Організація потокового виробництва

 

Основні етапи проектування оргструктури управління підприємством:

• аналіз оргструктур;
• проектування;
• оцінка ефективності.

 Перший етап - аналіз оргструктур. Аналіз діючої оргструктури управління покликаний встановити, наскільки вона відповідає вимогам, що пред'являються до організації. Тобто визначають, наскільки структура управління раціональна з точки зору встановлених критеріїв оцінки, які характеризують її якість.

Другий етап - проектування оргструктур. Методичні підходи до проектування оргструктури управління в залежності від закладених у них сполучень використовуваних методів можна умовно об'єднати в чотири групи:

1)апології - припускає використання  досвіду проектування структур  управління в аналогічних організаціях;

2)експертна - базується  на вивченні пропозицій експертів-фахівців.

3)структуризації цілей  - передбачає вироблення системи  цілей організації і її подальше  поєднання з розробляється структурою.

4) організаційного моделювання  - дозволяє чітко сформулювати  критерії оцінки ступеня раціональності  організаційних рішень.

Третій етап - оцінка ефективності оргструктур. Ступінь досконалості оргструктур проявляється у швидкодії системи управління організацією і високих кінцевих результати її діяльності. Оцінка ефективності управління може бути проведена за рівнем реалізації завдань, надійності та організованості системи управління, швидкості і оптимальності прийнятих управлінських рішень. В остаточному підсумку вся робота по проектуванню оргструктур управління зводиться до вироблення напрямків щодо її вдосконалення, що відноситься до числа найважливіших засобів підвищення ефективності управлінської діяльності організації.

 

Принципи управління підприємством

Задачі системи управління

• підвищення конкурентної боротьби,
• необхідність випускати продукцію відповідно до поточних замовлень покупців, а не з довгостроковими перспективними планами,
• необхідність оперативного прийняття рішень у складній економічній ситуації,
• зміцнення зв'язків між постачальниками, виробниками і покупцями.

 

 

Основними механізмами створення взаємовідносин всередині організації є моделі організації. Виділяють:

• Бюрократична модель.

Автор моделі М. Вебер виходить з  того, що поведінка окремої особи  непередбачувана, не завжди зрозуміла, а іноді перешкоджає ефективній діяльності організації. Тому він вибрав як ідеальну модель таку форму організації, в якій можна було б звести до мінімуму вплив поведінки окремої  особи.

Основними рисами моделі ідеальної  бюрократичної організації, запропонованої М. Вебером, є:

• розподіл праці на основі функціональної спеціалізації;

• чітка ієрархія влади;

• система правил, що визначають права  і обов'язки кожного члена організації;

• система процедур, що визначають порядок дії в усіх ситуаціях, які виникають у процесі функціонування організації;

• відбір і висунення працівників  відповідно до їх кваліфікації.

Таким чином, моделі традиційного, раціоналістичного  напрямку (класична, бюрократична) розглядають  організацію як чисто формальну  структуру, в якій внутрішнє життя  відбувається за строго визначеною системою правил, розпоряджень і рекомендацій, обов'язкових для всіх членів організації.

• Неокласична модель.

Іншим напрямом теорії організації  слід вважати поведінковий напрям.. Нижче наводяться характерні риси неокласичної моделі:

• організаційні цілі — виживання  системи, підтримка рівноваги з  середовищем, задоволення інтересів  і потреб груп та індивідів;

• структури і процеси — децентралізовані структури і кооперативні відносини, що складаються мимоволі під впливом  еволюції й адаптації організацій, виходячи з потреб її членів;

• характер організаційної поведінки  — дії, викликані цінностями, нормами, особливостями груп і осіб, організаційною культурою і кліматом, що важко  піддаються регулюванню;

• тип системи управління —  органічний — самоналагоджувальна  сукупність осіб і груп, яка функціонує в умовах слабких відносин, що регламентуються;

• розвиток — зміни, які виникають  спонтанно внаслідок порушення  балансу між організацією і середовищем, загострення внутрішніх проблем;

• головні напрями вдосконалення  — вплив на групові й індивідуальні  норми, переконання, організаційний клімат, стимулювання членів організації.

В організаціях, що дотримуються неокласичного  напряму у виробленні рішень, приймає  участь велика кількість працівників, а не тільки вузька група на вищому рівні управління.

• Інституційна модель.

Ця модель розглядає організацію  як політичний інститут, як об'єднання  груп, кожна з яких переслідує свої цілі. Відповідно до інституційної  моделі нормальне функціонування організації  обумовлюється не тільки раціональністю структури, врахуванням соціально-психологічних  запитів її членів як індивідів, але  і врахуванням запитів соціальних груп, що діють як всередині, так  і за межами організації.

Одним із принципів реалізації інституційної  моделі є участь працівників в  управлінні організацією, зокрема "партисипативне управління", що ґрунтується на залученні  членів організації до ухвалення  управлінських рішень.

Головними ознаками інституційної  моделі організації прийнято вважати:

• принцип соціальної відповідальності бізнесу;

• врахування особливостей групової ідеології (власників, менеджерів, робітників, жінок, молоді і т. ін.);

• забезпечення більшої відповідності  структури управління організації  культурним традиціям, науці і т. ін.;

• погляд на ухвалення рішень як на процес взаємних вимог і поступок, що приводять до певних компромісів  між групами.

У цілому інституційна модель орієнтована  на розвиток виробничої демократії та розширення участі працівників в  ухваленні рішень, на спеціальну підготовку керівників, яка допомагає краще  зрозуміти підлеглих, що дає змогу  налагодити вільні комунікації між  членами організації.

