Основні види цінних паперів

     Управлінська функція цінних паперів надає право власникам акцій, облігацій, пайових свідоцтв, пайових сертифікатів брати участь в управлінні емітента Найчастіше в таких випадках йдеться про реалізацію права на участь у загальних зборах акціонерів, голосуванні, внесенні пропозицій, висуванні кандидатур до складу виборчих керівних органів емітента (правління, спостережну раду); на отримання інформації, що стосується діяльності та фінансового стану емітента; на участь у розподілі майна емітента при його ліквідації.

    Запозичувальна функція виконується лише борговими цінними паперами, частка яких на ринку цінних паперів є однією з найбільших. До категорії боргових документів належать такі грошові документи, які свідчать про наявність між організацією-емітентом та власником цінного папера кредиторсько-дебіторських відносин. Іншими словами, емітент здійснює випуск даних цінних паперів з метою «запозичення грошей» чи «отримання кредиту» у власника цінного папера. Водночас власник такого цінного папера надає «позику», тобто дає її «в борг» емітенту шляхом оплати вартості боргового цінного папера. При придбанні боргових документів їх власник набуває статусу кредитора емітента, а не власника майна емітента. Відтак власник цінних паперів (що підтверджують участь чи членство) набуває статусу співвласника майна емітента, а не кредитора. При кредиторсько-дебіторських відносинах право на участь в управлінні справами емітента не надається.

   Цінні папери можуть виконувати розрахункову функцію, тобто за допомогою цінних паперів можливо сплачувати вартість робіт, послуг або товарів.

    Виконання цінними паперами грошової функції  є можливим тому, що ці папери також  мають вартість. При використанні цінних паперів як платежу для  учасників угоди створюється  можливість співвідносити вартість: продавець співвідносить вартість товару, робіт чи послуг з вартістю цінних паперів; покупець — навпаки.

    У багатьох випадках цінні папери можуть використовуватися і як засіб  платежу на ринку цінних паперів. Наприклад, вартість акцій може оплачуватися іншими акціями, облігаціями або борговими цінними паперами.

      Під час загальноринкової взаємодії,  а також на ринку цінних паперів останні  можуть виконувати функцію засобу забезпечення виконання зобов'язань. У ряді випадків при виконанні певних зобов'язань існує ймовірність або ризик того, що вони можуть бути не виконані. З метою зменшення такого ризику боржник (покупець) може передавати свої цінні папери кредитору (продавцю) під заставу як гарантію того, що у випадку невиконання ним своїх зобов'язань відповідні збитки кредитора (продавця) будуть відшкодовані за рахунок вартості вказаних цінних паперів. Таким чином, принцип забезпечення в даному випадку означає, що цінні папери або права на них передаються кредитору «на всяк випадок», тобто на випадок невиконання боржником (покупцем) своїх зобов'язань. Якщо такого не трапляється, то цінні папери або права на них повертаються покупцеві.

    Перерозподільча функція є в якійсь мірі уніфікованою і починає виконуватись відразу після надходження цінних паперів на їх вторинний ринок у позабіржовий і біржовий обіг. Вона полягає в тому, що на вторинному ринку відбувається своєрідний перерозподіл капіталу між різними галузями господарства, забезпечуючи розвиток тих чи інших галузей, акції або інші цінні папери яких користуються найбільшим попитом (металургійна, хімічна промисловість та інші). Пізніше цінні папери з метою залучення коштів перепродаються, забезпечуючи «переливання» грошових ресурсів з однієї сфери діяльності в іншу. Причому ефективніше ця функція повинна проявлятись на позабіржовому ринку (для державних цінних паперів — на біржовому).

    Перелік зазначених функцій, що виконуються  цінними паперами під час ринкової взаємодії, не є остаточним. З розвитком  ринку цінних паперів з'являтимуться й інші функції, які підкреслюватимуть ще раз характерні тенденції розвитку тих або інших ринків. 

1.2. Роль цінних паперів  в русі капіталів

Капітал – це самозростаюча вартість (вартість, що приносить додаткову вартість); виробничі відносини капіталістичного способу виробництва, засновані  на експлуатації та монопольному привласненні капіталістами неоплаченої праці найманих робітників.

