Особливостi розвитку нацiональноi економiки Украiни на сучасному етапi

КУРСОВА  РОБОТА

на   тему:

«ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ»

з  дисципліни

«НАЦІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА» 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

ЗМІСТ 

       ВСТУП……………………………………………………………………………..3

1. ЕКОНОМІКА ОСТАННЬОГО ДЕСЯТИРІЧЧЯ НЕЗАЛЕЖНОСТІ КРАЇНИ………………………………………………………………………...4
2. ОСНОВНІ ПРОБЛЕМИ УКРАЇНСЬКОЇ ЕКОНОМІКИ…………………. 20
3. НАПРЯМКИ ВДОСКОНАЛЕННЯ ЕКОНОМІЧНОЇ ПОЛІТИКИ ДЕРЖАВИ…………………………………………………………………... 23

1. ПРОВЕДЕННЯ ЕФЕКТИВНОЇ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ПОЛІТИКИ….....23

2. РЕФОРМУВАННЯ ФІНАНСОВОЇ СИСТЕМИ……………………… 26
3. ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ СОЦІАЛЬНОЇ СФЕРИ……………….. 30

       ВИСНОВКИ…………………………………………………………………….  33

       СПИСОК  ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ………………………………….  35 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

       ВСТУП 

     Національна економіка країни є цілісним організмом. Вона об’єднує взаємопов’язану систему  галузей, видів виробництва і  територіальних комплексів. У цій  системі органічно взаємодіють  галузі матеріального (промисловість, сільське господарство, будівництво, транспорт, зв’язок тощо) та нематеріального виробництва (освіта, охорона здоров’я, культура). Структура економіки, рівень розвитку, ефективність функціонування мають значні відмінності в різних країнах.

     Зараз, коли Україна стала політичним і  економічним чинником процесів інтеграції у Європі і світі, особливо зростає  важливість глибокого вивчення проблем  і тенденцій розвитку економіки  України. З’ясування цих причин має  теоретичне, пізнавальне та політичне значення. Знання економічного потенціалу України, політики зрушень у продуктивних силах і структурі економіки, прагнення народу України до співробітництва з усіма народами світу, проведення політики економічних реформ, які ведуть до взаємовигідного господарства, без сумніву, викличе інтерес зарубіжних підприємств до взаємовигідного співробітництва з підприємцями в Україні.

     Україна має величезні можливості для  економічного процвітання. Запорукою  цьому є працьовитий народ, кваліфіковані  кадри, інтелектуальний, науковий та виробничий потенціал, надзвичайно вигідне  географічне положення.

     Але на сьогодні ми не маємо цілісної української  економіки, яка б на основі власного потенціалу ефективно працювала  на Україну та наш народ. Навіть ключові  галузі виробництва практично не пов’язані між собою в одне ціле.Дуже багато нескладної, але вкрай  потрібної продукції, виробництво  якої зовсім не важко налагодити в  Україні, у нас взагалі не виробляється.

     Метою курсової роботи є аналіз особливостей розвитку національної економіки на сучасному етапі.

     Передбачається  виконання наступних завдань: виявлення основних проблеми та тенденцій розвитку економіки України; визначення ролі та значення економічних реформ для держави; розглянути головні напрямки реформування в країні.

1. ЕКОНОМІКА ОСТАННЬОГО ДЕСЯТИРІЧЧЯ НЕЗАЛЕЖНОСТІ КРАЇНИ

     Економіка України, як і будь-яка економіка, інтегрована у світове господарство на сучасному етапі розвивається під впливом складних неоднозначних світових процесів.

     Аналізуючи  останнє десятиріччя незалежності (1999-2008рр.), навряд чи можна твердити про позитивну динаміку розвитку національної економіки. Минулі 10 років деякі вчені називають «втраченими», оскільки кредит довіри до влади так і не погашено відповідними змінами в соціально-економічному житті. Але водночас закладено інституційні передумови для подальших кроків — як у частині формування ринкового середовища, так і активізації участі людей в економічних процесах. А це вже хоч невеликий, але заділ на майбутнє.

     Зупинимося  на деяких тенденціях розвитку економіки країни останніх років:

       1. Україна пережила десять років падіння, внаслідок чого ВВП знизився до 40,8%, а після наступних дев’яти років зростання ледь сягнув 74,1% від рівня1990 р. Порівняно з 1991 р. реальні наявні доходи населення спочатку знизилися до 32,9% у 1999 р., а потім зросли до 101,3% у 2008 р. Отже, 18 років для зростання доходів населення в цілому втрачено. Результатами економічного зростання різні верстви населення країни скористалися по-різному, зокрема, все більше ресурсів концентрувалося в руках відносно нечисленної групи.