 

 

2. Розрахункова частина

2.1. Організація потокового виробництва.

Потокове виробництво є одним  із різновидів і вищою формою організації, властивою масовому типу.

Основною ланкою потокового виробництва  є потокова лінія, тобто група  робочих місць, на яких здійснюються виробничий процес.

Розрахунок основних показників однопредметних перервно-потокових ліній.

Однопредметною називається потокова лінія, на якій проходять обробку  вироби одного найменування, а робочі місця спеціалізуються на виконанні  однієї деталеоперації.

Характерною рисою перервно-потокових  ліній є відсутність синхронності операцій внаслідок різної величини трудомісткості їх виконання. Для підтримання  ритмічної роботи лінії між операціями різної тривалості.

 

Розрахунок параметрів однопредметної перервно-потокової  лінії здійснюється в такої послідовності:

1. Розрахунок програми запуску N₃ проводиться по формулі:

                                N₃ =                                                                  (2)

N₃ =      шт.

де N_b - програма випуску готових виробів, шт.:

     а - технологічні втрати або брак %

2. Такт визначається по формулі:

                                       r_пл =                                                                  (2)

r_пл = = 1,78 хв./шт..

де  - ефективний фонд часу роботи устаткування.

 

 

3. Ритм R_пл  (хв./партія) визначається по формулі:

                                      R_пл = r_пл * p                                                        (3)

R_пл = 1,78 * 17000 = 30 260 (хв./партія)

де р - число деталей (виробів) в транспортній партії.

4. Ефективний фонд часу роботи устаткування розраховується по формулі:

                           =

  = ₌ 30 951,4 хв.

- номінальний фонд часу роботи устаткування за період, що розраховується, хв., год.;

Ксм - число робочих змін в добу; см

_{- втрати  робочого часу  відповідно на  планові ремонти  устаткування і} регламентовані перерви для відпочинку робочих-операторів%.

 

Номінальний фонд часу роботи устаткування визначається по формулі:

                                                                        (5)

 1 * 8 * 22 * 60 = 10560 хв.

Де  - тривалість робочої зміни, хв., год.;

       - тривалість неробочого часу в передсвяткові дні;

  - число робочих і передсвяткових днів в плановому періоді;

5) Розрахунок числа робочих місць  ведеться по формулі:

                                                                                                  (6)

_{= 1,3}

_{= 1,45}

_{= 1,29}

_{= 1,4}

_{= 1,63}

 

Прийняте число робочих місць  на кожній і-й операції визначається шляхом округлення розрахункової кількості.

Спрі1 =2

Спрі2 =2

Спрі3 =2

Спрі4 =2

Спрі5 =2

Спрі_ЗАГ = 2 +2 + 2 + 2 + 2 = 10

6) Коефіцієнт завантаження  робочих місць визначається по  формулі:

                                     Кз = Срі / Спрі                                   (7)

Кз1 = 1,3 / 2=0,65

Кз2 = 1,45 / 2 =0,725

Кз3 = 1,29 / 2 =0,645

Кз4 = 1,4 / 2 =0,7

Кз5= 1,63 / 2 =0,815

7) Складання графіка-регламенту  завантаження робочих місць і  робочих операторів.

Стандарт-план будують у  формі таблиці (див. рис.1), в яку  заносять всі операції технологічного процесу і норми часу їх виконання. Потім проставляють такт потоку і  число робочих місць по кожній операції (розрахункове і прийняте) та в цілому по лінії; будують графік роботи устаткування на кожній операції відповідно до його завантаження; розраховують необхідну кількість робочих-операторів на кожній операції і будують графік-регламент  їх праці на лінії шляхом підбору  робіт; визначають остаточну чисельність  робочих-операторів, що працюють на лінії; привласнюють робочим номери або  буквені індекси і встановлюють порядок обслуговування робочих  місць.

Розрахунок облікової  чисельності робочих-операторів для  роботи для заданого числа змін

                                          Ч_сп = ч_яв * К_см * К_сп                                         (8)

Ч_сп = 8

8) Розрахунок міжопераційних  оборотних заділів лінії.

Розрахунок міжопераційних оборотних заділів виконується  за стандарт-планом між кожною парою  суміжних операцій за формулою:

                                         Zоб =                                       (9)

де  тривалість j-ї частки періоду між суміжними операціями при незмінному числі працюючих одиниць устаткування, хв.;

    - число одиниць устаткування, що працюють протягом часткового періоду відповідно на і-й і (і+1) -й операціях;

    - норми штучного часу відповідно на і -й і (і + 1)–й операціях технологічного процесу, хв.

Цей розрахунок рекомендується вести в табличній формі (таб.3).

Частковий період	Тривалість часткового періоду	Розрахунок заділів шт.	Площа епюр. шт./хв.
Між 1 та 2 операціями
Т1	65,1	+ 4	585,9
Т2	32,55	- 11	179
Т3	119,35	= + 7	417,7
Всього			1182,6
Між 2 та 3 операціями
Т1	65,1	= + 21	683,55
Т2	32,55	= - 3	634,7
Т3	30,38	= - 14	334,2
Т4	88,97	= - 4	177,9
Всього			2160,4
Між 3 та 4 операціями
Т1	65,1	= + 2	130,2
Т2	62,93	= + 29	1101,3
Т3	86,8	= - 32	1388,8
Т4	2,17	=  + 1	1
Всього			2621,3
Між 4 та 5 операціями
Т1	128,03	= - 37		2368,56
Т2	8,68	= + 1		4,34
Т3	78,12	= + 35		1445,2
Т4	2,17	=  + 1		137,7
Всього				3955,8