Особливості функціонування малих підприємств

Незважаючи  на наявні позитивні  тенденції, які набирають  силу останнім часом, аналіз стану малого підприємництва в Україні свідчить про те, що суттєвих зрушень у розвитку цього сектора економіки ще не відбулося. Серед головних причин, які стримують його розвиток, можна назвати такі:

• відсутність дієвого механізму реалізації державної політики щодо підтримки малого підприємництва;
• неймовірно важкий тягар оподаткування;
• відсутність належного нормативно-правового забезпечення розвитку малого підприємництва в цілому;
• обмеженість або повна відсутність матеріально-фінансових ресурсів;
• недосконалість механізмів обліку та статистичної звітності малого бізнесу, системи навчання і перепідготовки кадрів для підприємницької діяльності, обмеженість інформаційного та консультаційного забезпечення.

Найболючішою  проблемою малого бізнесу сьогодні є його забезпечення фінансовими ресурсами. Приватні благодійні фонди відсутні, союзи  й асоціації підприємців не мають у своєму розпорядженні засобів для кредитування малого бізнесу. Відомо лише 4 потенційно доступних джерела виділення фінансів: Український Фонд підтримки підприємництва, Державний інноваційний фонд, засоби виділені місцевими органами влади для організації свого бізнесу безробітним; засобу місцевих органів влади, що утворяться з відрахувань від вартості приватизованих об'єктів.

Але всі ці джерела вкрай не діючі. Що стосується одержання кредитів у комерційних банках, у якості їхніх клієнтів можуть виступати торгові і посередницькі організації, що мають майно для застави. В останні роки розширюють масштаби діяльності в Україні закордонні і міжнародні фінансові фонди і програми, але вони охоплюють локальні зони і тому не роблять істотного впливу на підтримку малих підприємств.

Потрібно  виділити окремо проблему недостатності кваліфікованого персоналу.

Підприємці мають обмежений доступ до альтернативних джерел фінансування (бюджетного чи кредитного). Для здійснення виробничого процесу вони змушені купувати ресурси (паливо, електроенергію тощо) за високими цінами, продаючи свою продукцію зазвичай за низькими цінами через недостатню платоспроможність споживача. Тож невипадково, що з часом малі підприємства стають неконкурентоспроможними і зникають.

Слід  зазначити, що основним джерелом інвестування для малих підприємств поки що залишаються власні фінансові ресурси та сімейні позики. Звернімо увагу на те, що навіть у найрозвинутіших країнах самофінансування фірм є найпотужнішим джерелом інвестицій, і тільки відносно невелика їх частина (10-20%) проходить через систему інвестиційно-фінансової інфраструктури. Але саме ця частка, що є дуже динамічною та здатна на миттєву реакцію, забезпечує гнучкість економіки.

Важелем, що зумовлює зрушення, виступає конкуренція. Однак за умов самофінансування її вплив є неоднозначним. Слабкість або відсутність конкуренції знижує стимули до ризикованих вкладень, а за умов інсайдерської власності (що, безумовно, актуально для України) - також до пошуку зовнішніх інвесторів. Натомість надто сильна конкуренція зменшує прибуток, позбавляючи таким чином фірми власних інвестиційних ресурсів та знижуючи їх інвестиційну привабливість. Отже, зв'язок може бути як позитивним, так і негативним.

Причому знак цього зв'язку опосередковано вказує на переважну роль обмежень, пов'язаних зі стимулами чи ресурсами. Іншими словами, зв'язок між конкуренцією та інвестуванням не завжди міцний, але в жодному разі не негативний. Це опосередковано свідчить на користь того, що в Україні брак стимулів для ефективного інвестування є більш вагомим, аніж брак ресурсів.

Труднощі  з реєстрацією  відкриття власної  справи займають зі списках проблем  не останнє місце. Багато бажаючі почати бізнес уже мають  необхідну інформацію про процедуру  реєстрації, можуть одержати в органах  реєстрації, у консультантів-індивідуалів чи в спеціалізованих формах зразки документів і необхідні поради. Проте, по витратах часу, коштів, нервових зусиль, що діє в Україні процедура реєстрації підприємців усе ще залишається громіздкою і зайво ускладненою, особливо в порівнянні з тією, що діє в розвитих країнах.

