Особливостi розвитку нацiональноi економiки Украiни на сучасному етапi

       13. Основним напрямом підтримки сектора сталі в Україні є створення та розвиток внутрішнього ринку збуту шляхом фінансування державних інфраструктурних та промислових програм, у тому числі:

— програм  підготовки до Євро-2012 (задекларований обсяг інвестицій — 25 млрд. дол. США, очікуване споживання сталі — до 9 млн.т протягом 2009–2011рр.);

— відновлення  та модернізації основних фондів у транспортній галузі, насамперед оновлення залізничного рухомого складу (будівництво 5 тис.шт. напіввагонів, очікуване споживання сталі — 250 тис. т);

— оновлення  та розвитку об’єктів комунального господарства (очікуване споживання сталі — до 1 млн. т щорічно).

       14. За розрахунками, 1 млрд.грн інвестицій в основні фонди передбачає споживання до 25 тис.т прокату. Для споживання 10—11 млн.т прокату та підтримки металофонду на поточному рівні інвестиції інфраструктурних проектів мають становити 400 млрд. грн.

       15. У 2000—2008 рр. відбувалося зростання виробництва машинобудівної продукції у середньому на 18,4% щорічно. Введення основних фондів у машинобудуванні зростало у середньому на 37,5% та збільшилося з 445 млн. грн. у 1999р. до 3385 млн. грн. у 2007р. Прямі іноземні інвестиції у машинобудування становили на початок 2007р. 966 млн.дол.США; 2008р—1013 млн.дол.США та 2009р—1090 млн. дол. США. У 2007—2009рр. питома вага машинобудування у загальному обсязі іноземних інвестицій зменшилася з 3,6 до 3,1%.

       У 2007-2008рр. спостерігалося зростання обсягів реалізації вітчизняної машинобудівної продукції. Однак унаслідок кризи обсяги реалізації товарної продукції машинобудування за січень—липень 2009р. у діючих цінах становили 36,1 млрд. грн., що на 51,5% менше порівняно з аналогічним періодом минулого року. Проте рентабельність операційної діяльності машинобудівних підприємств за січень—червень 2009 р. становила 5,2%, що краще, ніж у середньому по промисловості (1,7%).

       Якщо  в докризові роки експорт за основними групами машинобудівної продукції стабільно збільшувався (на 52,7% у 2007 р. і на 28,5% у 2008 р.), то за січень—липень 2009 р. він зменшився на 45,4%.

       16. Два головні фактори зумовлюють інфляційне зростання собівартості сільськогосподарської продукції. Перший — зростання цін на засоби аграрного виробництва, які у поточному столітті збільшилися втричі, в тому числі ціни на нафтопродукти і аграрну хімію — більш як учетверо. Дія такої тенденції відчувається і у поточному році: в першому півріччі 2009 р. лідерами інфляційних перегонів у сфері промислового виробництва залишаються нафтопродукти (20,4% зростання ціни) і продукти аграрної хімії (23,7%).

       Другий фактор інфляційного підвищення собівартості — надзвичайно високі темпи зростання оплати праці. На жаль, більша частина цього росту йде на компенсацію зростання споживчих цін. У 2007р. приріст реальної заробітної плати становив лише 42% від її номінального приросту. У 2008р. ця частка знизилася до 19%, а у 2009 р. темпи інфляції випередили темпи зростання заробітних плат і доходів, що спричинило падіння реальних доходів. Хоча питома вага оплати праці в сучасних витратах сільськогосподарських підприємств не перевищує 15%, високі темпи її зростання — відчутний чинник інфляції витрат.

       17. Трансформаційна криза останнього десятиліття минулого століття майже повністю зупинила інвестиційний процес у сільському господарстві. Обсяги інвестицій в основний капітал галузі у 2000 р. становили лише 4,2% від рівня 1990р. З 2001р. аграрні інвестиції набули позитивних темпів зростання і за 8 років збільшилися майже у 8 (7,85) разів. Найуспішнішим був 2008р., коли річне піднесення цього показника досягло 43,2% при скороченні інвестицій в цілому у національній економіці на 2,6%. Але у першому півріччі 2009 р. відбулося значне падіння обсягів інвестицій в основний капітал як у цілому по народному господарству (56,7% від рівня 2008 р.), так і в аграрному секторі (54,3%).

       Дещо краща ситуація у сфері іноземного інвестування. У 2008 р. прямі іноземні інвестиції зросли в сільському господарстві на 45%, у харчовій промисловості — на 5,8%. У першій половині 2009р. харчова промисловість зберегла свою інвестиційну привабливість: прямі іноземні інвестиції тут збільшилися на 6,3%.