       2. Можливості основоположних цілеспрямованих структурних змін для побудови соціально орієнтованої ринкової економіки, громадянського суспільства й ефективної політичної системи в Україні не були використані належним чином ні при трансформаційній кризі 1990-х рр., ні в умовах економічного зростання 2000—2008 рр., коли з’явилися фінансові ресурси для таких перетворень. Нинішня криза дає третій шанс для проведення перетворень. Якщо він не буде використаний, то ситуація ставатиме все більш неконтрольованою з перспективою втрати всього досягнутого.

       3. Окрема проблема української економіки — її надзвичайне обтяження соціальними виплатами. Ще за трансформаційної кризи стрімке падіння доходів і рівня життя переважної частини українського населення спровокувало розширення гарантій соціального захисту і збільшення кола реципієнтів соціальних трансфертів. Саме тому частка соціальних витрат у сукупних видатках держави та у ВВП невпинно збільшувалася. На жаль, це тривало й упродовж періоду економічного пожвавлення. Зокрема, частка соціальних витрат у сукупних видатках держави зросла з 17% у 1999 р. до 27% у 2008-му.

       4. Результати порівняльного аналізу свідчать, що впродовж 2001—2004 рр. темпи зростання ВВП України були вищими за середні по країнах СНД, проте вже з 2005р. цей показник є нижчим. Серед країн СНД нижчими за Україну темпами у 2005—2008 рр. розвивалася лише економіка Киргизстану. Порівняно з країнами СНД і «новачками» ЄС динаміка зростання ВВП в Україні може бути охарактеризована як нестабільна.

       5. В українській економіці, що впродовж вересня 1999 р. — вересня 2008 р. демонструвала позитивну динаміку, водночас спостерігалися ознаки порушення макроекономічної рівноваги, оскільки зростання не було зумовлене стабільними довгостроковими факторами. Економічне зростання стало не результатом системних внутрішніх реформ, а наслідком впливу сприятливих чинників короткострокового характеру як зовнішнього, так і внутрішнього походження.

       Падіння української економіки у 2009 р. стало закономірним результатом якості економічного зростання докризового періоду, що було зумовлене переважно двома факторами. Це — зростання цін на український експорт як наслідок прискорення темпів зростання світової економіки, а також високий внутрішній попит, який стимулювали м’яка монетарна політика та істотне збільшення банківського кредитування за рахунок іноземного капіталу. Погіршення економічної ситуації у світі закономірно, враховуючи високий рівень вразливості української економіки, спричинило розгортання в нашій країні системної економічної кризи. Істотне зменшення обсягів виробництва відбулося в усіх основних секторах економіки, крім сільського господарства (завдяки рекордному врожаю 2008 р.), що спричинило падіння ВВП на 20,3% у І кв. та на 17,8% у ІІ кв. 2009 р. порівняно з відповідними періодами попереднього року.

       6. Підвищення рівня оплати праці в Україні є однією з найактуальніших та найгостріших проблем на сучасному етапі соціально-економічного розвитку. Воно мало об’єктивний характер і зумовлене значним відставанням України за цим показником від стандартів розвинутих країн і переважної більшості країн з ринками, що формуються. Водночас рівень оплати праці не може розглядатися ізольовано від зрушень основних макроекономічних пропорцій, рівень оптимальності яких зумовлює загальноекономічну динаміку.

       Протягом 1999—2009 рр. формування однієї з основних макроекономічних пропорцій, а саме — співвідношення між рівнем оплати праці та валовим прибутком/змішаним доходом у структурі ВВП, не мало характеру сталої тенденції. Так, у 2001 р. мало місце перевищення питомої ваги валового прибутку порівняно з оплатою праці. Проте у 2002 р. співвідношення цих складових доходу істотно змінилося на користь оплати праці. Протягом 2003—2004 рр. відбувалося поступове вирівнювання розподілу доходу, але в 2005 р. унаслідок зростання рівня заробітної плати її частка у ВВП збільшилася до 49,1%, що супроводжувалося відповідним стрімким скороченням питомої ваги валового прибутку.