Діючі бізнесмени відзначають  такі проблеми, як труднощі з реалізацією  продукції і доступу  до сировини і матеріалів. Дуже часто наявна сировина не відповідає двом факторам, а  саме: ціновому і якісному.

Підприємці виділяють ще дві проблеми, що на їхню думку мають чисто місцеве походження. Це відношення з податковою адміністрацією і чиновниками. Вони відзначають некомпетентність багатьох рівнів службовців, що породжує необґрунтовані претензії, а також неправильне розуміння сутності того, який повинен бути характер взаємин з підприємцями. Через це вони вступають у конфлікти.

Немаловажною  проблемою є недостатня власна підготовленість до бізнесу. Це і зрозуміло: адже сфера підготовки підприємництва знаходиться в України в зародковому стані.

Основні напрямки оздоровлення підприємництва в Україні. Першочерговим завданням уряду будь-якої країни з перехідною економікою слід вважати створення сприятливого середовища для утворення та зростання нових підприємств. Тому одним із основних показників, що характеризують процес становлення малого бізнесу, є динаміка зміни кількості діючих суб'єктів малого підприємництва. За прогнозними розрахунками.

Підтримка з боку держави має здійснюватися шляхом допомоги у формуванні стартового капіталу для відкриття підприємства і забезпечення сприятливих умов для подальшого розвитку та функціонування малих підприємств.

Одним із головних напрямів сприяння розвитку малого бізнесу є створення  системи фінансової підтримки. Як відомо, діючі важелі державної підтримки малого підприємництва в Україні поділяються на дві групи методів: прямі і непрямі.

На  тенденції розвитку малого бізнесу в  Україні безпосередньо  впливає негативна  динаміка основних макроекономічних показників, насамперед: обмеженість попиту та криза збуту  на внутрішньому ринку  через ментів: надання  субсидій та позик; формування державних фондів; створення спеціальних державних установ.

До  основних форм непрямої підтримки, які поступово повинні витісняти важелі прямого адміністративного впливу, слід віднести: податкові пільги (або повне звільнення від податків); прискорену амортизацію; знижки, пов'язані з науково-дослідницькими роботами та підготовкою кадрів для підприємницької діяльності, тощо.

Вищезазначені форми державної  підтримки тією чи тією мірою використовуються в Україні, і їх варто вважати ефективними, гнучкими важелями допомоги малим підприємствам.

Аби зробити фінансування для малих підприємств доступнішим, доцільно задіяти систему залучення позик, подібну тій, що існує в інших країнах. Замість того щоб витрачати гроші на субсидії та дотації, уряд може сприяти наданню малим підприємствам, які мають у цьому потребу, позик та гарантувати їх повернення в разі неплатоспроможності реципієнта. Таким чином держава зменшує ризик для позичальника й усуває головну перешкоду на шляху надання позик.

Поки  що в Україні дуже гостро стоїть проблема кредитування малих  підприємств, їх доступу до фінансових ресурсів. Далеко не кожне МП спроможне сплачувати досить високі процентні ставки. Комерційні ж банки, своєю чергою, не поспішають розвивати відносини з малими підприємствами через підвищений ризик щодо повернення кредитів. Комерційні банки видають МП лише короткострокові кредити і їх не можна вважати джерелом кредитування малого бізнесу.

Якщо  держава справді  має намір допомагати суб'єктам малого підприємництва і бачить у ньому невід'ємний елемент системи ринкових відносин, тоді її фінансово-кредитна політика повинна стимулювати його розвиток.

Аналіз  інформації щодо виділення  коштів з регіональних та місцевих бюджетів у 2000р. показує, що із передбачених 24 млн. грн. фактично було виділено 17,3 млн. грн., з яких 80% припадає на місто Київ, а 20% - на інші 12 регіонів. Крім того, слід зауважити, що в місті Києві та Рівненській області кошти спрямовувалися на підтримку вітчизняного виробника та розвиток підприємництва, в тому числі й малого.

Незважаючи  на те, що в багатьох регіонах бюджетні кошти  на розвиток малого бізнесу в 1999-2002 рр. не виділялись, інвестування цього сектора  економіки за рахунок  інших джерел усе  ж таки значно пожвавилось. 
 