       18. Оцінюючи фінансову ситуацію поточного року, слід констатувати її кризове погіршення. За 7 місяців 2009р. ціни на матеріально-технічні ресурси, що споживаються сільським господарством, не зросли (98,5% до рівня відповідного періоду 2008 р.), але ціни на продукцію сільського господарства знизилися на 15%, що зумовить падіння рентабельності.

       Складна ситуація у кредитній сфері: в січні—серпні 2009р. обсяг залучених аграрними підприємствами кредитів становить 30% від показника аналогічного періоду минулого року. Значно скоротилися інвестиції в основний капітал галузі. Однак, якщо порівнювати стан справ не з минулим роком, а із загальною рецесивною тенденцією в національній економіці, то із значною ймовірністю можна прогнозувати, що в 2009 р. показники обсягів виробництва і рентабельності в сільському господарстві будуть не нижчими, ніж в інших базових галузях, а аграрний сектор знову виступить у ролі кризового стабілізатора.

       19. У зв’язку з негативними тенденціями технічного стану водогінних мереж підвищився рівень втрат та необлікованих витрат води, що в середньому в Україні становить 38,5%. Критичного рівня досягли показники в м. Севастополі, Закарпатській, Чернівецькій, Житомирській, Харківській, Івано-Франківській, Одеській, Луганській, Львівській областях та АРК, де втрати та необліковані витрати води становили 51—87%.

       20. Енергоємність ВВП в Україні становить 0,76 кг у.п./грн., або, за даними Міжнародного енергетичного агентства, 0,5 кг н.е./дол. США (ПКС), що у 2,6 разу перевищує середній рівень енергоємності ВВП розвинутих країн світу. При середньому значенні цього показника у світі 0,21 кг н.е./дол. США, його величина становить у Данії 0,13 кг н.е./дол. США, Великобританії — 0,14 кг н.е./дол. США, ФРН, Японії, Франції — 0,16 кг н.е./дол. США, Сполучених Штатах Америки — 0,22 кг н.е./дол. США, Росії — 0,49 кг н.е./дол. США.

       Енергоємність виробництва в Україні зросла не так через фізичну застарілість основних фондів, як унаслідок зменшення обсягів виробництва продукції, у собівартості якої зросла частка умовно-постійних витрат. Із збільшенням виробництва енергоємність продукції відповідно буде зменшуватися.

       21. Зниження протягом 1992—2003рр. реального обсягу фінансування наукових досліджень порівняно з 1991р. у 1,8 разу, а порівняно з 1990р. — у 2,2 разу та некеровані структурні інституційні зміни призвели до значного погіршення результативності науково-технологічної сфери, до втрати якісного ядра її потенціалу.

       За  даними статистичних спостережень, в останні роки сформувалася негативна тенденція до скорочення реальних обсягів фінансування науково-технологічної сфери, хоча номінально відбувається їх збільшення. Зокрема, у 2007—2008 рр. загальний обсяг фінансування наукових і науково-технічних робіт у діючих цінах порівняно з попередніми періодами зростав на 19% та 30%, відповідно. Аналогічна динаміка фіксувалася й у попередні роки. Однак офіційна статистика показує обсяги фінансування в поточних цінах, які не відбивають впливу інфляційних процесів.

       Тому  в реальному вимірі розглянута динаміка виявляється іншою, а саме: протягом попередніх років замість зростання відбулося скорочення фінансування (наприклад, 12,8% у 2006 р. та 2,1% у 2007 р.).

       22. Економічні перетворення 1990-х рр., супроводжувані різким падінням рівня виробництва і платоспроможності на тлі високих темпів інфляції, позначилися неухильним зниженням інноваційної активності промислових підприємств, що сьогодні набуло незворотного характеру. Так, якщо наприкінці 1980-х рр. питома вага підприємств, що розробляли і впроваджували нову продукцію, виробничі процеси або удосконалювали їх, у промисловості колишнього СРСР становила 60—70%, то в першій половині 1990-х років цей показник знизився більш як утричі. У 1992—1995 рр. питома вага інноваційно-активних підприємств була в межах 20—26%.

       В останні роки ця проблема тільки загострилася: якщо у 1997 р. питома вага кількості підприємств, що впроваджували інновації, від загальної кількості промислових підприємств становила 17%, у 2000 р. — 18,0%, то у 2004 р. — 13,7%, у 2005 р. — 11,9%, у 2006 р. — лише 11,2%, у 2007 р. — 14,2%. За попередніми даними Держкомстату, у 2008 р. ця цифра становила 13%.

       Особливо  вражаючим є показник питомої ваги підприємств, що впроваджували інновації у 2005 р., — рекордно низький, 8,2%, що нижче порогового значення (25%) і набагато нижче від аналогічного показника розвинутих країн (70—80%).

