Для досягнення своєї мети та виконання  завдання я вирішу наступні задачі:

1. визначення поняття  імпортної операції;
2. державне регулювання імпортно-експортних операцій в Україні.
3. вивчення кон'юнктури ринку;
4. вибір іноземного партнера;
5. економічне обгрунтування управлінських рішень щодо доцільності зовнішньоторговельних операцій;
6. підготовка й проведення переговорів з іноземними партнерами;
7. укладання  зовнішньоекономічного договору (контракту)  купівлі-продажу і контроль за його виконанням.
8. вибір комерційної пропозиції.
9. оцінка ефективності імпортної операції.

     10) документальне супроводження імпортної операції. 
 
 
 

РОЗДІЛ  І

     1.1 Визначення поняття імпортної  операції

     У загальному розумінні імпорт товарів - це купівля українськими суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності у іноземних суб'єктів господарської діяльності товарів із ввезенням їх на територію України, включаючи купівлю товарів, призначених для власного споживання установами та організаціями України, розташованими за її межами.

     Імпортна  операція — комерційна діяльність, що пов'язана з закупівлею та ввезенням  в Україну іноземних товарно-матеріальних цінностей для їх наступної реалізації на внутрішньому ринку або використання у виробничо-господарській діяльності.

     До  імпортних операцій відносяться:

• придбання товарно-матеріальних цінностей від іноземних постачальників на умовах комерційного кредиту;
• ввезення товарно-матеріальних цінностей або отримання послуг в порядку бартерних угод;
• ввезення товарів в рахунок централізованих імпортних закупок;
• придбання товарно-матеріальних цінностей та послуг з оплатою готівкою та безготівковими розрахунками;
• отримання товарно-матеріальних цінностей та послуг в якості безоплатної допомоги.

 

     1.2 Держане регулювання імпортно-експортних  операцій в Україні

     Державне  регулювання зовнішньоекономічної діяльності  здійснюється  за допомогою адміністративних та економічних методів.

     Адміністративні методи безпосередньо впливають на господарські відносини. Адміністративні  методи  найдоцільніше застосовувати  за умов економічної нестабільності, зростання дефіциту та інфляції. Ними користуються, як правило, протягом короткого терміну з метою захисту економіки країни або її відродження  через мобілізацію та оптимальне використання ресурсів. До них належать ембарго (повна заборона зовнішньоекономічної діяльності), ліцензування, квотування, специфічні вимоги до товару та ін.

     Економічні  —діють через ринковий  механізм. Економічні методи регулювання займають провідне місце в період стабілізації економіки. До них належать митні тарифи, збори, імпортні  депозити  (в галузі імпорту), пільгові кредити експортерам, гарантії, субсидії, звільнення від сплати податків тощо (в галузі експорту). 

     1.3 Вивчення кон'юктури ринку

     Кон'юнктурні спостереження дозволяють перевірити правильність прийнятого рішення щодо ємкості ринку, виявити коливання і найвигідніші умови продажу і покупок, методи здійснення зовнішньоторговельних операцій, час і місце виходу на ринок.

     Першим  напрямом комплексного дослідження  ринку є вивчення та прогнозування кон’юктури ринку – стану економіки в цілому, окремої галузі або конкретного товарного ринку, що формується певними факторами і виражається в конкретних показниках.

     Об’єктом  особливої уваги фахівців – практиків, які займаються виробництвом і реалізацією певного товару, є вивчення кон’юктури конкретного товарного ринку. Розглянемо сутність, етапи кон`юктурних досліджень, кон`юктуроутворювальні фактори та кон`юктури ринку.

     Кон`юктурні  дослідження – це цілеспрямований  безперервний збір, аналіз та оброблення інформації про стан економіки, товарного ринку, аналіз і виявлення особливостей та тенденцій їхнього розвитку, прогнозування основних параметрів і розроблення можливих альтернатив для прийняття рішень.

     Таким чином, можна виділити три етапи  кон`юктурних досліджень: поточне спостереження – збір, оброблення необхідної інформації; аналіз кон`юктури; прогнозування кон`юктури для прийняття відповідних управлінських рішень.

     Оскільки  конкретний товарний ринок розвивається не ізольовано, вивченню конюктури товарного ринку передує аналіз загальноекономічної ситуації – стадії циклу, на якому перебуває економіка – криза, депресія, пожвавлення, піднесення. Кон`юнктуроутворювальні фактори можна поділити на дві групи: фактори,, які діють постійно – науково – технічний прогрес, рівень монополізації, державне і міждержавне регулювання, стан інформаційних систем, валютна та кредитно – грошова система, енергетичні та екологічні проблеми; фактори, які діють тимчасово, випадково, - сезонність, політичні та соціальні конфлікти, стихійні лиха.

     Кожний  з названих факторів не є підконтрольним фірмі, але опосередковано може суттєво  вплинути на результати її діяльності. Так, науково – технічний прогрес  призводить до розширення товарних ринків, зміни їхньої структури і водночас до загострення конкурентної боротьби. З одного боку, технічні інновації призводять до зростання виробничих можливостей фірми. З іншого, рамки платоспроможного попиту не завжди дають змогу повною мірою скористатися цими можливостями для збільшення обсягів реалізації продукції фірми. Неоднозначні наслідки, як правило, має також вплив інших факторів.