 

Організація фінансової служби на великих і середніх підприємствах

Організація фінансової служби на великихі середніх підприємствах

Грибановський М.Ю.,Грибановський В.М.

«Тіло з двома головами --чудовисько. »

А. Файоль. P>

Принцип єдиноначальності осьщо має лежати в основі організації будь-якої служби. Фінансова служба цеєдине ціле - бізнес процеси, що відбуваються на підприємство повинні знаходитися вруках однієї людини. У зв'язку з особливостями в практику роботи,законодавстві, системі освіти, традиціями і.т.д. на сьогоднішній момент- Це Фінансовий директор-головний бухгалтер, одна особа, одна посада.

Структури управління набагатьох сучасних підприємствах були побудовані відповідно до принципівуправління, сформульованими при розвиненому соціалізмі. Ефективне управлінняпідприємством вимагає знання не тільки технології прийняття управлінськихрішень, але й організаційної структури, в якій ефективне управління будеможливо. Ключова роль при цьому відводиться фінансово-економічній службі. Традиційнощо склалася структура фінансової служби на російських підприємствах сьогодні вжене відповідає вимогам часу. Вона є тінню, яке кидає нашесоціалістичне минуле.

Пряме копіюванняструктури  західних компаній також неможливо  у зв'язку:

практикою роботи;

законодавством;

системою  освіти;

традиціями, стереотипамиі т.д.;

В даний  час вРосії немає єдиної концепції побудови організаційної структури фінансовоїслужби. Через взаємини фінансового директора (директора з фінансів іекономіці) і головного бухгалтера можна висловити три варіанти побудовиконцепції: головний бухгалтер підпорядковується фінансовому директору (західнаконцепція); існують головний бухгалтер і фінансовий директор (еклектичнаконцепція); фінансовий директор - головний бухгалтер одна посада (россійскаяконцепція).

Малюнок 1 --Взаємовідносини  фінансового директора та головного  бухгалтера

Західна концепціїпобудови  організаційної структури фінансової служби припускає, щобухгалтерська служба на чолі з головним бухгалтером входить у фінансову службу,і головний бухгалтер підпорядковується фінансовому директору. Фінансовий директорє менеджером, головний бухгалтер - технічний фахівець з веденняобліку та складання фінансової звітності. На сьогоднішній день така концепціявикористовується в багатьох організаціях у Росії: ТОВ «Води Боржомі», ВАТ «Джерело»,ТОВ «Louis Dreyfus Vostok». [1]

Однак, в  Росіїзастосування даної концепції  суперечить Федеральному закону від 21.11.1996 N129-ФЗ (ред. від 28.03.2002) «Про Бухгалтерський облік», згідно зі ст. 7 «Головнийбухгалтер підпорядковується безпосередньо керівнику організації .. ». Крім того,саме головний бухгалтер несе відповідальність «... за рух майна івиконання зобов'язань », що підтверджується його підписом на документах -« ... Безпідпису головного бухгалтера грошові та розрахункові документи, фінансові і кредитнізобов'язання вважаються недійсними і не повинні прийматися довиконання ». Таким чином, фінансовий директор не несе ніякоївідповідальності, тому що відповідно до російського законодавства підфінансовими документом не потрібно підпису фінансового директора.

Трагедія  більшостінаших нинішніх фінансових директорів полягає в тому, що вони не знаютьфінансового  обліку і не розуміють фінансову звітність. Вони не маютьспеціальної освіти, ніколи не працювали в бухгалтерії, ніколи становилифінансової звітності. У західній моделі фінансовий директор обов'язковопроходить школу бухгалтерії.

Наша система  освітиі трудове законодавство  так само не готове до цього-за фахом  фінансита Кредит готують фахівців для банків і кредитних організацій. [2] Інститутпрофесійних бухгалтерів  почав підготовку фахівців «фінансовихменеджерів », але це не може принципово змінити ситуацію.

У кваліфікаційномудовіднику  тільки недавно з'явилася посаду фінансового директора, алепосадові  обов'язки, які там прописані, не відповідають йоговідповідальності, а  що пред'являються вимоги до знань  зможе задовольнити лишенезначна частина  нинішніх фінансових директорів. [3,4]