       Для порівняння зазначимо, що серед країн Європейського Союзу мінімальні показники інноваційної активності мають Португалія — 26% і Греція — 29%, але вони двічі вищі, ніж в Україні. А порівняно з країнами-лідерами, такими, як Нідерланди (62%), Австрія (67%), Німеччина (69%), Данія (71%) та Ірландія (74%), розрив становить три-чотири рази.

       23. Структурна динаміка промисловості України за технологічними укладами з 2003 до 2008 років майже не зазнала ніяких змін (рис. 1), п’ятий технологічний уклад займає близько 3%; третій — знизився з 51% до 46%, четвертий — близько 50%, що свідчить про відсутність результативної структурної політики держави. Про шостий технологічний уклад виробництва, який у розвинутих країнах з лабораторій уже виходить на промислове освоєння, в Україні лише говорять.

       24. Статистичний аналіз свідчить  про посилення тенденції щодо  придбання технологій у 2006—2007 рр. та уповільнення цього процесу у 2008 р. (рис. 2). Ситуація з передаванням нових технологій — катастрофічна! За даними офіційної статистики, загальна кількість придбаних нових технологій в Україні за період з 2000 по 2007 рр. становила 5633. При цьому, результати власних досліджень і розробок за останні сім років становлять у середньому 13,6% (764 технології) від загальної питомої ваги отриманих технологій. Цей показник — вкрай низький для країни, яка декларує інноваційно-інвестиційний шлях розвитку та перехід до п’ятого та шостого технологічних укладів за умови створення відповідної інфраструктури національної інноваційної системи.

       Отримання ліцензій становило 5,6% (314), що свідчить про вкрай низький рівень розуміння важливості захисту власних винаходів. Лізинг технологій дорівнював 0,3% (16) до 2006 р., тобто цей інструмент практично не використовується. Угоди ж на придбання технологій становили 15,2% (859 одиниць) до 2007 р., на придбання устаткування 44,5% (2504) до 2007 р., разом — понад 59,8% загального обсягу отриманих технологій, що свідчить про певну залежність України від імпорту технологій.

       25. В Україні сукупна питома вага видів діяльності, що належать до високотехнологічних і середньотехнологічних високого рівня розвитку, менша ніж 13%. Вкладення менш як 5% від інвестиційних ресурсів економіки не відповідає не тільки їхній ролі в економіці, а й потребам простого відтворення виробничого потенціалу. Складаються умови, що ведуть до згортання цих видів діяльності.

       Спостерігається дуже низька частка продукції галузей, які відносяться до високих технологій, — усього 4,6%. Домінуючими в українському експорті є галузі середніх низьких технологій — 56,1%. Це означає, що країна орієнтується на виробництво традиційної індустріальної продукції, яка реалізується на конкурентних насичених ринках.

       26. Здійснений системний аналіз  тенденцій і чинників розвитку дає підстави для висновку, що Україна нині неспроможна забезпечити прискорений розвиток технологій і високотехнологічних галузей, оскільки параметри її інноваційно-технологічного розвитку вже давно перебувають за межами граничних інтервалів. На жаль, протягом усього періоду існування України як самостійної держави спостерігається нееквівалентний зовнішньоекономічний обмін, залежність від багатьох зовнішніх чинників, виконання функції постачальника природної сировини і робочої сили для ТНК та розвинутих країн, які концентрують глобальний інтелектуальний потенціал.

       В Україні, як завжди, маємо стратегічні дії та «правильні пріоритети» лише на папері, а на практиці — гасіння пожежі, оскільки і до цього часу не створено запасу міцності економіки у формі арсеналу технологій, як проривних — для закріплення на зовнішніх ринках, так і технологій масового споживання — для розвитку внутрішнього ринку. А невміння скористатися потужним вітчизняним науково-технологічним потенціалом свідчить про брак організаційного ресурсу і, відповідно, організаційних інновацій. На нашу думку, саме останнє твердження дає підстави говорити про втрачені можливості, нехтування якими не лише спричинило важкий «варіант кризи», а й збільшило розрив з провідними країнами світу.

       27. Кризу формування капіталу, яку  українська економіка пережила  впродовж 1991—1996 рр. і яка мала своїм наслідком скорочення обсягу валового нагромадження основного капіталу в 6,8 разу, так і не вдалося подолати в наступні 1997—2008 рр. У 2008 р. обсяги валового нагромадження основного капіталу становили лише 44,7% від його обсягу за 1990 р.

       Частка залучених та запозичених коштів, у тому числі кредитів банків, коштів іноземних інвесторів та інвестиційних фондів, у загальних обсягах капіталовкладень становила 23%. Частка коштів іноземних інвесторів коливалася в діапазоні від 5,9% (2000 р.) до 3,3% (2008 р.) від усіх капіталовкладень. Порівняно з 2007 р. частка капіталовкладень, освоєних за рахунок коштів іноземних інвесторів, зменшилася на 0,2 в. п. — до 3,3%.