Капітал як вартість, що приносить додаткову  вартість, має бути беперервно зайнятим у процесі виробництва. Для підтримання  безперервності виробничого процесу  одна частина капіталу має постійно рухатися, інша — залишатись тимчасово вільною. Ця суперечність знаходить своє вирішення в тому, що вільні кошти спрямовуються в банк; туди ж надходять заощадження приватних осіб. Але ці періоди не співпадають у часі в різних виробничих сферах: тоді, як в одних є надлишок вільних коштів, в інших — відчувається тимчасова потреба. Банківська діяльність дає змогу мінімізувати загальнодержавну потребу в необхідному капіталі, передаючи тимчасово вільні кошти у тимчасове користування. Грошовий капітал перетворюється у позичковий, який тісно взаємодіє з усім процесом виробництва, перерозподіляючи тимчасово вільні кошти.

Однак залучення фінансових посередників у вигляді банків призво 
дить до зменшення доходів інвесторів, оскільки банк як посередник 
отримує свою частку у вигляді різниці між депозитним і кредитним відсот 
ком протягом всього часу функціонування позичкового капіталу. Пози 
чальнику бажано було б мати можливість безпосередньо звернутись до  
позичкодавця, уникнувши посередництва, щоб здешевити вартість залу-  
чених ресурсів.

    Цьому сприяє сек'юритизація фінансових ринків, сутність якої по- 
лягає у заміщенні традиційного банківського кредитування емісією  
цінних паперів. Використання фондових інструментів дає змогу отримати більші обсяги коштів у тимчасове користування за меншу ціну_.

   Первинне розміщення цінних паперів має багато спільного з процесом кредитування, проте особливістю їх обігу є можливість вторинного їх перепродажу, коли рух вартості безпосередньо не корелює з тими фондами, які представляє. Це призводить до значного відриву ринкової вартості фірм від їх балансової вартості, що визначає розрив між реальними вартостями та їх відносно фіксованою вартістю, вираженою у цінних паперах. Капітал, втілений у цінних паперах, що існує внаслідок такого розриву, іноді досить суттєвого, отримав назву фіктивного (від лат. fictio — вигадка).

  Найдавнішими  формами існування фіктивного капіталу були векселі й облігації державних  позик, однак справжнього значення і важливості він набув із появою акцій.

  Реальний  обіг акцій неможливий без розвиненого  грошового ринку, певного рівня  кредитних відносин. Проте було б  неправильно розглядати утворення  акціонерних товариств лише як результат  розвитку кредитування – першопричину  цього слід шукати у сфері виробництва. Розвиток продуктивних сил, що призводить до концентрації капіталів, вступає у різку суперечність з індивідуальною формою капіталу. Якщо банківський кредит забезпечує формування оборотного капіталу, то розміщення акцій — основного. Початок цьому найважливішому об'єкту фондової торгівлі поклала Ост-Індська торгова компанія, яка оголосила про підписку на участь у прибутках компанії. Остаточний розрахунок за цими паперами передбачався тільки через 10 років, а сама участь у капіталі, що давала право на частку прибутків компанії, мала назву actie in der compagnie.

    Рух акцій є безпосереднім виявом функціонування фіктивного капіталу, оскільки вони є лише титулом на отримання доходу. Зростання курсу акцій не змінює реальний капітал підприємства, проте дозволяє отримати великі прибутки їх власникам. Так, протягом 2001 – 2007 років ринкова вартість акцій багатьох підприємств стала перевищувати номінальну у 25 – 40 разів, а в деяких випадках – в сотні разів. Такий стан можна охарактеризувати як віртуалізацію світової економіки. Деякі високотехнологічні компанії значно переоцінені: співвідношення ринкової ціни і балансової вартості корпорацій становило (2001 – 2007 рр.) 9, 5:1 для «Майкрософт», 10,2:1 для «Рейтерс», 60:1 для «Нетскейт»  

         Поширення акціонерної форми організації підприємств, зростання державного боргу в зв'язку зі збільшенням непродуктивних витрат  держави на мілітаризацію і війни та посиленням інфляції сприяють надмірній емісії цінних паперів, причому зростання фіктивного капіталу обганяє збільшення дійсного. У ході економічного циклу збільшення фіктивного капіталу відбувається в період промислового підйому, а скорочення - під час кризи.

