галузі переробної промисловості за підсумками 2001 р.

       Потужної від’ємної динаміки набула частка інвестування інфраструктурної галузі економіки. Так, участь іноземного інвестора у сфері діяльності транспорту та зв’язку скоротилася до рівня, що на сьогодні майже вдвічі менший, ніж на початку досліджуваного періоду (1999 р.).

       Попри позитивну протягом 2000—2008 рр. динаміку обсягу інвестицій в основний капітал та витрат на технологічні інновації у 2007 р. відбулося збільшення рівня зношеності основних засобів у промисловості (1999 р. — 49,6%, 2007 р. — 59,3%).

       29. За останнє десятиріччя в Україні відбулося істотне збільшення видатків розширеного уряду (бюджетної системи країни, Пенсійного фонду та фондів загальнообов’язкового соціального страхування). Якщо у 
1999 р. їх обсяг становив 35,9% ВВП, то у 2008 р. — 46,1%, тобто видатки держави зросли на 10,2% ВВП.

       Значна частина цього зростання (6,5% ВВП) припадає на видатки Пенсійного фонду, які збільшилися з 9,3% ВВП у 1999 р. до 15,8% ВВП у 2008 р. До того ж підвищення пенсійних виплат вимагало збільшення частки державного бюджету в їх фінансуванні. Якщо у 1999 р. відповідна частка державного бюджету становила близько 6%, то з 2005 р. від 25% до 45% видатків Пенсійного фонду фінансується не за рахунок страхових внесків роботодавців та найманих працівників, а за рахунок коштів державного бюджету.

       30. У бюджетних видатках, крім соціальних, значно збільшилися видатки на державне управління — від 1,1% ВВП у 1999 р. до 2,6% ВВП у 2008 р., а також видатки на громадський порядок, безпеку та судову владу — від 1,4 до 2,9% ВВП.

       Зростання видатків на державне управління, громадський порядок та судову владу було пов’язане як із випереджаючою динамікою заробітної плати державних службовців, так і зі значним збільшенням їх кількості. Якщо загальна кількість зайнятих в економіці країни у 2008 р. порівняно з 1999 р. зменшилася на 3,9%, то кількість державних службовців та посадових осіб місцевого самоврядування зросла на 55,3%.

       31. Внаслідок довгострокового нарощування соціальних видатків їх частка у зведеному бюджеті у 2005—2008 рр. збільшилася до 22—28% порівняно з 12—15% у 1999—2001 рр.

       При цьому частка бюджетних видатків на формування людського капіталу або зростала за рахунок плати споживачів відповідних послуг (зокрема, на освіту), або залишалася майже на незмінному рівні (видатки на охорону здоров’я).

       У поточному році майже кожну п’яту гривню видатків державного бюджету України спрямовано на забезпечення пенсійних виплат. Такі видатки державного бюджету за 6 місяців 2009 р. становили майже 6% ВВП.

       32. Зростання державної заборгованості  в умовах низького рівня інвестиційних видатків бюджету 2010 р. означатиме, що в майбутньому ще більше державних коштів будуть спрямовуватися на обслуговування державного боргу, а не на виконання суспільно значущих функцій держави на реалізацію інноваційної моделі розвитку національної економіки.

       Як  і в поточному році, у 2010 р. близько 20% видатків державного бюджету буде призначено на забезпечення пенсійних виплат.

       За  умов, коли Україна вже зіткнулася з істотним зростанням видатків щодо пенсійного забезпечення населення, найважливішою складовою політики оздоровлення державних фінансів має бути вирішення питань пенсійної реформи, зокрема збільшення пенсійного віку та впорядкування різних форм пенсійних виплат.

       33. Якщо в кінці 1999 р. державний борг становив 61% ВВП, у кінці 2000 р. — 45,3% ВВП, 2003 р. — 29% ВВП, то в 2006 р. — вже 15% ВВП, а в кінці 2007 р. — 12,4% ВВП. В абсолютних розмірах протягом 1999—2006 рр. державний борг залишався майже стабільним: на рівні 75—85 млрд. грн., у 2007 р. збільшився до 88 млрд. грн., а станом на кінець 2008 р. сягнув 189,4 млрд. грн. На кінець липня 2009 р. загальна сума державного боргу України вже становила 256 млрд. грн.