       Можна констатувати, що в Україні відбувається гіпертрофоване нарощування оплати праці, що зумовлює деформації макроекономічних пропорцій ВВП і обмежує можливості подальшого економічного розвитку.

       7. У реальному секторі економіки України в останні роки є стабільною тенденція міжгалузевого перерозподілу як у випуску товарів та послуг, так і у створенні доданої вартості на користь будівництва та галузей, що надають послуги. Але такі структурні зміни не сприяють якісним структурним зрушенням у промисловості, яка є основною складовою реального сектора, та сільському господарстві.

       Разом з тим промисловість лишається провідною системоутворюючою галуззю реального сектора економіки нашої країни, зберігаючи найбільшу частку в його структурі (у 2008 р. на неї припадали 46,1% валового випуску товарів і послуг і 31,3% валової доданої вартості).

       8. Більш як 2/3 загального обсягу промислової продукції припадає на галузі, що виробляють сировину, матеріали й енергетичні ресурси. Частка продукції соціальної орієнтації становить 1/5 загального обсягу промислового виробництва. Майже зникає легка промисловість (1999 р. — 1,6%, 2008 р. — 0,9, серпень 2009 р. — 0,8%). Галузь машинобудування хоча і додала в темпах розвитку протягом 1999–2007 рр., але її частка в структурі промисловості через кризу знизилася до 10,3%, що майже у 3—4 рази нижче за рівень розвинутих країн.

       Неефективна структура і висока енергоємність промислового виробництва в Україні, зростання цін на енергоносії спонукали підприємців шукати способи підвищення ефективності господарської діяльності. Не переймаючись пошуком резервів технологічної модернізації виробництва, у більшості галузей вдалися до підвищення цін. Починаючи з 1999 р. по серпень 2009 р. індекс цін виробників промислової продукції зріс у 4,2 разу.

       9. Власне виробництво забезпечує лише 2/3 товарних ресурсів країни з промислової продукції, решта завозиться з-за кордону. Проте, якщо експортується переважно матеріально- і енергосировинна продукція низького рівня переробки, то імпорт, навпаки, складається з високотехнологічної продукції поглибленої переробки і товарів кінцевого споживання. Це зумовило неухильне зниження коефіцієнта покриття імпорту експортом в Україні з 1,126 у 2004 р. до 0,8 у 2008 р. Зростаючий при цьому дефіцит торговельного балансу вдавалося профінансувати за рахунок зовнішніх джерел, у результаті чого валовий зовнішній борг України, виражений як відсоток до експорту товарів і послуг, зріс з 74,2% у 2004 р. до 120,6% у 2008 р.

       10. Наслідки кризи відчули майже всі види промислової діяльності, але різною мірою: найменше втратила харчова промисловість, де падіння виробництва за 8 місяців 2009 р. становило 6,8%. Найбільших втрат зазнали машинобудування (-52,2%), металургійне виробництво (-39,0%), виробництво іншої неметалевої продукції (-44,7%), хімічна та нафтохімічна промисловість (-31,9%). Падіння обсягів виробництва промисловості вплинуло на результати роботи підприємств транспорту, якими у січні—серпні 2009 р. перевезено вантажів на 30% менше, ніж за відповідний період попереднього року. Дефіцит ліквідності призвів до зменшення обсягів будівельних робіт у всіх регіонах та за всіма основними видами будівельної діяльності, що в січні—серпні 2009 р. загалом становило 53,6% до обсягів відповідного періоду попереднього року.

       11. Зафіксоване у січні 2009 року перевищення вартісних обсягів експорту товарів в Україні над імпортом стало переламним моментом у стійкій тенденції зростаючого дефіциту торговельного балансу, що сформувалася починаючи з серпня 2005р. і станом на 2008р. вже досягла 7,2% ВВП. Станом на липень 2009р. оцінки НБУ свідчать про формування дефіциту поточного рахунку (355 млн. дол. США) в першу чергу за рахунок збільшення дефіциту торговельного балансу на 550 млн. дол. США порівняно з 167 млн. дол. США від’ємного сальдо у червні.

       12. Висока залежність від зміни кон’юнктури на зовнішніх ринках в умовах нерозвиненого внутрішнього ринку є основним ризиком для розвитку української металургії. За підсумками 2008р. частка внутрішнього ринку в структурі розміщення українського прокату становила близько 20%. У першій половині 2009р. ця частка зменшилася до 15%, тоді як частка експорту в реалізації українського прокату зросла до 85%.