 Паразитизм фіктивного капіталу  виявляється в облігаціях державних позик, коли держава непродуктивно розтрачує залучені кошти. Ця особлива форма фіктивного капіталу не тільки не має вартості, але часто й не представляє ніякого реального капіталу. Відсотки по облігаціях державних позик виплачуються в основному за рахунок податків.  Під час економічної кризи відбуваються зміни в структурі фіктивного капіталу. У зв'язку з розширенням державного сектора в економіці і збільшенням державного боргу ринок цінних паперів все більше заповнюється державними цінними паперами. Зрощування монополій і держави виявляється в їх спільних операціях з фіктивним капіталом. Держава все частіше виступає на ринку цінних паперів як боржник, кредитор і гарант, причому, на відміну від приватних підприємств, займає привілейоване становище, оскільки має вільний доступ до емісії цінних паперів , надає передплатникам на державні облігації податкові пільги та гарантії проти ризику знецінення грошей. Зв'язок фіктивного капіталу з державним кредитом та урядовими гарантіями сприяє посиленню інфляції. Державно-монополістичний контроль над операціями з Фіктивний капітал дозволяє використовувати останній для покриття потреб казначейства у додатковій емісії цінних паперів, збільшуючи тим самим розміри контрольованого фінансовою олігархією капіталу.

2. ВИДИ  ЦІННИХ ПАПЕРІВ ТА ЇХ ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА

Цінні папери — грошові документи, що визначають взаємовідносини між особою, яка  їх випустила (емітувала, відтак називається  емітентом), та їх власником: засвідчують  право володіння корпоративними правами (як акції) чи відносини позики (як облігації), і здебільшого передбачають виплату доходу у вигляді дивідендів або процентів, а також можливість передачі грошових та інших прав, що випливають із цих документів, іншим особам.

2.1. Вексель як обов'язковий  вид цінних паперів

Вексель — цінний папір, який засвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця сплатити після настання терміну визначену суму грошей власнику векселя (векселедержателю). Розрізняють два види векселів — прості та переказні.

     Простий вексель виписується і підписується боржником і містить його безумовне зобов'язання сплатити кредитору визначену суму у визначений термін у визначеному місці. Чесне слово векселедавця може бути (і бажано, щоб саме так і було) підтверджене іншою особою, як правило - це банк або фірма, фінансовий стан якої не викликає сумнівів, у такому випадку вексель вважається авальованим.

  Простий вексель містить такі реквізити:

• найменування "вексель";
• просту і нічим не обумовлену обіцянку сплатити визначену суму;
• зазначення терміну платежу;
• зазначення місця, де має здійснюватись платіж;
• найменування того, кому або за наказом кого платіж має бути 
  здійснений;
• дату і місце складання векселя;
• підпис того, хто видає документ (векселедавця).

      Переказний вексель на відміну  від простого виписується і підписується кредитором (трасантом) і містить наказ боржнику (трасату) сплатити у зазначений термін визначену у векселі суму третій особі (ремітенту). При цьому боржник зобов'язаний письмово на лицьовій стороні векселя підтвердити свою згоду сплатити за векселем (здійснити акцепт векселя).  Зобов'язання трасанта умовне: він зобов'язується заплатити вексельну суму, якщо платник (трасат) не заплатить її.  Необхідність виконання трасантом такого зобов'язання виникає у тому випадку, коли трасат не акцептував і не заплатив за векселем або акцептував і не заплатив.  У останньому випадку трасат дорівнюється до векселедавця простого векселя, і проти нього виникає протест у неплатежі.  Векселетримач переказного векселя повинний своєчасно пред'являти останній до акцепту і платежу, тому що у протилежному випадку невиконання цих умов може бути віднесене до його власної провини.  У випадках із простими векселями їхнє пред'явлення платнику для акцепту, а отже, і упорядкування  протесту у неприйнятті не потрібно.  По переказному векселі прямий боржник виступає лише з моменту акцепту векселя платником.  До цього моменту є в наявності лише умовний боржник (трасант).

 Комерційні  векселі мають товарний характер і завжди пов'язані з оплатою реальних товарів чи послуг, коли у покупця тимчасово відсутні кошти для оплати. На відміну від комерційних, фінансові та фіктивні векселі не мають під собою реальної поставки товарів. Фінансові векселі застосовуються комерційними банками для тимчасового залучення коштів на ринку, фіктивні — для обслуговування протизаконних угод.