     Загальна  мета аналізу кон`юктуроутворювальних  факторів – спрогнозувати їхній  можливий вплив на розвиток конкретного  товарного ринку і надалі врахувати  під час прийняття відповідних управлінських рішень. 

     1.4 Вибір іноземного партнера

     Вибір торгового партнера залежить від  багатьох специфічних факторів. Разом  з тим існують деякі положення, якими керуються всі підприємці при здійсненні експортно-імпортних  операцій.

Насамперед, вибір партнера визначається:

     1) характером зовнішньоторгової угоди  (експортна, імпортна, компенсаційна  і т.д.);

     2) предметом угоди (купівля-продаж  товару чи надання послуг);

     3) характером предмету угоди (сировинна  чи готова продукція, машинно-технічна продукція чи товари народного споживання).

     Далі  важливо визначити країну, в яку  найбільш вигідно експортувати чи з  якої найбільш вигідно імпортувати  товар (послуги). При порівнянні варіантів  з виходу на ринок різних країн  беруться до уваги такі критерії:

     - політична й економічна стабільність;

     - витрати виробництва;

     - транспортна інфраструктура;

     - державні пільги й стимули;

     - наявність як кваліфікованої, так  і відносно дешевої робочої  сили;

     - ємність ринку даної країни;

     - наявність торгових обмежень;

     - наявність необхідних постачальників  сировини, матеріалів.

     Крім  економічних критеріїв, важливо  враховувати й характер торгово-політичних відносин з даною країною. Перевага надається тій, з якою налагоджені  нормальні ділові відносини, підтверджені договірно-правовою основою, і яка не допускає по відношенню до нашої країни різного роду дискримінацій.

     При виборі фірми в першу чергу  необхідно вивчити різні аспекти  потенційних партнерів, а саме:

     1) технологічний (вивчити технічний  рівень продукції фірми, рівень ї технологічної бази і виробничі можливості);

     2) науково-технічний (вивчити організацію  НДДКР і витрат на них);

     3) організаційний (організацію управління  фірми, враховуючи ЗЕД);

     4) економічний (дати оцінку фінансового  становища фірми);

     5) правовий (вивчити норми і правила, що діють в даній країні і мають відношення до співробітництва з потенційним партнером).

     В міжнародній практиці з урахуванням  загальноприйнятих методик оцінки потенційних партнерів виділяють  наступні принципи, які важливо враховувати при організації даної роботи:

     1) оцінка степеня солідності потенційного  партнера. Під степенем солідності  фірми розуміють кількісні показники  діяльності, масштаб операцій , ступінь  платоспроможності і т.д. Для  оцінки солідності фірми можна  використати й інші показники, такі як кількість зайнятих (в т.ч. в НЮКР), число підприємств, частка продукції, що нас цікавить, в об'ємі виробництва фірми й галузі та ін.

     2) оцінка ділової репутації. Ділова  репутація фірми визначається  тим, наскільки вона добросовісно  і скурпульозно виконує свої зобов'язання, який у неї досвід у даній сфері бізнесу, вміння вести переговори на цивілізованому рівні;

     3) врахування досвіду минулих угод. При наявності рівноправних умов  у потенційних партнерів перевага  надається тому, хто добре зарекомендував себе в колишніх угодах;

     4) врахування становища фірми на  зовнішньому ринку .тобто чи  являється вона посередником  або безпосереднім виробником (споживачем) продукції. Якщо фірма являється  посередником, то в такому випадку  треба серйозно підійти до вибору посередника.

     Насамперед  необхідно звернути увагу на її фінансове  становище. І, крім того, отримати інформацію про її кредитну здатність, виявити  характер товару, що продається, і об'єм реалізації, наявність власної ланки  збуту. Важливо звернути увагу і на особисті якості посередника.

 

     1.5 Підготовка й проведення переговорів з іноземним партнером

     Після вибору підприємства починається проведення переговорів. Основними способами  ведення переговорів є:

     — листування;

     — особисті зустрічі;

     — використання технічних засобів (телефон, Інтернет, факс).

     Технічні засоби для ведення переговорів застосовуються рідко, зокрема тоді, коли:

     — країни контрагентів розташовані далеко одна від одної;

     — підприємства добре знають одне одного і підтримують довгострокові контакти;

     — необхідно повторити замовлення за раніше укладеним контрактом.

     Переговори  шляхом листування. Письмову заяву  продавця про бажання укласти  договір купівлі-продажу прийнято називати офертою, а особу — оферентом. Зазвичай у міжнародній торговій практиці розрізняють два види оферт — тверду та вільну.

     Тверда  оферта робиться продавцем на певну  партію товару лише одному можливому  покупцеві із зазначенням терміну, протягом якого продавець пов´язаний своєю пропозицією. Це означає, що при  беззастережному прийнятті усіх умов оферти покупцем експортер зобов´язаний поставити товар на запропонованих ним умовах, інакше оферент несе відповідальність за можливі збитки покупця. Строк дії оферти обумовлюється в самій оферті (наприклад, ця пропозиція дійсна протягом трьох тижнів від дня відправлення). Неотримання відповіді протягом зазначеного терміну розглядається як відмова покупця від угоди. Незгода покупця хоча б із однією умовою рівносильна його відмові. Якщо продавець при цьому зацікавлений в укладенні угоди, то він продовжує переговори. У такому разі нова пропозиція називається контрофертою. Зазвичай тверда оферта розсилається покупцям дорогого обладнання, а також на підрядні роботи.