       Сума  державного боргу України за IV кв. 2008 р. — І півріччя 2009 р. збільшилася на 1,6 млрд. дол. США, або на 135,8 млрд. грн.

       У відносних величинах державний  борг України збільшився з 12,4% ВВП у кінці 2007 р. до 20% ВВП у кінці 2008 р. і до 27% ВВП станом на 31.07.2009 р. За підсумками 2009 р. сума державного боргу України може збільшитися до 38—40% ВВП.

       34. Видатки бюджету на погашення та обслуговування державного боргу України істотно збільшаться у 2012—2013 рр. Лише за кредитами МВФ у цей період необхідно буде виплачувати суми, еквівалентні 12—25% валових міжнародних резервів України.

       35. За оцінками Світового банку, Україна має найбільший неформальний сектор, який сягає приблизно 50% офіційного ВВП (липень 2007р.), що значно ускладнює «діагностування» економіки. Згідно з розрахунками західних фахівців, критичним для країни є щорічний обіг у сфері тіньового сектора на рівні 15—35% ВВП. Якщо обіг тіньового бізнесу перевищує 30% ВВП, а кількість працюючих на нього — 40% зайнятих, економіка втрачає керованість.

       36. Рівень тіньової економіки в Україні у 2008 р., за оцінками Міністерства економіки України, становив 31,1% і порівняно з попереднім роком збільшився на 2,3 в. п., і вперше за останні роки вийшов за межі порогового значення (не більше 30% від ВВП), ставши показником, який перебуває в небезпечній зоні серед показників, що характеризують стан макроекономічної безпеки в державі. Крім того, це максимальний показник із 2001 р.

       У І півріччі 2009 р. порівняно з відповідним періодом минулого року тінізація української економіки зросла на 8 в. п. і становила 39% (за попередніми даними Мінекономіки України). Активізація тіньової економіки в Україні є наслідком реакції бізнесу на фінансово-економічну кризу, неефективну податкову політику та бюджетну підтримку реального сектора економіки.

       Чергові президентські і, можливо, дострокові парламентські вибори вимагають  колосальних фінансових ресурсів, які  не покриваються виділеними коштами із державного бюджету, а тому виборчий (політичний) чинник значно посилить тінізацію економіки. Враховуючи серйозний фактор впливу на тіньовий сектор підвищення рівня грошей поза банками в Україні, у поточному році слід очікувати зростання «тіні».

       37. Вагомим аргументом зростання тіньового сектора економіки є колосальний ресурс кредитів із рефінансування, наданих Національним банком України (НБУ) комерційним банкам (111 млрд. грн. за вересень—грудень 2008 р.).

       Значну  частину отриманого в НБУ рефінансування комерційними банками було витрачено на купівлю іноземної валюти на міжбанківському валютному ринку. Іншу частину рефінансування було виведено з банків через кредити, у тому числі не забезпечені реальними заставами. Найвідоміший випадок — 380 млн. грн., які банк «Надра» видав під нічим не забезпечені кредити двом підприємствам. Через три місяці фірми були ліквідовані як банкрути, а їхні борги перед установою — списані.

       38. Оскільки тінізація економіки України в умовах фінансово-економічної кризи набула тотального характеру і окремими експертами та дослідниками її обсяг оцінюється в межах до 60% ВВП, вона становить на сучасному етапі реальну загрозу національній безпеці держави.

       У нових умовах, що складаються в Україні, багато видів тіньової діяльності або зовсім втратили свою актуальність (цеховики, спекуляція, приписки), або їх частка в загальному тіньовому обігу скоротилася (дрібні розкрадання, порушення в торгівлі). Водночас з існуючих раніше видів тіньової економічної діяльності значно зросли такі явища, як корупція державних службовців і кримінальний промисел.

       Можна констатувати фактичне завершення процесу реструктуризації тіньової економічної діяльності в масштабах держави. Така діяльність стала складовою її економіки. Вона обслуговує економічні й політичні інтереси певних впливових структур і ділових кіл.

       39. На думку незалежних експертів, найбільш поширеними видами тіньової діяльності є: оптимізація податків, проституція, торгівля наркотиками, праця нелегальних мігрантів, азартні ігри. До поширених видів тіньової діяльності віднесені також незаконне повернення податку на додану вартість, зарплати «в конвертах». Більшість експертів вважають, що 25—50% обороту приватних підприємств не відображено в документах бухгалтерського обліку (тіньовий обіг). Рівень виходу в тінь залежить від того, що це за підприємство, «хто за ним стоїть» і т.ін. У більшості малих підприємств «тінь» може досягати 80—90%.

       Тіньовий обіг найбільше присутній у таких сферах діяльності: торгівля (80%), будівництво (66%), нерухомість (60%), гральний бізнес (53%), громадське харчування (53%), засоби масової інформації (53%), транспорт і перевезення (46%). У торгівлі підакцизними товарами значну частину становлять невраховані обсяги тютюнових, лікеро-горілчаних та інших виробів.

       Досить високим є рівень корумпованості у сферах, які здійснюють поставки енергоносіїв, землевідведення під будівництво, операції з комерційною нерухомістю (оренда) та приватизацію державного майна. Тут існує значний розрив між ринковими та «відпускними» цінами на «продукцію» і, відповідно, можливість отримання надприбутків, які є джерелом хабарництва та «відкотів», з якими найбільше працює фірм у будівництві (91%), торгівлі (75%), сфері нерухомості (75%), сільському господарстві (58%), енергетиці (58%) [3]. 
 

     2 ОСНОВНІ ПРОБЛЕМИ УКРАЇНСЬКОЇ ЕКОНОМІКИ 

     Підсумовуючи  вище зазначені дані, можна твердити, шо однією із ключових проблем економіки України є погашення (реструктуризація, списання) зовнішнього державного боргу. Україна має виплатити значні обсяги боргів (включаючи як відсотки, так і основні суми боргів та зобов’язання НБУ перед МВФ). Гострота ситуації зумовлена відсутністю економічного зростання та недовірою до України як отримувача кредитів на міжнародних ринках капіталу (стан, наближений до кредитної блокади). Отже, важко розраховувати на приплив в Україну капіталу для покриття зовнішніх виплат.

     Україна на жаль має зростаюче від’ємне сальдо по рахунку поточних операцій без відповідного покриття за рахунок  припливу додаткових зовнішніх позик. В умовах, коли актуальним для держави  є пожвавлення попиту, повернення в повному обсязі боргів призведе до скорочення внутрішнього споживання та обсягів валового капіталоутворення, що підірве потенціал економічного зростання. Для України важливо  розпочати віддавати борги лише за рахунок приросту реального ВВП (лише частку приросту), в іншому випадку  вона потрапляє в борговий капкан, повну економічну залежність від  іноземних позичальників.

     Потенційними  напрямками вирішення назрілої проблеми є реструктуризація (списання) частки боргових зобов’язань, покращання торговельного  балансу в умовах скорочення імпорту  та зростання експорту товарів і  послуг, а також жорстка бюджетна політика. Головним напрямком виходу з кризи зовнішніх платежів є  зростання високотехнологічного та конкурентоспроможного виробництва. Саме на це мають бути спрямовані зусилля  уряду.

     Міждержавні домовленості щодо товарного покриття боргових виплат є одним із кращих шляхів зняття напруженості в платіжному балансі, але це потребує зусиль з  боку держави щодо кредитної підтримки  зростання виробництва відповідних  товарів з гарантованим зовнішнім  попитом. Особливо привабливою є  можливість забезпечити зростання  тих видів виробництва, що не призводить до рівноцінного зростання потреби на енергоресурси, а отже не потребує розширення їх імпорту [8, с. 7].

     Передача  акцій за рахунок погашення боргів є також одним із альтернативних шляхів скорочення державного боргу  та вирішення проблеми погашення  боргів.

     Ситуація  з дефіцитом платіжного балансу  впливає на девальвацію гривні відносно ВКВ. Взагалі є можливість краще  вирішити цю проблему, що дозволить  забезпечити відносно невелике перевищення  зростання курсу гривні відповідно до темпів інфляції, хоча і заплановано  синхронізацію їх змін.

     Щодо  бажаного для країни розширення прямого  довгострокового іноземного інвестування для переоснащення виробництва  високими технологіями комп’ютеризованого та високого наукомісткого рівня, то очікування досить помірні. Результатом  фінансової кризи в Росії та нестабільності світових фінансових і фондових ринків є відтягнення у часі припливу довгоочікуваних прямих іноземних  інвестицій. Обсяг іноземних інвестицій за сучасним станом не відповідає потребам і масштабам країни.